«Ідея визвольних змагань як і взагалі історичне минуле, щойно через мистецьке оформлення ввійдуть живо у кість і кров нації, стануть органічним збагаченням свідомості і могутньою підоймою національної сили».
Іван Іванець, 1936.
70 років тому в березні у в’язниці міста Солікамська (нині Пермський край, Росія) помер відомий усус, художник-баталіст Українського Легіону, творчість якого увійшла у знамениту «Стрілецьку антологію» – Іван Іванець (1893-1946). Він один із тих митців, хто в перших десятиліттях ХХ століття продовжив традицію українського баталістичного живопису.
Події Першої світової війни дали привід для появи незвичайного мистецького об`єднання – «Пресової Кватири» УСС, дали потужній поштовх до розвитку українського баталістичного мистецтва. Художники-усуси Ю.Буцманюк, Л.Гец, І.Іванець, О.Сорохтей та інші створили напрямок в національному образотворчому мистецтві, який у художній формі представив події Першої світової війни, змалював героїзм вояків легіону УСС, в ілюстративних «епізодах» правдиво зобразив події, які стали чи не найпоказовішими в боротьбі за незалежність України в ХХ столітті.
Іван Іванець був надзвичайно цікавою особистістю. Гортаючи сторінки його життя, можемо з певністю стверджувати, що цей принциповий, мужній, патріотично налаштований чоловік мав два гармонійно споріднені пріоритети: велику любов до Батьківщини та всеохопне бажання творити прекрасне.
Він прожив коротке, але яскраве життя: у 20 років пішовши на війну, пристав до УСС – спочатку як чотар 3-ої сотні, потім як командир відділу протигазової служби. Був серед засновників (а відтак – головою) Пресової Кватири. Займався на фронті фотосправою, брав активну участь у музичному гуртку, ілюстрував сатиричний журнал «Бомба» (на жаль, вийшов лише один примірник). Саме Іванець створив проект славетного прапора УСС, освяченого у 1917 році митрополитом Андреєм.
Іван Іванець був учасником Першої виставки УСС, яка відбулася у стінах Національного музею у Львові 1918 року, а після закінчення воєнних дій, у 1930-х роках був організатором і куратором виставок легіону УСС, які відбувались у Станіславові, Коломиї, Тернополі.
І.Іванець. Ураганний вогонь. 1919, туш (втрачено)
Ще до початку війни Іванець студіював малярство у відомого польського баталіста Станіслава Батовського-Качора. Під керівництвом відомого митця, пензлю якого належить велика кількість творів військової тематики, ще молодим захопився зображенням сцен із сюжетами баталій, отримав необхідні навички у баченні й образно-художньому відтворенні воєнних подій, навчився фахово змальовувати амуніцію, зброю, коней, що за короткий час відіграло свою важливу роль.
Від перших виставок у 1920-х років Іванець декларує себе як художник-баталіст, якому близька військова тематика, адже, крім того, що був учасником бойових дій, умів масштабно, надзвичайно виразно зображати події, які особисто переживав на «полі брані». Його твори подобались саме правдивістю та чуттєвістю зображень, вони «вихоплювали» та майже фотографічно фіксували найвиразніші моменти війни.
«Іванець є під могутнім впливом імпресіонізму. Це значить, що його майже зовсім займає у сюжеті проблєма світла. По лінії його зацікавлення світляними явищами йде у нього питання коліру, розвязки площі, розміщення на ній мас і колірового та лінеального ритму. Кольорова гама у нього дещо пригашена на користь злегка експресіоністичної, прибрудненої тонації. У цьому нічого дивного. Частим сюжетом його оліїв це фрагмент баталії або взагалі кілька рухливих предметів, що своїм кінетизмом не дозволяють на безпосередню передачу образу, лиш вимагають у часі малювання, щоб невпинно відтворювати в уяві збережену візію. Тимто й значна частина колірових вражінь підпадає до духові диспозиції мистця», – писав про Іванця Володимир Ласовський.
Аналізуючи творчість художника Ласовський відзначав, що «чудовим баталістичним образом може бути навіть дуже зле, з огляду колишнього кавалерійського авхмайстра, нарисований кінь і зі становища костюмольоґа нефахово зодягнених півтора вояка. Важне тут відчуття та передача того, що вкладаємо у слово «війна»». Ласовський констатував головну рису в творах Іванця-баталіста: «Має малярський нерв, темперамент і малярську культуру».
Твори І.Іванця правдиво та вичерпно зображають військову тематику в українській образотворчості перших десятиліть ХХ століття. Його творчість (графіка та малярство), представляючи сцени військових змагань, надає можливість глибше й повніше уявити події, які відбувалися в українських військових підрозділах. Він змальовує бойові події, побут, людей, з якими був особисто знайомий; через художні образи передає і свої особисті переживання.
Основна увага художника була спрямована на відтворення атмосфери війни, відображення експресивності та пластичної напруженості боїв. Цьому завданню Іванець підпорядковує принципи композиційного та колористичного вирішення своїх творів, у яких за допомогою динамічного ритму площин і ліній, гармонійного співставлення одноколірних плям, виявляє сутність усього зображення.
У працях І.Іванця імпресіоністичні підходи графічного зображення гармонійно поєднуються з експресіоністичною виразністю та безперервною динамікою. Графічні твори та короткі рисунки (майже шкіци), зроблені митцем безпосередньо на фронті, його особиста участь у боях стали безцінним досвідом, вплив якого чітко простежуємо в живопису, графіці, фотографії. Експресивна манера подачі матеріалу, підкреслена емоційність, правдивість у зображенні деталей подаються «на одному диханні».
І.Іванець. В поході. 1919, олівець (втрачено)
Стрілецька творчість Іванця – це роботи, здебільшого створені у польових умовах. Це документ часу, історія Українського Легіону в ілюстраціях. У творах, на жаль, у більшості знищених, митцю вдалося змалювати перемоги і втрати українських військовиків в нерівній і жорстокій боротьбі 1919-1920 років.
Творчість Іванця не можна розглядати поза художньою спадщиною інших митців-УССів – Буцманюка, Куриласа, Крайківського й інших. Завдяки цій спадщині маємо змальовану в мистецькій формі бойову звитягу УСС-ів, яка яскраво прозвучала у міжвоєнні роки, але у радянський період була викорінювана з історії української культури.
І.Іванець. 1930-1940 роки.
Після закінчення бойових дій Іван Іванець не припиняв займатися батальним живописом. Відомий мистецтвознавець Микола Голубець, якого любили, але побоювалися молоді художники, назвав Іванця «расовим баталістом». І, мабуть, мав рацію. Бо Іванець не лише зображав війну, він був одним із тих, хто писав про війну. Саме йому належали публікації про організацію та діяльність Пресової Кватири, про тих митців, які працювали поряд із ним, про видання, випущені на передовій.
Активним членом Асоціації Незалежних Українських Мистців (АНУМ) Іванець став, щойно організація почала свою виставкову діяльність. У цей час він доволі багато друкується, займаючись художньою критикою. Наприкінці 1930-х років митець ілюстрував стрілецьке видання «Червона Калина», був редактором «Календаря-альманаха „Червоної Калини“». Саме в «Історичному календарі на 1935» вийшли його спогади про діяльність Пресової Кватири У.С.С., де Іванець розлого описав її створення та діяльність, детально розповів про роботи художників-усусів, про історію створення та реалізації «в матеріалі» вже згаданого прапора УСС-ів.
Після «золотого вересня» Іванець робив спроби співпраці з радянською Спілкою художників, навіть був причетний до організації Виставки української графіки, організованої влітку 1940 року. Іван Іванець разом із Михайлом Осінчуком були авторами-упорядниками каталога цієї виставки, де у передмові цитували слова Леніна про «мистецтво, що належить народові». Тоді галицькі митці ще мали надію на можливість конструктивної співпраці з новою владою: «Художники західних областей радянської України мусять стати активними учасниками будівництва нової соціалістичної культури на визволеній спід гніту польської шляхти землі, давати твори достойної нашої великої сталінської епохи», - писали Іванець і Осінчук у згаданій передмові. Тоді Іванець ще не знав, що «велика сталінська епоха» чітко вкаже на місце його творчої спадщини в межах соціалістичного реалізму. Але це буде трохи згодом…
Після літа 1941 року Іванець активно співпрацював із Спілкою Українських Образотворчих Мистців, брав участь в організаційно-виставковій діяльності СУОМ, був ініціатором створення виставки Т.Г.Шевченка у Національному музеї у Львові, тісно співпрацював із військово-історичним відділом Військової управи дивізії «Галичина».
Із такою «заплямованою» репутацією він мусив у липні 1944 року виїхати зі Львова до Відня, але за короткий час переїхав до Кракова – поближче до Львова. Останній крок виявився фатальним – саме в Кракові його заарештував СМЕРШ.
І.Іванець. «Невідомий стрілець»
Злощасного 1952 року в Національному музеї у Львові знищили близько 2000 робіт. Під «приціл» потрапили твори художників першої половини ХХ століття – передусім твори, яка висвітлювали історію Визвольних змагань. У переліку «особливо небезпечних» авторів чи не першим стояло ім`я Івана Іванця. Число його втрачених творів велике: 15 олійних полотен, 61 графічна робота, 20 альбомів малої графіки, акварелей і рисунків – практично весь творчий доробок, який був у фондовій збірці музею. Єдиний вцілілий твір – «Незнаний стрілець», сумна, але глибоко емоційна правда про долю непересічної людини, митця, патріота, незламного воїна Українського Леґіону – Івана Іванця.
25.03.2016