Олеся Ісаюк

Росіяни за Лепким постають не просто садистами і дикунами — їх колективний садизм водночас є наслідком їхнього досвіду і породжує наступні хвилі садизму
Молоді роки Франка — саме той період його життя, який найкраще надавався до малювання портрета “революційного демократа” — із соціалізмом, процесами й ув’язненням.
Нас, без сумніву, можна привітати з тим, що суспільство чи не вперше за останні роки достатньо солідарно зайняло позицію “винен завжди насильник”.
Українці вибирали методи формування мереж дії, росіяни ж відразу перейшли до персонального терору
Це не про історію – це про те, як насправді виглядає повернення до свого та чи можливе воно взагалі після фактичного зростання і формування особистості на чужині.
Московські посли практично у всіх описах виглядають чимось чужорідним — незалежно від того, друг чи ворог вони за сюжетом твору
Чітко прописана тема негласного суперництва між Галичиною і “Великою Україною”, що звертає на себе увагу.
"Чи ж скаженство батогів свистячих на похилії спини спрямоване, чи ж мордерство кожного, що спину розігнути хоче, чи ж не дало воно деспотові з Кремля сірих слуг хоч однакових та із самої криці?”
Усе покладено і пропущено через досвід покоління 1920–1930-х — з їхніми ідеями, болями і бажаннями врешті відвоювати незалежність.
Перед нами щось дуже близьке до обігрування сюжету про виторговування собі хоч шматочка свободи і самоправності у власній країні