Аналіз новорічного привітання Володимира Зеленського.
Новий рік, як би ми його не святкували, – це ритуал підведення підсумків, це прощання зі старим і шанс почати все заново. Правдою буде, що новорічні привітання президентів відрізняються, – але й правда, що всі новорічні привітання дуже подібні. Не так, зрештою, багато символів придумали українці для позначення “нового початку”. І виступ Володимира Зеленського, хоча й оригінальний, зберігає подібності з попередніми виступами – і самого Зеленського (не тільки президента, а й актора), і попередніх очільників нашої держави... і, припускаю, майбутніх.
Форма
Як минулого року, так і цього В. Зеленський почав свою промову згадкою про своїх попередників (у передвиборчій кампанії таке його протиставлення вже продемонструвало свою ефективність):
● 2021 року було: “всі президенти в своїх новорічних привітаннях завжди говорять фразу: «Дорогі українці, це був важкий рік...»”
● 2022 прозвучало: “...президенти спочатку трішки жаліються, потім трішки більше виправдовуються, але загалом хваляться про те, що було зроблено. Але цей рік – він особливий. Рік 30-річчя нашої незалежності. І тому цьогоріч буде інакше”.
І справді, було не зовсім так, як завжди. Привітання з нагоди 2022 року повинно було стати історією не про країну, а про людей, які її творять. Це 21-хвилинне відео, де, крім Президента, що говорить (традиційний атрибут новорічних привітань), є панорамні пейзажі, фрагменти з непростого повсякденного життя українців (часто для ефектності заповільнені), музичний супровід (від колядки до драматичного фону), і що найголовніше – в цьому відео є численні герої другого плану, мовчазні, але щасливі.
Присутність “інших” в сценарії новорічного привітання не повинно дивувати. Вони з’являлися у відео і Порошенка, і самого Зеленського. Минулого року, наприклад, Президент оточив себе дітьми і дав їм можливість сказати своє слово. Цьогоріч, щоправда, серед мовчазної публіки переважали дорослі, але без дітей також не обійшлося. Певно, важко відмовитися від емоційного ефекту, який справляють вони на сцені (чи то в кадрі).
У виступі Президента “мовчазні персонажі” мали важливу функцію – візуалізувати досягнення України 2021 року, ставши обличчям професій і груп людей, гідних шани:
● "Ті, хто для порятунку одного немовляти здіймаються в небо, щоб на землі пролунало одне «дякую»...
● І лікарі. Наші лікарі, які залишилися на сході нашої держави...
● І дівчина, яка після смерті батьків стала мамою для десяти братів і сестер”.
Зеленський описав приблизно 40 зворушливих дій українських громадян (використовуючи формулювання “ті, хто”, “той, що”, “котра”, “чия”, “завдяки кому”). Деколи йшлося про конктретного когось (“і той, чия небайдужість врятувала півтори тисячі людей, і в їхніх жилах тече його донорська кров), деколи – про узагальнений образ професії (“ті, xто щоранку везуть Україну на роботу трамваєм, тролейбусом, у метро”). Але щоразу втілення “тих, кому треба дякувати”, гарно вбрані та з усмішкою йшли по червоному килимі на вечерю до гостинного Президента. Щоправда, ці учасники залишилися не названими – Президент так і не назвав жодного імені, титри на відео також не зазначали даних для персоналізації. Тільки особисті історії. Певно, імена були не важливі... чи, навпаки, мали бути відомі кожному?
Метафора
Красиві герої без імені опинилися за великим столом, де до них звертався Президент: “Новий рік – свято, коли вся родина за одним столом. А сьогодні – уся країна за одним столом!”. І так вдалося унаочнити метафору “країни як родини”, якою оперував і Петро Порошенко. Щоправда, попередній Президент вдавався до неї в іншому контексті – говорячи до жителів Донбасу і Криму: “для нас ви – наші, рідні, близькі, тимчасово розлучені зі своєю українською родиною. Родиною, яка обов’язково об’єднається і зустрінеться разом за святковим столом” (Промова до Дня Незалежності 2016 року).
Нараційна структура
Минулого року Володимир Зеленський взяв на себе роль “казкаря”. Заради справедливості, варто сказати, що казка вийшла позбавлена логіки “сторітелінгу”. Навряд чи дітям справді би сподобалася історія про “сучасні КПВВ”, “найбільший в історії бюджет” на оборону і про “відсотки кредитів для бізнесу” що вже не 20, 18 або 14%, а 5, 7 або 9%.
Цьогоріч Зеленський зіграв роль доброго шефа, що організував гарний корпоратив. Він говорив довго, а інші дійові особи слухали уважно й не привертати небажаної уваги необережними рухами.
У промові Президент згадав і головних лиходіїв:
● олігархів – також не названих (“А як ми налякали олігархів? Вперше вони бояться закону. Одного закону”);
● й “армію по той бік кордону” – теж без конкретики (“Нас лякали всередині країни. І лякали ззовні. Але будь-яка армія по той бік кордону нас не лякає, бо неабияка армія по наш бік кордону нас захищає)”.
Володимир Зеленський мав змогу й пожартувати.
● Один жарт додав балів сучасним політикам: “Як ми раділи кожній медалі наших олімпійців! Здається, здобували кожну медаль разом. Бігли поруч з ними, перепливали басейни й боролися разом з Беленюком. Як усі жартували, що вперше політик і народний депутат не вивозить, а привозить золото в Україну!”
● Інший виправдав спортивну поразку геополітичними мотивами, натякнувши на те, що міжнародна політика не сходить із державного порядку денного: “Україна – у топ-8 найкращих у Європі. І це звучить круто! І в ¼ фіналу ми програли Англії. Програли тільки тому, що наші хлопці не хотіли зіпсувати відносини України зі стратегічним партнером”.
Традиційні списки
Промова Зеленського нагадує розлогий список – список зворушливих історій, гідних професій:
● “І той, хто не бачить перешкод і стає найкращим! Абсолютним 10-разовим паралімпійським чемпіоном!”
● “Ті, хто щодня спускається під землю, аби нам було світло й тепло”.
● “Ті, хто щодня працює на землі, аби нам було ситно і смачно”.
А в головному списку присутні менші списочки. Наприклад, вдалося перерахувати пости:
● Ті, xто прокидається першим, хто лягає останнім, xто не спить усю ніч. Навіть у новорічну ніч.
1. У пожежних частинах,
2. у лікарнях,
3. поліцейських відділеннях,
4. на Південному полюсі,
5. на нашому кордоні,
6. на фронті.
7. І всі, хто зараз на чергуванні. Аби ми з вами могли бути тут, за столом. Всі, кому ми щиро дякуємо!
Перерахували й способи захищати український кордон:
● Герої України, які вісім років боронять наші кордони, захищають їх
1. на суші,
2. у воді,
3. в повітрі,
4. на передовій,
5. у тилу ворога,
6. через снайперський приціл,
7. представники різних родів військ і єдиного козацького роду.
Перерахували й позитивні риси українців:
● Як і всі громадяни України! Відважні та відповідальні. Неординарні та небайдужі. Волелюбні й дуже працелюбні.
Списки й переліки, синоніми та однорідні члени речення можна вважати специфічною стилістичною ознакою мовлення Володимира Зеленського. Минулого року, наприклад, він перераховував типи емоційного зв’язку:
● “Яким же був цей рік?
1. У ньому були сльози від болю і сльози від гордості.
2. Було те, за що нам соромно, і те, чим ми пишаємося.
3. Те, що хочеться забути, і те, що ніколи не забудемо.
4. І були ті, з ким ми стали ще більшими друзями.
5. Ті, з ким стали стратегічними партнерами.
6. Ті, з ким нас намагалися посварити, але не вдалося.
7. Ті, хто підтримував Україну завжди і продовжує це робити.
Промови Петра Порошенка натомість були короткими, стислими. Наприклад, 2016 року разом із привітаннями Джамали, спортсменів Єлизавети Мерешко та Максима Крипака, генерал-майора Андрія Комальчука, Дональда Туска (всі імена були зазначені на відео) і 2-хвилинним оглядом досягнень за рік новорічне відео Порошенка зайняло 7 хвилин.
Новорічний перформанс Зеленського 2022 року тривав 21 хвилину. Це на 6 хвилин довше, ніж торік (тоді йому трошки забракло до 15 хвилин). Тривалість президентської промови збільшується, а це свідчить про те, що він не поспішає. У Президента, отже, є час натякати й описувати 41 зворушливу історію. Така мова стабільності – розлога й багатослівна, на відміну від мови конфлікту, де все має бути конкретне й чітко назване. Адже в час конфлікту немає часу здогадуватися і припускати.
На 20-й хвилині привітання Володимир Зеленський не покинув перераховувати:
● “Щоб поруч – усі, кого ти любиш, і те, без чого просто жити не можеш. Це сміх донечки, татове бурчання. Очі дружини, усмішка сина. Мамині котлетки, бабусині пиріжки, які настільки смачні, що вже не лізуть, але треба їсти, бо їх зробила бабуся”.
І до чого тут котлетки? – можна подумати.
Можна було б і пробачити Президентові його багатослівність, якщо б вона справді свідчила про те, що нам не потрібно поспішати. Що все під контролем. Що конфлікт під контролем... Що ми можемо святкувати.
Якщо б...
03.01.2022