08.04.1916

Львів, 7, цвітня 1916.
З нагоди побути президента ЗУР. д-ра Костя Левицького у Львові відбули ся в днях 5. і 6. с. м. наради в наших справах орґанізаційних і загально-полїтичних.
Д. 5. с. м. відбуло ся засїданє Народного Комітету, якому представив д-р Кость Левицький предложенє Загальної Української Ради у Відни в справі зміни її дотеперішної орґанїзації і поширеня її дїяльности в сей спосіб, що з присутних у Львові членів Загальної Української Ради (д-р Степан Баран, д-р Володимир Бачинський, Юлїян Бачинський, о. Тит Войнаровський, Микола Ганкевич, д-р Сидір Голубович, д-р Осип Назарук і Василь Панейко) творить ся у Львові на час аж до повороту звичайних відносин по війнї постійну делєґацію Загальної Української Ради, на котрої наради у всїх важнїйших справах мають бути прошені всї члени Загальної Української Ради, пробуваючі в даній хвилї в Галичинї. Делєґація має мати свою власну канцелярію і дїлить ся на поодинокі віддїли під проводом одного з членів Загальної Української Ради, а саме: 1) полїтичний для проводу цїлого нашого полїтичного житя в краю, 2) господарський, 3) культурний, 4) шкільний, 5) санїтарний і 6) для занятих країв. Провід делєґації спочивав би в руках президії, зложеної з відпоручників трьох українських партій: національно-демократичної, радикальної і соціяльно-демократичної. Своїми поодинокими віддїлами і орґанїзаціями по всїх повітах в краю делєґація обняла би цїле наше публичне житє в Галичинї і надавала би йому напрям, так, що в сей спосіб були би властиво засистовані на час війни всї дотеперішні українські полїтичні орґанїзації в краю.
Над сим предложенєм розвинула ся дуже жива нарада і остаточно принято внесенє д-ра Степана Барана, котрим Народний Комітет остаточне порішенє справи утвореня делєґації Загальної Української Ради у Львові відложив аж до хвилї, коли до Львова вернуть начальні краєві державні власти, передовсїм намісництво. В сей спосіб Народний Комітет буде на дальше вести самостійно наші полїтичні справи в краю, розумієть ся, в порозуміню з українською парляментарною репрезентацією і з Загальною Українською Радою у Відни.
Поодинокі бесїдники порушили також справу фондів на полїтичні цїли. Наша суспільність дає нинї на все, забула одначе на найважнїйшу справу, а іменно за Народний Фонд. Нам треба віднови нашого полїтичного житя і полїтичних орґанїзацій, на що, звісно, треба грошевих засобів. На війнї зискаємо тодї, коли будемо мати сильні полїтичні орґанїзації. Длятого при кождій нагодї треба памятати передовсїм про Народний Фонд, збирати на нього всюди грошеві датки та відсилати їх під адресою Краєвого Союза кредитового у Львові, Ринок ч. 10, на вкладкову книжочку ч. 5000. Про справу Народного Фонду наші дїяльні громадяни нїколи не повинні забувати!
Д. 6. с. м. відбула ся нарада Народного Комітету, виднїйших членів нашої львівської громади, наших послів прозбуваючих у Львові і відпоручників радикальної а соціяльно-демократичної партії.
На сїй нарадї д-р Кость Левицький здав звіт про справу введеня нового калєндаря в станиславівській епархії. Бесїдник ствердив на основі нарад в сїй справі з президентом мінїстрів ґр. Штірком, з мінїстром просвіти Гуссареком, з начальним командантом австро-угорської армії архикнязем Фридрихом та з поодинокими референтами в начальній командї армії, що нї ґр. Штірк, нї начальна команда армії нїчого не знали про введенє григоріянського калєндаря епископом Хомишином і що вони всї з огляду на державні інтереси уважають введенє зміни калєндаря в станиславівській епархії не на часї. Ту саму думку висказали віденський кардинал д-р Піфль і угорський примас кардинал д-р Чернох, котрий при нагодї недавної наради в Будапештї з нашими полїтичними провідниками в розмові з д-ром Костем Левицьким виразно підчеркнув, що з нагоди введеня Григоріянського калєндаря в 1910 р. в греко-католицькій парохії в Будапештї Рим тільки по довгих заходах, коли кождий вірний сеї парохії підписав особисту заяву зі згодою на зміну калєндаря, згодив ся на калєндарську зміну в Будапештї, застерігаючи собі виразно право до остаточного рішеня в тій справі. Тепер вже ясна річ, що епископ Хомишин в порозуміню лиш з деякими чинниками завів зміну калєндаря, не маючи на сe доси потвердженя з Риму, бо задля воєнного стану такого потвердженя не міг одержати.
Над сим звітом переведено ширшу дискусію, закінчену принятєм внесеня д-ра Барана, котрим одобрюєть ся становище української парляментарної репрезентації і Загальної Української Ради, заняте в калєндарській справі, і просить ся їх президію, щоби і на дальше не спускала сеї справи з очий і робила дальші відповідні зaходи у властивих чинників. Вказівки в сїй справі містять ухвалені внесеня д-ра Е. Озаркевича, о. радн. Ол. Стефановича і д-ра В. Щурата.
В кінци д-р Кость Левицький здав точний звіт з послїдного побуту в начальній командї армії і зі справ, які він і посол Микола Василько порушили підчас наради з архикнязем Фридрихом, з шефом ґенерального штабу Конрадом Гецендорфом і з поодинокими референтами в начальній командї армії. Начальний вожд австро-угорської оружної сили архикнязь Фридрих як і поодинокі його співробітники в начальній командї виказали велике обізнанє з українською справою і відносять ся до неї дуже прихильно і з незвичайним зрозумінєм, так, що є всяка надїя, що теперішна війна принесе нам, здїйсненє наших головних національно-полїтичних домагань.
Звіт принято до одобряючої відомости.
На засїданю порушено кілька біжучих справ, між иншими справу уживаня української мови і українського письма в зносинах з війсковими і цивільними властями. В сїй справі внесла президія української парляментарної репрезентації до ц. і к. мінїстерства війни відповідне представленє, на що одержала з сього мінїстерства відповідь письмом з 22. лютого 1916. до ч. Präs. 2642, в котрім мінїстерство війни під черкує, шо воно нїколи не видало заказу уживаня української мови і українського письма і що наше письмо має ті самі права що і латиники, та що жовнїри без перешкоди можуть писати нашою мовою і нашим письмом, а хто посмів би нарушувати наші язикові права, того потягаєть ся до строгої відповідальности.

1913 дописи