Д-р Осип Назарук

Посмертна згадка.

Уроджений 31. серпня 1883 р. в Бучачі, помер 31. березня 1940 р. у Кракові. З покійним зійшов у могилу один з найцікавіших наших громадянських діячів і одночасно одна з наймаркантніших постатей нашого національного життя за останніх 30 років. Уже перед великою війною мав покійний за собою поважний капітал громадянської й публіцистичної праці. Ще як студент університету проявляв велику діяльність та незвичайну інтелектуальну рухливість. Працював у студентських організаціях, публікував живі статті в студентських органах, був активним членом радикальної партії та співробітником "Громадського Голосу", що був органом тієї партії. Вже тоді був дуже рухливим, підприємчивим і талановитим популяризатором. Популяризаторська Його діяльність проявлялася в численних масово поширюваних брошурах і носила на собі печать необмеженого вільнодумства та радикалізму тодішнього галицького автораменту.

Перед великою війною 1914 р. був Він членом редакції тодішнього найбільшого нашого щоденника "Діло". Від 1912 р. був у Відні. З вибухом великої війни вступив до Українських Січових Стрільців, де дійшов до ступня хорунжого і працював переважно у пресовій кватирі УСС. Лишив по собі прегарну публікацію з того часу "Слідами УСС". Коли ж у 1917 р. львівська "Просвіта" розписала конкурс на історичну повість, пок. Назарук попробував свого пера і на тій ділянці та написав свого "Ярослава Осмомисла", за що дістав від "Просвіти" літературну премію ім. ґр. Михайла Тишкевича (фундовану ним ще перед 1914 р.)

Наш національно-державний зрив застав покійного у Львові, де Він дістав від Національної Ради місію (разом з інж. Володимиром Шухевичом) старатися про збройну допомогу від тодішнього гетьманського уряду в Києві для Української Галицької Армії і зокрема для оборони Львова. Поїхавши туди та виконавши свою місію, не вернувся до Галичини, але залишився в Україні, де відіграв визначну ролю при повалюванні гетьманського уряду. Опісля вступив до уряду Української Народньої Республики за часів Директорії в характері міністра преси й пропаґанди.

По переході Галицької Армії за Збруч д-р Осип Назарук відійшов від уряду УНР і перейшов до уряду ЗОНРУ. през. Петрушевича. В Камянці Подільському редаґував орґан УГА "Стрілець", в якому вів боротьбу з попередніми своїми товаришами праці з УНР.

По траґічних переходах в Камянці Подільському нашої армії й нашого уряду виїхав в половині листопада 1919 р., разом з д-ром Евгеном Петрушевичем, до Відня, де був одним з найвірніших його співробітників і де редаґував деякий час орґан през. Петрушевича "Український Прапор". У часі мирових переговорів між Польщею і СССР в осені 1920 р. виїздив до Риґи з д-ром Костем Левицьким для евентуальної участи в них, а принайменше для інформування українських членів делєґатів від харківського уряду в західньо-українських справах. Це як і побут на Великій Україні описав Він докладно в публікаціях "Рік на Великій Україні" і "Рижський мир".

З Відня виїхав у 1921 р. до Канади й до Злучених Держав для організації збірок на працю уряду ЗОУНР. В Америці пережив несподівану політичну еволюцію, бо по році зірвав з урядом презид. Петрушевича і перейшов на політичні позиції гетьманського руху, заініціонованого й зорґанізованого на еміґрації в Европі пок. Вячеславом Липинським. На американській землі виявив як український монархістичний неофіт велику орґанізаційну та публіцистичну діяльність. Там редаґував орґан гетьманських "Січей" "Січ" та орґанізував ті "Січи". Крім того перейшов тоді ще одну еволюцію, а саме: зірвав з цілим своїм вільнодумством, що межувало подекуди в реліґійних справах з атеїзмом та став переконаним католиком і навіть редактором католицького орґану єпископа Богачевського "Америка".

У 1926 р. вернувся до Львова, де пірнув цілковито в справи орґанізації католицького руху під протектором станиславівського єпископа Григорія Хомишина і переняв щойно заснований перед Його приїздом католицький орґан "Нову Зорю", яку редаґував аж до вересня 1939 р.

Так виглядає в найкоротших нарисах життєпис пок. д-ра Осипа Назарука. Одначе сухо наведені дати з Його життя хоч і ілюструють Його працю, а навіть подекуди духову й політичну еволюцію, то всеж не схоплюють істоти пок. Назарука. Д-р О. Назарук був у нас не тільки одним з найориґінальніших і найплодовитших публіцистів, але й одним з найбільших українських інтелектуалістів. По професії Він мав бути адвокатом, але фактично ніколи ним не був, бо всеціло віддавався журналістиці. Високо цінив мемуаристику, написав навіть "підручник" на тему "як писати мемуари?" Лишив по собі багато мемуарів і ще більше всякого матеріялу для мемуарів.

І в громадянському житті і в публіцистиці та в мемуарах виявляв Він великий темперамент. У публіцистиці цей темперамент "уносив" Його особливо в полемічних статтях нераз за далеко, через що й полєміка тратила подекуди на вартости і на рівні. Одначе це не зменшує Його вартости та значіння в історії української публіцистики та еволюції української політичної думки взагалі.

Незвичайному темпераментові інтелєкту покійного треба приписати і те, що Він не вагався підійматись такого важкого завдання як писання історичних повістей. Лишив по собі крім преміованого "Ярослава Осмомисла" ще й "Роксоляну". Оба ці твори замітні тим, що в них пере важає не сила поетичної творчости, не уява й полет, але саме інтелєкт. Ці повісти роблять вражіння не творів, але муравлиної, впертої, силою волі собі накиненої історично-белєтристичної праці.

Ясно, що не час і не місце тут входити в ширшу аналізу самої істоти та характеру праці й духової спадщини пок. Назарука. Нехай земля буде Йому пером. В. Й. П.

***

Панахида за спокій душі бл. п. д-ра Осипа Назарука відправиться в український православній св. Успенській церкві у Кракові, Повісля 5, в четвер 4. квітня ц. р. о 12-ій год. в полудне.

[Краківські вісти]