Олеся Ісаюк

Реальний Богун абсолютно не пасував до тієї версії історії України, яку просували у СРСР. Але чому ця постать не привертала уваги письменників поза СРСР — велика загадка
Якщо згадати, що під усіма можливими імперіями маскували Російську, то стає чітко видно: українець претендує не просто на суб’єктність, а на суперника імперії у війні сенсів. 
На котрусь із моделей мусить згодитися кожен, хто хоче хоч якогось суспільного авансу чи особистої реалізації. У всіх без винятку варіантах вимагається забути про власне коріння — мову, віру, звичаї. 
Кримські татари стали "чорним характером" у белетристиці ще у ХІХ столітті. Та в підрадянській літературі витягнули повне "бінго".
Місія Тараса Шевченка у романі Зінаїди Тулуб, написаного після ув'язнення та заслання, — показати у всій виразності роль українця в імперських координатах. Геній світового рівня, він тільки засланець, “розхідний матеріал”. Все, що може, — писати “в стіл” та допомагати тим, кому ще гірше
Проблеми з історичною белетристикою і тим, що діти не читають, матимемо, доки не прочитаємо те все, що стоїть за безпосереднім сюжетом. Це наш шлях через пустелю.
Спочатку зрив, потім героїчна боротьба, відтак поразка і, як результат, стадія невольницького плачу. Таке залишається у голові, якщо історією України знайомився востаннє у школі
Коли нацисти засновували Аушвіц, ГУЛАГ вже давно поглинав людські життя. Істинними жертвами були “і мертві, і живі, і ненарожденні...”
Ті, хто прямо дає відсіч ворогові, ніколи не є арифметичною більшістю суспільства. Зрештою, це і не потрібно. А що дійсно потрібно — присутність такого умовного бійця чи воїна у суспільній свідомості.
Нам досі складно прийняти факт, що дихотомія між українцями, які опинилися по різні боки барикад, – фальшива. Вона не про війну, вона про наше її сприйняття