Чому Володимир Зеленський нагло вирішив змінити Кабінет Міністрів і чи варто нам чекати більш проросійської політики уряду – розповідає у розмові із Z Остап Семерак, міністр Кабінету Міністрів у першому уряді Яценюка й міністр екології у Кабміні Гройсмана

 

— Яких змін ви чекаєте від урядової ротації, здійсненої Зеленським?

 

— За заміною урядів я не бачу нічого нового. Зеленський пропонував уряд попереднього разу, і так само запропонував уряд і цього разу. Але пропонує він одне й те ж. Видно, що першого разу він, звичайно, припустився помилки, і сьогодні ніби намагається її виправити, перекладаючи відповідальність на тих людей, що мали міністерські портфелі. Де-юре вони мали ці портфелі, але де-факто були доволі безправними.

 

Як приклад, я можу згадати про вчорашнє одкровення колишнього міністра енергетики і захисту довкілля: він сказав, що в роботі до нього не доходили певні документи. Тобто сьогодні люди визнають, що вони були позбавлені можливості працювати незалежно. Інша річ, чому треба було погоджуватися на такі умови роботи…

 

Дуже показово, що певна кількість колишніх міністрів таки відмовилися переходити в наступний уряд. Як на мене, то це теж ознака, що цей уряд дискредитований, девальвований, він позбавлений реальної влади, яка, власне, зафіксована і закріплена за ним у законі і Конституції.

 

Президент і його адміністрація – так званий Офіс Президента – перебрали на себе велику кількість реальних повноважень і концентрують владу в себе. В той же час намагаються розкласти відповідальність по всіх інших кошиках, як та зозуля яйця. Але є цілком очевидним, що повну відповідальність за попередній уряд несе Президент, і саме він буде нести повну відповідальність за цей новопризначений уряд.

 

— Що ж Зеленського в цьому Кабміні не влаштувало, якщо минулий уряд був настільки лояльним до Президента?

 

— Це звичайний трюк, використаний Зеленським для того, щоби скинути зі себе негативний баланс довіри-недовіри, назбираний попереднім урядом. Виступ Зеленського у парламенті якраз дуже яскраво показав, наскільки він намагався відмежуватися, відштовхнутися від цього уряду. «Нові обличчя» – виявляється, цього критерію вже недостатньо...

 

Насправді відповідальне керівництво у перший же момент, щойно побачить неефективність у роботі міністра, має запросити його до себе і з’ясувати причини неефективності. Якщо ця причина профнепридатність, то такого міністра терміново міняють. Конституція дозволяє це зробити; у Верховній Раді є більшість... Якщо ж у вас є якась інша причина – наприклад, тиск олігархів, корупційні впливи або, наприклад, поведінка керівника Офісу Президента чи його заступників – то ви теж мусите вжити заходів. Зеленський цього не демонстрував – але виявилося, що в нього виникла потреба змінити майже весь уряд.

 

Як на мене, то це ознака того, що керівництво держави не мало ані наміру, ані настрою щось змінювати.

 

Взагалі, в мене виникає враження, що Президент навіть і не намагається вчитися. Він не дуже усвідомлює ситуацію, в яку потрапив.

 

— Ви ствердили, що відставка уряду зумовлена бажанням Президента відщепити від себе урядовий негатив. У вас нема відчуття, що це нагадує відставку другого уряду Арсенія Яценюка в 2016 році? Ви якраз працювали з Яценюком в одній команді – може, і у вас виникає така паралель?

 

— Ні, тодішні обставини були іншими. Тоді в рамках коаліції йшло протистояння за позицію прем’єр-міністра. Той уряд, другий уряд Яценюка, не був уособленням Президента Порошенка. Йшла конкуренція, і Порошенко намагався сконцентрувати в своїх руках якнайбільше влади… Зрештою протистояння між двома партіями, які формували коаліцію, і призвело до фатальних наслідків. До тих наслідків, які ми маємо сьогодні. Але це точно інші обставини.

 

Щодо негативу… Проти Яценюка воювали опоненти. Колишній депутат [Олександр] Онищенко недавно розповів, як організовувалася масштабна і масована атака з дискредитації уряду, очолюваного Яценюком. Тобто причиною політичної атаки стало не падіння рейтингу, навпаки – падіння рейтингу стало наслідком атаки.

 

Ситуація з урядом Гончарука інша. Проти нього ніхто не воював. Вони з Президентом були в одній команді. Він не зазнавав кампанії дискредитації. Просто очікування, які були в суспільстві, так і не справдилися – це вплинуло на рейтинг довіри до уряду, до парламенту і, звичайно, до Президента.

 

Президент намагається «обнулити» ситуацію. Його виступ у парламенті показує, що він прагне відмежуватися від неефективної, невдалої діяльності уряду.

 

Чи могла вона бути ефективною і вдалою – це інше питання, інша дискусія. Я би натомість міркував над іншим: чи буде ефективним цей новий уряд? Бо те, як він формувався – а точніше, те, як він формується (нагадаю, що в уряді ще залишаються вакантними чотири посади, на які Зеленський зі Шмигалем поки що не знайшли міністрів) – великих очікувань у мене не викликає.

 

— Недоукомплектованість Кабінету Міністрів може свідчити про те, що уряд формувався блискавично, тож усіх міністрів попросту не встигли знайти. Що могло стати останнім поштовхом для такої ротації?

 

— Я не згоден із тезою, що вони приймали своє рішення блискавично. Згадайте останню публічну зустріч Зеленського і Гончарука півтора місяця тому, під час якої прем’єрові вказали на якісь помилки. До речі, з моєї точки зору, це абсолютно не вичерпний і абсолютно не пріоритетний перелік помилок… Коли Зеленський сказав Гончарукові, що уряд можуть звільнити, якщо ці помилки не вдасться виправити, – вже тоді стало зрозуміло, що Кабінет Міністрів іде на звільнення.

 

У них був понад місяць часу для обговорень, для пошуку. Вони зустрічалися з різними претендентами, з Тігіпком й іншими політиками попередньої віхи… Тобто це рішення не було блискавичним – воно просто було відтягнутим.

 

Я прогнозую, що уряд, призначений сьогодні, приречений на поразку. Ні у виступі Президента, ні у виступі прем’єр-міністра, ні у виступах лідерів фракції «Слуги народу» ми не почули конкретних завдань, конкретних способів досягнення очікувань… Власне, вони говорили про якісь свої абстрактні очікування. Але як їх досягнути, які завдання виконувати – не говорилося.

 

Це дитяча гра, гра в портфелики.

 

— Президент говорив, що уряд Гончарука однак кращий, аніж усі попередні. Вам не прикро?

 

— Думаю, що Президент зробив цю заяву безвідповідально. Тобто, в моєму розумінні, це лежить поза категоріями «прикро» чи «не прикро».

 

Я можу зрозуміти: він працював в іншій сфері – у сфері шоу-бізнесу – і не стежив за актуальною ситуацією, за тим, що робилося в Україні. Звичайно, що попередні уряди зробили дуже багато. І особливо треба відзначити якраз перший уряд після Революції гідності 2014 року, який попрацював дев’ять місяців – перший уряд Яценюка, який мусив долати наслідки фінансової і бюджетної кризи, зупиняти російський наступ, відбудовувати армію і багато інших речей. Як це можна порівнювати?!

 

Але що мені дійсно прикро – це те, що в теперішньому складі уряду, як і в попередньому, немає Міністерства екології, яке для України є вкрай важливим. Пригадується виступ Президента Зеленського в Кривому Розі, коли він говорив про те, що екологія буде його пріоритетом. І він навіть давав доручення міському голові знайти приміщення для Міністерства екології, яке, казав, обов’язково треба перевезти в Кривий Ріг, його рідне місто, щоби розв’язати цю велику проблему з забрудненим повітрям. Скажу вам, що повітря в Кривому Розі не стало чистішим. А в уряді й досі нема Міністерства екології.

 

— Ваша оцінка: чи політика української влади не стане більш проросійською із цим новим урядом, аніж при каденції Гончарука?

 

— Моя основна думка: в Україні триває демонтаж державності. Цю політику здійснює не тільки уряд (як я казав, уряд Гончарука був маріонеткою), а й Президент. Не впевнений, чи Президент це усвідомлює… Але я на сто відсотків впевнений, що певні люди з оточення Президента це якраз добре усвідомлюють і здійснюють.

 

Мене стривожила заява нового прем’єр-міністра про постачання води в Крим. Це дуже тривожний сигнал! Він може свідчити або про проросійськість поглядів новопризначеного прем’єра, або про потужність корупційних ризиків, які сформувалися після його призначення. Тому що Російська Федерація й раніше намагалася різними інструментами, в тому числі й корупційними, розв’язати проблему з розкорковуванням Північно-Кримського каналу. Коли не вдається досягнути щось напряму, Росія намагається підкупити.

 

Думаю, що настає дуже складний період у житті держави, коли суспільство мусить зафіксувати заяви і моніторити подальші кроки уряду в цьому, та й не лише в цьому питанні.

 

 

Розмовляв Володимир СЕМКІВ

 

06.03.2020