Випробований і загартований довголітньою громадянською працею, рішився Володимир Наріжний залишитись на місці, дарма, що чимало знайомих і рідних настоювало на тому, щоб він утікав перед "визволителями".   — Що буде всім, те й мені — сказав твердо і не рушився з місця.  

Хотілося спати.   Голова сама схилялася на стіл. Але Надія Петрівна не могла заснути, бо... не повинна. Брала ручку, тицяла в чорнильницю й знову писала. Слова не клались рівно, кінець стрічки чомусь підозріло сповзав на нижню лінію, а в очах двоїлося: "Організація урока 3 хв.; перевірка домашнього завдання — 10 хв.; опитати таких учнів..."  

(З циклю: "Наші села і містечка")   Старий Гаврило спутав коні і пустив у луг на пашу. Потім витягнув ще вчора заховані в кущах граблі та вилки, виймив зза пазухи капшук, із решток "мохоркового" скрутив "дзигаро" і, пахкаючи сивим димом, пішов до роботи. Панська лука була недалеко. Від приходу "бошівників", Гаврило почав уживати її, як свою. І хоч цього року по "бошівниках" і сліду не стало, геть до чиста змели їх німецькі бомби, але Гаврило таки скосив луку і поспішав, щоб ще все сіно звезти до своєї клуні.  

На крилах спогаду   Де ти тепер, білявий хлопче в сірій формі червоного бійця, в якій я бачила тебе востаннє?   Був зимовий, засніжений ранок, один з безнадійно-сірих ранків в радянській установі, як ти уперше прийшов до нас. Вбоге вбрання під новокупленим плащем та чудовий виговір твоєї полтавської, свіжої, як гірський потік мови, — сказали нам, звідкіля ти. Ти представив себе, як кореспондент одної з районових газет і прохав матеріялу про нашу установу, про нашу працю.  

П'ять хвилин рятує моє життя  

Яворський вернувся з запухлими від крови очима.   В келії на підлозі лежало в порохах тридцять чоловік.   — Дивна ця людина... — подумав Яворський. — За хвилину її можуть забрати на допит, катувати, розстріляти, а тепер вона спить солодким сном. Спить, наче в похміллі. — І йому пригадався чоловік з притчі про однорога: Над ним страшна звірюка, що чигає на його життя, внизу сичать гадюки, одиноку берізку, якої він чепився, підгризають швидко миші, а він в самозабутті лиже мед, знайдений в гнізді джмелів...  

Ну, я вже не вірив, що вас побачу — оповідав Заплітний. — Два рази я вже був у руках совєтських прикордонників, два рази мені вже привиджувалися білі ведмеді. І лише завдяки глупоті "зорких часових совєтської родіни" ви бачите мене живим.  

  Постійна рубрика у газеті "Українські щоденні вісти" — пошук людей, які щезли в тюрмах НКВД.   Олександер Охримович, арештований 11 вересня 1940 р. сидів у в'язниці на Замарстинові, потім у Бригідках. Дня 16-го червня останній раз передано йому пакунок. Хто знав би щось про нього буде ласкавий подати вістку матері. Охримовичева, вул. Чарнецького 26.  

  Згинули у львівських тюрмах НКВД   Ні людською мовою, ні письмом ніхто не всилі зобразити тих страхіть і тортур, що перетерпіли загинувші многочисленні жертви большевицького НКВД. Не можна тільки пережити, це треба було бачиш. Точного числа і прізвищ закатованих жертв ще не знаємо. Покищо подаємо тільки перші, на швидку руку зібрані відомості про тих. що загинули в казаматах львівських тюрем НКВД.  

Енкаведисти облягають в'язницю   Дня 17. п. м. приїхала до Львова група політв'язнів, яких большевики вивезли зі Львова з Бригідок в неділю, першого дня війни. В'язні Дмитро Клячківський (службовець) та Теодозій Крупа (студ. медицини), розказують:   В ДОРОГУ НА СХІД