† 7. VІ. 1915.
"Високоповажаний Пане Професор! Щиро дякую за память. У нас йде як найкраще; Москалї утікають на цїлій лїнїї; ми спішимо за ними; уже два днї находимо ся у безпереривнім марші, триваючім на одну добу найменше 16 годин, і нїяк не можемо здігнати їх — так велика, так скора утеча клятих наїздникїв. Фізично чуюсь дуже змучений сими перегонами, за се на дусї кріпкий і сильний. Віджила в менї надїя, Галичина вскорі відбитою буде, отвирають ся гарні перспективи для будучого нашого національного житя, отвирає ся і поле симпатичної, хосенної працї для мене. Мабуть родив ся я під щасливою звіздою, коли саме у тім моменті борби беру в нїй участь. Маю тут нагоду пережити богато гарних душевних вражінь, получених з побідоносним походом вперед. Здоровлю щиро і прошу о дальшу ласкаву память. Волод. Гребеняк".
Так писав менї під датою 6. VI. 1915 Kad.-Asp. Wl. Grzebieniak, L.-I.-R. 19., Marschkomp. 2./ІХ., Feldpost 17. На печатцї уряду полевої почти виднїє дата 8. VI. 15. Два-три дни пізнїйше був листок у мене, — я йому відписав, і на сїм урвала ся наша переписка, в останних місяцях доволї жива. По сїм замічав я з неспокоєм брак вістки від Гребеняка, аж 24. с. м. повідомив мене п. Редактор "Дїла", що дістав від канд. Осипа Залеського некролоґ Володимира Гребеняка — упав 7. червня під Слобідкою к. Галича, себто день по написаню висше наведеного листка до мене, день перед відданєм сього листка полевій почтї... Близших відомостий про смерть автор записки не подав, анї жерела, з якого взяв сам факт. Та судячи з обставин, годї сумнївати ся, що дійсно на галицьких полях зложив український нарід жертву дуже високої цїни, в особі одної з найвизначїйших і найбільше надїйної дитини... Богато, дуже богато українських імен між тими, що найшли свій геройський кінець на поли слави, та жадне з доси знаних не в силї так потрясти глибоко душу свідомого Українця, як саме імя пок. Володимира Гребеняка. Австро-угорська армія стратила у Покійнику лише кандидата на одного зі 100.000 своїх офіцирів — до того кандидата, якого 9/10 фізичної і духової природи не мали нїчогісенько спільного з війском і війною — а українська нация? Вона стратила в сїм молоденькім вояку вже не кандидата на якусь там величину in spe, а вже готову розцвитаючу індивідуальність, на місце якої може й за цїле людське поколїнє не знайде рівного кандидата на його місце.
Докладна дата уродженя Володимира Гребеняка менї не відома, та на скілько тямлю, не мав він більше як 23 роки.
Батько його — убогий низший підурядник ц. к. зелїзницї і рідня спольщена, як видко й із офіцияльної форми його прізвища. Сам Володимир учив ся лише в польських школах і що тілько у висшій ґімназиї, завдяки свойому зацїлїлому ще обрядови, прийшов до української національної свідомости.
Виходить, що українська суспільність дістала його неначе в дарунку. І дїйсно, майже не український вигляд був у Покійника. Струнка висша стать, блїде дуже інтелїґентне лице, гарні ясні очи, високе чоло, біляве волосє, незвичайна як на молодого хлопця повага руху і слова, при великій плавности, аж скорости в мові, старанна простота в одязї, культурна чемність в поведеню — все те робило його особу замітною в кругах нашої молодежи. Не менше й се, що вже з ґімназийної лавки винїс він інтерес до науки і наукового дослїду в означенім напрямі.
Він зацікавив ся такою галузю науки, яка мало, зокрема у нас, принаджує до себе кандидатів на учених, не даючи можности легко- і скорописцям збирати дешево лаври учености. Передісторична археолоґія, антрополоґія й порівнана етнолоґія — се поле, де оперує ся лише фактами і лише з них виводить ся висновки, де вимагає ся з одного боку строго методичного вишколеня для збираня материялу й орудуваня ним, з другого боку — коли археолоґ не мав бути сухим збирачем-систематиком, а хоче підняти ся на висоту дїйсного історика і синтетично відтворити головні течії людської культури, мусить розпоряджати комбінацийним умом і творчою уявою. Всї ті прикмети мав пок. Гребеняк в незвичайній мірі. Статї з його підписом на археолоґічні теми появляли ся в наших періодичних виданях (найбільше в "Дїлї" й "Ілюстрованій Українї") вже перед чотирма роками, значить майже одночасно з його приходом на унїверситет. Були се переважно статї популярного змісту, які показували вже рано незвичайні прикмети його таланту: широке знанє предмету получене з легким і принадним способом викладу. Не один читач дивував ся, як можливо з дрібних передісторичних нахідок видобути стілько цїкавих фактів і висновків. Та Покійник не тужив за популярністю попуряризатора, і його ідеалом було стати дїйсним ученим, якого захоплює сама велич науки. У голові носив богато плянів і готових думок, які вражали своєю бистротою й ориґінальностю, та мрів про те, щоби скінчивши законами приписані унїверситетські курси доповнити своє знанє і методичне вишколенє поза Галичиною (у Львові учив ся він головно у пок. проф. Гадачка і проф. Чекановського). Рано теж почало являти ся його імя на сторінках "Записок Наукового Товариства т. Шевченка"; зразу огляди, реферати і критичні замітки, а далї результати власних самостійних дослїдів.
Перша його строго наукова розвідка, яка приносить честь його імени — се статя про "Слїди скитської культури в Галичинї", поміщена в CXVII—CXVIII т. "Записок" (Ювилейний збірник в честь Івана Франка). З повним успіхом рішає він тут, що нинїшна Східна Галичина входила в круг т. зв. скитської культури, що — значить — вже кілька віків до Хр. українські землї були культурно одноцїльні, а не так — як дехто думав — що Галичина належала до Середно-европейського культурного типу, зовсїм окремого від надднїпрянського. Скоро потім помістив він у "Записках Н. Т. Ш." (т. СХХІ) цікавий огляд нових передісторичних й історичних нахідок на галицькій Українї, висловлюючи при сїм богато бистрих догадок і помічень. Від кільках лїт збирав він материяли і приготовляв обємисту працю про українські деревляні церкви. Саме минулого лїта мав він приступити до остаточного зредаґованя сеї студиї, до якої забирав ся з великим пієтизмом — та війна спинила не лише писанє, а й поклала кінець усїм гарним плянам і думкам автора...
Сумною заповідю такої долї було його попереднє арештованє в часї етнолоґічної експедициї з рамени Наук. Товариства ім. Шевченка на Лемківщину.
В його гарній голові жили й розвивали ся не лише наукові інтереси й мрії; він був наскрізь суспільник, що відчував живо всї потреби суспільности і знаходив час та енерґію, щоб дїяльно участувати у громадській роботї. Курси висшої освіти, Просьвітний Кружок, Академічна Громада і т. ин. мали в нїм горячого прихильника, дїяльного робітника, деколи й провідника.
Теперішне критичне положінє українського народу відчував до глибини душі; в кождій розмові з ним і в кождім листї його звучала живо ся національно-громадянська струна.
Тут мабуть жерело його незвичайної солїдности у веденю відданих йому справ. Як студент IV. р. фільософії став він аплїкатом Музею Н. Т. ім. Ш. і скоро довів до того, що був правдивою душею його. Та сама совісність була мабуть причиною, що він — зразу слабий на здоровлю і в нормальних часах напевно вільний від військової служби — не умів доказати перед властями своєї вояцької нездібности, хоч вибираючи ся в серединї мая в поле, носив на лици виразні слїди грудної недуги в зародї... Коротко перед тим повстала в. кругах членів Н. Товариства ім. Шевченка думка зорґанїзувати, за дозволом мінїстерства війни, антропометричні поміри між росийськими бранцями та розважувано, чи не можливоб притягнути до сеї виїмкової наукової нагоди і Покійника, як одного з дуже і дуже нечисленних квалїфікованих робітників на сїм поли. Про се знав він і тому писав дня 15. IV. до мене:
"Кождого дня переконуюсь, що менї відповіднїйше булоб держати в руцї перо нїж кріс і баґнет. Бажаю, аби удалось замінити сї останні як найскорше антропометричними приладами! Мрію про се часто, надїя одначе у мене невелика; справа дослїдів рас поселених в Росиї надто малозначна супроти великих теперішних воєнних подїй".
Сердешний! Не помилив ся у сїм розважуваню. Дух війни не журить ся, що українська нация має в десятеро менше інтелїґенциї, як инші; і хоч знає прим., що український унїверситет у Львові став неминучою полїтичною потребою середної Европи, то йому байдуже, чи Українці мати-муть ким обсадити унїверситетські столи. А пок. Гребеняк був один із найпевнїйших кандидатів...
Р. S. Кому з Українцїв, з окрема війсковим товаришам Покійного, відомі докладнїйші біоґрафічні факти, головно з останних моментів його житя, той зволить їх подати Н. Товариству ім. Шевченка на тимчасову адресу: Institut für Kulturforschung, Wien, і. Mölkerbastei 10.
[Дїло]
10.07.1915