Новели змушують уяву читача невтомно працювати: здається, що ти вже десь бачив подібні образи на полотнах художників. Однак автор жодним словом не видає своїх малярських інтенцій, що виникли в інтелектуальному освоєнні різних пластів культури.

Сила нової режисерської постановки Алли Федоришиної у тому, що кожен із глядачів театру «Воскресіння» може по-новому відкрити Америку для себе й не соромитися своїх емоцій, які, можливо, раптом перевернуть світ, який досі сприймаємо, як завчену формулу «так має бути».

Нам легше піддається дослідженню Всесвіт, аніж мозку людини. Це не лише персональний комп’ютер, який керує організмом з усіма його процесами, а й наша особистість, наша душа

І поки хтось нам вигадуватиме слова (або підкидатиме їх, ніби м’ячі – малі і трохи більші: на, ловіть!..), хочеться поблукати у текстах Сергія Осоки, ніби в глибоких річках, де багато гладесеньких доброоких линів і шорстких, трохи колючих днів.

Нарешті спитаймо себе: чому, попри неймовірну кількість втілених проєктів, ця постать лише тепер, по його смерті, вражає своєю масштабністю? До дев'ятин по Сергієві Проскурні.

Хороший театр ляльок – гарне, розумне, вартісне, неймовірно красиве мистецтво, яке здатне зацікавити піврічну дитину й водночас розповісти філософську історію для інтелектуалів.

Закриття театрів не вирішить проблем пандемії. Краще за ті гроші, що ми тратимо на локдаун, побудувати 2-3 нові інфекційні лікарні й гідно лікувати людей. Натомість театр поліпшує психологічний стан і цим підсилює стресостійкість та опірність людини.

Будівля Театру Леся Курбаса у Львові – місце зі своєю неповторною атмосферою. Запрошуємо на віртуальну виставку, що розповість про історію споруди з моменту закладання фундаменту і дотепер

Хочеться, аби після прочитання цього незвичайного роману з присмаком біографічності (з присмаком, а не смаком, бо це ж не достовірний, вивірений в архівах життєпис письменниці, а «мистецька біографія», як обачно маркує видавництво на обкладинці), читачам урешті спало на думку пошукати деяких відповідей на сторінках творів самої Кобилянської.

Театр – це мистецтво прямої дії. Це те, що нас олюднює, гартує душу, або ж робить її більш чутливою до того, аби відгукуватися на життя, дозволяє переживати співчуття до іншої людини і загалом вчить нас приймати Іншого.