Сміється Борислав...

...А йде чоловік до того Борислава так, як тота худобина в різницю: ану ж сьогодні на мене черга головою наложити...".

(Ів. Франко).

Глуха дощовита осінь. Кривими завулками Борислава, ледве витягуючи ноги з клейкої, чорної грязі, посувається худа шкапина. Вона тягне бочку, в якій, смачно цмокаючи, плеще густа рідина Це — нафта.

Поруч з конем крокує похмура, згорблена людина — Сергій Любич.

З раннього ранку до самої ночі Любич із сім'єю працює до повного виснаження на залишеній через нерентабельність дільниці. На багато десятків метрів вони спускають у шиб трос з посудиною, черпають з дна нафту, що до краплинах там зібралась і залізними ложками зливають її в бочку. Добуту каторжною працею дорогоцінну рідину здають за копійки ненажерливим підприємцям.

За останні роки в Бориславі появилося багато таких бочковозів, а ще більше жахливих злиднів.

Хто його знає, чим більше просякнута земля Борислава — нафтою чи слізьми... Скоріше слізьми. Місяць за місяцем тягнулась страшна, безпросвітна темрява горя і злиднів.

Фанерні прогнилі хатинки, бруд, епідемії, голод, відчай, безперспективність — такий Борислав старий.

Про які, правда, перспективи можна було говорити, коли працювало всього 3.746 чоловік. 46 процентів населення Борислава не мало абсолютно жодних засобів до існування.

Тих, що працювали, називали "щасливцями". А жили ці "щасливці" не набагато краще інших. До того ж, кількість працюючих катастрофічно зменшувалась.

Акційне товариство "Вакуум оліум компані", а слідом за нею "Петроліо", "Карпати", "Малопольська", мали цілком певне завдання — не збільшувати, а зменшувати видобуток. Це був один з найвірніших методів штучного підвищення цін на нафтопродукти.

Спостерігалось і інше — хижацька, вовча експлуатація дільниць. Як тільки шиб починав давати менше нафти, його негайно забивали.

А далі стало ще гірше. В тридцятих роках бориславські магнати Емануіл Локшпайзер і Давид Лікденбаум, що володіли всім містом, почали культивувати нову "теорію". Тривожна провокаційна звістка схвилювала все місто.

— Нашому Бориславу, кажуть, кінець! Останні краплини нафти висмоктують — що буде з нами? Куди подінемося?...

Швидко 70 проц. робітників нафтопромислів було викинуто за ворота. Ніч стала ще темнішою.

Борислав порожнів. Кваліфіковані нафтовики йшли куди хто втрапив, за багато десятків кілометрів, шукаючи роботи — будь-якої роботи. Вони наймалися у лісоруби, каменярі, батраки...

Місто здавалося мертвим. Височили лише мовчазні вишки, іржавіли рейки під'їзних шляхів. Коли темніло — місто зовсім ставало схожим на старий цвинтар.

Щодалі більше розповсюджувались епідемії. Єдина в місті лікарня "Каси хорих" обслужувала лише працюючих, а таких була купка. Рахітичні діти вовтузилися у пилюзі на вулицях. Вчилася мізерна кількість. Не вистачало шкіл. Правда, нову школу почали будувати. Будували... 10 років! Так і не закінчили. Не було часу. Зайнялись побудуванням двох величезних костьолів, які красуються тепер у Бориславі.

Все має свою межу. Терпіння людини — теж. Коли терпінню бориславців приходив край, виникали страйки. Страйків було багато. Вони відрізнялися рішучістю домогтися перемоги, упертістю. Покалічені життям, робітники нафтопромислів багато діб сиділи без води й їжі біля своїх місць, оберігаючи їх від штрейкбрехерів.

Викликалася поліція, з ланцюга спускали досвідченого пса — секретаря пепеесівської організації Галюха, спеціаліста по зриву страйків, який діставав за цю діяльність до 20.000 злотих на місяць...

Страйки зривалися.

І все частіше погляди замучених бориславців зверталися на схід.

— Звідти піднімається сонце. І саме це сонце розсіє вічну темряву нашого життя.

І от довгочеканий сонячний промінь прорізав цю темряву.

Безстрашні червоні воїни ринули через кордон на допомогу єдинокровним братам.

Відкрилися сторінки нового літопису старовинного, славного Борислава.

Перші дні після приходу Червоної Армії бориславці жили наче у сні, не вірячи очам своїм. Життя змінювалося буквально щогодини.

— За шість днів пущено 790 нафтових шибів, що стояли досі законсервованими...

— Чули, є об'ява! Потрібні робітники в любій кількості. Всіх безробітних просять негайно зареєструватися...

За тиждень 5.000 безробітних дістали працю.

З міста сліз і горя, Борислав швидко перетворився в місто сонця і бурхливої радості. Бориславці ходили по таких же, як і раніше, вузеньких, покищо брудних вулицях і завулках, жили ще в землянках і напівзруйнованих хатинках кварталу, що мав влучну назву "Дебри", та радість світилася в їх очах. Знали, що швидко тепер зникнуть "Дебри", як раптово, казково зникло безробіття, як дивовижно швидко зникла зграя хижаків, що стільки років висмоктувала з землі нафту, з них — сили.

Щоразу можна було спостерігати таку картину. По вулицях тягнулися вози, навантажені різним господарським скарбом. Це — робітники переїжджали з своїх вогких "печер" в найкращі будинки міста. 1.600 сімей дістали прекрасні, нові квартири.

Кадровий нафтовик Бендрик Іван з напівзруйнованої хатинки по Дрогобицькій вулиці переселився в розкішну, простору квартиру директора копальні. В домі власника копальні, що втік за кордон, поселилася робітниця Берта Гарфункель з своєю родиною. Звикнувши до темряви і вогкості в своїй колишній халупі, Берта перший час відчувала себе навіть трохи ніяково серед стін, пофарбованих маслом, блискучого кафелю, паркетної підлоги. А потім — звикла.

Сестри Нейбауер про постійну роботу перестали навіть мріяти, їм відмовили в роботі назавжди. І все магічно змінилося. На п'ятий день після приходу Червоної Армії місце вчительки одержала одна з сестер Ємма, а через два дні — пішли працювати на промисли Регіна і Броня.

Так в кожній хаті. Затуркані, пригнічені люди піднесли голову, стали невпізнані.

Бурильника Лазурка призначили бригадиром автолебідок. Якось він прийшов до дирекції промислу з досить незвичайною заявою.

— На нашій дільниці є чимало забитих власниками шибів. Я певен, що в них є багато нафти. Дозвольте спробувати пустити ці шиби в дію...

Через короткий час він почав вибирати нафту на шибах: "Домброва—14", "Віктор 2" та інших. Десятки тонн нафти понад план одержала держава.

До рідного Борислава повернулися ті, що мусіли мандрувати по світу, рятуючись від безробіття і голоду.

Їх радо приймали.

Борислав ожив. Тепер на бориславських нафтових промислах працює 850 нафтових вишки. Дев'ять свердловин пробурено, буриться ще 15.

Працює до 9 тисяч робітників, в 4—5 разів більше, ніж в найкращі часи минулого.

Багато чесних робітників висунуто на відповідальну керівну роботу. Працюють дуже хороше.

Взяти хочби Івана Русиняка. Його, простого бурильника, висунули директором другого промислу. Енергійний і діловий, він показує приклад зразкової організації виробництва, виявляє великі здібності як керівник.

Тов. Русиняк кілька ночей просидів з інженером над проектом перебудови техніки видобування. Результати блискучі. Одна лише свердловина "Таміза", наприклад, збільшила видобуток на 15.000 кілограм на добу.

Михайло Бортник — бурильник працює тепер техніком. Евстахій Кльос — теж бурильник — тепер заступник директора.

А як змінилося обличчя самого міста! На поширення лише комунальних робіт асигновано понад міліон карбованців. Повним ходом іде брукування і озеленення вулиць. Розбито два парки, проведено новий водогін.

Тепер у місті 21 школа, замість 11. Освіта стала справді народною. Цього року навчалося понад 6.700 дітей.

Крім великої поліклініки, де тепер працює 35 лікарів, створено родильний будинок, туберкульозний і венерологічний диспансери, три філії клініки на околицях, станція швидкої допомоги, дитяча консультація тощо.

Працюють понад десяток клубів, 19 бібліотек. В центральні бібліотеці — 15.000 книжок. Це вже новий Борислав.

Ожив Борислав. Помолодів. Усміхається молодою, сонячною усмішкою. І немає такої сили, щоб могла тепер змертвити радянський нафтоносний Борислав, оспіваний вірним сином українського народу Іваном Франком.

м. Борислав.

[Вільна Україна]