Машина мчить, і даль, як син / днів юності ясної, / Цвітуть поля Галичини / у сніжному завої.

    Немов химерний сон, минулі дні одчаю і шибениць хрести і дзвони ланцюгів. Цвіте огнями Львів і рік новий стрічає, підносячи, мов стяг, звитяжний, гордий спів.   І срібний сніг летить веселими зірками. У сяйві ліхтарів, і щасні люди йдуть. Шумить радянський Львів, уквітчаний піснями, і місяць розлива над ним проміння ртуть.   Годинник одлунав. Урочисті обличчя, згуртовані ряди, ми — буря, ми — метал. На всі кінці землі звучить і кличе, кличе,

Вже рік минув, коли з громами слави прийшли ми в край, одірваний віл нас, що довго ніс ярмо, важке й криваве в голодній тьмі наруги і образ.   Ти тільки снив про сонце золотеє, о краю мій, ти знав лиш рабства гать. Орел терзав тебе, як Прометея. та вже йому нікого не терзать.   У грізнім гулі кроків і металу замовк орла над краєм братнім крик, — йому ми крила білі поламали і обрубали голову навік.   Умерла ніч, розтанула зимова, І сонце правди глянуло з Кремля,