Маріанна Кіяновська. 373. ‒ Львів : ВСЛ, 2014. ‒ 258 с.   Маючи серце і розум, проявляй або то, або то Разом проявиш їх, разом тебе проклянуть. Фрідріх Гельдерлін   Чуєш? ‒ з моїх легень білі птахи кричать... Маріанна Кіяновська  

 

Олекса Мишанич, промотор неолатиністики в Україні, мав багато титулів. Окрім того, він любив запашну каву і любив її варити. Часто іронізував: це – справжня кава, а не те, що ваша, «львівська», з акцентом на пом’якшеному «сь». У його відділі збиралися цікаві люди: Соля Павличко, Оксана Пахльовська, історики літератури з усієї України. Тут вони знаходили надію, що їхні наукові ідеї зреалізуються, тут вони знаходили однодумців і сприятливе середовище для спілкування.

  Анжела Нанетті. Мій дідусь був черешнею / Переклад Андрія Маслюха. Л.: Видавництво Старого Лева, 2015. 136 с.   Людина не помирає – її душа переселяється у тваринку. Людина не помирає, а перероджується в іншій людині. Людина не помирає, лише перетворюється на дерево… Розумники називають це примітивними віруваннями. Зазирніть до ніжної і мудрої книжки Анжели Нанетті і назвіть це надією.    

Як правильно читати дітям і що саме читати – вдома і в школі,  чому особливо сьогодні читання – дуже важлива річ, як читають українські підлітки і не тільки про це розповідає ініціаторка та координаторка проекту «Вся Україна читає дітям» та президент Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва Уляна Баран.     – Уляно, розкажіть про проект «Вся Європа читає дітям» і як розвивається ця ініціатива в Україні?

 

Тамара Гундорова. Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми. – Київ: Грані-Т, 2013. – 548 с.     Транзитність здається нам винятковою ознакою нашого часу. Варто поглянути на міфології та релігії, філософські системи і дискурси, і ми збагнемо, що, не помиляючись, помиляємося.

  Чупа О. Бомжі Донбасу. – Дискурсус, 2014.   Заголовок і початок «Бомжів Донбасу» вселяють здогади, що перед нами книжка гостросоціальна. Невдовзі з’являються певні сумніви. Завершальна частина книжки, рукопис Вагнера, і її фінал ті первинні здогади остаточно спростовують. Сам по собі цей факт не вартує уваги і не підлягає однозначній оцінці, але…  

Зі слівцями на «-ція» варто бути обережним. Надто вже вони неоднозначні: тут і процес, і результат, і миттєвість, і ланцюгова реакція. Втім, із «мудацією» трішки легше: це точно процес, бо результат був би «змудачінням» (дякую, підказали). На правах процесу, однак, мудація вимагає систематичності, а книжка з однойменної назвою – наче про повну її протилежність, тобто, про випадок. Як все заплутано! А ще до того додати очевидну вказівку на «мутацію», а отже, на невідворотні зміни на рівні тієї ж системи.

  У день народження Лесі Українки та Леся Курбаса – про останню драму-поему поетеси.   Легенда про Орфея, яку обирає Леся Українка для свого написаного в Єгипті «Орфеєвого чуда» (1913), сама є одним з трьох центральних орфічних мотивів. Орфей – це любов, сильніша за смерть. Орфей – це поезія, яка животворить. Орфей – це пошматоване тіло краси, покірна офіра у війні пожадання. Хоча від нього все созідається, самому йому роковано впасти жертвою, розпастися на шматки.