Шістьдесять вісїм лїт історії великої держави, в самім серци Европи, серед доби найбільших переворотів на поли національно-полїтичного й суспільно-господарського житя, яких зазнало колинебудь людство — добрі два поколїня сеї історії — звязані нерозлучно з іменем цїсаря Франца Йосифа І. Ми привикли вже дещо зневажливо дивити ся на стару шкільну традицію, яка орієнтуєть ся в історії по панованям володарів, а не по епохам соціяльного розвою держав і народів, одначе історія дає нам безлїч прикладів тїсної звязи між долею держав та особистими прикметами їх передових людий.

Слово до прихильників і противників григоріянського численя часу.   Даємо тут голос ученому історикови, котрий в останнїх роках виступав кількома наворотами прилюдно словом і друком в питанях, яким присвячена також ся статя. Читачі самі легко завважать, на скільки погляди шан. Автора розходять ся зі становищем, занятим до сих тем нашою часописю. Ред.  

І.  

† 7. VІ. 1915.  

Видаваний для гр.-кат. українських еміґрантів "Місіонар" признав потрібним в одній з недавних своїх чисел "осьвідомити" читачів (здебільша ранених жовнірів і безхатних селян), що першою і головною причиною успіхів росийської армії в Галичинї є українська інтелїґенция.... Така, мовляв, "кара" впала на нашу країну за те, що головною "цїхою" (sic!) сеї інтєлїґенциї була полїтика, а не бажані "Місіонарем" прикмети.

І.