Володимир з роду Огоновських

Ігор МЕЛЬНИК

9 червня виповнюється 120 років від дня народження призабутого нині науковця, географа, дослідника Галичини, члена Наукового товариства ім. Т.Шевченка (НТШ) Володимира Огоновського (1896–1970).

Не знайдемо його у Вікіпедії. Перипетії його життєвого шляху відкриває нам книга, видана два роки тому у серії "Постаті українського землезнання", патроном та основним автором якої є професор географії, завідувач кафедри економічної та соціальної географії Львівського національного університету ім. І.Франка Олег Шаблій, – "Доктор географії Володимир Огоновський".

Він походив зі славетної родини Огоновських, яка дала нашому народові цілу плеяду відомих діячів. Серед них: Омелян Огоновський (1833–1894) – професор та керівник кафедри руської (української) мови та літератури Львівського університету, голова Товариства "Просвіта" (1877–1894); Олександр Огоновський (1848–1891) – професор кафедри цивільного права Львівського університету, де викладання велося українською мовою, один із творців української юридичної термінології, член-засновник "Просвіти" та Товариства ім. Шевченка, перший голова Народної ради; Ілярій Огоновський (1854–1929) – учитель, викладач класичної філології Академічної гімназії, перекладач, журналіст, член НТШ.

Їх рідним братом був Петро Олег Огоновський (1853–1917) – професор математики і фізики Академічної гімназії, голова "Просвіти" (1906–1910), дійсний член НТШ. Саме він був батьком Володимира Огоновського.

Хоча родина мешкала у Львові, Володимир народився 9 червня 1886 року у містечку Нижневі над Дністром, куди родина виїздила на вакації. Мати Володимира, Марія, була донькою пароха церкви Св. Архангела Михаїла в Нижневі о. Антона Левицького гербу Рогаля.

Її рідним братом був перший голова уряду ЗУНР Кость Левицький. А його дружиною стала донька Омеляна Огоновського, Ольга. До речі, саме перед Листопадовим зривом, 29 жовтня 1918 р. померла на 16-му році життя їх донька Стефанія Левицька. Її похорон відбувся зранку 1 листопада. Після нього її згорьований батько, Кость Левицький, вирушив до намісництва, щоби перебрати владу в Галичині від генерала Гуйна...

Володимир мав старшого брата Людомира (1891–1955), який був одним з організаторів Листопадового зриву у Львові. Володимирова сестра Костянтина стала дружиною відомого галицького літератора та політичного діяча Осипа Назарука. Багато знаних галицьких родин були між собою споріднені.

Спочатку родина Петра Огоновського мешкала у Львові на вулиці Академічній, 20 (наріжна кам’яниця на розі проспекту Шевченка та вулиці Дудаєва). Потім перебралася до збудованого у 1905 році будинку страхового товариства "Дністер" на вул. Підвальній (Підвалля), 7. Частина приміщень у цій будівлі здавалась під помешкання. Сусідами Огоновських були зокрема: адвокат і політичний діяч Кость Левицький; відомий лікар, керівник "Народної лічниці" Євген Озаркевич; депутат Державної ради Ернст Брайтер; адвокат і директор Спілки виробників нафти Леон Вассерберґер.

На початку ХХ століття у Львові було дві початкові школи з українською мовою навчання – міська народна школа ім. Шашкевича та школа вправ при учительській семінарії. У 1903 році семирічного Володимира Огоновського записали до школи при чоловічій учительській семінарії, яка тоді містилася під №17 на вул. Длуґоша (тепер Кирила і Мефодія). Після чотирирічного навчання в "посполитій" школі Володимир вступає 1907 року до Академічної гімназії. Матуру складає у воєнному 1915 році.

Того ж року він записався добровольцем до УСС. Служив у Пресовій кватирі. Його товаришами по службі були творці стрілецьких пісень Роман Купчинський, Лев Лепкий, Юрій Шкрумеляк, Михайло Гайворонський, художники Осип Курилас, Іван Іванець, Осип Сорохтей. В час затишшя на фронті розпочав Володимир Огоновський у 1917 році правничі студії у Львівському університеті. Але вже наступного року повернувся до війська – цього разу до Української Галицької Армії (УГА). Хорунжий В.Огоновський пройшов з нею через "Чотирикутник смерті" й опинився в Червоній Українській Галицькій Армії (ЧУГА). У квітні 1920 року був інтернований поляками в таборі для полонених.

Після звільнення наприкінці року вирушив до Відня, де у 1921-му записався на юридичний факультет Віденського університету. Але пізніше перейшов на географічні студії. Очевидно, під впливом відомого географа Степана Рудницького. У Відні Володимир провчився до кінця 1924 року й перебрався до Праги, де продовжив студії у Карловому університеті – найстарішій вищій школі Центрально-Східної Європи. Закінчив навчання у 1926 році.

Цього ж року, 23 червня, він захистив у Празі докторську дисертацію на тему "Розвиток заселення Східноєвропейських степів". На основі цієї дисертації вийшла велика стаття "Східноєвропейський степ" в збірнику "Праці Географічної комісії НТШ", який був виданий у Львові 1935 року.

Професор Олег Шаблій високо оцінює цю роботу: "Вважаємо, що якби В.Огоновський не написав нічого іншого, то він своєю працею "Розвиток заселення Східноєвропейського степу" увійшов би у когорту найкращих українських географів" ¹.

Він написав ще багато різних праць: "Аналіз наукового доробку В.Огоновського дає можливість виділити такі області його інтересів у суспільній географії: а) комплексні географічні дослідження регіонів і зон; б) крає- і країнознавство; в) регіональна і секторальна економічна географія; г)демографія і геоурбаністика; ґ) історія розвитку економічної географії і геостатистики; д) туризмознавство; е) називництво і топоніміка та ін." ².

Міг би написати набагато більше, якби мав умови вільно працювати за напрямками своїх наукових зацікавлень. Така спокуса з’явилася у нього, коли зваблений "українізацією" Степан Рудницький виїхав до УСРР, де «під нього» обіцяли створити Український інститут географії та картографії. С.Рудницький кликав до себе й своїх учнів. Серед них і Огоновського.

Але Володимир, замість Харкова, виїхав з Праги до рідного Львова. Тут він у знаменному для себе 1926-му одружується з молодою сільською вчителькою Наталією. Незабаром в них народилася донька Ольга Огоновська (1927–1989), в майбутньому доцент кафедри англійської філології Львівського державного університету ім. І.Франка.

Та в Галичині В.Огоновський не зміг знайти для себе гідної роботи за фахом. Він працює в редакціях часописів лівого напрямку "Світло" (редактор Василь Бобинський), "Сила" (редактор Петро Козланюк). Так, не оминуло Володимира Огоновського захоплення лівими ідеями. У 1924 році він записався до Компартії Чехо-Словаччини. В Галичині став членом КПЗУ. У 1931–1934 рр. відсидів за свої погляди в тюрмі, засуджений у Луцькому процесі 57 комуністів. Але у 1936 році добровільно припинив членство в КПЗУ, і відтоді вже до жодних компартій не вступав.

Після тюрми був безробітним, врешті решт влаштувався на посаду бібліотекаря НТШ. В ті роки він писав також статті-гасла до "Української загальної енциклопедії", співпрацював зі львівським краєзнавчо-туристичним часописом "Наша Батьківщина".

Восени 1939 року працював в обласних органах статистики, а в лютому 1940-го став старшим науковим працівником Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР. За німців працював в аграрній статистиці.

Після війни повернувся до відділу Інституту економіки, але у 1946-му його відправили – разом з Іваном Крип’якевичем і Оленою Степанів – на "перевиховання" до Києва, де він працював в Інституті економіки АН УРСР. Там В.Огоновський пише статті про розвиток економіки Західної України. Зокрема й до колективної монографії "Нариси економічної географії УРСР".

У 1950 році вчений повертається до Львова, де його влаштовують в Інститут суспільних наук АН УРСР (тепер Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича). Тут він працює на різних посадах майже 20 років під пильним оком кагебістів і компартійних ідеологів. Паралельно працює на півставки доцентом у Торгово-економічному інституті. Пише статті до проекту "Історія міст і сіл УРСР" і до "Української радянської енциклопедії".

У працях цього періоду йому вдавалося, попри ідеологічний контроль, доносити до читачів об’єктивні факти, пробуджувати в них любов до рідного краю, повагу до рідної мови, власної історії.

Наведу уривок з роботи В.Огоновського "Старі, нові і паралельні географічні назви", написаної 1965 року, яка залишається актуальною і в сучасний період "декомунізації": "Немає сьогодні міста Червоноград, колишнього старостинського центру у Подільському воєводстві. Цей Червоноград є зараз незаселеним урочищем [тепер у Заліщицькому районі Тернопільської області. – І.М.]. Зате на місці колишнього магнатського містечка Кристинопіль виріс новий індустріальний центр радянської вугільної промисловості, місто обласного підпорядкування, Червоноград" ³.

Помер Володимир Огоновський 16 березня 1970 року. Спочатку його поховали на Янівському кладовищі. Потім його останки перепоховали до родинного гробівця Огоновських на полі 1 Личаківського цвинтаря.