THE BEST by MYKHAILO ZARICHNYI

Іван Банах

Перше враження, щойно розгорнув презентований автором екземпляр «Галичина the best» десь посередині, хапаючи по кілька строф навмання, наступна сторінка, третя, четверта – моє!

Перевірити, чи не сфальшований реліз вже на старті – туди, де Боб Дилан, аякже, блюз, Бітлз, незрозумілий поки що Ґінзберґ. Хтось із Ґінзберґів.

Воно!

Негайно набрати номер Людини, Яка На Зв’язку, для неї може бути важливою ця новина.

– Ти бачив? І як?

Далі вже можна не поспішати, хоча й остерігаючись, чи не схибив і цього разу. Поки не розчинився раж і не збивши енергію імпульсу.

Енциклопедія тем, маркери, спільний простір, споріднена ділянка спектру. Горизонт – від Самбора до Ренуара. Або ранній Коротич – теж неслабо:

переведи мене попід майдан

і проведи попри самотнього джазмена

сьогодні грає він для тебе й мене

переведи мене попід майдан

До речі, простір опрацьований значною мірою і давно.

Гаразд, спробую уникнути прикметників.

З автором знайомий так само давно – 1980-ті, хайр, джинс, гітара. Співпадає. Темп, ритм, тема, рима – теж усе на місці. Мелос американський, друга половина двадцятого. Чорна музика, що її Браян Джонс прагнув прищепити консервативній Англії на початку шістдесятих.

– Що таке гітара для Михайла Зарічного, мовить світлина, яка на форзаці, – акцентує вельмишановний професор Андрій Содомора. – Пригляньмось до того, як автор тримає свою с п і в у ч у, відчитаймо його ледь зарисовану усмішку – і це буде ключем до розуміння, про що він пише і як він пише.*

Рок-поезія, аякже.

Віктор Неборак тут теж присутній незримо: Я вчений крук // я чорний крик // я цілий рік // співаю рок // малює брук // Тулуз-Лотрек // а пил зірок // п’є Неборак.**

«Бу-Ба-Бу-варіяції…» – я ж казав, ми давно знайомі.

Все-таки поставте краще ось це:

вітер твоїх небес

серця твого тепло

Галичина the best –

кращої не було

кращої не буде

навіть як схочеш фест

тож не шукай ніде –

Галичина the best

«Pro Parva Patria». Склеєна з багатьох компонентів реальність.

бо інь немов би яна тінь

бо тінь минулого майбутнє

воно насправді тут присутнє

серед щоденних мерехтінь

Це можна читати, піпл!

І особливий реверанс за Патріка Модіано.

Утім залишається проблема фінального акорду, що незрозуміло яким робом втрапив у цей архів. Адже тут рафінована строфа та й гумор нівроку:

ми помрем випадково ймовірність достатньо велика

все залежить від цифр що на гранях у гральних костей

в когось від несподіванки буде розгублена пика

хтось не встигне зробить розпоряджень на випадок сей

Саундчек чи що? Який тоді в ньому сенс?

Саундчек там вже є: «Давня пісня» на мотив «Грає море зелене…» і «Дорогими для мене стали схили Дніпра».

Але ж ритм, лейтмотив шедевральний:

геть підозри на детермінізм ми помрем випадково // далі Error, попиляна платівка // покидаємо світ сей бо нащо нам світ такий здавсь

Що ж, оскільки ця сторінка остання, акуратно її видаляємо, аби не пошкодити обкладинку, і тепер ніщо не завадить поставити ще раз альбом.

До речі, обкладинка. Теж усе в тему – мінімалістичний сюжет, квадратура, не якісь там аморфні плями. Кольорова гама, індіанський мотив.

І принаймні відомо, що цей альбом перебуде якийсь час на відстані витягнутої руки. Весняно-літній сезон. Обкладинка, щоправда, затверда як на звичайну кишеню, та й формат якийсь би менший.

Але шкода часу.

Наразі те, що зачепило найбільше на цьому етапі, Боб Дилан:

хіба пізнаєш навколишній світ

з дискурсів і парадигм

з теорій що вже за кілька літ розвіюються мов дим

можна собі дати раду в житті

без софістичних манер

о, я був значно мудріший тоді ніж дурніший тепер

Фінал що в Дилана, що в Михайла Зарічного, виявляється, однаковий:

Ah, but I was so much older then,

I'm younger than that now***

Я про фінал вірша, якщо щось.