Від учорашнього вечора в місті було відзначено інтенсивне пересування великих груп населення – готів, ґранжерів, растаманів, футбольних фанів, реконструкторів. Для більшої переконливості і щоб зберегти порядок маршових колон, використовували відзнаки – нарукавні пов’язки і шеврони. Так тривало до ночі, потім всі в один момент кудись щезли. В очевидців могло скластися враження, що проблема розсмокталася сама по собі. Але не варто нас обманювати – активісти переслідували чітку мету і в передчутті фіналу і гарантованого драйву підтягувалися до Саду. Серед цивільних мешканців кварталу поширювалися обсервантські настрої, обивателі намагалися задовольнити природну цікавість, озброювалися армійськими біноклями і звільняли простір уяві.

Було очевидно, що довгоочікувана подія настане завтра. Коли саме – незрозуміло; тим більше, слід було виявляти пильність і готуватися з усією відповідальністю.

Давно вже минула північ, на вулицях стихло. Згасли вогні на вежі Корнякта, погас феєричний купол Домініканів. Тиша. Вдалині з’являється останній перехожий, це трохи пожвавлює нічне життя, але, в принципі, нічого не міняє. Розв’язання проблеми відкладається до світанку. Зараз місто занурене в темноту і нагадує супутникову карту, безмовне і нерухоме.

І саме зараз відкривається канал, яким струменіє енергія оновлення.

Ну що, фанати-ентузіасти-креатори, настав ваш час! До міста наближається неіндифікований летючий об’єкт.

Все стається несподівано і без зайвого шуму. Інвазія відбувається непомітно. Як виявляється, об’єкт вже зовсім поряд і висить у вас над головою. Вдивляючись у мерехтіння зірок, не скажеш, що він збільшився у розмірах. Стальна оболонка виблискує люмінесцентним сяйвом. Не відчувається замішання чи якогось сум’яття, природного в час історичних зрушень – навколо ні звуку, ні душі.

Хоча це й не зовсім так.

В якийсь момент відбувається трансформація, при цьому, звісно, не обходиться без оптичних ефектів. Буквально на очах гондола набирає впізнаваної форми. В неї масивні борти, над ними піниться сліпучий конґломерат з вантів і вітрил. Формується форштевень, витягується бушприт.

Це вони, сто відсотків! Я попереджував!

Над вулицями плине корабель

а може лиш похитується може

вже якір впав і чути шепіт Боже

невже це дно святих твоїх земель²

Корабель малює коло над містом. Радіус дорівнює половині висоти. З кабіни пілота, облаштованої в кубрику, видніються темні вежі, повиті передсвітанковим туманом, і Замок, що зростає камінним лісом. Штурман перебирає педалі, смикає важелі, виводить корабель на повторне коло. Храм займає положення в епіцентрі. З бортової гармати пускають сигнальну ракету, потужний прожектор дає залп і на квартали лягає сліпуче пасмо. У відповідь загоряється ліхтар під куполом південної вежі. Включаються гальмівні механізми, корабель знижує висоту, цілячись бушпритом у бароковий шпиль. Якась метушня на опердеку – з верхньої палуби скидають гайдропи.

Як видно, це не ізольований контакт – прибульці орієнтуються в просторі, в них є на Землі однодумці, ті, очевидно, застосовують партизанську тактику, тому ми так мало про все це знаємо. Зараз вони займають позиції на південній вежі Храму. Вже напнуто канат по лінії клюз – громовідвід. Потоки взаємопротилежних сил виграють вздовж осі, породжують силові поля, які обертаються навколо неї, в результаті обидва силуети наближаються один до одного і зливаються фронтальними точками на тлі передсвітанкового неба. Врешті корабель займає більш-менш стійке положення, погойдуючись у горизонтальній площині вперед-назад.

Ця зміна не проходить повз увагу третьої сторони. За дійством спостерігає принаймні ще одна людина. Незнайомець у середньовічному плащі-доміно вже відірвався від стіни цитаделі і стоїть, задерши голову, посеред двору в будинку, позначеному лев’ячими фізіями. Потім заходить у розчинену браму бокового крила і підіймається сходами, шпортаючись у пітьмі.

В той час на кораблі розгортається сцена – промотор стрімкої ескалації подій. Ось спалахнув прожектор, встановлений на баку. Вибухають гейзери, включається підсвітка, працюють димові генератори. Екіпаж висипав на шкафут – як виглядає, його місія скінчена. У хвилях диму снують помічники, монтують підсилювачі, динаміки, барабани. Знову б’є сліпучий пломінь, розрізаючи темряву понад дахами, стає видно, як у світловому потоці скачуть фігурки.

ВОНИ ПОВЕРТАЮТЬСЯ!

Звучать масивні акорди, це саундчек, гітарні рифи зривають рештки сну, і вже залишається недовго чекати, поки на палубу вибіжить вокаліст.

Персонаж у плащі-доміно зараз перебуває на сходовій клітці третього поверху. Необхідно дізнатися, куди подівся прибулець у квітчастому плащі. Нам є про що поговорити – про Дух контркультури, рок’н’рол і ще багато про що. За вікном, де вихід на балкон, сіріє бокова стіна монастирського корпусу. Ця деталь заспокоює, навіває ідилічний пасторальний мотив. Та коли до темряви звикають очі, стає видно, що за химерно переплетеними стовбурами над місцем, де колись був Колодязь, інтенсивно відсвічує плазма.

Он воно що! Треба негайно піднятися на стрих, часу вже немає, справа майже скінчена, це може означати початок нового циклу, з ним, можливо, вдасться виправити хронологію, яка сягає часів, коли Джим Моррісон проголосив Королівство.

На другому поверсі відчиняються двері, чути несамовитий собачий гавкіт.

– Де подівся ключ від стриха?

Чолов’яга звертається до когось у глибині кімнати, очевидно, вони теж в курсі подій, але звідти не долинає звук. Хоча відповідь і так можна вгадати, бо двері внизу гучно затраскуються.

Знадвору також чується голос:

– У кого є ключ від стриха?

Залишається постукати до квартири номер «12А» і повторити мантру:

– А де ключ від стриха, пане Дмитро?

Проте німе запитання гусне в порожнечі, оскільки лунають перші акорди саундчеку. Все! Часу нема. Притьмом догори – аякже, тут відчинено, металеві двері прихилено зсередини, отже той у квітчастому плащі тут і ключ насправді був у нього. Стрих весь завалений мотлохом – крісла, пляшки, старий телевізор, треба пробиватися поміж балками, нагинаючи голову. Ближче до вікна прохід заставлений ліжком, пружинить металева сітка. Аби дістатися на дах, потрібно відігнути цвяха і зняти з гаків імпровізований щит, збитий з дощок, адже скло вибите. Цей акт відбувається, коли вмовкає останній акорд. Але про це вже не думаєш. Звуки струменять потоками в вухах, і в момент, коли вихиляєшся з вікна, у світанкове небо злітає палаючий сніп. Світло падає на дахи, і ти зауважуєш, що навколо голови, голови, стрижені, хайрасті – ого, та ними всіяні мансарди! – не злічити людей, які вмостилися на дахах, ну просто як паром десь на островах Малайського архіпелагу. Кому не вистачило місця, ті облаштувалися на деревах, у багатьох в руках лозунги і транспаранти.