Хто насправді тиснув на голову Національного банку Якова Смолія, чи скоро вгамується гривня, чому почав програвати Зеленський – у бесіді із Z розповідає український економіст, член наглядової ради CASE Україна Володимир Дубровський.
– Керівник Нацбанку – це людина, котра у своїх висловлюваннях мусить бути ще делікатнішою, ніж дипломат. І тут голова НБУ Яків Смолій каже, що йде з посади через політичний тиск. Це, напевне, дуже різка заява як для банкіра, чи ж не так? Як ви оцінюєте демарш Смолія?
– Дійсно, ця заява дуже різка. Я погоджуюся з вами: гроші люблять тишу, і керівники національних банків зазвичай не роблять гучних заяв саме тому, що не хочуть провокувати панічні очікування. Втім, у цьому випадку, яке б формулювання не мала заява, наслідки просто незворотні. Гроші – це довіра. Довіру втрачено. Верховна Рада звільнила того, хто уособлював довіру. І тут уже не видно, що рятувати.
Можливо, Яків Смолій зрозумів, що в нинішньому становищі він не зможе опиратися тиску. І якщо його зрештою звільнять, то він принаймні не відповідатиме за наслідки, бо попереджав про них перед тим, як гримнути дверима. І піде непереможеним.
– Чи Вас здивував результат: аж 286 голосів «за»?
– На жаль, ні. Бо головним противником команди Національного банку України (і взагалі незалежності НБУ як інституту) є не лише Коломойський, у якого є очевидний особистий конфлікт, а й промислове лобі. І йому вдалося переконати аж дуже багатьох у тому, що політика НБУ – чи не головна перешкода для швидкого зростання економіки. На жаль, «прості рішення» – котрі насправді є шкідливими – мають популярність у багатьох середовищах… Вони і перемогли з рахунком 286:83. Хоча прикметно, що частина «слуг» не стала підтримувати відставку.
– Гривня відреагувала на заяву Смолія стрибком униз. Чи скоро валюта стабілізується? Наскільки вірогідно, що відставка голови НБУ зумовить довготривале падіння?
– Для мене було очікуваним, що відставка похитне курс гривні.
Звісно, об’єктивних причин для того, щоб курс кудись стрибав, немає. У нас напрочуд гарний баланс зовнішньоекономічних операцій. З одного боку, дійсно скоротився експорт, припинилися надходження від заробітчан. Окрім того – і це, як на мене, є найголовнішим – українська економіка вже набагато менше залежить від торгівлі металами. Саме експорт металів був найслабшою ланкою для стабільності валюти, бо він чутливий до будь-яких потрясінь на світовому ринку. Зараз у нас більше експорту сільськогосподарської продукції, IT. Диверсифікація – це позитив. Окрім того, і метали не впали так, як падали у 2008 році.
Водночас, імпорт подешевшав. Тому що здешевіли енергоносії – нафта, газ. У нас скоротилися витрати на імпорт послуг. Здебільшого це пов’язано з тим, що люди на карантині перестали подорожувати. Це, звичайно, не дуже приємно для громадян, які сподівалися поїхати за кордон на відпочинок чи в інших справах. Але це сприятливий фактор для стабільності національної валюти. І, до того ж, Україна отримала транш МВФ.
Отже, жодної фундаментальної причини для девальвації немає. Але є суб’єктивний чинник.
Якщо на місце Смолія призначать фахову людину, котра розуміється на понятті монетарної стабільності, яка продовжить виважений курс, то, я думаю, все швидко повернеться до нормальних значень. І тоді ми забудемо цей епізод як, звісно, неприємну подію, але принаймні без негативних наслідків.
Те, що Смолія змусили піти у відставку, для багатьох є поганим сигналом: контроль над Національним банком беруть лобісти. Конкретно – промислове лобі, котре прагне забезпечити те, про що весь час каже пан Данилишин (Богдан Данилишин, голова ради Національного банку України, – Z): треба надрукувати багато гривні, віддати вітчизняному виробнику – і ми заживемо!
Якщо раптом у Національний банк призначать особу, яка уособлює саме такий курс, це дійсно буде велика катастрофа. Ми отримаємо сильну інфляцію, а за нею, невідворотно, – і девальвацію. Навіть попри всі ті сприятливі макроекономічні показники, які маємо зараз, девальвація набуде стрімкого темпу через просту паніку. Інвестори почнуть продавати свої активи в українських бондах і виходити з ринку. При цьому вони викуповуватимуть валюту, а отже, вона дорожчатиме.
– Яків Смолій говорив у ВР: у нього вимагали «ввімкнути станок». Що цікаво, самі «слуги народу» цього й не приховують. Але, кажуть, це навпаки дасть поштовх.
– Вплив емісії на курс, можливо, не буде миттєвим. Але буде – обов’язково. Багато людей, коли зрештою отримають ці надруковані гривні, відразу понесуть їх в «обмінники». Бо курс вже буде нестабільним. А це – сигнал обмінювати гроші.
Очікувати, що це минеться, просто сподіваючись на досвід довготривалого періоду стабільності із 2015 року, – дуже наївно. Хтось вірить у те, що буває неіфляційна емісія, як це, наприклад, рекламує народний депутат Людмила Буймістер, або певні члени парламентського комітету з питань економічної політики… Ці люди просто не знають, вони не вчили макроекономіки. Або вчили її в якомусь «виші», де викладали професори політекономії соціалізму. Або – просто свідомо брешуть у власних корисливих інтересах.
Я не ворог промисловості як такої. Як і для будь-якого чесного бізнесу, для неї треба створити сприятливе середовище, захищати від злочинців тощо. Але той «бізнес», який кричить, що він не може розвиватися, або ж взагалі загине без підтримки держави, – must die. Це називається: «приватні прибутки – суспільні втрати». Точніше, прибутки якраз за рахунок втрат.
Коли друкують гроші, то від цього в економіці на стає більше товарів чи послуг. Відповідно, просто зростають ціни. Хто виграє? Виграють ті, хто першими отримують ці гроші, в даному випадку – «пріоритетні галузі промисловості». Так само, як від протекціонізму, усіляких «пільг для інвесторів» тощо. Це саме той випадок, коли вонивигода досягається коштом усіх інших. Просто, їхній виграш – сконцентрований, він дуже помітний. А програють – усі потроху.
Втім, може, й не «потроху». Бо зростання цін та курсу помітять геть усі…
– Національний банк – одна з останніх інституцій, якою керували люди, призначені ще за Петра Порошенка. Все інше Зеленський із командою фактично «вичистили». До того ж ми знаємо, що Зеленський ненависно ставиться до самої Гонтаревої. А «Квартал 95» дозволив собі реготати з пожежі в домі колишньої очільниці НБУ. На вашу думку, яким чином Смолію та команді вдалося протриматися понад рік на посадах?
– Я не казав би, що все «вичистили». Деякі впливові особи переходять від однієї влади до іншої. Приклад, у найближчому оточенні Зеленського є Юлія Ковалів. Зараз вона – заступниця голови Офісу Президента з економічних питань, а раніше була заступницею міністра економіки в уряді Гройсмана. Або – нинішній мінстр фінансів Сергій Марченко, колишній співробітник Адміністрації Президента Порошенка, заступник міністра фінансів Данилюка… Деяких дійсно треба було «вичистити». Деяких – навпаки дуже шкода.
Словом, я не беруся стверджувати, що Зеленський обрав свідому політику на «вичищання». Йшла зміна еліт. Яка дійсно могла би бути дуже вдалою, якби робилася на інших принципах. Але робилося – як завжди, «на знайомствах». Прийшло дуже багато малоосвічених і недосвідчених, але надмірно самовпевнених людей. В результаті, настала ера, коли для лобістів створено просто найкращі умови за всі часи, починаючи зі самих 90-х.
Лобісти дуже успішно користають із невмілості, недолугості, невігластва, дилетантства, наявних у владі, і нав’язують їй свої інтереси.
Але усе робилося як завжди, «на знайомствах»; прийшло дуже багато мало освічених і досвідчених, але надмірно самовпевнених людей; і, в результаті, зараз настала ера, коли для лобістів створено просто найкращі умови за всі часи, починаючи зі самих 90-х.
Для інвесторів, які вкладалися в українські бонди, а також для МВФ, на який вони орієнтуються, Смолій був символом спадковості, тією персоною, яка ототожнювалася з відповідальним макрофінансовим курсом. Звичайно, не все він робив правильно. Наприклад, Нацбанк і Мінфін вчинили помилку, коли допустили ревальвацію гривні до 23 UAH/USD минулої осені.
Смолій уособлював ту команду, яка подолала страшну, справді дуже страшну економічну кризу 2014-2015 років. Особисто я не маю захвату від усіх заходів, які вживала команда Гонтаревої. Особливо щодо регулювання.
З одного боку, її велика заслуга – реформа банківської системи. Вона вичистила багато поганих банків, але серед них були і банки, які нічим поганим не вирізнялися. Але з її політики скористалися групи інтересів. Деякі персони мали стосунок до дуже підозрілих афер у банківській системі.
Крім того, для мене є неприйнятним той спосіб, із яким Гонтарева боролася з валютною кризою 2014 року. Її політика поглибила кризу. Я абсолютно не маю на увазі того, що ця криза була спричинена Нацбанком (як то кажуть, «Гонтарева обвалила гривню», «заробила на курсі»): ні, це цілковита брехня! Гривня девальвувалася через те, що не могла не девальвуватися. Ми з 2012 року спостерігали за політикою Януковича. Для тодішнього режиму тримати курс гривні було культом. І вони спалювали резерви, здійснювали запозичення, щось просто розкрадали. Тому після Майдану гривня цілком прогнозовано обвалилася.
Реакція Нацбанку не була адекватною. Я вважаю великою помилкою політику масштабного рефінансування. Банки отримали спосіб заробити на цій кризі. Таким чином, Національний банк повторив помилку 2008 року. А по-друге, вважаю неадекватними обмеження, накладені Нацбанком: заборона валютної виручки, заборона на доступ до поточних рахунків як юридичних, так фізичних осіб тощо. Це речі, яких робити не можна. Бо люди втрачають довіру до національних грошей, національної банківської системи. І цю довіру потім дуже важко відновлювати.
Але це вже – в минулому. Зараз регулювання якраз м’яке і навіть небувало ліберальне. Я вже не пригадаю, коли в Україні не було обов’язкового продажу валютної виручки, при цьому курс залишався плаваючим. Обмеження на виведення капіталів – зняли. Облікова ставка – 6%. З точки зору політики Національного банку, нинішня ситуація – дуже сприятлива для розвитку. Такої ситуації не було навіть за найкращих часів, наприклад, 2007 року.
– Чи можливо, що відставка Смолія – це запізніла помста за «Приватбанк»?
– Щодо справи «Приватбанку», то, можливо, саме через неї Зеленський і набрався негативу проти команди НБУ. Він тоді тісно спілкувався з Коломойським, і йому міг передатися заряд ненависті до Гонтаревої.
Але й у цьому випадку я не можу погодитися з думкою, що Нацбанк усе провів чисто і правильно.
Дійсно, «Приватбанк», до певної міри, був загрозою для макроекономічної стабільності. Ще більша проблема полягала в тому, що Коломойський використовував його (в тому числі й за Януковича) як спосіб самозахисту: «Якщо ви на мене будете тиснути, я його обвалю – і вся ваша банківська система впаде». Банк був надто великим для того, щоби дати йому впасти.
Те, що сталося з так званою націоналізацією «Приватбанку», частково скидалося на політичний процес «віджиму» важливого активу у нелояльного олігарха. Цей контекст я не підтримую. Бо це те, чого робити просто не можна.
З іншого боку, Коломойський, безумовно, винен у тому, що цей банк видавав дуже багато кредитів пов’язаним особам (заради справедливості додам: тоді це робили всі). Коли йому стало очевидним, що втримати банк не вдасться, він перевів от ці $5,5 млрд на «пусті» фірми.
Звичайно, такі речі, як «Горіла хата, палала…» – це нижче гідності. Не можна сміятися з чужого горя. І, звичайно, не можна мститися, підпалюючи комусь хату. Водночас, треба визнати, що після цього Зеленський все-таки не залишився на боці Коломойського. А приїхав особисто до Верховної Ради і агітував голосувати за цей «антиколомойський» закон, який унеможливлює повернення банку колишнім власникам. Наскільки я розумію, вони на цьому розсварилися, і Коломойський буде в опозиції.
– Тобто Коломойський не матиме впливу на відбір нового голови НБУ?
– Будемо сподіватися, що не матиме. Зараз місце «поганих хлопців» замість Коломойського зайняло промислове лобі. І якщо чесно, я не знаю, хто з них гірший. Кандидатура промислового лобі може бути просто вбивчою. Наприклад, Данилишин.
– Що обумовлює нинішнє падіння в українській економіці – дії влади чи коронавірус?
– Поки що – наслідки карантину. Тобто не вірусу, а реакції на вірус.
Якщо говорити про падіння бюджетних доходів, то є низка факторів. Карантин – таки основний із них. На другому місці – світова криза. На третьому – це наслідок політики уряду. Наприклад, та сама невдала осіння ревальвація гривні. Втім, ревальвація давалася взнаки у I кварталі; у II кварталі переважали вже інші чинники.
З іншого боку, наслідки пандемії – це теж дії влади. Бо реагувати на ковід можна було по-різному. А те, як відреагувала наша влада… Позитивно, що вона проявила реакцію своєчасно. Але – трохи неадекватно. Не було обґрунтованої потреби запроваджувати настільки жорсткі обмеження, просто вбивати малий бізнес, не треба було забороняти відвідання парків. Якби не такі жорсткі обмеження, то, можливо, і падіння доходів було би меншим.
– Шмигаль виправдовує очікування Зеленського у порівнянні з Гончаруком?
– Якщо спиратися на слова Зеленського, то, мабуть, виправдовує. Але Шмигаль лише три місяці на посаді. На третьому місяці свого прем’єрства Гончарук теж мав повну довіру Зеленського. Побачимо, що буде далі.
– Соціологія свідчить: українці вважають, що причиною економічної кризи в Україні радше стане некомпетентна влада, аніж коронавірус чи війна. Що зумовило такий різкий злам симпатій до улюбленця публіки Зеленського?
– Мені самому було б цікаво дізнатися відповідь соціологів. Але тенденція вже цілком виразна: у багатьох опитуваннях ми бачимо ту саму картину. Я згоден з вами: це виглядає на кінець «медового місяця». Я б додав, що цей місяць навіть затягнувся. Бо зазвичай для президентів в Україні він набагато коротший.
Це якраз той рідкісний випадок, коли я приєднуюся до відповіді більшості українців і погоджуюся з настроями населення. Небажання, невміння Президента будувати інституції, його намагання все вирішити на персональному рівні – веде до кризи. В Україні сформувалася така система, яка не може працювати без арбітра. Якщо арбітр слабкий, якщо арбітра нема – система просто розвалюється. Бо кожне лобі, кожен злодій, кожен начальник починають тягнути край на себе. І економіка просто виснажується. Зараз ми бачимо ознаки саме цього.
Зеленський першим за всю історію України прийшов до президентства без власного клану, без власних кандидатів, яких міг би розставити на посади по всій вертикалі. Тобто – він від початку не мав шансів стати сильним «арбітром» по усій вертикалі. Були сподівання – так само, як і з Ющенком – що він, усвідомлюючи ці обставини, почне будувати інституції. Спиратиметься на громадян і завдяки своєму політичному капіталу зможе багато чого зробити. Але він почав робити геть протилежне: «Діма привів Льошу, Льоша не виправдав надій – змінили Льошу».
Він не може стати арбітром. На цьому полі він, однозначно, програє. Це вже відчули всі інші гравці, лобісти. Вони зрозуміли, що ніде не подінуться. І якщо почнуть добиватися того, чого прагнуть, то це приведе нас до кризи дуже швидко. Єдиний вихід для Зеленського – це переглянути свої підходи і почати (що раніше, то краще) будувати інститути, бо це єдина альтернатива «ручному управлінню», для якого потрібен «арбітр». Але, боюся, що він, якщо й усвідомить потребу в цьому, то тільки в результаті вже самої кризи…
Розмовляв Володимир СЕМКІВ