Олеся Ісаюк

Львівська опера стилізувала постановку під сучасність. Але ж замало лиш викинути з твору славослів’я Романових чи “дружби народів”
У російсько-українській перспективі має значення передусім те, що ідеал “молодшого брата” був універсальним виправданням всілякого придушення української суб’єктності.
Твір виділяється вже тим, що “кримськотатарська” сторона постає цілком собі живою і людською, а не вічною затичкою на негативні ролі
Радзикевич послідовно протиставляє лояльність короні ("панам") – і "народові", при цьому не скочуючись до варіації "класової боротьби"
Переосмислена версія меморіалізації пам’яті жертв нацизму — це також питання імперського виміру Другої світової.
Ряд суспільних практик перетворюється на корсет. І відмова від ідентичності виглядає цілком допустимою ціною "цивілізованості"
У центрі дії всі тогочасні драми Східної Європи: український рух, проблеми євреїв, трагедія кримських татар
Однією з центральних мотивацій жертв геноциду жити далі було бажання справедливості. Справедливості в її екстремальному старозавітному варіанті — “око за око, зуб за зуб”.
Саме пам'ять, цей зрадливий інструмент, про українське і про громадську активність зачищали чи не найретельніше...
Україна постає не тільки у традиційному дусі народництва як “країна козаків і селян”, а як суб’єкт і гравець у поєдинках лицарів плаща та шпаги