Друга персональна виставка «Garden/Сад» (2.08.20117- 23.08-2017) молодого львівського графіка Насті Старко в галереї Гері Боумена – це, згідно анотації: про вигрівання теплого насіння; про втечу із райського саду і про догляд за власним; про цвітіння і перестиглі плоди; про все те, до чого доторкаєшся і воно починає рости.     Докладніше авторські секрети «творчого садівництва» Насті Старко дісліджувала Христина Лукащук.

    Коли тобі в житті вдається жити там, де тобі подобається, робити те, що любиться і зустріти тих, з ким тобі цікаво і хто розуміє тебе з півслова – тобі дуже пощастило. І не мусить то  бути друг з дитинства чи зі шкільної лави. Це як подарунок долі, коли ти особливо чемний. Оленка – саме такий подарунок. Несподіваний і неймовірно цікавий.

На цій виставці хотілось, аби говорив кожен, і говорив багато. Щоби говорила засновниця «Зеленої канапи» Олеся Домарадзька: і про те, як виник задум, і про те, які емоції відчувала під час зйомок, і про враження від першого перегляду результатів… Щоби говорив Костя Смолянинов: бо він фотограф, професіонал, приятель, зрештою – чоловік. Щоби говорила сама авторка проекту Інна Шинкаренко, бо попри те, що вже все, наче, сказано-зроблено, висловлено-написано – в повітрі експозиції продовжує відчуватися інтрига.  

Не буде правдою, що я понад усіх люблю гуцулів. Але те, що то цікаві люди, факт. Колись мені довелось читати щоденник невідомого етнографа, сторінки якого по великій пожежі підібрав під порогом своєї домівки мій давній приятель. В самому центрі міста. Декотрі листки геть були обгорілі, а декотрі можна було добре прочитати. Оце він закликав мене до себе, і ми читали розповіді якогось там вуйка, як і коли треба перший камінь на хату закласти, в який бік мають дивитися вікна, і як узагалі той бік вибрати?

У «душевному» просторі улюбленої львівською арт-тусовкою кав’ярні «Світ кави» – «душевна» виставка двох життєрадісних львівських мисткинь Лесі Квик і Оксани Андрущенко. Леся традиційно вишукано-лаконічно переповідає буденні історії життя, а Оксана, теж традиційно, перетворює все, що бачить, на стильні орнаменти. З Оксаною Андрущенко про її «гаптований світ» говорила Христина Лукащук.    

Навіть задумавшись, не можу дати остаточної відповіді, яким чином обираю для себе світські заходи… Іноді слухаю, що радять друзі, іноді дослухаюсь до порад авторитетів, але частіше мабуть, все-таки, інтуїтивно.  Бо, як правило, вона (та інтуїція) мене ще ні разу не підвела.

Попри те, що Львів вважають культурною столицею і театральною зокрема, не так часто мені вдається потрапити на щось геть інше, сміливе, сучасне, позитивне і… своє. Але часом таки вдається. Оце нещодавно з друзями побувала на виставі «Смак до черешень» за Агнєшкою Осецькою (режисер – Галина Воловецька) на камерній сцені театру ім. М.Заньковецької, прем’єра якої відбулась 30 травня 2014 року.   "Смак до черешень"    

В кожного з нас залишились розмаїті речі з дитинства. В когось – мрії, в когось – ляля в сукенці в горошок, ведмедик без очка, страхи чи фобії, а в мене – знайомство з Нестором. Наші батьки були членами однієї львівської каякової тусовки. Але, власне, з того свого голопузого дитинства я його мало пригадую. Основні мої спогади вже з підліткового віку. Пам’ятаю його трохи незграбним, кучерявим парубком, з яким залюбки ходила на різні концерти в стилі «метал».  

Ще задовго до того, як я особисто познайомилася з паном Ярославом, декілька разів була в нього в майстерні. Таємно. Мене туди водила Мар’яна, його донька. Пояснювала, що батько не дуже любить, коли чужі приходять на його робоче місце без нього, тому я трохи кремпувалась, переступаючи поріг чималого приміщення, прибудованого до особняка, де живуть Мотики всією мистецькою родиною.    

Вже другий місяць Україна переживає феноменальний стан. Сотні тисяч людей вийшли на вулиці. На Майдан. Такого ще не було. В такому масштабі, в такій якості, в такій солідарності… Що їх об’єднало? Бажання вступу до ЄС, спроба відстояти свої національні ідеї? Як на мене – значно більше. Це розпочалася боротьба між Добром і Злом. Хоча, можливо, розпочалася – не зовсім влучне слово… Радше – відновилася. Почалась-бо значно давніше…