Коли Україну вітають з Днем Незалежності іранське МЗС і цілий Алєксандр Лукашенко, то виникає ряд некомфортних питань і підозр. Але потім взнаєш про існування ракети-дрона «Паляниця» – і пульс нормалізується.
Міжнародне тижня
Ті самі політично стурбовані громадяни, які в липні проклинали Нарендру Моді за обійми з президентом РФ, коли росіяни ракетами нищили київський «Охматдит», в серпні тішилися тим, що прем’єр Індії приїхав у Київ. В офіційних повідомленнях нон-стоп наголошувалося, що візит індійського лідера символічний, бо на такому рівні нічого подібного не було за всю історію дипломатичних відносин між двома країнами. Символізм знаходили ще й у тому, що Моді приїхав до Києва в День державного прапора України. Для стимулювання позитивних емоцій цитувався запис у книзі почесних гостей в урочистій залі Маріїнського палацу: «Від імені народу Індії, чисельність якого становить 1,4 мільярда людей, я молюся за мир, прогрес та процвітання дружнього народу України».
Крім символізму й емоцій, широкій громадськості представили індійського лідера як ще одного миротворця. Посередником у якихось ефемерних переговорах між Україною і РФ Моді не буде, але похвалився, що йому вдалося зробити те, чого свого часу прагнув Зеленський, – подивитися в очі президентові РФ. «Два роки тому в Самарканді, коли я зустрічався з Путіним, я сказав йому, дивлячись у вічі перед пресою, що зараз не ера війни. І минулого місяця, коли я відвідав РФ для зустрічі з Путіним, я дуже чітко сказав йому, що проблеми не можуть бути розв’язані на полі бою. Єдиний шлях подолання проблем – це діалог і дипломатія. І що, не втрачаючи часу, ми повинні рухатися в цьому напрямку. Обом сторонам доведеться сісти разом і шукати вихід із цієї кризи», – заявив прем’єр Індії.
Особливої конкретики не було й у відеозвіті Зеленського, але інтригу щодо співпраці в царині ВПК Президент залишив. «Ми довго говорили... і про війну РФ проти України, і про необхідність забезпечити саме справедливий мир… Говорили й про двосторонній порядок денний з Індією. Чотири міжурядові документи підписані. Є також домовленості щодо інших напрямів співпраці, зокрема й військово-технічної», – повідомив Зеленський.
А на сам День Незалежності в Києві були старі перевірені друзі – президент Польщі Анджей Дуда та премʼєр-міністерка Литви Інгріда Шимоніте. Тут жодної інтриги не було, але польський лідер відзначився своєрідним гумором. «Якщо хтось нападає на когось, то мусить брати до уваги, що буде побитий і матиме втрати. Нерозумний той, хто не бере цього до уваги. Але якщо буде так, що росіяни... повернуться додому, будуть виходити з України, якщо буде так, що українські війська будуть атакувати російські війська, які будуть однозначно йти з України, то я першим зателефоную Володимиру Зеленському і скажу: не бомбардуйте їх, коли вони йдуть геть. Нехай ідуть додому», – сказав Дуда. Сподіватимемось, що найближчим часом переконаємося в тому, чи дотримується свого слова президент Польщі.
Релігійне тижня
Законопроєкти на кшталт №8371, крім очевидної користі, мають ще один плюс, бо є індикатором, який допомагає компетентним органам прискіпливіше слідкувати за народними депутатами і тим, як вони голосують.
Новий закон забороняє діяльність в Україні російської православної Церкви і релігійних організацій, афілійованих з нею. Для того, щоб визнати ту чи іншу релігійну організацію (не УПЦ МП в цілому, а конкретні церковні громади в сотнях міст і тисячах сіл) такою, що є афілійованою з центром в РФ, необхідно, щоб Державна служба з етнополітики і свободи совісті провела експертизу, і після виявлення ознак впливу РФ релігійна структура ще має пів року для того, щоб розірвати ці організаційні зв’язки. Якщо цього не зроблено, то Державна служба подає позов до суду, і судовим рішенням діяльність такої організації забороняється.
Глава Української Греко-Католицької Церкви Святослав доступно пояснив нововведення: «Закон 8371 не є забороною Церкви, а її захистом від небезпеки використання релігії як зброї. Закон стосується всіх релігійних організацій з керівними центрами в країнах, визнаних Верховною Радою України агресорами. Росія використала підконтрольне їй православ’я як інструмент мілітаризації, перетворивши його на нейротропну зброю».
Але паралельно за «канонічне православ’я», якому щось загрожує, рвали косоворотки організми, починаючи російським Мєдвєдєвим (в нього така поведінка прописана в діагнозі) і закінчуючи нібито українським Ломаченком (анекдоти про специфіку мислення боксерів іноді цілком обґрунтовані). Але найпомітнішим був виступ Папи. Франциск заявив: «Я продовжую зі скорботою стежити за бойовими діями в Україні та Російській Федерації і, думаючи про закони, прийняті останнім часом в Україні, боюся за свободу тих, хто молиться, тому що той, хто по-справжньому молиться, завжди молиться за всіх. Тож дозвольте тим, хто хоче молитися, молитися в тій Церкві, яку вони вважають своєю. Будь ласка, нехай жодна християнська Церква не буде скасована прямо чи опосередковано: Церкви не можна чіпати». Дивно, що понтифік не скористався нагодою висловити свою скорботу про заборону Церков у Росії й мордування росіянами священників з-поза лона РПЦ.
Кримінальне тижня
Новий виток резонансних кримінальних справ почав колишній заступник міністра енергетики Олександр Хейло, якого спіймали на отриманні хабаря у 500 тисяч доларів за надання дозволу на вивезення гірничо-видобувного обладнання одного з підприємств з прифронтового району. Спільнота якийсь час смакувала фразу, яка прозвучала під час бесіди Хейла зі спільниками і потрапила в матеріали слідства: «Міністр сьогодні їде до Харкова. Може, там його десь підірвуть? Він до Харкова їде, потім це падло повертається, а потім їде в Одесу». Потенційно підірваний – це міністр енергетики Герман Галущенко, і коли його вже відставленого підлеглого запакували в СІЗО, самого Германа Валерійовича захотіли побачити народні депутати, аби він у парламенті пояснив неподобства, які кояться в його відомстві. Галущенко на рандеву не з’явився, свій ігнор ніяк не пояснив – а відбулося все це на тлі повідомлень про обшуки в квартирі міністра і зацікавлення його фігурою з боку НАБУ.
Але всі пристрасті в енергетичному комплексі бліднуть у порівнянні зі справою колишнього «слуги народу» Артема Дмитрука. Народний депутат, палкий прихильник «канонічного православ’я», звинувачений у нападі в складі групи осіб на правоохоронця в Одесі та військового в Києві, у спробі викрадення вогнепальної зброї, заподіянні потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень та хуліганстві. Сидів би собі тихо в парламенті – бо поки державної зради не вчинив, то ніхто нардепа рухати не буде. Але Дмитрук пішов іншим шляхом і незбагненним чином намалювався на території Молдови. Як він туди потрапив, нікому не відомо. Так само загадковим чином за кордоном виявлялася купа відомого народу – від Портнова до Арестовича. Як їм вдавалося – загадка, яку вітчизняні правоохоронці та прикордонники розгадати не можуть.
Юридичне тижня
Президент Зеленський подав у Верховну Раду законопроєкт про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього, яким передбачено, що протягом семи років після ратифікації країна не буде визнавати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду стосовно українців щодо вчинення злочинів, передбачених статтею 8 Римського статуту. Менш ніж за тиждень народні депутати документ підтримали – і відразу розпочалися суперечки, добре це чи погано.
Чи не найактивнішим промоутером ратифікації став міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. «Здійснюючи цей крок, Україна демонструє свою непохитну відданість зміцненню міжнародного правосуддя. Україна вже ефективно співпрацює з Міжнародним кримінальним судом з метою забезпечення всеосяжної відповідальності за російські звірства, скоєні під час російської агресії. Тепер ця робота буде ще ефективнішою. З ратифікацією Римського статуту Україна також зробила ще один важливий крок до вступу в ЄС», – з оптимізмом заявив головний дипломат країни. Трохи стриманішим був спікер ВР Руслан Стефанчук, який вважає, що пасувало б, «ратифікуючи Римський статут, привести у відповідність своє кримінальне і кримінальне процесуальне законодавство».
Головною претензією до нововведення є те, що законодавство Римського статуту вимагатиме, аби всі військові злочини або злочини з ознаками військових, були розслідувані національним законодавством. Таким чином, скрупульозний юрист буде доколупуватися до того, що будь-який військовослужбовець, який тримав зброю, є військовим злочинцем, бо вбивав або мав намір вбити.
Поки що робити якісь далекосяжні висновки з цієї ратифікації занадто рано. От після перемоги подивимось, що до чого, і в разі потреби з Римським статутом попрощаємось, як то колись робили американці і французи.
27.08.2024