Побачення з Сьореном К'єркєгором

По-моєму, якщо не можеш зробити любов абсолютною містерією, що поглинає все історичне і реальне, то краще зовсім не пхайся у справи любові, а просто одружуйся собі хоч сто разів.

Сьорен К'єркєгор, «Щоденник звабника»

Холодним листопадовим вечором на Вірменській, 35 зібралось цікаве товариство переважно молодих людей, яких звабила зустріч з життям, світоглядом та міркуваннями одного з найвидатніших мислителів позаминулого століття. Зустріч, символічно присвячену двохсотліттю від дня народження Сьорена К'єркегора, організували Українська Асоціація Культурологів спільно з мистецьким об’єднанням «Дзиґа». І хоча темою зустрічі була робота данського мислителя «Щоденник звабника», включена у твір «Або-Або» 1843 року, на зустрічі йшлося далеко не лише про коло проблем цього твору: запрошений гість – к'єркєгорознавець, доцент кафедри історії філософії, поліглот та інтелектуал Андрій Дахній зумів провести ґрунтовну екскурсію життям і міркуваннями філософа.

Сьорен К'єркєгор, за вступним словом Юрка Кучерявого, був тим, хто змінив не лише філософію, літературу, мистецтво – він змінив людину, показав, якою вона буде через 50 років після його смерті. Свого часу, коли Мартін Гайдеґґер питав свого вчителя Едмунда Гуссерля, що йому потрібно почитати з невідомих, останній радив почитати «Філософські крихти» Сьорена К’єркєгора. Десь 15 років тому Юркові дав таку ж пораду Андрій Дахній.

Перед ґрунтовною, дещо академічною розповіддю та жвавою дискусією щодо ключових понять філософії Сьорена К'єркєгора, організатори показали «родзинку» вечора – відео, де дотичні до філософії особи, а також люди зовсім від неї далекі, цитували на власний розсуд обрані уривки з к'єркєгорового «Щоденника звабника». Говорили про насолоду і ярмарок обману, про звабу цнотливістю та любовну гру, про покликання жінки бути подругою чоловіка, про любов до почуттів, а не до людини, про способи заповнення пустоти, про плащі любові і про несвідоме кокетування… У контексті філософського осмислення ці крихти з тексту не подавали картини поглядів данського мислителя, але формували добрий ґрунт для роздумів над життям сьогодні, над осмисленням ієрархії цінностей у власному почуттєвому дискурсі.

Ольга Муха, кандидат філософських наук і членкиня Асоціації українських культурологів, зазначила на початку зустрічі про намір познайомити публіку з К’єркєгором-письменником, а не академічним філософом: « У своїй творчості він піднімав питання, відповідей на які ми зазвичай чекаємо якраз від філософів. Предметом його дослідження ніколи не був оточуючий світ людини. Навпаки – саме людське існування, вибір життєвого шляху, сенс буття. Багато мислителів того часу не визнавали творчості Сьорена К’єркєгора, зрештою він сам, принаймні у трьох своїх перших працях, не підписувався власним іменем, а використовував вигадливі псевдо. Щодо перших трьох творів, і зокрема «Або-Або», частиною з якого і є «Щоденник звабника», то свого часу їх автор навіть якось сказав, що це не його думки. Себто він не писав те, що думав. Цьогоріч, 5 травня, у день народження мислителя, у нас виникла ідея створити таке відео, в якому кожен, хто промовляє цитату, може підписатися під кожним її словом. Основною нашою вимогою до учасників проекту було аби вони дійсно вірили у те, що говорять. Особливо вдалі персонажі фактично пережили подібний епізод у житті або перебувають у процесі таких переживань. Саме демонстрація того, що текст не конфліктує, а суголосний із сучасною реальністю, а надто – реальністю молодих людей, і була нашою головною метою. Маю сумнів, що сам К'єркєгор схвалив би наш проект, адже ми затримуємося лише на першому щаблі укладеної ним ієрархії: людина-естетик, людина-етик, людина-релігійна».

Серед багатьох ювілеїв та визначних дат 2013 року Асоціація культурологів обрала для такого оригінального вшанування саме К’єркєгора не тільки з особистих симпатій. Ольга Муха розповіла, що їм йшлося також про відновлення «читацької справедливості»: легкий та приємний для сприйняття автор чомусь досі лишається у вузькому колі філософської лектури, хоч потенційно може бути цікавим для багатьох. Тому спрощене гасло акції можна було би сформулювати як «К’єркєгора – в люди!». Щоправда, за задумом ініціаторів, відео-проект мав би долучитися до низки академічних святкувань у стінах філософського факультету, а їх так і не відбулося (або ж вони пройшли абсолютно не помічені). Проте, пані Ольга не бачить у цьому аж такої біди: «Гадаю, це й на краще. Сам К'єркегор був би втішений, що "випав за межі" жорсткого академічного контексту і звернувся до людей, втаємничених не так філософією, як самим життям».

Справжній аншлаг, що зібрався у стінах «Дзиґи», не був дивиною для організаторів. Кажуть, що такого і очікували, запрошуючи до виступу харизматичного та фахового лектора Андрія Дахнія. І тим не менше, далеко не усі гості знали, куди саме прийшли: «Кумедно було спостерігати, що окремі відвідувачі, які орієнтувалися на афіші та флаєри, прийшли не на філософсько-культурологічну бесіду, а на... школу пікаперів! – розповіла Ольга Муха. – Інші, втаємничені у філософську концепцію К’єркегора, вирішили "традиційно" і якось трохи по-студентськи перескочити естетичну стадію (бо вона ж стартова, а відтак – примітивна!), і поговорити про те, якою повинна бути людина-етик та людина релігійна. Як на мене ж (і цю думку поділяють усі мої колеги з Асоціації), у К’єркегора немає опції "перескочити стадію". Естетичний етап в житті і пробудженні людини важливий, бо вмикає її позафілістерські інтенції. Геть хибно ототожнювати естетика із консьюмеризмом сучасної культури. Це ще більш примітивне філістерство. Це така ж помилка, як п’яничку величати гедоністом». Проте, ініціатори все одно дуже задоволені результатом, і сподіваються, що успіх першої акції продовжиться і у менш популярних локаціях – наступну подію заплановано провести у Першій Львівській Медіатеці на Мулярській.

Тривала робота над творами Сьорена К’єркєгора (зокрема, переклад українською «Повторення») дозволили Андрію Дахнію заглибити всіх присутніх у цикл наративів життя мислителя: життя публічного, відкритого для всіх, яке чимало вплинуло на інше – внутрішнє, приховане від очей соціуму життя. У душі філософ переживав найжагучіші інтелектуальні звершення, найболючіші міркування і найтрагічніші проби релігійного пізнання, бо ж Сьорен – найперше релігійний автор. Найрідшим гостем внутрішнього єства мислителя, видається, був спокій. Про це, та низку інших цікавих моментів у К’єркєгора інтелектуально спраглим глядачам оповідав Андрій Дахній:

«Ключова фігура «Щоденника спокусника» є Йоганес-звабник, який намагається звабити не просто дівчину, а ту, яка варта, щоб її звабити. Цією дівчиною є Корделія (алюзія до «Короля Ліра» Шекспіра – це та дочка, яка не здатна говорити фальшиво, але, як пише К'єркєгор, почуття якої живуть на її вустах). Вона цнотлива, правдива, прекрасна. Історія у «Щоденнику звабника» насправді – не фікція, хоча певна штучність тут присутня. Це спроба відтворити ту трагічну історію, що мала місце в житті самого автора: стосунки між ним і Реґіною Ольсен. Річ у тім, що він свого часу познайомився з дівчиною на 10 років молодшою, і їхні стосунки закінчилися заручинами. Та в якийсь момент Сьорен зрозумів, що це була помилкою, і він не може зробити Реґіну щасливою. Відтоді все життя він буде страждати і питати себе: винен чи не винен? К’єркєгор починається як філософ і, що важливо, як людина, яка рефлексує над своїм актом гріхопадіння. Багато слів, які він вкладає в уста Йоханеса, дуже збігаються з його розумінням жіночого начала. Проте Йоханес-звабник – це не тільки корелят до самого К'єркєгора, нехай більшою чи меншою мірою спотворений, а один з представників естетичної стадії. Естетична стадія – це лише початкова стадія людського існування, і треба зауважити, що будь-яка людина, згідно з К'єркєгором, не починає як естетик. Вона починає як філістер, як буржуа, як обиватель, який цікавиться тільки тим, що найближче до нього, намагається пристосуватись до суспільства, намагається бути успішним. Але потім розуміє, що це життя, де він є маріонеткою в чужих руках: залежить від зовнішньої кон’юнктури, від подій у суспільстві. Він не має самодостатності – тому філістер в результаті стає естетиком. Коли К'єркєгор каже про естетика, то має на увазі два розуміння естетизму: те, що стосується чуттєвого сприйняття, і те, що стосується (через Олександра Баумгартена) здатності сприймати прекрасне. Йоганес-звабник у «Щоденнику…» постійно підкреслює, що одне з другим дуже тісно пов’язано, бо людина, яка осягає прекрасне – осягає його саме на основі чуттєвого: чи це прекрасний вигляд, чи прекрасна картина, прекрасний запах, смак, звук. Не можна сприймати твір «Щоденник звабника» і самого Йоганесса як щось самодостатнє, хоч він часто саме так і видається. Це лише частина великої двотомної роботи, якою К'єркєгор дебютує: «Або-Або», що означає або естетична стадія, або етична. Сам читач має обрати, яку сторону приймати. К’єркєгор просто демонструє певні життєві позиції – чи то естетика, чи етика, і як підсумок – релігійної людини».

Так людина здатна пройти у своєму житті три стадії, і, власне, остання, найзапекліша і найважча для осягання, є нагородою пізнання віри. Також в доповіді к'єркєгорознавця йшлося про ознаки естетика: життя миттєвостями, окремими хвилинами, поза якими все видається нецікавим. Мить – як неповторна чуттєва одиниця цілковитого щастя прекрасна тим, що більш ніколи не настане знову. Як пише К'єркєгор: це схоже на те, як не можна двічі звабити одну й ту саму дівчину. Автор вважав, що людина не може довго жити в такому ритмі полювання на насолоди і зваби, вона повинна зупинитися. І саме в цю мить вона розуміє, що час перейти на наступний щабель – стати етиком. Етик, як антитеза до естетизму, показується на прикладі персонажа «Або-Або» Вільгельма. Стати людиною релігійною за Дахнієм означає кинутися з головою в абсурд.

Цікавими були алюзії Андрія Йосиповича до творів пізнішої літератури. Зокрема, неперевершеним свідченням актуальності та суголосності теорій Сьорена К'єркєгора наступним філософам і мислителям ХІХ ст. є унаочнення трьох фаз розвитку людини на прикладах братів Карамазових у Федора Достоєвського. На думку науковця, Мітя Карамазов – представник естетиків, Іван – етик, а Альоша – вже на релігійному щаблі розвитку.

Загалом, усі присутні на зустрічі по її закінченні вийшли інакшими, аніж прийшли. Розуміння К'єркєгорових мотивів, сумнівів та історії його життя, вміння зчитувати приховані підтексти данського Сократа – це те, чим збагатилися гості вечора.

Богдана Брилинська, одна з організаторок зустрічі, розповіла також про наступні побачення з Сьореном К'єркєгором: «На нашій майбутній акції "Ніч спокуси" ми б хотіли зробити розмову менш формальною та більш літературно-творчою. Зокрема, темою має бути вплив К’єркегора на літературу та кіномистецтво. Також на "Ночі спокуси" обговоримо контраверсійні моменти самого твору "Щоденник спокусника" і, що найважливіше, до розмови запрошуємо усіх, хто бажає висловитись з цього приводу та поговорити на цікаву тематику. Пізніше ми також плануємо зробити круглий стіл на тему етичної проблематики у творчості цього філософа».

Неабияка інтелектуальна насолода – пізнання суттєво цінніше, аніж часом сухі та суворі лекції в університетах. Товариство цікавих невипадкових людей чекало на всіх, хто таки прийшов на побачення з філософом. Це була не просто розмова про романтичні погляди та пристрасті мислителя, а відкриття набагато глибших смислів. І тому особливо приємно, що стосунки львів’ян з Сьореном К'єркегором тільки починаються, і попереду – ще кілька наступних побачень.

Фото: Мирослав Трофимук - молодший.