Хто б таке міг передбачити: зненацька українці втратили для росіян статус «ворога №1». Наше місце зайняли азербайджанці.
Між двома авторитарними країнами – Росією і Азербайджаном – спалахнула війна поліційної сваволі, й ніхто не має наміру зупинятися першим. Міністерство закордонних справ Росії рекомендувало своїм співвітчизникам відмовитися від поїздок до Азербайджану. А етнічним азербайджанцям, які мешкають в Росії (а про всяк випадок й іншим «лицям кавказької національності»), краще без потреби не виходити з хати, аби не наразитися на брутальність представників російських силових структур, які вже пустилися берега.
Хоча визнаю, слово «зненацька» у контексті актуального спалаху російсько-азербайджанського конфлікту, напевно, не надто доречне. Вже хоча б тому, що латентна та, зрештою, й цілком відкрита ксенофобія завжди була доволі притаманна для росіян. Тож вистачало найменшої підстави, щоб маховик насильства завертівся.
Стрижень недружелюбності між Азербайджаном і Росією проявився наприкінці 2024 року. Пригадуєте, як 25 грудня на підльоті до Грозного літака азербайджанської авіакомпанії AZAL Embraer E190 підбили засоби російської ППО. Підбитому літаку ще й не дозволили приземлитися на російській території, і він був змушений перелетіти Каспійське море й неймовірним дивом напівсісти-напіввпасти в Казахстані. Внаслідок цього інциденту загинуло 38 осіб, здебільшого громадян Азербайджану.
Азербайджанські ЗМІ цими днями нагадали про цю трагедію. Й не просто нагадали, а назвали прямих її винуватців. Як з’ясували журналісти, фатальний наказ про збиття Embraer E190 віддав капітан розрахунку ППО Дмітрій Паладичук, який 25 грудня ніс бойове чергування з прикриття Грозного. У розпорядження ЗМІ потрапив навіть звуковий файл перемовин капітана з розрахунком ППО. На аудіозапису Паладчук називає координати цілі й командує: «Вогонь! Вогонь, кажу!» Після цього чути вибухи. Трохи згодом він знову кричить: «Пропущено. Повторно. Ще раз вогонь!»
Фахівці, які розглядали цей трагічний кейс, досі не можуть зрозуміти, як це офіцер ППО міг сплутати пасажирський літак, нехай і не надто великий, з дроном, від якого нібито захищали місцевий аеродром. Адже зразу мала б бути помітна разюча різниця і щодо розмірів, і щодо висоти.
Але ж головне не це. А те, що російський лідер Владімір Путін, який мав би зразу попросити вибачення у азербайджанського президента Ільхама Алієва, досі, через понад пів року, вперто відмовляється це зробити. Окрім того, Росія навідріз відмовляється виплачувати компенсацію авіакомпанії та сім’ям жертв трагедії.
Саме тому свіжі російсько-азербайджанські інциденти лягли на вже на оброблений ґрунт, й паростки взаємної ворожості почали розвиватися з неймовірною швидкістю. Пригадаймо, як воно відбувалося.
27 червня в Єкатеринбурзі місцеві поліціянти почали здійснювати масові затримання вихідців з Азербайджану. У відділки в кайданках було привезено пів сотні осіб, яких підозрювали у причетності до вбивств і замахів, скоєних ще у 2001–2011 роках.
Експерти, які оцінюють дії російських силовиків, дивуються: як можна було вдаватися до масових затримань щодо злочинів такої давності. Фахівцеві стає очевидно, що закиди в причетності – це радше ширма, а насправді йшлося про щось зовсім інше – найімовірніше про переділ бізнесових сфер, які "дахували" азербайджанці.
Однак масові затримання відбулися, та ще й настільки брутальні, що двоє підозрюваних, брати Гусейн і Зіяддін Сафарови, загинули під час слідчих дій. Слідчий комітет Росії спершу запевняв, що брати померли від несподіваного серцевого нападу. Зрозуміло, що таке пояснення радше нагадувало знущання. І як вже потім з’ясували азербайджанські судмедексперти, брати Сафарови загинули від жорстоких тортур.
Як повідомляє азербайджанське видання Minval, у Гусейна Сафарова зафіксовано перелом носа, деформацію грудної клітки, гематоми навколо очей, синці в області статевих органів. При розтині виявлено великі крововиливи, переломи ребер, розриви плеври і легенів. У черевній порожнині виявлено кров, пошкоджено печінку і очеревину. У загиблого Зіяддіна Сафарова виявлено гематоми, садна і синці майже на всьому тілі. Грудна клітка деформована, є пошкодження в області статевих органів, гематоми в області нирок. У Зіяддіна Сафарова зламані ледь не всі ребра. От такий собі «серцевий напад».
Зрозуміло, що горді азербайджанці не могли залишити таких зухвалих дій російських силовиків без наслідків. МЗС Азербайджану зразу ж викликало посла РФ Петра Волокових і заявило йому «рішучий протест» через облави в Єкатеринбурзі. В Азербайджані скасували всі культурні заходи за участю російських державних і приватних організацій. А парламентська делегація Азербайджану вирішила не брати участі у спільному засіданні комісії Міллі Меджлісу республіки та Федеральних зборів Росії з міжпарламентської співпраці. А міністерство освіти оголосило про намір тотально позакривати російськомовні школи.
І це був лише початок. 30 червня азербайджанська поліція штурмом взяла офіс російського інформаційного агентства «Sputnik-Азербайджан» в Баку й провела там ретельний обшук. Після цього прокуратура порушила кримінальну справу за статтями про шахрайство, незаконне підприємництво та легалізацію майна, отриманого злочинним шляхом. Голова редакції «Sputnik-Азербайджан» Ігор Картавих і шеф-редактор Євген Білоусов заарештовані на чотири місяці, ще п'ятьох співробітників російського пропагандистського органу притягнуто до кримінальної відповідальності.
Здавалося б, що після таких гучних подій вищий час вступити в гру лідерам двох країн. Ільхам Алієв і Владімір Путін мали б щонайменше зв’язатися телефонічно й домовитися про негайне примирення, адже причини сварки аж ніяк не є принциповими для кожної зі сторін. Принаймні досі Баку й Москві вдавалося залагоджувати й поважніші конфлікти, виходячи з них принаймні позірними друзями.
Але цього разу щось пішло не так. Чи то ніхто не хотів дзвонити першим, чи то національна гордість перешкоджала кожній зі сторін піти на поступки. Чи, може, існує якась інша, глибша причина, яку досі не опублічено. У будь-якому разі конфлікт продовжує розширюватися й поглиблюватися.
Російські силовики длі затримують представників азербайджанської діаспори. Схопили лідера азербайджанської діаспори Шахіна Шихлінські, причому знову ж брутально, з витягуванням з авта і киданням обличчям в асфальт. Затримали навіть таку шановану людину, як керівника компанії «Лукойл» Ахмеда Гаджієва.
Проблема азербайджанських силовиків полягала в тому, що осіб, які були б небайдужі Кремлю, в Азербайджані значно менше. Тому вони вирішили затримувати всіх росіян, які траплялися під руку – айтішників, ухилянтів, релокантів, просто туристів. На ходу їм вигадували справи – наприклад, про трафік наркотиків з Ірану й Афганістану. Затримання були не менш брутальними, хоч і без смертей. Ув’язнених росіян навмисно показали на всіх телеканалах. Більшість із них мали розпухлі й посинілі від побиття обличчя. Азербайджанські силовики демонстративно знущалися над ними, змушували ходити навприсядки, заклавши руки за голову, потім один одному на плечі. Їм заламували руки й вкидали до автозаків.
І що примітно, така практика знущання над затриманими абсолютно не характерна для місцевих силовиків. Принаймні в цьому запевняють азербайджанці правозахисники, які самі неодноразово ставали жертвами місцевої поліційної сваволі. Тобто, азербайджанські поліціянти намагалися поводитися як російські колеги – як-то кажуть, дзеркалили їх.
Весь цей спектакль з побитими пиками, знущаннями й тортурами робився для росіян, а точніше – для Кремля. І, очевидно, не без схвалення Ільхама Алієва, а то й за прямим його наказом. Баку демонструвало російському керівництва: погляньте, мовляв, ми в Азербайджані можемо вчинити з росіянами те ж саме, що й ви з азербайджанцями в Росії.
Хоча є суттєва відмінність. Азербайджанці, з яких знущаються російські силовики, як можна зрозуміти, аж ніяк не байдужі тому самому Алієву чи його наближеним. А от російські громадяни, впіймані азербайджанськоми правоохоронцями, не просто байдужі Путіну й кремлівським завсідникам, вони ще й зі садистською насолодою тішаться з того, як мучать різних російських емігрантів, релокантів, ухилянтів та іншу «лібероту».
Інше питання: чому Алієв став настільки зухвалим, що наважився грати з Путіним у ці жорстокі ігрища? Відповідей на нього є багато, але головна з них звучить коротко: Карабах. Саме завдяки карабаській кризі Москва могла три десятиліття тримати Баку в підвішеному стані. Зрештою, за ту саму штуку Москва тримала й Єреван. Допоки Карабах-Арцах перебував під вірменською окупацією, допоки там перебували російські війська, які самі себе називали миротворцями, доти ні Вірменія, ні Азербайджан не дозволяли собі зухвалих випадів у бік Росії.
Але 2022 року Путін вирішив вторгтися в Україну й там загруз. Азербайджан за три десятиліття зумів відчутно піднятися завдяки нафті й газу, відбудувати свою армію, модернізувати й переозброїти її. Чітко усвідомлюючи, що Росія – більше не перешкода, у вересні 2023 року Ільхам Алієв провів власну «СВО» в Карабаху, яка, власне, значно більше має підстав називатися саме військовою операцією, на відміну від того, що Росія чинить в Україні. Азербайджанці легко здолали опір вірменської армії та карабаських ополченців й цілковито звільнили територію Карабаху. Відтак «карабахська проблема» була розв'язана. Росія втратила свій вплив на Баку, але й на Єреван також.
Ільхам Алієв став національним героєм, значно посиливши свої позиції як всередині країни, так і в кавказькому реґіоні загалом. Посилився зв'язок Баку з Анкарою. Туреччина й раніше була «спонсором безпеки» для азербайджанців, але тепер вона стала «гарантом безпеки». І з таким прикриттям Алієв може абсолютно не бояться російських погроз.
Чимраз більше унезалежнюється від Москви і Єреван. Про це свідчать останні радикальні заходи вірменського прем’єр-міністра Нікола Пашиняна. Чого лише вартують арешти очільників Вірменської апостольської церкви (ВАЦ), яка має тісні зв’язки з Російською православною церквою та й, зрештою, з Кремлем. Вистачить констатувати, що керівництво ВАЦ підтримує війну проти України. Священники церкви навіть «благословляли» вояків вірменського батальйону «Арбат», бійці якого вирушали воювати до України.
Хоча надміру зухвалим Пашинян не може собі дозволити бути – занадто багато важелів впливу Кремль створив за останні три десятиліття, щоб тримати у вузді вірменську політику. Так, чинне вірменське керівництво, позбавлене такого ярма, як Карабах, може собі дозволити набагато більше, але далеко не все.
А от Баку нині нічого не стримує в контексті протистояння Москві. В розумних, звісно, рамках. Саме тому ця брутальна гра між Росією і Азербайджаном може тривати довго. Путін чекатиме на помилку Алієва – той, відповідно, на помилку Путіна, щоб завдати болючого удару. Москва – з надією повернути свої впливи на Південному Кавказі, Баку – з надією цілковито вичавити російський чинник з реґіону.
