Львів

Гнучкими вітами дерева

Кивають лагідно услід.

Ми покидаєм місто Лева —

Прощай заквітчане! Привіт!..

Дорога в'ється — на Карпати!

Прощай улюблене, цвіти!..

Не раз греміли тут гармати.

Не раз руїну знало ти.

Іще порослі мохом стіни

Стоять, як знак старовини.

Отут змагалися русини

В часи визвольної війни.

І на оцім каміннім бруку

Ми кров священну пролили,

Коли свою визвольну руку

Братам на захід простягли.

Червону кров земля всотала,

Народу справедливий гнів, —

Тверда і неприступна стала

Для всіх заклятих ворогів.

Цвіти ж, заквітчане, огнисто,

Вбирайся в весняні вінки,

Бо ти червоноруське місто,

Червоним стало на віки.

Твоїм пісням не погасати,

Не одцвітать садам твоїм!..

А поїзд лине — на Карпати!

Над полем тане синій дим.

Вподовж путі шумить ліщина,

В красі узгір'я і холми.

Дихни ж Червона Україно

Своїми повними грудьми!

Щоб сколихнулися дерева

Й сади, що на тобі ростуть...

Прощай величне місто Лева,

Прощай на час...

У путь, у путь.

[Вільна Україна]