Ранкове засідання 22 вересня   Один за другим на трибуну виходять промовці. Більшовицькій критиці піддаються найрізноманітніші ділянки багатогранної роботи комсомолу. Делегати з хвилюванням розповідають про величезні зміни в житті молоді, про досягнення молодих ще комсомольських організацій, про великий потяг молоді до ВЛКСМ. Поступає багато цінних пропозицій, розкривається цікавий досвід.  

На проспекті 1 Травня — тиша. Не чути шуму трамваїв, сирен автомашин. В далині залунали сигнальні звуки. Грянула пісня. На проспект вступили трудящі. Сотні червоних прапорів майорять над головами. В руках багатьох робітників, службовців портрети керівників партії і уряду. Їх трудящі любовно прикрасили букетами квітів. На своїх лозунгах і транспарантах трудящі написали теплі слова сердечної подяки за визволення, за щасливе вільне життя.   — Спасибі товаришеві Сталіну за визволення!   — Хай живе наша визволителька Червона Армія!  

Зелена вільшина і худосочна трава у вільшині. Падав дощ — моросить дощ з самого ранку. Вкриває світ сірим серпанком.   Накине дівчатко мішок на голову, закотить високо спідничку. Повагом походжають корови по вільшині. Скубуть мокру траву, пережовують мокру, холодну траву. Падає дощ — чорні смуги по бронзовій шерсті коров, чорні плями на закинутому на голову мішку. Сині від холоду руки. Сині від холоду ноги. Немає краю ні кінця дощеві, який став перед очима сірою стіною. Не розвіє вітер мряки, що важко лягає на поля.  

Вже рік минув, коли з громами слави прийшли ми в край, одірваний віл нас, що довго ніс ярмо, важке й криваве в голодній тьмі наруги і образ.   Ти тільки снив про сонце золотеє, о краю мій, ти знав лиш рабства гать. Орел терзав тебе, як Прометея. та вже йому нікого не терзать.   У грізнім гулі кроків і металу замовк орла над краєм братнім крик, — йому ми крила білі поламали і обрубали голову навік.   Умерла ніч, розтанула зимова, І сонце правди глянуло з Кремля,

Серед старожилів Львова кружляла легенда про синьооку дівчину Божену Шрамек, що її пам'ятного червня 1902 року застрелили на вулиці гусари. Застрелили, не зважаючи на те, що Божена грала на скрипці, грала так, що браві австрійські офіцери зупинялися, бувало, під її вікном і слухали — не могли наслухатись співу, що випливав спід її ніжних пальців. Нарешті, один з них, поручник гусарів, щиро полюбив Божену і так довго зітхав під вікном чарівної скрипальки, поки та за серце не віддячила йому серцем.  

Гнучкими вітами дерева Кивають лагідно услід. Ми покидаєм місто Лева — Прощай заквітчане! Привіт!..   Дорога в'ється — на Карпати! Прощай улюблене, цвіти!.. Не раз греміли тут гармати. Не раз руїну знало ти.   Іще порослі мохом стіни Стоять, як знак старовини. Отут змагалися русини В часи визвольної війни.   І на оцім каміннім бруку Ми кров священну пролили, Коли свою визвольну руку Братам на захід простягли.  

На допомогу пропагандистам і агітаторам  

  ...А йде чоловік до того Борислава так, як тота худобина в різницю: ану ж сьогодні на мене черга головою наложити...". (Ів. Франко).   Глуха дощовита осінь. Кривими завулками Борислава, ледве витягуючи ноги з клейкої, чорної грязі, посувається худа шкапина. Вона тягне бочку, в якій, смачно цмокаючи, плеще густа рідина Це — нафта.   Поруч з конем крокує похмура, згорблена людина — Сергій Любич.  

З екрана повіяло подихами слави історичних вересневих днів 1939 року. Відродилися в спогадах незабутні хвилини вулканічного вибуху високих людських почуттів, розливу повноводної ріки радості, що була скована гранітними берегами жорстокості, тупості, кривди.  

Наближається славна річниця визволення Західної України і Західної Білорусії. Ми відчуваємо гарячий подих знаменного дня — 17 вересня.   Рік — це зовсім незначний відрізок часу. Але навіть дні бувають такі, що не тільки не губляться в анналах історії, а навпаки — на сторінках літопису їм відведено почесне місце.   Таким є день 17 вересня.   Таким є перший радянський рік в західних областях України і Білорусії.