Коли я був малим, англійська королева уже була літньою жіночкою. Принаймні мої теж доволі старенькі бабці, тітки, а також їхнє таке саме товариство-оточення вважали її близькою до себе власне через вік. Ті тети читали польські часописи з епізодами хроніки життя королеви. З того у дитини складалося враження, що життя королеви не надто різниться від життя галицьких стареньких. Звичайно, що набагато більше зустрічей з набагато значнішими особами, звичайно, простори житла, можливості, які дозволяли щось масштабніше. Але принципові речі, основи щоденного структуралізму виглядали дуже подібними. Одного разу фотографія показувала королеву зі своїми псами. Хустинка, светерок були майже впізнаваними. Поза теж. Песиків було більше, ніж у всіх знайомих, але вони поводилися так само, як ті пси бабусь, які були по одному. Ще писали, що королева дуже любить оселедці. І дістає їх щодня. Мої також любили оселедці. Не могли собі позволити нащодень, бо пенсія і радянська система. Але то не принципово. Часом купували собі сардинки або шпротний паштет. Щодо прикрас, з якими вона з'являлася на публіці, теж було не надто інакше. Різниця була тільки у вартості. А врешті те саме. Якісь родинні раритети, а коли ті були втрачені чи проїджені у перипетіях двадцятого століття, то біжутерія у більш-менш такому самому стилі. Ти ідіот – сказала вона колись своєму чоловікові, про це теж написала хроніка. Але мої старенькі не робили собі з того жодної сенсації, бо – маючи з королевою подібну освіту – добре знали, що насправді означає слово ідіот. А досвід довгого і любовного співжиття зі своїми старосвітськими мужами переконував у тому, що назвати ідіотичне поводження у певній ситуації ідіотичним не є наміром образити чи знецінити. Так, була одна ще недоступна річ – верхова їзда, коні. І знову ж: це не викликало якоїсь заздрості. Бо, по-перше, всі вони у дитинстві їздили верхи – у більшості навіть були такі фотографії – а по-друге, зрозумілими були механізми старіння, було ясно, що кінна їзда колись закінчується. І королева простувала до цього. А з опублікованих у хроніках відомостях про розпорядок дня королеви ставало виразно зрозуміло, що подібно живуть всі ті галицькі бабці: сніданок, шпацерки, городчик, звір'ята, книжка, зустрічі, візити, кілька листів, знов якась перекуска, вечірні нотатки, внуки, чай з мужем, спомини і повторення історій. Аналогічно. Звички, обов'язки і віднаходження базових приємностей, які ввечір з чистою совістю дають подякувати за прожитий день, а вранці порадіти, що ніч не забрала сподівань на день наступний.
Були навіть такі дні у літньому дитинстві, коли я у маленькій хатинці у підгір'ї – завдяки цим королівським аналогіям і усвідомленням – міг уявляти свій розпорядок дня нічим не гіршим від рутини найвеличнішого східного принца – сонячний ганок, суниці з лісу, пси-леопарди, нагріті води, найкращі книжки, запахи трав і липи, розкоші черешень і дрисливців, рухливі забави з хлопчиками і дівчатками, вправи з шаблями, списами і луками, години складних картярських сеансів, тінь великих дерев, кришталева і студена кринична вода. Здійснення всіх бажань з цієї орбіти і абсолютна влада над найдорожчим. Над часом і приязню.
В кожному разі після кількох таких літ прозрінь я перестав вважати, що щось суттєве обминуло моє життя, що я проґавив щось суттєве. І все, що згодом було нового і неочікуваного, з того часу вважав додатковими надбаннями, а не втратами того, чого не сталося.
03.07.2025