З приводу увільненя м. Львова.

У Відни, 1. липня 1915.

Між офіцияльними енунцияциями військових кругів з приводу увільненя м. Львова особливу увагу звертають на себе слова, якими відповів на український привіт освободитель Львова ґен. Бем-Ермолї, зазначуючи значінє старинної столицї кн. Льва в українській істориї і висловлюючи надїї, що визволенє Галичини з-під росийської інвазиї стане початком лїпшої ери в істориї українського народу в Габсбурській монархії.

Отсї слова в звязку з иншими енунцияциями й розпорядженями міродатних військових кругів мусять нас — особливо на тлї попередних відносин — наповнити вдоволенєм. Є вони знаком, що наша справа — помимо всїх перешкод — все таки промощує собі шлях, все таки знаходить зрозумінє.

Симптомом сього відрадного явища являють ся також вісти, які приходять з краю, з областий, очищуваних союзними арміями від росийської інвазиї. Говорять ті вісти про ту сердечність і жертволюбивість, з якою наше населенє витає союзні армії, як також про добре, людяне відношенє армії до населеня.

Зазначуючи сї явища, не можемо не пригадати, які причини склали ся на сю відрадну еволюцию. Бо треба сконстатувати, що треба було богато досьвіду як зі сторони полїтичних так і військових міродатних кругів, — досьвіду, набутого як на основі близшого познакомленя з полїтичним розвитком Галичини так і на основі подїй підчас воєнного періоду, — як також богато сьвідомої доцїльної працї зі сторони керманичів нашої національної полїтики, щоби спричинити сю еволюцию.

З окрема що-до армії, незвичайно причинила ся до виясненя нашої справи орґанїзация "Українських Сїчових Стрільців" і їх хоробрі бої з росийською навалою. Так само хоробро били ся й наші жовніри в армії, звертаючи на себе увагу та здобуваючи признанє міродатних військових кругів. Ся хоробрість, ся українська кров, пролита під прапором союзних армій для лїпшої долї рідного краю, змила ту верству всякого намулу, який завдяки відомим відносинам покривав українську справу, і показала, що "у нас нема зерна неправди за собою".

Заманїфестувала се також льояльність українського населеня, яке серед найтяжших обставин, під терором ворожої інвазиї, наражаючи ся на численні жертви, весь час стояло вірно при Габсбурській монархії, сподїваючи ся визволеня з-під росийського панованя. Маємо безліч фактів, як українське населенє з геройською відпорністю держало ся осторонь від усїх росийських заходів, від грозьб і просьб, якими Росия старала ся привернути його до себе, як цурало ся — в голодї й холодї — росийської запомогової акциї, як з другої сторони за вірність своїй державі йшло навіть на росийські шибеницї.

В кінци зазначити треба також ту працю, якої доконав для висше зазначеної еволюциї наш полїтичний провід. Інформуючи шляхом публїцистичної дїяльности про нашу справу полїтичні круги нашої і союзної держави та роблячи без упину невтомні заходи в міродатних чинників, наш полїтичний провід старав ся представити нашу справу в правдивім сьвітлї і здобути для неї ту увагу і прихильність, на яку вона з огляду на своє інтернаціональне значінє заслугує.

Що все те не остало без успіху, на се вказують висше зазначені симптоми, які дають нам надїю, що наша справа вийде з теперішної війни побідно над ворогами.

[Дїло]