дописи

»Львівські вісті« 26.02.1942 Українська Церква і Москва

Пастирський Лист проти большевиків
БЕРЛІН, 26 лютого. (тп) — Луцький та Ковельський архієпископи видали пастирський лист до духовенства та вірних. В ньому стверджується, що большевики тероризували та нищили душі людей та що сила непереможної німецької армії завалила мур між українським народом та рештою світу. Цей лист займається в подробицях церковною політикою большевизму і закликає всіх вірних до співпраці над новим ладом під охороною Райху.
КРАКІВ, 26 лютого. — Православний архієпископ Ковля і Луцька Полікарп видав, як ми вже повідомляли, пастирського листа з пригадкою московсько-большевицьких злочинів та з закликом до українських вірних працювати під охороною Великонімецької Держави над відбудовою рідної церкви і рідного краю.
Цей пастирський лист українського православного Владики правильно відзеркалює думки і настрої міліонів українців, згуртованих у Православній Церкві, а також приналежних до інших віроісповідань. Церква і большевики були завжди взаємними непримиримими ворогами. Не лише папа римський як голова Католицької Церкви, але і пастирі всіх існуючих релігій завжди і при кожній нагоді підкреслювали свою ворожість до комуністичної ідеї та большевизму, як панівної державної системи Совєтського Союзу. Бо большевизм і його реалізатори ворожі принципово всім іншим віруванням, з винятком вірування Маркса і Леніна. Виявилося воно яскраво у масовому переслідуванні духовників всіх віроісповідань в СССР.
В історії світу не було такого прецеденсу, як його створили московські большевики, щоб сама приналежність до духовного стану, само лише проявлювання своїх релігійних почувань було достаточним доказом "контрреволюційности", тобто такого протидержавного становища, яке вимагало би в’язниці. побоїв, заслання на важкі роботи в далеку далечінь, і найчастіше — розстрілу.
Большевицький уряд створив вправді про людське око т. зв. Тихонівську православну церкву із слухняними ієрархами, проте одночасно вів фанатично акцію безбожництва та насаджував т. зв. живу церкву, яка творила перехідну стадію для повної деморалізації людей і для відірвання їх від всякої віри. Українська Православна Церква зверталася також завжди проти верховодницьких затій Москви, яка знищила незалежність української церковної організації, побудованої здавен-давна на принципі соборности, тобто спільноти і співпраці духовенства та мирян.
Московська православна церква була за часів російського царату політичним знаряддям уряду проти всіх "інородців", у першу чергу проти українців і так само московське православ'я за часів большевиків не дбало за душі українських вірних. Тому можна зрозуміти, що сьогодні однаково большевицькі володарі у Кремлі, як і їх церковні ставленики не тямляться з пересердя, що на визволених українських землях воскресне Українська Православна Автокефальна Церква. Англійська пропаганда, що впрягла себе до большевицького воза, поширює нісенітниці, наче це німці творять якусь українську національну церкву без канонічних основ. Ці теревені доказують лише зайвий раз, яку велетенську вагу має воскресення Української Православної Автокефальної Церкви на визволених українських землях; такої церкви яка була б незалежна від Москви та дбала б справді про добро душ українського народа.

»Краківські вісті« 26.02.1942 Важна справа

Хочемо звернути увагу на одну сьогодні важливу для нас справу, а це самоуправні бюджети. Саме тепер є час, коли остаточно виготовляється бюджети різних самоуправних одиниць, (громад, збірних громад. союзу громад) і вони підуть на затвердження їх через надзірну адміністраційну владу.
Одним із найважніших обовязків, що їх закон наложив на самоуправу, це організування і ведення суспільної опіки. Є це т. зв. обовязкова опіка, що їй протиставимо добровільну суспільна опіку, себто ту, що її ведуть різні громадянські організації. Закон передбачає, що ні особи, які не з власної вини попали в таке важке матеріяльне положення, що своїми силами не в силі заспокоїти своїх конечних потреб, мають право користати з опіки чи радше з допомоги самоуправних обєднань.
Цей обовязок опікуватися та помагати зовсім незасібним спочиває в першу чергу на громаді, цій організаційно найнижчій клітині територіяльної самоуправи. В дальшій черзі цей обовязок суспільної опіки спочиває на збірних громадах і союзах громад, які в тій цілі будьто приходять з матеріяльною допомогою поодиноким сільським чи міським громадам, будьто самі ведуть ті ділянки суспільної опіки, які вимагають постійних улаштувань чи заведень (лікарні, сиротинці, тощо).
Належне ведення суспільної опіки вимагає не тільки поважних фондів, але й великих організаційних зусиль, тож самоуправа, як така, тільки частинно може заспокоювати конечні потреби. Тому в допомогу самоуправі приходять громадянські організації. Вони виконують різні завдання з ділянки суспільної опіки і цим відтяжують самоуправу та помагають їй зокрема у тих акціях, які вимагають співучасти та співдіяння широких кругів громадянства. Очевидно, ця акція громадянських організацій мусить найти належне зрозуміння з боку самоуправних органів: вони не можуть відмовити своєї матеріяльної помочі для тих організацій на згадані цілі.
Якщо про  добровільну суспільну опіку для українського населення, то згідно зі своїм статутом веде її Український Центральний Комітет при активній помочі своїх низових клітин. Статут і правильники УДК передбачують у цьому напрямі ось такі завдання для УЦК чи радше УДКомітету: плекати загальну добродійність, розділювати грошеві і річеві датки між населення, що потребує підмоги, приміщувати в сиротинцях або при заступних родинах дітей-сиріт, або таких дітей, що не мають правильного виховання, помагати незасібній шкільній молоді, помагати родинам воєнно-полонених, заки прийде державна поміч, влаштовувати добродійні заведення і т. п. Це своє завдання УЦК, точніше його низові клітини мусять виконувати у тісній співпраці з самоуправою УДК, Делегатури і Мужі Довіря мусять припильнувати, щоб у громадських бюджетах були узгляднені всі пекучі потреби даного терену. Вони повинні подбати, щоб до самоуправних бюджетів вставлено відповідні квоти на такі загально-хосенні цілі, як: захоронки, дешеві кухні, кредити на доживлення незасібної шкільної дітвори та заосмотрення її в одіння і обув, на стипендії для шкільної молоді, зокрема фахових шкіл, кредити на боротьбу з пошесними недугами, на лікування незаможних, на дитячі садки, на табори для молоді. Як згадано ті квоти слід вставляти до бюджетів відповідно до місцевих потреб.
При цій нагоді слід звернути увагу на два моменти. Щоб завдання суспільної опіки були переведені згідно наміченим пляном, УДК, Делєгатури і Мужі Довіря повинні не тільки припильнувати, щоб відповідні квоти були вставлені на потреби цієї чи іншої допомогової акції, але теж повинні опісля постаратися, щоб ці квоти були дійсно вжиті на передбачені цілі.
І друге. Суспільна опіка, коли б вона і була закроєна в найширших рямцях, зможе тільки в частині помогти цим усім, які негайно і конечно потребують допомоги. Воєнний час ставить під цим оглядом ще більші вимоги. Врешті колона суспільна допомога може мати для тої чи іншої одиниці здебільша тільки тимчасовий характер. Щоб усунути це лихо, нужду більшої чи меншої кількости населення, слід усунути її коріння, а це може статися тільки шляхом організування самодопомоги. Тому треба подбати про організування різного рода господарських станиць (верстатів, домашній промисл і т. п.), які могли би стати для всіх незасібних варстатом праці і прожитку. Такі господарські станиці повинні в першу чергу користати з фондів призначених на суспільні цілі. На цю життєву вимогу сучасної хвилини УДК і Делегатури повинні звернути пильну увагу!

»Львівські вісті« 25.02.1942 Зворот до ремесла

Львів, 25 лютого. Ремесло в Галичині — як воно залишилося в спадщині по минулому — не у всьому відповідає своїм завданням, ані тим вимогам, які ставлять до ремесла у повному европейському значенні. Ні чисельно, ні якісно це ремесло не стояло на висоті свойого завдання; можна сказати, що воно у занепаді.
Чисельні відносини в ремеслі найкраще може ілюструє статистична табеля про ремісничі верстати на терені міста Львова. Тут жидівських верстатів — 3.434; польських верстатів — 2.114; українських верстатів — 795; німецьких верстатів — 72. Разом верстатів — 6.415.
Сьогодні маємо такий стан, що в деяких групах зовсім нема фахівців, крім жидівських. Як повідомляє преса, навіть у Кракові є тепер всього чотири учні оптичного ремесла. Напевно ще гірше справа представляється у Львові і в Галичині. Фахові групи ремесла, як оптика, годинникарство, прецизійна механіка чи інші — були або зовсім опановані жидами або взагалі слабо розвинені; а в деяких групах фахівців-українців зовсім не було.
Також ніде правди діти, що справність нашого ремесла, якість праці, методи праці та всі ті вартости, які технічно і організаційно репрезентують підприємство чи навіть найскромніші верстати, давали нераз багато до бажання.
Ремесло не мало доброї школи, не знало взірців, на яких мало б вчитися і які мало б наслідувати. Обов'язкового шкільного навчання для ремісничої молоді не перестерігано, цехи не стояли якслід на сторожі ремісничих чеснот, а радше були знаряддям політики. Іспити складалися за протекцією і таксамо надавалися управнення та приділювались замовлення.
Маємо надію, що розвиток ремесла піде тепер іншими шляхами, воно буде зреорганізоване. Давні недомоги будуть справлені. Організація нового промислового шкільництва, що охоплює всі ділянки ремісничого звання, обов'язкового для всіх ремісничих учнів від 14—18 року, які в т. зв. "Професійних школах" (Беруфшулєн) будуть мусіти свою практичну науку в майстернях заповнювати теоретичним і загально освітним навчанням, тут найкращою запорукою.
Крім того буде зорганізоване середнє промислове шкільництво, яке в "Ремісничий школах" (Гандверксшулєн) буде давати змогу кращої спеціялізації і теоретичну підготовку. Ремісничі школи будуть заступати практичну науку і науку в професійних школах та управнювати до студій на вищих промислових школах у "Фахових промислових школах" (Гевербліхефахшулєн), для тих, які схочуть осягнути нерівні становища і вищу спеціялізацію. Всі ті школи, як передумову вступу, вимагають щонайменше однорічного зазнайомлення з цими ділянками праці.
В нас багато талановитої молоді в селах і містах, яка покінчила народні школи, зачала науку в середніх, а яка не має ніякого означеного звання і ніякого засобу до виходу з земельної дійсности на селі чи злиденного існування в місті. Ті упередження до промислових чи ремісничих фахів, що існували в нас в часах занепаду ремесла і що ще покутують, не дозволяють молоді користати з фахової освіти. Фахова реміснича чи промислова освіта дає такі самі можливості існування, а може і кращі від тих звань, які досі вважались за єдині гідні поважання. Вправді в останніх часах почався в нас зворот, єдиний наплив людей до промислу і торгівлі, однак здебільша людей без практичної фахової підготовки.
Організація промислового шкільництва поступає вперед, відкриваються нові школи і курси, як нпр., недавно пекарський курс, косметичний курс.
Цими днями проголошено оснування годинникарської школи у Львові. В наших відносинах — це новість, бо досі таких шкіл на терені Галичини не було; вони були в Німеччині і Швейцарії, де ставали основами годинникарського промислу, що в цих краях і околицях вспів стати традицією та дати основи існування для численних кол населення.
Вписи до годинникарської школи вже оголошені і було б побажаним, щоб якнайбільше молоді туди записалося; незалежно від цього молодь повинна вступати на науку до годинникарських верстатів. Сьогодні є великі можливості в цьому напрямку, верстати можуть прийняти більшу кількість молоді, а годинникарське ремесло — одно з кращих і дає запоруку повного забезпечення.
Також оголошено вписи до школи мистецького промислу, яка буде підготовкою до школи вищого ступеня, що буде пізніше відкрита. Таким чином відкривається ще одна ділянка праці для молоді з мистецьким хистом, якої серед нашого народу ніколи не бракувало.
Школа буде виховувати фахівців прикладного мистецтва, декораторів, графіків, малярів, рисівників, серед яких можуть вибитися на перше місце талановиті та справжні мистці.
Талановита і пильна молодь найде притім завжди піддержку громадянства, а в першій мірі Українського Краєвого Комітету, який призначив для молоді більшу кількість стипендій.

»Краківські вісті« 25.02.1942 Загал та інтеліґенція

Завданням кожної національно-свідомої творчої інтеліґенції є вишукувати доцільні й надійні шляхи народнього розвою та по них вести за собою маси, таксамо обовязком мас є підпорядкуватися прямуючій до життєвих змагань і осягів. Та тут мусить бути і безоглядне довіря цих мас, бо лише в тісному, органічно-близькому та інтимно-теплому звязку народньої маси з її провідною верствою є запорука тривало-гармонійного співжиття та раціональної співпраці. Той звязок не може бути механічний при допомозі обіжників, відозв, й газетніх статтей, а може повстати як логічний наслідок реальних життєвих відносин. Інтеліґенція, що заімпонує масам широкого зaгалу своїм інтелектуальним і моральним обличчям — шириною своєї думки та глибиною почувань, виявить ініціятиву до організаційно-творчого чину, — напевно захопить маси.
Інтеліґенція має прищепити собі й дальшим вихованням розвинути в собі стихійний гін до освіти й знання. — Створити в собі органічну потребу жити духовим життям, бо ж саме в цім полягає істотна прикмета інтеліґнції. Коли на місце цих внутрішніх познак духовости приходять познаки тільки зовнішні — турботи про матеріяльні вигоди, життєвий комфорт, розкішне житло, одяг, розваги, до тогож без якогось духового змісту, значить моменти матеріяльної культури, то воно знаменує занепад і смерть провідної верстви.
Ясно, що інтеліґенція мусить мати дещо вищі життєві вимоги. Це її моральне право, а навіть її органічно-життєвий прероґатив. Їй законно прислуговує право на задоволення мінімуму потреб у сфері культури не лише духової але й матеріяльної (напр. інтелектуальний робітник потребує для своєї праці певної мешкальної вигоди — ясної і затишної, теплої кімнати, хоч скромно, але належно умебльованої; зокрема публіцист чи письменник мусить мати своє бюрко, шафу з книжками, настрій і вигоду). Відповідно до цього мусить бути піднесений мінімум прожитку інтеліґента. Бо ж справжній інтеліґент не може обійтися без книжки, газети, журналу, навіть інколи декількох, бо поруч із загальним часописом потребує він ще і якогось спеціяльного, що відповідає його безпосередньому фаху (напр. часопис технічний, або професійний), а також тій побідній сфері знання чи техніки, в якій він працює як заінтересований прихильник, або як аматор. А справжній, кваліфікований інтелектуал (учений, літерат, мистець) має ті потреби ще вищі, далекосягліші, то ж і життєві вимоги його стають відповідно до цього більші. Це не фантазія, не примха, а органічна духова, а тому й матеріяльно-практична потреба. Пропорційно до цього більшають у такої особи матеріяльні та фінансові вимоги. І з цим слід рахуватися того не слід заперечувати, а, навпаки, визнавати й піддержувати.
Але переступлення певної морально-оправданої й річево-умотивованої межі, за якою починається інтелектуально-спекулятивна чинність чи вульгарне грошолюбство, — це заслуговує на виразний і категоричний осуд, бо стаючи на саме такий грунт, людина інтелектуального фаху грішить супроти свого життєвого призначення, супроти уділених їй Богом і людьми можливостей до позитивного, творчого чину.
Річ у тому, що маючи цей справді високовартісний титул духової еліти, інтелігенція повинна такою елітою бути. Вся її життєва ідеологія й увесь практичний чин мають просякнути цим елементом духовости, з ним органічно звязатись. Бо не освіта, не зовнішньо-культурний шліф, а навіть і не внутрішньо-інтелектуальний рівень, — а лише ця одухотвореність, стихійна ідейність визначають собою основну й найістотнішу прикмету інтелігентської психіки. Призначена бути кузнею творчих задумів і провідних ідей в усіх галузях життя культурного суспільства, інтелігенція мусить створити для себе відповідно-високий пєдестал духових цінностей, опертих на підвалинах правдивої глибокої ідейности. Лише тоді стане вона справжньою духовою елітою народу — його мізком і серцем.
Борис Лисянський.

»Львівські вісті« 24.02.1942 Для найменшого брата

Львів, 24 лютого.
Часи, які саме тепер переживаємо, тобто часи воєнної хуртовини, завжди вияскравлювали соціяльні нерівності. В таких часах, коли не може бути й мови про нормальне життя чи — докладно кажучи — про нормальні життєві умовини, люди вже хочби тільки з непересічним життєвим спритом зуміють так улаштуватися, що не тільки не відчувають ніяких недостач, але навпаки: вони можуть жити в таких достатках, в яких до того часу ніколи не жили. І з другого боку люди, яких вдача така, що вони можуть працювати, і то працювати добре, та жити сяк-так тільки в нормальних життєвих умовинах, ті люди у таких часах, як сьогоднішні, попадають дуже часто під колеса невблаганного життя, стаючи його трагічними жертвами. На це — здавалось би — нема ради. Воно так завжди було і так є. Це життя! — кажемо звичайно в таких випадках.
Для нашої землі і для нашого народу доля ніколи не була надто ласкава. Впродовж століть і зокрема в останніх трьох десятиріччях спадали на нас більші й менші удари, що приголомшували нас, обезвладнювали та на довгий час послаблювали наш національний організм. Та не зважаючи на те, наш народ, як цілість, ніколи не виходив із строю і як воно там не було б, в яких обставинах це не доводилося б було робити, завжди — у такій чи іншій формі — стояв у боротьбі за свої національні права, за своє краще майбутнє.
Ясна річ, що ота постійна національна готовість, оте спільне змагання до найвищої мети, ніколи й ніяким чином не виключали серед нашого народу соціальних нерівностей. Як важка національна праця була нерівно розкладена на окремі одиниці, бо ж це у великій мірі залежало від ідейности тих окремих одиниць, від їх більшого чи меншого зрозуміння національних справ, від їх доброї волі та охоти, так теж з другого боку — зрештою зовсім природно — нерівні були соціяльні становища окремих одиниць. Поруч людей на добрих посадах та добре засоблених були маси бідних, що тинялися без праці та примирали голодом зі своїми родинами. І отой нерівний розподіл національної роботи й життєвої засоблености рідко були з собою у простій пропорції.
Теперішня війна й особливо світлі перемоги німецької армії на Сході створили для нашого народу таку політичну кон'юнктуру, якої ми не передбачали й навіть у найсміливіших мріях не рахувалися з тим, що вона так швидко прийде. Наше завдання цю кон'юнктуру усіма засобами використати. Наше завдання: вкласти тепер у національну справу стільки праці, щоб прийдешні покоління не зробили нам закиду, що ми проґавили найкращу з нагод. Та про цю потребу праці й праці у нас писалося вже не раз і не двічі. Хочу звернути увагу на щось інше.
Ця війна, тобто ненормальні життєві умовини, що вона їх спричинила, вияскравили і серед нашого народу соціяльні нерівності. Нам не можна забувати, що хоч українці сьогодні здебільше знайшли працю, що хоч маємо серед наших людей навіть таких, які живуть так, що їм ніколи про таке життя й не снилося, що хоч влада у багатьох випадках приходить нам із щирою допомогою при наладнуванні та влаштовуванні життя збірного й окремих одиниць, то все ж — це життя! — у масах нашого народу багато невзгодин, багато недостач, багато нужди. Нам не можна забувати, що не вважаючи на кращі національні умовини, не вважаючи на працю допомогових комітетів, у нас не зліквідовано це злиднів, які є наслідком таких чи інших обставин. Нам не треба забувати, що крім добре ситуованих українців, яким навіть у сьогоднішніх часах нічому не збуває, є ще низи, є ще сутерини, яких мешканці ледве в'яжуть кінці з кінцями. Ми здебільша не знаємо, яка нужда там панує, не знаємо які там трапляються трагедії, що приходять нераз тільки тому, бо не було кому у нас допомогти.
Комітет допомоги, хочби він найкраще організував свою працю, не може бути в кожнїй хаті, не може всього побачити. Тут необхідне братерське око усього нашого громадянства. Усе громадянство тобто ми всі, тобто кожний з нас зокрема, повинен допильнувати, щоб ніхто з наших братів не терпів особливих недостач, щоб ніхто не залишав ся без допомоги, щоб ніхто не пропадав в такий чи інший спосіб. Кожний з нас добре знає — бодай повинен знати — своє оточення, кожний знає, які брати живуть близько нього і як вони живуть. Зацікавмося ними ближче. Вийдім до них на піддашшя, зійдім до них у сутерини, зайдім до їх маленьких хатинок, гляньмо, як вони живуть, спитаймо, чого їм треба. Пам'ятаймо, що ті найбідніші не завжди самі просять допомоги, вони мають свою амбіцію. Тому розвідаймо про їх потреби, без увагу на те, якого характеру ті потреби, і допоможім самі або зорганізуймо допомогу передавши справу комітетові.
Ніколи ще Шевченків заклик: "Обніміте, брати мої, найменшого брата!" не був такий актуальний, як сьогодні. У часі, коли вартости кожної національної одиниці не можна міряти навіть ціною золота чи самоцвітів, зрозуміймо парафразу слів найбільшого вчителя людства: "Що зробите для одного з найменших, для нації зробите!".
Осип Боднарович.

»Львівські вісті« 22.02.1942 На народній стійці

60-ліття священства о. Юліяна Левинського
Повернувшися з України та перебувши кілька місяців у таборі інтернованих у Пйотркові, я — як багато нашої молоді у тому часі — влітку 1921 року станув перед питанням: що робити? І коли мені, мій колишній шкільний товариш, о. Микола Марків запропонував працю вчителя на гімназійному курсі в Синевідську Вижнім, я вхопився того, як якогось виходу з положення.
До Синевідська я їхав уперше у своєму житті. І хоч ця моя подорож була наслідком найзвичайнішого випадку, то все ж мені цікаво було побачити село, яке у нас відоме було з купців-торговців, що працювали малощо не по всьому світі. Манив мене і бойківський світ. До того ж я взнав, що парохом Синевідська Вижнього є о. Юліян Левинський, відомий із своєї громадської праці у Бережанщині. До того часу я ніколи не знав о. Левинського, але як учень бережанської гімназії чув про нього як громадського діяча.
Куди мене завезли зі стації пізнім вечером? Ясно: до о. Левинського. І зараз же того вечора я зрозумів, що парохіяльний дім у Синевідську Вижнім — цитаделя, яка під проводом о. Юліяна Левинського стоїть на сторожі українства у тій гарній закутині нашої чудової країни, що переживала тоді одні з найважчих своїх років.
До мого приїзду гімназійний курс проіснував два роки: я застав уже три нижчі кляси, пересічно по 10 учнів у кожній. Було відповідне шкільне устаткування, були зовсім прилично вивінувані дві кляси, наука відбувалася двічі в день: дві кляси рано, одна пополудні. Вчителі одержували платні із шкільних оплат і харчувалися у о. Левинського безплатно. Так під найпильнішою опікою о. Левинського курс проіснував чотири роки, аж доки його не розв’язала тогочасна влада як небезпечну станицю. Курс випустив між іншими і людей, що займають сьогодні поважні становища у нашому громадянстві, а деякі дуже визначилися у національній боротьбі за права нашого народу.
Як учитель на гімназійному курсі, я два роки мав приємну нагоду спостерігати працю о. Левинського, того зразкового священика і зразкового громадянина. І хоч від того часу минуло вже двадцять років, то раз-у-раз коли приходиться думати про необхідних у нас ідейних громадських діячів, коли я шукаю когось найбільш наближеного до ідеалу, патріота, то перед моїми очима виринає премила постать о. Юліяна Левинського.
У минулому році минуло 50 років його священства. П'ятдесят років важкого орання галицького перелогу у трьох парохіях: у Розгадові (Золочівщина), Потуторах (Бережанщина) та Синевідську Вижньому (Скільщина). Треба книжки, щоб списати етапи тієї праці та її успіхи. У Розвадові — перша у Поморянщині читальня "Просвіти", у Потуторах та прилучених двох селах, Жонівці і Літятині, — безповоротна ліквідація кацапщини, побудова двох парохіяльних церков, праця у філії "Сільського Господаря" в Бережанах, на становищі голови, особливо у важких воєнних (за світової війни) та повоєнних часах. У признанні за ту працю Головна Управа "Сільського Господаря" призначила о. Левинського візитатором філії і кружків "С. Г." у повітах: рогатинськім, перемишлянськім та бурштинськім. У Синевідську Вижнім, якщо тільки перечислити: читальня "Просвіти", гімназійні курси, кружок "Рідної Школи", три торговельні кооперативи з 5-ти крамницями, кружок "Сільського Господаря", кооператива "Промисл" для поширення науки ремесла, захист для сиріт їм. Митрополита Шептицького, збірниця Пром-Банку, в якій за 2 і пів року зібрано 28 тисяч золотих, кошикарська школа, кушнірський курс, молочарська кооперація — все те творилося ( з винятком читальні "Просвіти", яка вже була до того часу) й розвивалося з ініціятиви та при найближчій активній праці о. Левинського. Коли додати до того роботу у Повітовому Союзі Кооператив в Стрию та у Громадській Раді в Синевідську — матимемо загальну картину тієї праці, що її дав народові, з якого вийшов, розуміючий свої обов'язки син.
Я рідко коли бачив стільки пошани, скільки доводилося мені вичувати її із слів громадян Синевідська Вижнього, коли вони говорили про свого пароха. Не дивуюсь, як не дивуюсь також тому, що з приходом німецької армії о. Левинський мусів прийняти уряд посадника. Це тільки доказ того великого довір'я, яким він втішається серед громадянства.
Вже близько 20 років працюю у Львові і майже стільки років не бачив о. Левинського. Не було нагоди обсервувати безпосередньо його працю, я спостерігав його невтомну відзивчивість на кожну акцію, що проходила в нашому краю і серед нашого народу. Ніщо не діялося без його участи та участи його парохіян за його почином.
Справді мило мені з нагоди того ювілею написати цих кілька слів про того, що вмів так чудово поєднати працю душпастиря, працю, якої метою в потойбічне, з роботою, так тісно зв'язаною з дочасністю. Щиро бажаю з нагоди 50-ліття священства, щоб Ювілят у доброму здоров’ї ще довгі роки міг вести свою працю — наш народ матиме, як мав і досі, з цього справжню користь. І признаюся, що хотів би зловити нагоду та у Синевідській церкві ще бодай раз з приємністю послухати проповіді о. Левинського, як це було нераз у ті два роки, тому 20 літ.
Осип Боднарович

»Краківські вісті« 21.02.1942 Як большевики писали історію українського народу

Помилявсь би той, хто думав-би що з утечею большевицьких московських наїздників з наших земель — не треба писати про їхню руїнницьку працю серед нашого народу. Москалі зручно поширювали під маскою інтернаціоналізму "общерусскую ідею" різних давніших чорносотенних союзів. І робили це на всіх ділянках культурного життя, аж до реліґії включно. Для них кат українського народу, Петро І — був "визвольником" українського народу зпід "гнету" гетьмана Мазепи та його спадщини. В них Шевченко був підголоском нетільки Пушкіна, але навіть Некрасова. Навіть така оригінальна наша поетка, як Леся Українка, виросла "под благотворним влияніем пушкинской поезії!"
Згаданий цитат наведений з підручника "Історії СССР", що його написали аж три професори та один доцент1) — отже це не слова напівграмотного aґітатора — але офіційне "ніби наукове" становище московської "інтернаціональної'', а в дійсності шовіністичної науки.
Як ці чотири "вчені" дивляться на українську історію останніх 30-ox літ? Як московські червоні шовіністи паплюжили нашу бувальщину, в який спосіб викривляли душі наших дітей, змушуючи їх учитися подібних, як згадано — "наукових" брехонь!
"Центральна Рада" — це на думку авторів "буржуазні і дрібнобуржуазні націоналістичні" партії. А ми всі досі думали, що в 1917 р. не було на Україні ні одної партії, яка не була б соціялістичною. Названі у книзі провідники українського народу в часах революції — Грушевський, Винниченко і Петлюра — це "буржуї". Бідний Володимир Кирилович, як прочитає ці слова московських товаришів — соціялістів!
Автори трактують українську справу на рівні не лиш з такими малими народами як естонці, лотиші, але і такими, як узбеки, татари й кірґізи. Щоб обплювати "Центральну Раду", пишуть ті "науковці", що вона осінню 1917 р. "заключила договір з різними контрреволюційними організаціями і партіями" — та по "зрадницькому" напала на київських большевиків, що не признавали законної української влади. — 24. грудня 1917. р. ніби на Україні зорганізувалося "совітське правительство" (в якому місці?). Та й самі автори мусять признати, що "на поміч тій большевицькій владі, Сов. Росія післала свої війська", бо навіть ученим "професорам" не вдається затушувати московського наїзду Муравйова!
Та проте кілька сторінок пізніше московські професори, не загикнувшися, пишуть, що до Берестя приїхали на переговори представники української влади, яку "возставшіє" маси України прогнали зі своєї території! Вся вина в тому, що Україна заключила як самостійна держава договір з осередніми державами та їхніми союзниками — по стороні зрадника Троцького, що признав правосильність самостійної української делегації.
Взагалі Троцький винен в тому, нетілько в політичних неуспіхах Леніна й Сталіна, але також і в усіх воєнних невдачах большевиків. "Провокація" Троцького — виною підписання розторощеною большевицькою Московією Берестейського миру. З вини катюги Лейби повстала самостійна українська держава, визнана в Берестю Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною. Лейба помагав англійцям, французам й американцям та японцям в їхніх інтервенціях проти большевиків. Троцький винен, що Колчак і Денікін розбили були большевицькі банди. Троцький завинив, що під Варшавою большевики в 1920 р. програли битву, та мусіли пізніше підписати рижський договір, де поділили ся українськими землями з Польщею. Де якийсь неуспіх — там винен Лейба Бронштайн. Не йде нам про оборону цього ката українського народу, але дивно читачеві, чому большевики тримали цього "зрадника" (вже від 1917 р.!) у своїх рядах аж до 1927 року? Один учитель оповідає, що большевицькому викладачеві історії в Самборі літом 1940 р. слухач поставив був таке питання — і дістав відповідь, що вони нічого не знали про троцьківські махінації аж до 1927 р.! От тобі підхлібна відповідь про "мудрців" Кремлю!
Та вертаймося до того, як представлено дальшу боротьбу українського народу проти московських наїздників. В лютні 1919 р. знову "Савєтськая Расєя" прислала на Україну "красную армію", яка вигнала війська Директорії. І після того вже Україна "спокійно" жила в большевицькому раю... Правда, ще згадується про 1920 р., що полякам "помагали петлюрівці" і тільки всього! Про те, що в 1919 р. українські армії, галицька і наддніпрянська, зайняли Київ, що після того в найближчій зимі був славний зимовий похід нашої армії по Україні, що на Україні ще довгі роки зривалися повстання нашого народу проти Москви — ні слова!
І тут бачимо цей чортівський плян московських окупантів, що бажали викреслити зі свідомості нашого народу навіть тінь традиції про боротьбу з Москвою. І це Москві вдалося, бо багато молодих українців нічого не знає про наші визвольні змагання. Наша ж ціль — якнайскоріше стерти цей московський осад з душі українського народу.
1) Професори (!) К. Базилевич, С. Бохрушин і А. Панкратова та "доцент" А. Фохт: "История СССР". Учебник для X. класа средней школи. — Утверждено Наркомпросом РСФСР, Москва 1941, ст. 368; цитат зі cт. 127.
Л. Граничка.

»Львівські вісті« 21.02.1942 Помер проф. Сергій Бородаєвський

Львів, 21 лютого.
Як ми вже повідомляли в одному з попередніх чисел нашого часопису, в Празі помер професор Українського Вільного Університету, Сергій Бородаєвський. В його особі український нарід втратив ученого-кооператора світової слави.
Проф. С. Бородаєвський походив з Харківщини (народжений 1870 р. в Ахтирці) із старого українського шляхетського роду. Після скінчення університетських студій у Харкові проф. Бородаєвський вступив на службу до міністерства торгівлі та промисловости в Петербурзі, де дійшов до становища директора департаменту торговлі з титулом дійсного державного радника. Вже тоді він почав друкувати під своїм ім'ям популярні брошурки українською мовою про кооперацію. В році 1918 за української державности він був товаришем міністра торгівлі та промисловости. В перших роках еміграції перебував у Франції. Як видатного знавця кредитової кооперації запрошено проф. Бородаєвського в році 1919 викладати у Міжнародній Академії у Брюселі а в роках 1921—1922 в паризькій Сорбоні. В році 1923 його запрошено на професорську катедру до Української Господарської Академії в Подєбрадах, а згодом до Українського Університету в Празі. Найважніші наукові праці пок. професора такі: "Кредит", "Збірник про дрібний кредит", "Кредитові товариства", "Історія кооперації", "Підручник по кредитовій кооперації". Крім того написав він багато фахових статтей, які перед цією війною були друковані в "Ділі", "Новому Часі", черновецькому "Часі" та в інших українських часописах в Европі та Америці. Багато фахових статтей написав він теж французькою. німецькою, чеською та московською мовами.

без політиkи

Краківські вісті 27.02.1942 Підсумки двох літ

Коли восени 1939 р. почало наладнуватись наше життя по цей бік Сяну й Буга, приступило й наше жіноцтво до громадянської праці. Готових зорганізованих форм тут не було. Правда на Посянні та на Лемківщині залишились деякі "Союзи Українок", але їх було мало та й саме не найрухливіші їх клітини. Отже вставала перед жіноцтвом конечність нової організаційної форми для своєї участи в громадянському житті.
Та заки ще можна було висунути якийсь одноцілий план, життя ставило щоденні вимоги. І жіноцтво відгукнулось на те. Усюди творились нашвидку руку Жіночі Секції чи комітети Пань, — байдуже, як це називалось — щоб зарадити найбільш пекучим потребам.
Сотні збігців зпоза Сяну й Буга вимагали допомоги і опіки, свіжо засновані школи доживлення й допомоги в ОДПЗі, репрезентаційні обовязки прийнять та гостин. Перша зима війни й минула на цій доривочній та невтомній праці. Вона дала жінкам досвід і вправу в цій ділянці, яка жінкам близька, але в воєнних обставинах вимагала особливих зусиль. При цій роботі позначились також енерґійні й провідні одиниці, що могли б покермувати нею й на дальше.
Рік 1940 устійнив організаційні форми нашого життя в Ґ. Ґ; в ньому знайшла також своє місце й жіноча праця. Жіноцтво зорганізувалось при Українських Освітніх Товариствах в окремі клітини із своїм засягом праці та окремими завданнями. Форма ця явилась тоді найвідповіднішою, бо Українське Освітне Товариство обхоплює всі верстви населення, спираючи головно свою працю на селі. А розворушення жіночих сил села це було одне з найважніших завдань жіноцтва та наших окраїнах. Жіночі гурти при УОТ очолювала Головна Жіноча Секція при Українському Центральному Комітеті, що надавала напрям і зміст роботі. Провід Головної Секції обняла д-р Харитя Кононенко. Восени 1940 р. вже поплила жіноча праця зорганізованим руслом. Повітові осередки переформувались в Окружні Жіночої Секції, а ті знову пообїжджали терен для узгіднення роботи, що при великій різниці yмoвин праці у Холмщині, Посянні та Лемківщині не було легке. Показалась потреба вишколу інструкторок для повітових клітин: з тією метою переведено у Кракові вишкільний курс, який закінчило 30 осіб.
Головний вклад праці Жіночої Секції йшов у Ділянці cycпільної опіки. Жіноцтво займалося хворими і вбогими зі своєї місцевости, доживою дітей у садку й школі. Допомогою переселенцям і втікачам. Поважне було також жіноче зусилля в ділянці культурно-освітній, де курси неграмотних, імпрези чи вистави народнього мистецтва часто були влаштовувані жінками. Також організаційнo оправдали себе Жіночі Секції, гуртуючи домашніх помічниць чи сільське жіноцтво.
З вибухом війни діяльність Жіночих Секцій ще більше оживилась. Приготова до нових завдань розворушила жіноцтво, що забажало всі свої сили віддати освободженій Батьківщині. Почались вишколи — санітapний, господарсько-адміїністраційний, бюровий. Дальше збірки — грошей, одягу, білля.
Нагода до праці прийшла дуже скоро. Перші валки полонених, ранені українці і німці, виселенці з надграничних сіл, — все це вимагало напруги сил. Згодом ця перехідна допомога перейшла в одну загальну, якій Жіночі Секції віддалися всеціло, a саме допомозі полоненим. Дожива їх по таборах, збірки одягу, організація харчевих пунктів при переході, і лікарень для виснажених і хворих, це тепер головні завдання Жіночих Секцій. Майже всюди по наших окраїнах знаходяться  табори полонених, яким треба було помогти перезимувати. Львина частина цієї роботи виконана жіночими руками. Згадати б лише тисячі пакунків та сотні пар білля, що зібрані та упорядковані передано нашим східнім братам.
Оця дволітня робота вимагала перегляду і закінчення напередодні злуки з галицькими жіночими гуртами. Треба було провірити здобутки й устійнити напрямні для дальшої роботи.
В тій цілі скликала Головні Жіноча Секція, яку від 1. VII. 1941 р. веде п. Кекилія Паліїв (п. д-р Кононенко виїхала на Схід) — жіночу нараду в Кракові на день 13 і 14 лютого ц. р. Це не був широкий зїзд із загальним підрахунком роботи. Такий тепер технічно неможливо влаштувати. Потреби праці виказували скоріше конечність поглибити поодинокі ділянки. Тому темою наради була праця серед сільського жіноцтва і званевий вишкіл жіночої молоді. Одне і друге дуже актуальне.
Питання ці обговорено рядом рефератів. І так першого дня (праця серед сільського жіноцтва) говорили: м-р М. Кушнір про "Працю в Українських Освітніх Товариствах", п. Олена Кисілевська про "Працю в жіночих секціях", п. Кекилія Паліїв про "Сільську жіночу молодь" а м-р Ірина Пеленська про "Потреби сільської жінки". Другого дня (званевий вишкіл молоді) виступили інспектор званевого шкільництва п. Осип Голинський з темою "Званеве шкільництво в Ґ.Ґ.", м-р Петро Іваїв з проблемою загальної освіти в нашому званевому шкільництві, а інж. Лідія Бурачинська говорила про "Напрям жіночого званевого вишколу в нас". З черги слідували реферати учительок званевих шкіл, що торкалися поодиноких фахових проблем. Говорили управительки господинських шкіл з Володави й Холму, пп. Гатало Й Савич та вчителька школи дитячих опікунок із Сянока п. Савчак.
Дискусії над поодинокими проблемами перевели спільно голови жіночих секцій і вчительки званевих шкіл. Ця зустріч показалася незвичайно корисною для обох сторін. Громадський чинник зрозумів вагу званевого шкільництва, а вчительки почули про потреби і клопоти Жіночих Секцій. Впало багато цікавих проєктів і рішень.
По закінченні наради зійшлися всі учасниці на спільну вечерю, що її влаштувала для гостей краківська Жіноча Секція. В просторій домівці Української Світлиці провели приявні товариський вечір, затіснюючи в Товариській розмові навязані звязки.
Л. Б.

Краківські вісті 26.02.1942 Організація української молоді йде вперед

Український Улад Молоді (УУМ), що діє в рямцях Українського Центрального Комітету у Львові, розгортає чимраз ширшу діяльність також і серед української молоді Галичини. На 24 і 25 лютого ц. р. скликано першу відправу окружних референтів молоді, на якій будуть видані перші інструкції, як вести курси молоді.
Тепер саме відбувається в Пасічній біля Станиславова зимовий табор інструкторів для ведення куренів молоді. В ньому є 40 учасників, з чого 30 хлопців і 10 дівчат. Табор проходить під добрим настроєм і дисципліною. Поборено всі харчеві і комунікаційні труднощі. Такий самий весняний табор відбудеться в Чортківщині в березні ц. р. Підготова до нього в повному ході. Мета цих таборів: таборовий та інструкторський вишкіл.
Для ще успішнішого ведення організації молоді в рядах УУМ. приготовляється до друку підручник У. У. М. Автором його є д-р О. Тисовський, відомий ще з давніших часів і як один з найдіяльніших основників та організаторів Пласту серед нашої молоді.
На літо підготовляються теж у Галичині 36 таборів для дітей і 20 таборів для юнаків та юначок. На закінчення цієї таборової акції відбудуться 4 інструкторські табори. Закликаємо всіх охочих, які розуміють вагу організації молоді вступити у склад У. У. М. та взяти діяльну участь у охопленні нашої молоді в організаційні рямки.
Секцій тіловиховання в Українському Центральному Комітеті теж знайшла вдячний відгук серед наших спортовців і прихильників тіловиховання. Зголошуються щораз то нові спортові клюби та підчиняються нашій секції. Таксамо підпорядковуються нам і ті тіловиховні кружки, в яких гуртується молодь понад 18 років життя. На днях відбувся у Львові турнір трійковою системою гри у відбиванці.
Надзвичайно важна справа для правильного розвитку нашого спорту у Львові і в краю та для того, щоб ми мали гідну і репрезентативну площу у Львові — це забезпечити в посіданні українського громадянства і впорядкувати нашу історичну цінність — площу "Сокола-Батька". Вона тепер під зарядом управи м. Львова. Необхідно теж відновити на цій площі знищену пропамятну таблицю Івана Франка і засадити ще раз дуб Франка, що його знищено ще за польських часів, коли польська влада безправно намагалася вивласнити цю нашу площу у Львові, яка памятає стільки величніх наших здвигів і хвилин.
Сподіємося, що при відомій прихильності теперішньої управи м. Львова і при одностайній підтримці нашого громадянства наша історична площа "Сокола Батька" знову стане до диспозиції українського спортового руху.
Журнал для молоді "Дорога", що його видає "Українське Видавництво" в Кракові, перенесено тепер до Львова. На днях появиться його друге число, зредаговане в тісній співпраці з Відділом опіки над молоддю.
Всі оці відомості одержав наш львівський співробітник від керівника відділу молоді в У. К. К. у Львові, проф. Северина Левицького.
М. П.

Краківські вісті 24.02.1942 Український церковний спів

Простора саля папського Інстутуту релігійної музики поволі виповнюється. Заливають її по береги духовні отці з безчисленними питомцями різних семінарій чи, як тут кажуть, колегій. Тільки де-не-де помітиш цивільний одяг чоловіків та кілька (навіть!) жіночих капелюшків. Поза цими острівцями — саме чорне море, з якого виринає кілька знайомих постатей: ось енергійний і усміхнений о. Лабай, ректор української колегії, окружений — мов курятками — своїми питомцями. Колись їх було до шестидесяти, — тепер залишилась яка двадцятка: американські українці повиїздили (мусіли!), а з наших українських земель, як припинився — з наїздом большевиків — приїзд учнів, так і досі ніяк відновлятися не може. А ось і привітний о. Ваврик, віце-ректор української колегії, широко відомий українському громадянству своїм згучним баритональним голосом, яким промовляв що-тижня до укр. народу з ватиканської радіовисильні. Ось вітаючись на ліво й направо, проходить до першої лави крісел, енергійний і бадьорий, хоч дещо згорблений, Преосвященний Кир Іван, львівський єпископ. З-поза окулярів виглядають веселі, дещо насмішкуваті очі, і не прочитати в них журби, що гризе його серце — туги за рідною землею. А поруч із нам висвічує великою патріархальною бородою литовський єпископ Бучис, що його війна знайшла нова єпархією, та так поза єпархією і тримає...
Може бути, що знайшлось би ще кілька знайомих постатей, та ось у салі все заворушилось заплескало, і на підвищенню зявилась огрядна постать о. Галущинського, духовника української колегії. Збувши мовчанкою хвилину оплесків, він розпочав свій виклад про "Український релігійний спів", поділивши його на дві частини: першу присвятив історичному нарисові розвитку українського релігійного співу, другу частину — ілюстраціям свого викладу співом маленького хору питомців колегії під проводом молодого о. Р. Рудницького та теоретичним виясненням самої методи співу.
Історію релігійного співу в Україні, шановний викладач поділив на три періоди. В першому, т. зв. візантійському періоді (вв. Х-ХІІ), не тільки співаки були чужинцями, греками або болгарами, але й самий спів був типово візантійський, спершу тільки у грецькій мові, а потім в мовах грецькій та старословянській. Другий період, від XIII до кінця XVI в. носить назву київського. Вже в XIІ. в. виринула в Києві школа релігійного співу, що пристосувала його до місцевого музичного смаку, хоча й тримаючись стисло візантійської основи. Учні цієї школи рознесли новий тип релігійного співу в усі частини тодішньої української землі і навіть поза нею — на далеку північ, що знаходилась під пануванням київських князів. У 15-тому столітті відбулась реформа нотного писання, що досі дотримувалась мало зрозумілої для українців візантійщини. Автор реформи, що ввів в Україну систему писання на пяти лініях, як то вже практикувалось у Зах. Европі, залишився невідомим, але його система поширилась, під назвою "київської нотації" на всі українські землі, а в 17-му столітті дісталась і до Москви. Зогляду на те, що — за браком друкарства — підручники співу переписувалися від руки, чимало помилок поширювалось у народі і, щоб зарадити цьому лихові, василіянські черці Львова виготовили виправлений Ірмолоґій, що й був видрукований у 1700 р. у Львові. Цей перший друк зафіксував надовго зразки українського релігійного співу тих часів, що затримувалися в церкві і після розподілу українських територій між Австрією та Росією. Цей третій період прелегент назвав галицьким, трактуючи про релігійний слів виключно греко-католицької церкви, бо розвиток церковного співу української православної церкви, очевидячки, не міг входити в обсяг його викладу.
Слухачі виявили свою вдячність прелегентові знову голосними оплесками, а "Оссерваторе Романо" в числі з 18. січня помістив докладний зміст викладу.

Львівські вісті 22.02.1942 Драматична поема і балет "Пер Гінт"

З приводу вистави балету "Пер Гінт" у Львівському Театрі
Друга половина XIX. сторіччя — це вершок розквіту норвезької літератури. Тим письменником, який звернув очі цілого світа на Норвегію і на себе, являється Генрих Ібсен (ур. 1828, пом. 1906 р.).
Як і не менший велит півночі, Бєрнштерне Бернсон, Генрих Ібсен ціле своє життя боровся за норвезький театр і норвезьке драматичне мистецтво. В життю песиміст і мізантроп, Ібсен по словам одного з критиків "з ліхтарнею Діогена шукав людини, яка відповідала б його ідеалові" — і, звичайно, цієї людини не найшов. В майбутньому бачив Ібсен цю людину, то й не диво, що сучасне йому громадянство (не тільки норвезьке!) не могло його любити, хоч і мусіло шанувати.
Вже в одній з ранніх п'єс Ібсена "Пані Інгер на Острет" находимо основну нотку цілої пізнішої драматичної творчости Велита Півночі: "від людини треба жадати чесности, незломного становища відносно ідеалу"... "Йди правдою через життя і будь собі вірний". Не диво отже, коли Ібсен, уже не як аптикарський ляборант, а як директор театру в Христіянії в 1862 р. пише сатиру "Комедія кохання", в якій основно розмежовує кохання і подружжя й зовсім їх не ідентифікує; громадянство гостро виступає проти "бунтара", який нищить "освячені закони". Та метою Ібсена не було зовсім "нищити", а навпаки будувати. Він виїзджає закордон, де живе 27 років і де пише твори, які з'єднують йому усесвітню славу драматурга-філософа. Закордоном повстають, крім численних інших, такі безсмертні ібсенівські твори, як "Бранд" (1866) і "Пер Гінт" (1867).
"Бранд" і "Пер Гінт" — це дві драматичні поеми, з яких друга є антитезою першої. "Бранд" — це трагедія незломної волі: "Чим ти є, будь ним вповні, будь ним безоглядно — половинчастості не сміє бути". Або все, або ніщо! Бранд — це стовідсотковий максималіст "Морозний шлях веде до Правди, але при кінці шляху світить Сонце". А міжтим, в Пер Гінта душа половинчаста, зброєю Пер Гінта є брехня. Пер Гінт не доспівує своєї пісні, не довершує свого діла й марнує дар життя.
І в "Бранді" й в "Пер Гінті" Ібсен, знаючи прекрасно вимоги сцени, закінченість драматичної форми, свідомо не зв'язався нею, пишучи "драматичну поему", а не драму. Бо тільки в драматичній поемі міг Ібсен в цілій ширині подати розвиток характеру свого героя, міг поглибити філософічний погляд на життя. Тільки в драматичній поемі міг Ібсен оформити становище людини-героя до цілого життя, а не до поодинокого життєвого питання, як це можливе у драмі.
І як воно не дивно, хоч життєво зовсім вірно, "Пер Гінт" — це антитеза до Максималіста Бранда, до людини незломної волі; "Пер Гінт" половинна людина, в якої надмір уяви нищить і других і його особисте життя — є багато ближчий і навіть, сказати б, дорожчий усім поколінням як Бранд. Воно зовсім вірно, бо ж Пер Гінтів у кожної суспільності чимало, на кожному кроці ми їх і в нашому життю стрічаємо, підчас коли такий Бранд родиться раз на сторіччя. Герой може нас захопити, але спочування ледве чи найде, підчас коли мрійник-фантаст завжди найде у нас серце.
Від 1880 р. "Пер Гінт" ввійшов на усі европейські сцени, усюди викликуючи захоплення і безчисленні дискусії. Та ніхто дотепер не пробував при помочі балету, при помочі пантоміми передати переживання Пер Гінта на сцені. Вперше робить це сьогодні Львівський Український Театр; в Українському Львівському Театрі ця прем'єра, це нова сторінка не тільки в історії українського балету, але сміло можемо сказати, в історії балету взагалі. Ця смілива спроба не тільки відчиняє нові можливості для українського балету, але рівночасно відкриває одну, до тепер затаєну сторінку балету: те, що не завжди можна вповні подати при помочі слова чи мімічного жесту, те, що в драмі чи в драматичній поемі проходить мимо, те стовідсотково назначується в балеті, даючи таким чином образ чистого мистецтва.
Не треба тут зле розуміти: балет, як одна зі самостійних ділянок мистецтва має свої засоби й прийоми. Але, назвім це, балетна інсценізація драматичної поеми, видвигає нові можливості, вже силою самих драматичних зударів, які заіснували в драмі чи в поемі й до яких мусить пристосуватися балет. І саме ми в балеті "Пер Гінт" почуваємо й наочно стрічаємось з цим рідким моментом "чистого мистецтва", яке без слів захоплює. Така картина як очікування Сольвейги, смерть матері Пер Гінта, Ази, чи поворот зламаного життям мрійника пера до єдиного, правдивого свого кохання, Сольвейги — це чисте, правдиве мистецтво. І як кожний з нас часом в буденному житію у зворушенні не може найти відповідних слів, так і тут них слів немає: є тільки музика і дія, яка проходить в нашій душі.
Балет "Пер Гінт" — вистава для смакунів, а в творчому білянсі Українського Театру у Львові, одна з основних головних позицій.
Л. Нигрицький.

Краківські вісті 21.02.1942 25-ліття української поштової марки

В черговому році мине двадцять пять літ, як в Україні появилися перші за всю історію українські державні поштові марки. Тому р. 1918 слід також вважати роком народин української філятелії.
В перших кількох місяцях від проголошення України самостійною державою 22 січня 1918 р. українська пошта вживала готового запасу попередних російських марок, що залишалися в обігу в Україні ще аж до осени 1918 р. Коли ж викрили в Україні велику спекуляцію російськими поштовими марками, що почали масово напливати зпоза меж краю контрабандним шляхом, тоді міністр пошт УНР видав наказ поштовим округам, щоб вони на місцях передрукували ввесь запас російських поштових марок, що були на поштах, українським державним знаком тризубом. Кожна поштова округа, яких тоді в Україні було шість, послуговувалася тризубом власної форми. Очевидно, офіційна форма державного знаку, що її законом затвердила Українська Центральна Рада, була ще мало засвоєна урядами. Через те в Україні зявилися тоді на російських поштових марках передруки з найрізноманітнішою формою тризубів, дотого ще й різних фарбами: чорною, червоною, синьою і тд., та ще й різним способом — в друкарнях, літоґрафіях, ручними штемплями, які у свою чергу були зроблені з різного матеріялу і т. п. Крім цих провізоричних, в Україні незабаром вийшли й оріґінальні марки Української Народної Республики, в 10, 20, 30, 40 і 50 шагів з гарних проєктів українських мистців: Ю. Норбута і А. Середи.
Зрозуміло, що поява перших марок нової самостійної країни викликала велике зацікавлення і попит широкого філятелістичного світа і ціни скоро зростали. Щоб задоволити цей попит, меткі людці почали направо і наліво фальшувати українські передруки розраховуючи, очевидно, найбільше на те, що в тому марочному хаосі, який створив уряд, мало хто якслід визнається. Саме це широко-розгалужене фальшування викликало серед філятелістів занепад зацікавлення українськими марками. Для боротьби проти фальшування українських марок повстала в р. 1921 в Берліні спеціяльна орґанізація "Український Філятелістичний Союз", до якого крім фахівців — німців входить також і фахівець українець. Всеж Україна заняла у марочному світі своє певне місце. Українська марка стала предметом уважливих студій знавців із світовими іменами.
Філятелія — це либонь чи не найширша світова спільнота сучасної доби. Збиранням поштових марок займаються люди різних рас і народів на всіх континентах починаючи від школяриків і кінчаючи президентами держав та королями. Марочний каталог є постійною підручною книгою збирачів. Люксусові марочні каталоги в усіх головних мовах світа рік-річно виходять великими накладами. Один тільки напр. з німецьких каталоґів в "Міхель" — що має 3500 стор., на своє сьогорічне видання спотребував 24 ваґони паперу. Філятелістичні каталоґи безперечно належать до найбільш поширених книжок у світі. В цих книжках від 1920 р. рік-річно Україна займає своє постійне місце. Систематичний показчик й оцінку української марки попереджує загальний історичний і політичний огляд України. На певній кількісті сторінок української частини каталогу Україна представлена як суверенний край в ряді всіх інших самостійний марочних земель (сучасних і колишніх) усього світа.
Репрезентаційні міжнародні філятелістичні зїзди,вистави які постійно приваблюють видатних учасників з різних країв світа, можуть бути з великим успіхом використані і для національної пропаґанди та для звязків.
Мало хто з українців уявляє собі, яке величезне пропаґандивне значіння має філятелія. Зі зїздів, вистав, із каталоґів та філ. преси маси чужинців довідуються про Україну. Міліони збирачів-чужинців постійно вживають слово "Україна" у своїх взаєминах. Відомо також, що поштові марки з їх дуже часто вельми гарно репродукованими картинами: краєвиди, історичні постаті і події, мистецтво і т. п. помагають збирачам, зокрема молоді, лекше знайомитися з різними краями, з історією, ґеоґрафїєю та їх національними ознаками.
Звичайно, марки кожної країни найбільше збирають свої люди. Виняток роблять хіба тільки українці: українські марки збирають найменше... українці і знають про філятелію України далеко менше ніж чужинці. Тому треба хіба побажати, щоб бодай до 25-ліття української філятелії українці також почали більше цікавитися і більше знати про цю свою Україну.
Д. Миронович.

Львівські вісті 19.02.1942 Важкий день

Малий фейлетон
— Хочу мати сьогодні малий фейлетон! — сказав головний редактор і зачинив двері свого кабінету.
Сів я за стіл і задумався. Про що тут писати? Нема теми... Поглянув у вікно, закурив папіроску, зїв кусок хліба, а теми як нема, так нема. Гі! Що за чорт!
— Щось не йде? Га! — сміявся товариш.
— Щоб ти подавився! — подумав я, та в цю мить якась окрушина хліба залетіла в гортанку і... мало мене не задавила.
— Слухай, Каролин, пиши про Рузвельта і Черчіля! — радив другий товариш.
— Е, ні! Про банкротів не варто писати, — відповів я тоном збанкротованого політика.
— То про весну! На дворі вже так тепло!
— Ще сонця нема! — мрукнув під носом.
— А може про жінок?
— Маю одної досить!
— Пиши про кохання, про чорні очі, ясні ночі...
— Що було — минуло. Краще не згадувати
— То може щось на суспільні теми. От, про характерність, солідарність, жертвенність, патріотизм...
— Не люблю кидати горохом об стіну!
— Так про солонину, масло, муку, кашу.
— Держусь засади: не роби ближньому, що тобі не є миле...
— Може про паскарів, злодіїв, шахраїв...
— Ніколи не зневажаю "порядних" людей...
— Що є з тобою? А може про велику і малу політику...
— На великій можу спотикнутись, а малу роблять малі люди з великими аспіраціями.
Товариші мовчали. Я зажурився... Переглянув всі записки, перекинув старі журнали, прочитав, що приносить день, а теми нема.
— Чи фейлетон уже готовий? — спитав редактор.
— Не дам сьогодні! — відповів я, ледве чутно.
— Чому? — дивувався він.
— Не можу написати, не маю теми...
— Ви повинні мати в запасі!
— Та сьогодні не можна робити запасів.
— Їй Богу, з вами, Каролин, не можна поважно говорити!
— Це вже сьогодні такий... важкий день.
С. Каролин.

Львівські вісті 17.02.1942 Дискусійний вечір

Львів, 17 лютого.
У суботу, 14-го лютого ц. р., відбувся другий дискусійний вечір, що нав’язував до січневої вистави Спілки Образотворчих Мистців у Львові. Вечір відкрив голова Спілки, д-р І. Іванець, який підкреслив значення таких вечорів у напрямі зацікавлення мистецтвом ширших кол громадянства. Зчерги реферат на тему: "Мистецтво та критика в час" виголосив ред. М. Голубець. У своїй доповіді дав референт коротку характеристику українського мистецтва від найдавніших часів, через візантинізм до його сучасного стану. Тому, що тема реферату не мала дискусійного характеру, щойно дискусія, що розгорнулась по доповіді, наблизила реферат до актуальних питань. І так, мистець М. Дмитренко говорив про велику різницю між мистецтвом і кінематографією. Фільм буденіє та тратить вартість по кількох чи кільканадцяти роках, мистецький твір не тратить вартости ніколи. Мистець Дядинюк закликав критиків і мистців до співпраці у творенні українського стилю та звернув увагу на актуальну тематику у творчості. Ширше про критику та її значення для розвою мистецтва говорив проф. І. Свєнціцький. Критик — це людина великої ерудиції, безстороння те об'єктивна. Без огляду на напрямки та школи, він мусить поглиблювати мистецький твір, аналізувати його технічні та мистецькі якості. Крім цього, критик повинен слідкувати за розвитком даного мистця. Та найважніше: критик і митець повинні спільно підносити громаду до розуміння мистецтва. Д-р М. Драган висловив думку, що не завжди мистець потребує критика; буває, що мистець доходить до вершин силою свого таланту. Композитор д-р Б. Витвицький домагався, щоб критика старалась бачити в кожного мистця позитивні сторони й тим заохотити мистця до позитивної творчости та зліквідувати мур, що ділить мистецтво від глядача. У критиків повинен бути загальний критерій, що допоміг би їм правильно оцінювати мистця та його твори.
Цей вечір, як і попередній, викликав велике зацікавлення, як серед мистців, так у ширшої публики. З досвіду дня ясно, що творчі вечори приносять оживлення в мистецькому житті та викликують зацікавлення загалу мистецтвом.
Правління Спілки Образотворчих Мистців задумує й надальше організувати подібні вечори з рефератами, щоб наступні вистави мали щораз вищий мистецький рівень.
(от.).

Львівські вісті 15.02.1942 Нова спроба огляду української літератури

Наукова Бібліотека "ЮТ." ч. 5—6. Др. М. Гнатишак: Історія української літератури. Книжка перша. Вступ. І. Староукраїнський стиль. — II. Візантійський стиль. III. Пізно-візантійський переходовий стиль. Прага 1941. Видавництво Юрія Тищенка. Стор. 132.
Серед більших та менших історій чи підручників до вивчення українського письменства, які дають всецілий або тільки частинний огляд української літератури і, звичайно, головно менші підручники, трафаретний огляд розвитку українського літературного дорібку, книжка пок. д-ра Миколи Гнітишака вносить дещо нового в огляд і методи дослідів та періодизації української літератури. Він, поперше, зриває зі старою періодизацією української літератури, поділеної на три доби, стару, середню й нову, а йде за методами проф. М. Грушевського, що перший зробив вилім у такому поділі і на початку розвитку українського письменства поставив усну словесність, як найстаршу, хоч не писану літературну продукцію українського народу, яка почалася ще далеко до офіційного впровадження христіянства в Україні. М. Гнатишак старається ще краще удосконалити поділ української літератури, йдучи не тільки за історичними моментами, що, остаточно, мають вплив на розвиток письменства, не тільки за Грушевським, який намагається вбрати специфічно-мистецький словесний матеріял у рямки специфічно позамистецькі, що зовсім ігнорує критерії мистецького і стилевого розвитку літератури, але також за західно-европейськими, літературними, які захотіли до історії літератури безоглядно примінити схеми з теорії й історії образотворчого мистецтва. Та показалося, що й тут не обійдеться без поважних труднощів і великих помилок. М. Гнатишак свідомий цього, одначе, наражуючися на евентуальні помилки, старається послідовно примінити мистецько-стилевий принцип також до періодизації історії української літератури, а щойно в рямках тої мистецько-історичної схеми видатно узгляднювати й культурно-історичний, а передусім ідейно-етично-естетичний момент". (Ст. 23/24).
Таким чином оця недосконала спроба поділу української літератури представляється ось так: І. Староукраїнський стиль. II. Візантійський стиль. III. Пізньовізантійський переходовий стиль. IV. Український ренесанс. V. Козацький ба рок. VI. Псевдоклясика. VII. Бідермаєр. VIII. Романтика. IX. Реалізм. X. Модерна.
Цей поділ вже хочби тим недосконалий, що ці періоди нерівномірно часово довгі; та це залежить від розвитку культурних подій. Знаючи це, М. Гнатишак все ж таки пробув повести літературну історію модернішими шляхами.
Підручник подуманий теж добре під методологічним оглядом. У першій і, на жаль, останній частині цієї літератури дає автор вступні завваги про зв'язок літератури з мовою, слова з думкою, далі про ідейно-етично-естетичні вальори літератури, спираючися в головному на працях Потебні про словесність і мову, далі на літературі М. Грушевського і М. Возняка. Опісля обговорює М. Гнатишак три періоди-стилі української літератури, а саме: староукраїнський (про усну словесність), візантійський (церковне і світське, перекладне й оригінальне письменство XI—XII вв.), та пізнєвізантійський (про занепадаюче письменство XIII—XV ст.). Характеризуючи кожну епоху та її стиль і літературну продукцію, автор скрізь звертає увагу на естетично-ідеологічні чинники в творбі кожного літературного твору чи пак письменника, а кожний розділ закінчує загальною оцінкою та переліком важнішої літератури предмету. Перегляд літературної продукції синтетичний, бо на аналітичний відхід у такій книжці, невеликій розмірами, нема місця.
Книжка видана чепурно з вінєтою на обгортці Р. Лісовського. Та на жаль, не довелося М. Гнатишакові продовжувати почате діло, бо в розквіті творчих сил скосила його невмолима смерть. Видавництво вмістило на початку книжки його знимку і теплу згадку про Покійника, віддаючи Йому тим останню пошану й поклін Його пам'яті.
В. М. Л.

Львівські вісті 14.02.1942 Не пізнала

Малий фейлетон
— Потребую грошей! Мушу заплатити за вшиття суконки, — сказала до Шпильки вчора дружина, коли він роздягався до спання.
— Знов!.. Подай мені портфель, є в маринарці, — відповів він, накриваючись ковдрою.
— А це що? — крикнула несподівано, схиляючись, щоб підняти знимку, яка випала з портфелю.
— Маленька несподіванка для тебе, — усміхнувся муж, дивлячись просто в очі дружини, якої личко горіло, наче розпечене залізо.
— Добра несподіванка!.. фотографія молодої жінки!.. Ой, бідна я, бідна!.. То для такого гольтіпаки залишила свій батьківський дім, одружилась з тобою... Гарна мені подяка за те, що так гарую для тебе, що варю, перу, церую скарпетки, няньчу дітей...
— Та дозволь вияснити...
— Ні! Заощади собі викрутів.. Я все розумію і не хочу тобі в нічому перешкоджувати. Іду зараз до своєї мами, не залишуся тут ні хвилини...
— Та вислухай, найдорожча!.. — благав Шпилька.
— І ти ще можеш так мене називати?! — плакала. — Я нещаслива!.. О, кімната, а тут вона, безсоромна... чужих чоловіків до себе заманює, — вдивлялась у фотографію...
— Та до біса, дай мені хоч слово сказати! — починав він уже хвилюватися.
— Мовчи!.. Чарівниця!.. Ніс, як сливка. Уста, як ворота. Вуха, як в осла... А ці свинські очі! А ця слонева постать!.. Де ж ти, чоловіче, маєш очі?! За таку машкару ти міг проміняти мене, що була для тебе втіленням всієї земської і надземської краси, — кричала дружина, аж повітря здержало їй віддих і вона замовкла.
У цей мент Шпилька скористав з нагоди, яку хіба самі боги йому зіслали.
— Ти пригадуєш хіба собі минулу неділю... Саме тоді я випробовував фотографічний апарат, який дістав я від Ромка... Це є саме та знимка нашої кімнати...
— А ця жінка?! — намагалась перервати його вияснення.
— Не можеш пізнати сама себе? Не дивуюсь!.. Зле освітлення... но... і... або ти порушилася, або апарат...
І він преспокійно натягнув ковдру на голову.
Бррр.

Львівські вісті 10.02.1942 Свято на Старому Знесінні

Два узгір'я
Остання зупинка "дев'ятки" на Жовківській, і спрямовуємо свої кроки в сторону Старого Знесіння. Воно, прилягши до підніжжя Замкової Гори та Цісарського Ліску, дрімає, закутане білим покривалом. А сніг політає дальше. Здається, хоче прикрити все знищення, всі руїни, що, мов незагоєні ран, нагадують останню війну. Знесіння потерпіло найбільше знищень підчас воєнних дій. Тут важний комунікаційний вузол, тут чи не найважливіші львівські фабрики. Та ніякі воєнні дії не могли його знищити; ні напади татар, ні бравурна атака полк. Кривоноса, ні війна з турками. Воно зацвітає щораз із новою силою, як кожної весни цвітуть наново його запашні сади. Уже з мосту, що гордо завис над залізничим мостом, простягається широкий вид на Знесіння. У долині два узгір'я, мов два вартові — побратими. На одному з них струнка церковця; на другому будинок, мов хутір, у якому тепер приміщується читальня. В колишньому дворі та жидівському прибіжищі приміщено тепер нову святиню культури, що разом із святинею із сусіднього узгір'я вестиме гордих мешканців чудового львівського передмістя до щораз світлішого майбутнього.
За святочними столами
Входимо в просторий двір. Короткий час не дозволив ще вповні відремонтувати знищений будинок. Та в будинку привітно. Свіжо побілені стіни, завішані килимами, образами й рушниками. В обширних трьох кімнатах застелені столи. За столами — гості. На почесному місці — Преосвященний Микита Будка в асисті оо. д-ра Г. Костельника, А. Каштанюка, Назарка й інших, представники Матірньої "Просвіти" із секретарем М. Дужим у проводі, представники Українського Краєвого Комітету з м-ром Дзьобою та багато інших. У ролі господарів теперішній парох Старого Знесіння, о. Колодій та голова читальні "Просвіти", п. П. Курдяк. Преосвященний проводить молитву та приявні діляться проскурою. Бажають собі взаємно добра. Перший промовляє Преосвященний. Він вказує на велике значення єдности в народі, до якої закликає нас безупинно Митрополит. А потім ідуть щораз нові промови: о. Колодія, м-ра Дзьоби, м-ра Дужого, о. Костельника, о. Каштанюка, м-ра Жовніра, п. Матвієнка, о. Назарка та інших. Усі вони порушують актуальні питання. Понад триста приявних вислухує їх із великою увагою. На залях товариський, майже родинний настрій. За вечерою, при звуках коляд і народних пісень скоро поминає час.
568.60
Заступник голови читальні, п. Хом'як і секретар читальні, п. Я. Шинарівська не мають ні хвилини спокою. В їхніх руках організаційна нитка.
— Важко було дотепер працювати, — каже п. Хом'як. — Ні приміщення, ні можливостей. Та тепер воно зміниться зовсім. Ми задумуємо від сьогоднішньої проскури повести нормальну організаційну роботу. Реферати, вистави, товариські вечори. Добре, що є приміщення. Наші люди будуть працювати. Вони розуміють вагу хвилини.
Глядимо по залях. Сміливі погляди громадян підтверджують правдивість слів нашого розмовника. Та ось і факт. Проголошують, що збірка на українських полонених підчас вечері дала 568.60 зол. Це вже доказ громадської та душпастирської праці колишнього пароха Знесіння о. Харини, закатованого в большевицькій тюрмі. Учасники свята згадують його теплим словом і тепер. Бо ж його громадської праці не зуміли затерти й останні два роки большевицького панування. Це показують зібрані ось тут, здорові тілом і духом, громадяни, що своєю бадьорою поставою додають нам віри в нашу вартість та силу.
(от.)

з поляkів

»Gazeta Lwowska« 16.10.1938 Uroczystości 10-lecia Aeroklubu Lwowskiego.

Aeroklub Lwowski obchodzić będzie w dniach 15 i 16 b. m. uroczystosc dziesięciolecia swego istnienia. — Uroczystoici jubileuszowe odbędą się na lotnisku w Sknilowie pod protektoratem p. wojew. Bilyka i D-cy O. K. gen Langnera.
Wstępne uroczystosci rozpoczną się na lotnisku cywtlnyjn w Sknilowie w sobotę 15 b. m. o godzinie 20.30, opuscieniem flagi do pół masztu i przemówieniem prezesa Aeroklubu Lwowskiego ku czti poległym pilotom Aeroklubu Lwowskiego. Z kolej nastąpi apel poległych, odsłonięcie pomnika poległych, dwu minutowa cisza ku czci zmarłych członków Aeroklubu Lwówskiego. Uroczystość sobotnia zakonczy się odegraniem marsza żałebnego. Lotnisko podczas tej uroczystości będze odpowiednio iluminowane.
W niedzielę nastąpią uroczystości główne, w których węzmą udział przed stawiciele władz i zaproszeni goscie. O godzinie 10.30 ks. Zak dokona z samolotu poświęcenia lotniska po czym odbędzie się Msza sw. polowa, następnie przemówi prezes Aeroklubu. Z kolei nastąpi akt rozdania odznak klubowych, akt afiliacji Aeroklubów: łuc¬kiego. stanisławowskiego i tarnopolskiego — do Aeroklubu Lwowskiego, dekoracja samolotów Aeroklubu Lwowskiego, oraz wspólny obiad zolnierski w hangarze da uczestników uroczystości.
O godzinie 14 na lotnisku cywilnym odbędzie się meeting lotniczy. W programie: start szybowców, lot 2 kluczy samolotów, skoki spadochronowe, strącanie baloników i konkurs akrobacji.
O godzinie 20 — zebranie koleżenskie w lokalu Aeroklubu Lwowskiego przy ul. Dąbrowskiego 2 — zakończy program uroczystosci jubileuszowych dziesięciolecia Aeroklubu Lwowskiego.

»Gazeta Lwowska« 11.10.1938 Wystawa obrazów w Tow. Przyjaciół sztuk Pięknych.

W wystawie otwartej obecnie w salach Tow. Sztuk Pięknych biorą udział dwaj artyści krakowscy, Jakubowski i Strassberg, i dwie artystki lwowskie, Nowotnowa i Opolska.
Jakubowski jest grafikiem dobrze znanym naszej publiczności z wystawy zbiorowej swoich prac urządzonej we Lwowie przed ośmiu laty. Od tego czasu twórczość jego nie uległa żadnej istotnej zmianie ani stylistycznie, ant tematowo. Interesują go wciąż te same motywy: widoki wiejskich pól i chat, starych kapliczek i kościółków, pomniki architektury zabytkowej Krakowa, a nad wszytko legendarny świat Polski pogańskiej. Obraz tego świata w grafice Jakubowskiego nie jest zresztą zbyt oryginalny; zasadnicze swoje kontury zawdzięcza genialnej wizji Wyspiańskiego, jego rysunkom do "Legendy" i „Bolesława Śmiałego".
Twórczość Jakubowskiego wyrosła z ducha swoistego romantyzmu, a charakterystyczną stylizacja wiąże się dość wyraźnie z okresem przedwojennej „secesji"; z problematyka dzisiejszej sztuki mało ma współnego. Strassberg natomiast dba o to, by być nowoczesnym. W ostatnich swoich rysunkach usiłuje on naśladować jedną z postaci nowoczesnego klasycyzmu. W akwarelach zaś i temperach próbuje stworzyć coś w rodzaju obrazów ekspresjonistycznych. Ani w jednym, ani w drugim kierunku nie dochodzi jednak do wyników zasługujących na aprobatę. Brak mu jakich kolwiek. uzdolnień kolorystycznych.
Dopełniają wystawę trzy bardzo charakterystyczne obrazy Marii Opolskiej i nie wielka kolekcja niczem nie wyróżniających się prac Janiny Nowotnowej. 
J.G.

»Gazeta Lwowska« 27.09.1938 O stylowe budownictwo w Karpatach.

Wzmagający się z roku na rok ruch turystyczny i rozwój przemysłu letniskowego na całym podkarpaciu i w górach aktualizują sprawę nie tylko racjonalnej, ale estetycznej i stylowej rozbudowy na terenie ziem górskich.
Charakterystyczne budownictwo karpackie ginie pod wpływem urbanizacji, wciskającej się różnymi drogami w zycie wiejskie, intensywnie reklamujące się rozmaite zakłady przemysłowe, jak walcownie blachy, betoniarnie itp. wypowiadają walkę drzewu, zasadniczemu materiałowi nie tylko w budownictwie, ale i kulturze ludowej.
Zwiazek ziem górskich, pilnie strzegacy ochrony swojszczyzny, i temu tematowi poświęca wiele czasu czynąc obecnie starania o rewizje ustawy budowlanej i ustawy o ubezpieczeniach od pożaru, która niewsoółmiernie wysokie stawki nakłada na objekty dtrewniane.
Zagadnienie jednak ochrony budownictwa drewnianego wymaga przede wszystkim powszechnego udostępnienia wzorców budownictwa.
Jeżeli chodzi o typy budownictwa wzdłuż pasma karpackiego, to na wschodzie reprezentacyjną formą jest grażda huculska, na zachodzie koliba podhalańska, której wariantem jest z jednej strony chata śląska, a z drugiej spiska. Osobną grupę stanowi chata żywiecka z facjatką górna, t. j. ganeczkiem, wspartym na dachu i „chałpa" z gankiem, którego słupce ustawione są na ziemi, wreszcie chata z obydwoma typami ganków. Osobne typy stanowią: chata orawska z „wyzką", wre-szcie chata łemkowska. Mniei indywidualnie zarysowane są chata bojkowska, sądecka i in.
Związek Ziem górskich projektuje wydanie drukiem wymienionych typów budownictwa, opierajac sie na bezcennej kopalni materiałów, zbieranych od lat przez studentów Zakładu architektury Politechniki warszawskiej pod kierunkiem prof. Oskara Sosnowskiego, którzy w czasie swych wędrówek w terenie zarejestrowali setki najcharakterystyczniejszych form budownictwa ludowego.
Wzorce podawałyby jeden lub dwa typy w ujęciu syntetycznym dla danego regionu bez wyszczególnienia skali wielu odmian Szczególną uwagę poświęconoby budowie domków letniskowych, sklepów wiejskich, karczem, budynków użyteczności publicznej itd.
Zagadnienie to w różnych regionach przedstawia się różnie. Jedne bowiem formy budownictwa ludowego można przystosować do nowych potrzebę, wysuwanych przez życie, inne znów mniej nadają się do tych celów. Jeżeli chodzi o budownictwo domków letniskowych, świetnie nadaje się tu typ chaty żywieckiej i orawskiej oraz grazda huculska.
Mistrzowski przykład przystosowania formy grazdy huculskiej do potrzeb nowoczesnych dał arch. Żukówski w budowie schroniska na Kostrzycy koło pasma Czarnohory, ale ten sam architekt w budowie tatrzańskiego schroniska na Głodówce nie mógł ze względu na konieczność większych rozmiarów budynku zadowolić się samą syntetyczną formą koleby podhalańskiej, uznał więc za naczelny postulat swego planu utworzenie budynku, którego forma harmonizowałaby z otoczeniem bez uciekania sie do sztucznych wybiegów w sensie stylu witkiewiczowskiego.
Należy mieć nadzieję, że akcja Związku Ziem górskich, która tak wspaniale wydaje rezultaty w dziedzinie ochrony i renesansu stroju ludowego, znajdzie zrozumienie zarówno wśród czynników miarodajnych, jak i ludności ziem górskich i powstrzyma falę przypadkowego i pseudonowoczesnego budownictwa, szpecącego krajobraz górski i obcego duchowi kultury ludowej tych okolic.

»Свобода« 18.09.1938 Полісся

Від яких двох місяців відома польська письменниця Ванда Васілєвська у щоденнику „Роботнік" містить репортаж зі своєї подорожі по Поліссі — по землі, що живе своїм, далеким від цивілізації 20 століття життям і водночас переживає найглибше кольонізаційно-кресові експерименти. Що ця земля — одинокий в Европі пустар, що живуть на ній люди, як дикуни, місяцями без сірника й роками без куска мяса, що нужда й жах там безприкладний — це для експериментів байдужа справа. Для них важне, що тут є ще кількасот „зайвих обєктів"-православних церков, що міліон українців Полісся мусить бути відтятий від Галичини і статись „тутешніми", нарешті це для них важне „Поліський ярмарок", що тільки недавно скінчився й був реклямований з перебільшеною вервою.
Бо ось, час до часу, озивається з Полісся дійсність. Позакондієрська й позаекспериментальна. Сіра. І ось вона каже:
„У дворах — каже у своїм репортажі „Водами Полісся" Ванда Васілєвська — на-загал небагато заробітків. За луки й пасовиська, що їх селянам винаймають на відробок, двір має насправді дармових робітників. Там, де цього нема, мужчина дістає за працю у жнива 1 зол., жінка 80 сот. І день роботи має 12—14 годин. Платять травою, соломою, деревом, залягають з виплатою, треба багато разів ходити, заки добудете належність.
Що далі від небагатьох міст і містечок — то гірше. Готівка є мітом, казкою, лєґендою, чимсь недосяжним. Нема кому продати навіть тоді, коли є щось до продажі. Нема способу роздобути готівку".
Авторка описує, як голодуючі рибалки сидять над річками з вудкою й побачивши, що “пани ядуть", сподіваються, що „хлєб будєт".
„Старший чоловік киває рукою. „Пани, дайтє хлєба". Причалюємо до берега. Дивимось зблизька, обличчя в обличчя голодові. Полотняні, обірвані штани, обірвані сорочки. Несамовито худі — кістяки, обтягнені перґаменом шкіри. Запалі лиця, кудлаті, неголені обличчя й очі в чорних ямах, що палають підозрілим вогнем. Виросли перед нами в погідний, блакитний, золотий день, як примари. Витягнули до нас долоні-кіхгі. Гарячково добуваємо запаси.
Кільканацять кроків далі те саме. Людина-примара, понурий кістяк, з очей виглядав йому вовчий голод. Ми плили поволі попри беріг, де чекав на нас новий: в лахманах, голодний чоловік, що жебрав хліба''.
Потім Ванда Васілєвська побувала в селі Білій коло Пинська, що лежить на пісках, ялових ґрунтах і де на селянина випадає по гектарові й менше. Минулого року навістив це село град і витовк дослівно все. Село Біла не зібрало ні колоска збіжжа. Не сіяло нічого.
„Настали — пише вона — в селі Білій погані дні. Як далеко й широко — нема заробітків. Нема защо зачіпити рук. І село Біла пішло „по милостині". По нужденних поліських селах, селах кривоногих дітей, селах біди і лахманів пішли люди з Білої шукати людського милосердя. Слабі з голоду, вихуділі, обдерті".
Авторка під'їхала під село.
„В селі ті, що не мали сили, щоб піти на жебри. Кудлаті й понурі діти, жінки й діти, що пухнуть з голоду, роздуті, тихо вмираючі на запічках. Ми не могли вирішитись. Намовляли нас, аґітували сухі, потріскані, мертві губи примар на березі. Обіцяли незвичайне видовище: село, що конає з голоду. Але я не відважилася помандрувати до Білої".
Та втекти від поліської дійсності авторці було годі. Що крок зустрічає відгомін Білої.
„В тісних хатах кричать немовлята, овинені в лахи, зболені від опаренин. Дорослі приймають гостинець-ковбасу, кажучи, що їдять її вперше в житті. Малий хлопчина дреться на коліна батькові і вперто домагається вияснення, що це таке цукор. І батько мальовничо описує, як цукор виглядає, як смакує, як він надзвичайний і предивний".
Але це ще не все.
„По дорозі на Невель понадаємо на видовбане з пня дерева човно. Сидить у нім старець і дівчина. Жінка рве очерет — старець беззубими губами мне било очерету Жінка гризе швидко, обгризає аж до того місця, де очерет темніє і мякуш ділиться у тверді, волокнисті комірки. Хвилину дивимося на цю дивну сцену.
— Це добре, солодке — каже старий і простягає нам свіжо зірване било. Але жінка всміхається гірко:
— Як хліба нема, то й очерет добрий....
Під Прикладниками на човні жінка і троє дітей. Рвуть очерет, їдять. Як хліба нема..."
В Березнім над Гориню ще краща несподіванка:
“У вечір сідаємо до миски з цілою родиною — годі відмовити. Сидимо тісно на лавах — нас двоє, троє дітей і стара, півсліпа бабуся. У глиняній мисці молоко з якоюсь кашою. Тверді крупи, дикий смак сирини.
— Трохи за рідке — впевняє бабка, але діти протестують:
— Добре, добре!
Питаємо, що це. Дивуються, що ми не пізнали. Це чейже „майна", збирана з росою на розцвілій луці. Біла квітова кашка, омана харчу, не лізе нам у горло. Але вони їдять зі смаком. А коли вранці виносимо зі стодоли свої причандали, господині не має вже в хаті, пішла на луг збирати „майну". Ось-там іде, підійнявши спідницю, в росі по пояс і широким рухом рамена збирає в решето зелено-білі цвіточки, щоб дати дітям сніданок".
І так бачить авторка, Ванда Васілєвська, скрізь справжнє Полісся. Бачить у дитині „з так фантастично вигненими рахітизмом ногах, що моглиб послужити яскравим зразком на якусь медичну виставу", людей, що „вгинаються під вантажем невиносимої нужди", шіснадцять-голову родину у Щитині, що спить в одній кімнатці, людей, що обтяжені родиною живуть з гектара, з двох, з половини. А коли авторка питає двічі:
— Як ви оце живете?
дістає двічі однакову відповідь:
— А хіба ми живемо?
Та так пише про Полісся, справжнє, лячне й несамовите Полісся Ванда Васілєвська. Безліч її земляків бачить цю нещасну землю інакше: як терен для колонізації селянами з заходу, як предмет експериментів. Адже дітей Полісся возять по Варшавах, у поліських селах вишукують „шляхту", а „кресові дзялаче" стають диктаторами навіть в релігійних справах.
— Пани ядуть! Хлєб будєт! — кажуть поліщуки і платять за той хліб гірко...
(ак.)

»Діло« 16.09.1938 Польська преса про розвязання сойму й сенату.

У свому розпорядку про розвязання парляменту президент держави зазначив, що новий сойм має занятися справою зміни виборч. ординації. Виринає питання, чи тільки тією справою. Цікаво, чи той новий сойм після зміни виборчої реформи стріне доля його попередника, чи може він вибиратиме ще й президента держави в 1940-ому і потім уже аж до кінця каденції. У цій справі „Вєк Нови" (з 15-го ц. м.) пише:
„Життя сойму і сенату, що виклюється з найближчих виборів, буде недовге, бо найдальше взимі 1939—40 р. відбудуться нові парляментарні вибори, які дадуть водночас членів для найближчих зборів елєкторів". Недвозначне побажання в цьому напрямі висловив К. Чапінський в „Роботніку" (ч. 259 з 15. вересня ц. р.) у статті п. н. „Важна хвилина" пишучи про те, що шлях до зміни виборчої ординації, який вибрав президент держави, надто довгий.
„Але може бути скорочений, якщо новий сойм відразу, від початку займеться зміною ординації; якщо швидко її полагодить; якщо обмежить своє життя до швидкого полагодження тієї справи. Мусить бути рішуча постанова негайно розвязати цю справу. Саме про цю постанову йде". П. Чапінський хотів би, щоб новий сойм був ствердженням демократизації країни.
„Розвязання теперішнього сойму може бути кроком в напрямі демократизації держа[ви]. А цього прагне ціле громадянство; прагнутьособливо працюючі маси робітників, працівників, селян. Річ тільки в тому, щоб за цим першим кроком консеквентно прийшли дальші... Чи прийдуть?"
Цат-Мацкевич у виленському „Слові" (ч. 253 з 14-го вересня ц. р.) міркуючи на тему нового сойму ставить питання: „Хто в цьому соймі буде, кого в ньому не буде?" і відповідає:
„Опінія Варшави гадає, що декрет, яким розвязано парлямент, був спрямований у так звану режімову опозицію, тобто в тих співробітників Великого Маршала, що не ввійшли до Озону. В часі вибору полк. Славека маршалам сойму були-ж голоси, що цей вибір приспішить розвязання сойму. Це пророцтво несподівано справдилося. Чи кола, які уважають полк. Славека за свій моральний прапор, стануть до конкуренції з Озоном, чи ні, про це ще передчасно говорити. Чи „Стронніцтво Народове'' покине своє становище внутрішньої еміґрації, чи вступить у виборчі ряди, цього сьогодні теж не можна пересуджувати... Зате напевно візьме участь у виборах Направа, яку фірмує Озон, майже напевно візьме „Стронніцтво Праци" і вкінці дуже можливе, що ППС. Таким чином до сойму ввійдуть широким віяльцем всі люди, яких сьогодні окреслюють як фронт міністра Квятковського. Від „Нової Річи посполитої" через „Ґонєц", Озон аж до переферій соціялістів".
Деяке світло на справу участи „Стронніцтва Людового" в виборах кинув його орґан „Дзєннік Людови", який підкресливши, що є деяка суперечність в тому, що новий сойм, який має занятися зміною виборчої ординації, мають вибирати ще на підставі старої ординації, пише: „Дальший розвиток політичного життя в Польщі цю суперечність без сумніву усуне і чим швидше це прийде, тим скоріше здійсняться слова декрету, яким розвязано сойм і сенат, про покликання до життя палат, що могли би своїй праці дати повніший вислів течій, що нуртують у громадянстві Не тільки повніший, але зовсім повний! Отже від учорашнього дня гасло зміни виборчої ординації в дусі демократичних постулятів набирає особливої сили і значіння. Боротьба за реалізацію постуляту входить в рішальну фазу".
Консервативний „Час" (ч. 253 з 15-го вересня ц. р.) пише:
„Важко ще сьогодні передбачити, чи виборча підстава майбутніх палат буде поширена в усіх напрямках і чи не будуть виправдані побоювання, що її поширять односторонно  в напрямі лівиці. А крім цьoгo треба мати під увагу ще один факт. Виборча ординація до сойму, що досі обовязує, ділить виборчий акт на дві частини: вибір кандидатів і вибір послів зпоміж кандидатів. Кандидатів вибирають виборчі колєґії, на яких склад мають рішальний вплив самоуправні тіла. Цi самоуправні тіла від 1935-го року не змінилися. Отже виринає питання, чи при найближчих виборах ці тіла кермуватимуться іншими мотивами, ніж при попередніх виборах".
Загалом беручи всі голоси польської преси у звязку з розвязанням сойму і сенату та майбутніми виборами зводяться до здогадів та запитів, на які поки що не знаходять відповіди.

»Діло« 07.09.1938 Тріска в чужім оці...

Спираючись на промові папи Пія XI. про надмірно розвинений націоналізм, львівський "Дзеннік Польські" (ч. 248 з 9-го вересня ц. р.) містить статтю п. н. "Надмірний націоналізм тріюмфує під копулами греко-католицъкої Церкви".
"Папа, промовляючи до цілого католицького світа, накликуючи й перестерігаючи ціле людство перед погубними наслідками надмірного націоналізму, може і не здогадується до сьогодні, що моральна недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння, ба! охопила майже цілковито цілий відлам його вівчарні. Піддалися цій недузі не "покірні духом", не самі тільки овечки, але передовсім пастирі і достойники.
Те, що діється в посвячених мурах греко-католицьких церков на наших південно-східних землях, своєю огидою, своєю їддю ненависти переходить все, що видумав досі якийнебудь расизм чи якийсь інший надмірний націоналізм на світі. Стократно гірше, бо місцем культу тієї ненависти є святині, а брутальні й ненависні слова падуть з проповідниць, з уст католицьких священників, зодягнених у літурґічні ризи".
І "Дзеннік Польскі" наводить як приклад випадок о. Івана Бурого, якого перемиський суд засудив за те, що він сказав у проповіди, що буде молитися, щоб померли ті українські діти, яких охрестили в римо-католицькому обряді. "Дзєннік Польскі" робить крик з цього приводу і ломить руки... "Дзєннік Польскі" обурюється, що — подаємо це дослівно — о. Теодор Гура з с. Торки перед вінчанням Анни Хитри домагався, щоб вона ще раз охрестилася в церкві, бо те, що її охрестили в 1914-ому році в костелі — неважне. "Дзєннік Польскі" жахається: "Чи може бути щось морально страшніше й огидніше?"
А тимчасом — це саме методи польського духовенства. Свого часу писали ми про польського священника, який казав на проповіди, що його вірний нехай іде радше до коршми, ніж мав би йти до греко-католицької церкви. А випадки, де польські священники з проповідниць в імя польщини виступають проти греко-католицьких церков, називаючи їх божницями, не переводяться. Якщо можна говорити про надмірний націоналізм, то папа Пій XI. знайшов би чудові його зразки у проповідях великої більшости польського духовенства, особливо на нашій галицькій провінції. І коли "Дзєннік Польскі" пише, що "папа Пій XI може і не здогадується, що недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння", то він має рацію. Як глибоко вросло це коріння, свідчить проречисто факт, який ми теж недавно подавали, що учителька-полька в Долинщині на поздоровлення української дитини словами "Слава Ісусу Христу" — відповіла: "Повєдз то псу!" Папа Пій XI. напевно про це не знає. Але власне те глибоко запущене коріння національної ненависти того надмірного націоналізму, що їх поширює польське духовенство, польське громадянство і польська преса (нехай сам "Дзєннік Польскі" вдариться в груди!) довели до того стану, який маємо сьогодні на наших землях. Промова папи тут нічого не поможе. Тут треба, щоб "Дзеннік Польскі", замість дорікати за тріску в українському оці, доглянув поліно у свому.

»Діло« 25.08.1938 Офіційний комунікат про конфіскату Пастирського Листа Митрополита Шептицького.

ПАТ повідомляє:
Адміністраційна влада у Львові наказала конфіскату українського часопису „Діло“ з дня 23.серпня ц. р., що помістило Пастирський Лист Львівського Митрополита греко-русинського (?) обряду о. Андрея Шептицького, що насвітлює тенденційно і незгідно з фактичним станом справу ліквідації зайвих православних обєктів на просторі деяких повітів люблинського воєвідства.
Слід згадати, що конфіскаті підпав „Новий Час“ з 24. ц. м. та „Українські Вісти" з 24. ц. м. теж за Пастирський Лист Митрополита.

****

За сприяння вдячні
працівникам наукового відділу періодичних видань
ЛЬВІВСЬКОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ
ім. В.Стефаника
і спеціально завідувачеві п. Юрію РОМАНИШИНУ

 

»Діло« 29.07.1938 3 польського руху на наших землях.

Зі звіту „Тов[ажиства] Розвою Зєм Всходніх” у Варшаві за останні два роки виходить, що найдіяльнішим з 6-тьох реґіональних кружків, які істнують при цьому товаристві (кружки Львова, Золочева, Тернополя, Бережан і Чорткова), є кружок Бережани. Товариство звернуло найпильнішу увагу на Бережанщину, тіснішу батьківщину маршала Ридза Сьміґлого, спонукуючи цілу низку варшавських орґанізацій та установ перебрати опіку над окремими селами. В подробицях представляється справа цієї опіки так:
1) Академічні товариства шкіл політичних наук у Варшаві, Вильні та Кракові взяли на себе  обовязок „культурного, освітнього й господарського двигнення”  сіл: Кальне й Вівсє;
2) Товариство урядовців Почтової Каси Ощадности (ПКО) обняло опіку над селом Буще, де вже в цьому році буде готовий „Дім Людовий” і доставлені будуть фонди для створення, „безвідсоткової каси”, з якої мають користати мешканці збірної громади Буще. Урядовці інших відділів ПКО переняли такий самий протекторат над селами: Поточани, Плихів, Урмань, Дрищів, Шумляни, Вербів і Калинівка. Доставлено все до цих сіл книжки, зшитки, матеріял до писання, ноти до співу, орхестри, спортове приладдя, а вбогих дітей обдаровано крім того одягом. З цього самого джерела вислано радіоапарати для шкіл;
3) Союз Молоді Далекого Сходу піклується селом Надорожнів.
4) Організації в Катовицях взяли на себе опіку над селом Дібще.
Бережанський кружок при „Тов. Розвою Зєм Всходніх“ спонукав військові кола заопікуватися двома вселюдними школами Бережанщини. Переговори з іншими орґанізаціями, щоби приєдналися до цієї акції, ведуться з успіхом. Управа цього кружка виєднала в урядових колах дозвіл завести в Бережанщині управу тютюну; також за її почином відбуваються винозбори в Заліщиках.
Крім того управа бережанського кружка постаралася про субвенцію в сумі 1.500 зол. на докінчення будови „Дому Людового" в селі Баранівці, бережанського повіту і про більші або менші грошеві допомоги на будову кількох костелів та римо-кат. каплиць. Врешті вислано для польських освітніх установ Бережанщини 24 нових радіо-апаратів, які розділено в день імянин марш. Ридза Сьміґлого.

ситуація

»Львівські вісті« 27.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Бомбардування Кандалакші та Ленінграду. — 403 літаки втратили Совєти за 9 днів. — Бомби на Мальту
Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє: На Сході відкинено численні атаки слабших ворожих сил. Важка артилерія взяла під успішний обстріл важливі воєнні споруди в Ленінграді.
На далекій півночі бомбардували німецькі бойові літаки днем і ніччю залізничий шлях Мурманської залізниці та споруди на залізничому двірці в Кандалакші та Люкі.
В часі від 15-го до 24-го лютого втратила совєтська авіяція 403 літаки, в цьому 265 знищених у повітряних боях і 44 вогнем протиповітряної артилерії; решту знищено на землі. В цьому самому часі втратили ми на східному фронті 28 власних машин.
В Північній Африці німецько-італійські розвідувальні частини відкинули британські передові стежі. Позафронтовий зв'язок ворога між Тобруком і Сіді Барані обкидано бомбами. Німецькі винищувачі зістрілили в повітряних боях 3 британські літаки.
Повітряні налети на військові об'єкти острова Мальти продовжувались.
Як подало спеціяльне повідомлення, німецькі підводні човни затопили на середущому Атлянтику в багатоденних, завзятих боях 7 кораблів із одного добре стереженого конвою, в цьому 2 великі танкери загальною водомісткістю 52 тис. рбт. Дальших 6 великих кораблів, у цьому один танкер, пошкоджено так сильно, що треба числити їх утраченими.
В цих атаках визначився підводний човен під командою капітана-лейтенанта Креха.
Британські бомбовики налетіли останньої ночі на деякі місцевості на побережжі Східного моря, між іншими на місто Кіль. Жертви між цивільним населенням незначні. Ворог утратив 5 літаків.
Японці вже під брамами столиці Бірми
ТОКІО, 27 лютого. — Японські війська, що висадилися на сушу коло Кепангу на голяндській частині острова Тімор, заняли летовище Поетон, 15 км. на південь від Кепангу.
ТОКІО, 27 лютого. — На острів Яву відбувся вчора 6-ий налет японських літаків. Втрати ворожої авіяції величезні. З 315 ворожих літаків 177 вже збито.
ТОКІО, 27 лютого. — Найбільші бої кипіли вчора у Бірмі коло Рангуна. Під атакою японських військ Рангун горить. Треба числитися з недалеким упадком Рангуна в японські руки. Одночасно йдуть великі бої з китайцями Чункіна. 2.000 полонених попало в руки японців. Багато китайців згинуло.
ТОКІО, 27 лютого. — Вже устійнено, що в Сінгапурі (Шонанко) британці мали 25.000 вбитих.
Відкриття болгарської церкви
СОФІЯ, 27 лютого. — Святіший синод поручив митрополитові Паїсієві поїхати до Німеччини, щоб управильнити деякі церковні справи, м. ін. відкрити болгарську церкву у Берліні. Митрополит відвідав також Ляйпціг, де під теперішню пору друкують більшу кількість церковних книг для болгарського синоду.
Затоплення північно-американського набережного сторожевого крейсера
БЕРЛІН, 27 лютого. — Міністерство північно-американських морських справ потверджує втрату набережного сторожевого крейсера "Олександер Гемільтон". Корабель торпедувала німецька підводна лодка на висоті Ісляндії та знищила так важко, що він перекинувся та затонув негайно, коли його тягнули до власного порту. Частину залоги мали врятувати. Крейсер "Олександер Гемільтон" мав 2.250 тон тонажу та був вивінуваний двома 12,7 цм. та 5,7 цм. гарматами, не враховуючи зенітної артилерії. Цей корабель належав до тієї кляси набережних сторожевих крейсерів, які почали службу в 1937 р.
Далядіє захворів на грипу. Розправу припинили до п'ятниці.
Ескадра японської фльоти заняла коло Тімору корабель-цистерну, 860 тон, власність Голяндії. Залога втікла.
Вашінгтонський уряд звернувся до всіх громадян ЗДА на терені Британської Індії, щоб чимскорше верталися до ЗДА.
Біржа в Лондоні сильно захиталася внаслідок останніх британських поразок.
Індійський вожд націоналістів Гандра Бозе закликає з Японії Індію до самостійності.

»Львівські вісті« 26.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Переможним кроком вперед
ТОКІО, 26 лютого. — На Суматрі після зайняття Ляги японці поширили свої становища. — На Яві японська авіяція знищила вчора 86 літаків — Коло Яви пошкоджений японцями один крейсер. — Коло Тімору, зайнятого японцями, затопили японці ворожий корабель, водомісткістю 8.000 рбт. — Усякий корабельний рух ворогів у напрямі Австралії, а також у напрямі Калькути — припинений.
БЕРЛІН, 26 лютого. — Генерал-фельдмаршал Кайтель перебуває у Словаччині. У Братиславі перед ним і през. Тісо відбулася дефіляда словацьких військ.
БЕРЛІН, 26 лютого. — У Берліні відбулася нарада представників держав Пакту 3-ох під проводом мін. фон Ріббентропа.
Торпедування кораблів на середньо-американських водах
БУЕНОС АЙРЕС, 26 лютого. — На середньо-американських водах знову трапилися випадки потоплення кораблів. Згідно з каблевою депешою з Віллемстад, на острові Курасао сторпедовано коло острова Нонсен, що лежить напроти острова Аруба, панамський корабель-цистерну, водомісткістю 8.329 тон. В понеділок рано подав сигнали COC в англійській мові корабель "Юпітер", сповіщаючи, що на водах Антилів його сторпедувало німецьке підводне човно. Державна приналежність цього корабля досі невідома.
Бої на Філіппінах
ТОКІО, 26 лютого. — Дня 22 лютого з'єднання японських бомбовиків робили атаки на становища американських військ, що окружені на півострові Батам, спричиняючи американцям поважні пошкодження. Дня 23 лютого американська повітряна оборона вже не діяла, з чого слід гадати про незвичайне ослаблення ЗДА.
ТОКІО, 26 лютого. — На веління керівника філіппінського уряду Варгаса, гол. кватира японської армії Манілі назначила 11 губернаторів для 49 провінцій.
ТОКІО, 26 лютого. — Військова адміністрація занятих маляйських теренів підлягає ген.-пор. Ямашіта. Острів Шонанко (Сінгапур) буде адмініструвати окремий заряд. Першим надбургомистром назначений Шігео Одате, б. ген секретар уряду Манджукуо і Баля.
ТОКІО, 26 лютого — Друга атака ЗДА на японські острови зовсім не вдалася. З’єднання амер. фльоти були розбиті японськими літаками.
ТОКІО, 26 лютого. — У Каналі Банка затопили японці продовж 3-х днів понад 30 британських і голяндських кораблів. В японські руки впало 500 полонених.

»Краківські вісті« 25.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Севастопіль в полумені пожеж
Головне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє: На різних відтинках східнього фронту сухопутні і летунські війська вчора також відбили ворожі атаки. Боєві ескадри летунства продовжували нищити совітські залізничі лінії. Знищено при цьому на південний схід від Ільменського озера численні транспортні залізничі поїзди та важко поцілено частинні відтинки мурманської залізниці. При нічних атаках на твердиню Севастопіль спалахнули там великі пожежі.
Від 20—23 лютого совіти втратили 83 панцирні боєві вози.
Серед стежних дій у Північній Африці
знищено кілька бритійських стежних та панцирних возів. Успішні летунські атаки звертались проти сполучень у запіллі та проти змоторизованих ворожих колон. У летунських боях німецькі ловецькі літаки зістрілили на схід від Солюму 4 бритійські літаки.
На острові Мальта в день і в ночі обкидано бомбами летовища та стійки протилетунської оборони.
Як повідомлено вже надзвичайним комунікатом, німецькі підводні човни затопили із конвойних валок на Атлянтику і перед американським побережжям дальших 8 кораблів, разом міст от і 63.000 тон, між ними 5 кораблів-цистерн.
При налетах окремих анґлійських бомбовиків на Німецький залив морська артилерія зістрілила у ранніх годинах 24 ІІ. один ворожий літак.
Японські атаки на летовища Джави
ТОКІО. — 22 ІІ. знищено 18 літаків аліянтів підчас одної японської летунської атаки на летунський майдан місцевості Буітемцорґ. Летунські споруди запалено. Так повідомила аґенція Домеї з однієї бази.
Підчас атак на летовища Калїдіятік та Бандоенґ, знищено на землі 7 літаків. Крім того над південним побережжям Суматри у східньому напрямі віц Taндйоанґ Каранґ, збито один літак типу "Бленгайм", який загорівся.
Підчас атаки на летовище в Банкоенґ японські бомбовики запалили сховища та склади воєнного приладдя. Водночас японські винищувачі, що охороняли боєві літаки, знищили в летунському бою 14 літаків типу Куртіс. Одначе через сильні захмарення втрати ворога не далися з певністю устійнити.
Большевицький масовий наступ коштував 1000 убитих
БЕРЛІН. — Большевики старалися 18. II. спинити завзятим спротивом та протинаступом німецькі місцеві наступи в південній частині південного відтинку східнього фронту.
Бої тривали аж до ночі. Німецькі війська зломили совітський спротив та відбили з успіхом всі протинаступи. Внаслідок тих боєвих дій німецькі війська захопили нові простори. Вечером 18 II. взяли вони важне узгіря та більшу кількість місцевостей. Ці масові наступи коштували большевиків тільки на одному місці понад 1000 убитих. 150 вояків взято в полон та здобуто багато піхотної зброї.
Дуже сильні наступи розбилися
БРАТИСЛАВА. — Як повідомляє словацьке боєве звідомлення большевики пробували в останніх днях безпереривними наступами проломити словацькі оборонні становища на відтинку, зайнятім словацькими одиницями. Від півночі 21 лютого мусіли словацькі одиниці перебути важкі бої, в яких відбито ворога в рукопашному бою, не уживаючи при цьому резерв. В передполудневих годинах 21 лютого совєти знову повели могутній наступ. Після трьох-годинних, дуже завзятих боїв відбито і цей нacтyп з великими втратами для совєтів. За кожним поодиноким наступом мусіли вони залишати перед становищами словаків багато вбитих і ранених. Взято також значну кількість вояків у полон. Словацькі втрати незначні.

»Львівські вісті« 24.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

56.806 полонених за 50 днів
Верховне Командування Німецьких Збройних Сил, 22 лютого. На східному фронті відкинено численні наступи ворога.
На середньому відтинку фронту знищила авіяція тільки одної вчорашньої днини понад 200 механічних возів ворога. Дальші важкі налети літаків були звернені на залізничі споруди, транспортні поїзди, летунські майдани та заняті Совєтами місцевості.
На англійському східному побережжі поцілили бойові літаки за дня бомбами найважчого калібру одну фабричну споруду.
У Північній Африці обосторонна розвідувальна діяльність. Штурмові літаки кидали бомби на кораблі та пристаневі споруди Тобрука. Винищувачі налітали на моторизовані колони британців у просторі Айнель-Гацаля.
На схід від Солуму поцілив німецький підводний човен один пароплав і один есмінець. Сторпедований коло Рас-Аццас пароплав, водомісткістю 4.000 рбт., затонув.
На летунських майданах острова Мальта знищили з'єднання бойових літаків бомбами 6 британських літаків на землі, а також різні військові споруди.
Ворог налетів вчорашньої ночі безпланово на західну і полуднево-західну німецьку область. Зістрілено 2 британські бомбовики.
Верховне Командування Німецьких Збройних Сил, 23 лютого. На Сході повторив ворог на різних відтинках фронту свої безуспішні наступи при безоглядному і багатому у втрати вкладі сил.
Підчас повітряного налету в полосі Дінця та в північній частині східного фронту поцілено важко 26 совєтських залізничих поїздів. Учорашнього дня втратив ворог на східному фронті 44 літаки.
В часі від 1 січня до 20 лютого 1942 р. взято в полон на Східному фронті 56.806 полонених. Криваві втрати ворога перевищують багато разів це число полонених.
У тому самому часі здобуто або знищено 960 танків, 1.789 гармат і більше, як 8.000 різного роду поїздів. Багато інших танків, гармат, залізничих поїздів і т. д. знищено підчас повітряних налетів поза ворожим фронтом.
Совєтська авіяція втратила в цьому часі:
699 літаків у повітряних боях, 159 у вогні протиповітряної артилерії та 331 знищених на землі.
Цій втраті 1.189 ворожих літаків відповідає втрата 127 німецьких літаків.
У Північній Африці розвідувальні дії в полосі Ель Мекілі. Італійські винищувачі заатакували з великим успіхом одно вороже летовище у східній частині Кіренайки та знищили при цьому 15 британських літаків.
Успіхи японців на острові Голяндської Індії
ТОКІО, 24 лютого. — Головна японська імператорська кватира повідомила, що збройні сили японської сухопутньої армії, піддержувані воєнно-морськими одиницями висадились успішно на острові Банка, в районі Мунток, а також зайняли в цілості Пангкаль Пінанг на східному березі цього острова. Саме тепер частини японських військ прочищують терен острова від ворожих військ.
Острів Банка відділений від Суматри протокою Банка ширини около 20 км. Цей острів, що належить до Голяндської Індії, відомий з багатих злож цинку. Місто Мунток положене над протокою Банка напроти Палембангу є головним портом цього острова, а місто Пангкаль Пінанг, що лежить на північному побережжі острова є його столицею. Острів Банка має заліснені гори, що доходять до 700 м. височини. На долах управляють риж.
Бомбардування Пєгу
ТОКІО, 24 лютого. — У морському бою затопили конвойні кораблі японських військових транспортів недалеко Балі 2 ворожі есмінці та пошкодили 1 крейсер і 1 есмінець. Ворожі намагання — перешкодити японським військовим транспортам до Балі — не мали успіху.
ТОКІО, 24 лютого. — Японці взяли в полон у Сінгапурі 73.000 вояків британських військ та захопили 300 гармат, між ними найважчого калібру, 200 танків, 2.000 скорострілів, 50.000 крісів, 10.000 автомашин, 2.000 коліс, 3 танкери, 1 корабель, водомісткістю 10.000 рбт., і багато менших кораблів.
ТОКІО, 24 лютого. — Бої на Тіморі покінчилися перемогою японців над голяндсько-американськими військами.
ТОКІО, 24 лютого. — У Полудневій Бірмі японці бомбардували Пегу перед Рангуном. — На Яві ідуть великі повітряні бої.
ШАНГАЙ, 24 лютого. — Ще у середу переведено за вістками Домеї без японських втрат зайняття островів Батам і Самбое на південь від Сінгапуру. При висадці на острові Батам сконфіскували японські війська 15 збірників нафти, а на Самбое 20 збірників нафти. На обох островах шаліють ще великі пожежі, бо британці, ідучи за політикою "спаленої землі", попідкладали всюди вогонь.
ТОКІО, 24 лютого. — До порту в Палємбанг на Суматрі, якого летовище захопили були японські парашутисти та просунулися звідси з товаришами з пізніших висадів на місто, в'їхала вже японська воєнна фльота. Вона поплила в глиб острову рікою Мессі.
Обі палати парляменту вибрали через аклямацію Стефана фон Гортія заступником регента.
Від 24 січня німецькі підводні човни затопили коло американського побережжя 80 торговельних кораблів разом 532 тис. 900 рбт., це є 11.000 рбт. більше, як згідно з американським звідомленням — побудували за 9 місяців ЗДА кораблів у всіх доках.
Пані Рузвельтова зреклася місця заступниці директора уряду цивільної оборони.
Рузвельт став начальним вождом всіх збройних сил ЗДА. Окремими родами зброї командують ген. Кінг, Старк і Арнольд.
Французький міністр внутр. справ Піше прибув до Альжиру.

»Львівські вісті« 21.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Бомби на Порт-Дарвін
ТОКІО, 21 лютого. — До Сінгапуру прибув начальний вожд Ямашіта. Він оглядав трофеї і твердиню, а також 45-центиметрові важкі гармати, якими англійці не могли стріляти на наступаючих з півночі японців, бо, звичайно, ці гармати були звернені на полудне, а тепер, хоч били 30 миль далеко, все ж між ними і японцями на півночі був т. зв. мертвий кут. — Ямашіта взяв участь у поминках за поляглих.
ТОКІО, 21 лютого. — Учора відбулося одногодинне бомбардування важного під військовим оглядом форту Австралії у Порт-Дарвіні. Японські бомби спричинили великі шкоди. Австралія мала якраз святкувати роковини своєї державности, але уряд Австралії в нових воєнних умовинах це святкування відкликав.
ТОКІО, 21 лютого. — Учора бомбардували японці острів Яву. Збито 27 голяндських і американських літаків. Шведська преса висловлює погляд, що японці займуть Яву до 14 днів.
ТОКІО, 21 лютого. — Китайські частини Чункінгу повели невдачний наступ на Таї, а це на місцевість Чіянгмай, що положена 50 км. від кордону. Японці надіялися цього поруху китайців і вислали туди вчас сильні свої відділи. Китайцям не вдається припинити переможного японського наступу на Рангун.
Процес у Ріомі
В Ріом почався процес проти колишнього французького прем'єра Далядіє і товаришів, відповідальних за програну Франції. Між підсудними находяться також Блюм і Гамелен, генераліссімус до вибуху війни.
Зміни в уряді Черчіля
БЕРЛІН, 21 лютого. — Ще тому кілька днів спротивився прем'єр Великої Британії, Черчіль всяким змінам у свому кабінеті, а сьогодні вже є вістка, що в уряді Черчіля проведені зміни. Двох міністрів усунено, Бівербрук від'їде до Вашінгтона, здається до Воєнної Ради; за те до кабінету уряду ввійшов відомий зі своєї большевицької агітації Кріппс як льорд печаті і міністр для Палати Громад. Поява Кріппса в уряді Черчіля — це дальший крок до большевизації Англії. — Є також чутка, що до уряду втягають старого віком Льойда Джорджа, який, до речі, у своїх спогадах гостро висмівав Черчіля, як недотепу.
БЕРЛІН, 21 лютого. — У Палаті Громад у Лондоні відбудеться у найближчому тижні дебата зприводу здобуття Сінгапуру японцями. Дебата буде, розуміється, при закритих дверях.
БЕРЛІН, 21 лютого. — Англійський король приняв на авдієнції новоіменованого мін. Стеффорда Кріппса і тим наче підкреслив його значення. Кріппс буде вже тепер диктувати в Англії під музику Сталіна.
Японці заняли Тімор
ТОКІО, 21 лютого. — Ще 17 грудня заняли американські і голяндські війська португальську частину острова Тімор. Португальці вимагали, щоб напасники залишили острів; але їх ніхто не слухав. Тепер японці висадилися на Тиморі і знищили американську і голяндську залогу. Притім японці видали офіційну заяву, що з Португалією вони не є на воєнній стопі, але не можуть дати змоги ЗДА і голяндцям користуватися Тімором, як воєнною базою. Японія признає португальську владу на Тіморі.
Англійці усунули з місця міністра повітряної оборони маршала Пірса. Його місце заняв Герес.
Губернатором Гонконгу іменовано Ізогаї.
Британські фінансові уряди намагаються стягнути воєнні податки з англійців-плутократів, які з вибухом війни втікли до ЗДА, щоб не брати участі у боях.
Фінляндія розписує внутрішню позику у сумі 2-ох міліярдів марок під кличем: "Позика для батьківщини".
Навіть у Північній Ірляндії, де ірляндці не мають свого уряду, відносяться вони до англійців з неохотою. Англійці непевні тут свого становища.

»Львівські вісті« 20.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Бої на Яві
ТОКІО, 20 лютого. — Учорашнє свято в Японії з приводу здобуття "Східного Гібральтару" відбулося величаво. Майдан перед палатою тенна був прикрашений прапорами. Маніфестанти підносили оклики на честь японської збройної сили. Прем'єр Тойо виголосив промову про хоробрість японських вояків. Після здобуття Сінгапуру у Східній Азії настає час на введення нового ладу. — Пополудні тої самої днини на превелику радість японців показався на бальконі з своєї палати сам цісар.
ТОКІО, 20 лютого. — Оберст Огіро заявив, що до хвилини здобуття Сінгапуру на Маляйському півострові японці звели 92 бої, побудували 250 мостів. Притім у цілому маляйському поході взяло участь менше японського війська, як це вперед було у пляні. Настрій японських військ чудовий. Втрати по японській стороні малі. Ворог ушкодив тільки 16 кораблів, з чого 6 вже знову після ремонту сповняє службу.
РИМ, 20 лютого. — Японський оберст Шіміці з нагоди здобуття Сінгапуру зазначує в "Попольо д'Італія", що упадок Сінгапуру відчує незабаром ворог дуже болючо з господарського боку.
ТОКІО, 20 лютого. — На Суматрі знищено нафтові споруди, відки користали американські кораблі. Осередком протияпонського спротиву стає чимраз більше Ява, де перебуває 100.000-на голяндська армія з індійцями й австралійцями. Ява має 132 тис. км2, це значить — вона втроє така, як дистрикт Галичина. — На Яві має головнокомандуючий Вовель свою Головну кватиру. З упадком Яви Голяндія перестане бути колоніяльною державою.
ТОКІО, 20 лютого. — Японці очищують Сінгапур і розбудовують його на визначну свою твердиню. Дальші воєнні дії тепер ідуть у напрямі Рангуна. З Китаю (Цункінг) має машерувати військо на допомогу Рангунові. Та можна надіятися, що заки це військо дійде до японських позицій, його розіб'ють інші частини японської армії. Чанкайшек ще перебуває в Індії на нарадах.
Нанкін адмініструє в англійських концесіях
ТОКІО, 20 лютого. — Урядово повідомляють, що британський уряд виступив адміністративне урядування концесіями в Тієнсіні і Кантоні національному урядові в Нанкіні.
Вибори в Єгипті
БЕРЛІН, 20 лютого. — Король Єгипту Фарух підписав декрет, який назначує загальні вибори на день 24 березня.
Верховне Командування Німецьких Збройних Сил повідомляє:
На східному фронті відбито численні ворожі атаки. На середньому фронтовому відтинку замкнено дальші сильні ворожі частини. Не зважаючи на безуспішні спроби прориву, їх стиснено на найвужчому просторі і знищується.
Большевики втратили минулого дня 44 літаки, при чому втрачено тільки один власний.
В Північній Африці по обох боках розвідувальні дії.
На морі біля Англії пошкодили боєві літаки вдень один більший торговельний корабель, окидавши його бомбами і затопили одно британське сторожеве судно.
Стежні судна воєнної маринарки потопили перед побережжям Норвегії один ворожий підводний човен.
Британські літаки, які в минулу ніч налетіли на німецьку затоку, були приневолені вогнем протилетунської артилерії завернути. Морська артилерія зістрілила один ворожий бомбардувальник.
Японські війська сфорсувавши британську лінію Білін, переслідують ворога в напрямі Рангуну, віддалені всього 75 км. від бурманського шляху
В боях за Сінгапур згинуло 2.170 цивільних і 4.955 було поранених.
Фінський винищувальний загін проломивши 17 лютого ворожі становища, вдерся 50 км. в запліччя ворога і знищив важний постачальний центр з 60 будинками.
Сталіна обрано на одних зборах всіх індіянських племен вожакою індіян для індіянських племен ЗДПА, Мексику, Канади та середущої Америки.

»Львівські вісті« 19.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Японський похід вперед
ШАНГАЙ, 19 лютого. — Шангай стоїть вповні під знаком капітуляції Сінгапуру. Вістка наспіла сюди ще в неділю ввечорі. Безпосередньо після цього та й ще в понеділок вранці хвилювали маси людей вулицями міста, особливо ж у замешкалій японцями дільниці Ганкоа. Вози японської армії з гучномовцями об'їздили місто та поширювали китайською та японською мовами вістку про капітуляцію, закликаючи водночас азійські народи до з'єдинення.
ШАНГАЙ, 19 лютого. — Того самого дня, в якому маляйський похід закінчився капітуляцією британців в Сінгапурі, розпочали японці великий наступ на Суматру. Ціллю атак японського летунства та японської фльоти є Палємбанг в середній частині Суматри, який з 50 відсотковою участю в цілій голяндській нафтовій продукції представляє собою один з найважніших нафтових центрів та має особливе значення для забезпечення фльот союзників.
Коли в суботу, як повідомляють з Батавії, з приблизно сотнею літаків вискочило багато сотень парашутистів поблизу Палємбангу та заняло там за японськими фронтовими звідомленнями летунський майдан, як теж інші важливі військові пункти, в неділю вранці прибула на схід від Палємбанг японська транспортна фльота та почала, як потверджує Батавія, висадку в великих розмірах. Японські висадні частини почали на протязі неділі атаку на Палємбанг.
ШАНГАЙ, 19 лютого. — В тому самому часі, коли Чіянкайшек перебував у відвідинах в Індії, капітулював Сінгапур. Цим витворилося для Чіянкайшека зовсім нове положення. Чункінський Китай оточений японськими частинами з трьох боків. Рангун, де Чіянкайшек саме перебував, після упадку Сінгапуру і сам тепер відкритий для японських наступів. Колись можна було його боронити з кріпости. Північна частина Чункінського Китаю, яка ще тепер є вільна, навряд чи матиме якенебудь значення постачального шляху тому, що межує з Совєтським Союзом.
ТОКІО, 19 лютого. — Місто Марта-Бан на Бірмі, яке перед кількома днями зайняли японці, впало в їхні руки майже непошкодженим. У місті взято 40 вантажних авт, багато тисяч мін, 40 тисяч мішків рижу та безмежну кількість дерева.
ТОКІО, 19 лютого. — Японська інформаційна агенція Домеї подає, що японське летунство підчас одної несподіваної атаки на летунську базу Пакан Барсе, в Центральній Суматрі, знищило бомбами або кулеметним вогнем 5 ворожих літаків, з того 4 бомбардувальники типу Бленгейм на землі.
Сензації з документів
БЕРЛІН, 19 лютого. — У документах та тайних письмах колишнього французького прем'єра Далядіє, обвинуваченого за державну зраду, найшли познаки, що Далядіє підготовляв атентат на фюрера і мін. фон. Ріббентропа.
Нищівні дії німецької авіяції
Верховне Командування Німецьких Збройних сил повідомляє: На середньому відтинку східного фронту відрізано і знищено нову ворожу групу. В наші руки попало багато полонених, 11 гармат, чимало кулеметів і велика кількість іншого воєнного знаряддя. На полі бою начислено більше як 1000 ворожих трупів.
Авіяція вжила для піддержки наземних військ, передусім на середньому і північному відтинку східного фронту, сильні з'єднання бомбовиків, пікуючих літаків і винищувачів. Вона розпорошила багато ворожих колон та знищила величезні кількості постачального матеріялу.
Підчас вчорашніх боїв знищено 28 ворожих бронемашин і зістрілено 51 літаків ворога.
Біля східного побережжя Англії пошкодили бомбовики вдень невеликий торговельний пароплав. Дальші повітряні атаки були звернені проти постачальних складів порту Грейт Ярметс.
В Північній Африці розвідувальні дії в околиці на південний схід від Ель Мекілі.
Знищено 10 британських розвідувальних бронемашин. З'єднання німецької та італійської авіяції бомбардували Тобрук, як теж британське летовище та атакували ворожі колони бомбами і покладовою зброєю.
На водах біля Крети затоплено імовірно британський підводний човен.
Поодинокі британські бомбардувальники робили минулої ночі безуспішні спроби нападу на північно-західні області.
Масонські впливи у Франції зовсім зліквідовані. "Ложа Великого Сходу" мала 38.000 братчиків, "Велика льожа Франції" — 16.000. а "Льожа оборони прав людини" — 3.000 членів. Тепер ця розкладова робота покінчена.
У Гібральтарі знищено англійський пароплав у 6.000 брт. і 5 вбитих — підчас недільного вибуху міни. До цього признаються англійці.
У Женеві викрили тайну комуністичну друкарню, що друкувала комуністичні летючки. Друкарню зліквідували.
Британська головна кватира в Бірмі признала загальний відворот британських військ від лінії Сальвін до ріки Білін, кругло п'ятдесят кілометрів на північний захід від ріки Сальвій.
Черчіль відкинув перед палатою громад всі поставлені йому домагання і заявив, що він не думає перетворити воєнний кабінет або покинути міністерство оборони.

»Львівські вісті« 17.02.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Ленінград і Севастопіль — обстріл німецькими гарматами
БЕРЛІН, 17 лютого. — Від учора б'є німецька артилерія всіх калібрів на Ленінград, а також на Севастопіль. Гарматні стрільна спричинюють великі шкоди у військових спорудах обох міст. Большевики відповідають слабим вогнем. Гарматня підготова заповідає недалекі пожвавлені воєнні дії у районі згаданих міст.
Японці на Суматрі
ТОКІО, 17 лютого. — Японські парашутисти осіли в місцевості Палєнбаг на Суматрі і зайняли м. ін. місцевий летунський майдан.
Бомби на Мальту
БЕРЛІН, 17 лютого. — Бомбардування Мальти відбувається дальше. Ля Валєтту називають англійці тепер "найбільше нещасним містом в Европі", бо на неї впало останніми днями найбільше бомб. Мальта, про яку довідку ми подали в недільному числі, вже тепер сильно зруйнована.
Воєнна рада — Рузвельт алярмує
БЕРЛІН, 17 лютого. — Під враженням поразки у Сінгапурі, Рузвельт скликав британсько-американську Воєнну Раду.
Італійські літаки
БЕРЛІН, 17 лютого. — Італійське воєнне звідомлення повідомляє, що італійські торпедні літаки на сході Середземного моря затопили 15 лютого великий ворожий торговельний пароплав, а другий важко пошкодили. Німецькі літаки затопили три пароплави.
Залізничі катастрофи в Аргентині
БЕРЛІН, 17 лютого. — В Аргентині трапилися вчора три залізничі катастрофи. Є чимало вбитих і ранених.
Генерал-лейтенант Янагава про здобуття Сінгапуру
ТОКІО, 17 лютого. — Ген.-лейтн. Янагава, який вже в китайському поході переводив успішні десанти, висловився в розмові з представником часопису "Йоміурі Шімбун" про упадок Сінгапуру ось як: "До великих японських успіхів причинився, мабуть, факт, що бритійський верховний командант не мав уже після поразки на півострові Маляя ніякої віри в перемогу. Також в доброму вишколі японських моряків лежить тайна японського успіху в Сінгапурі. Вирішальним моментом однак в упадку Сінгапуру було здобуття горбка Букіт Тімаг, цього горбка перед Сінгапуром, який ворог не міг вже і протинаступом відобрати назад. Японія розбудує Сінгапур — так сказав вкінці Янагава, — у далеко сильнішу твердиню, як це було колись під бритійським пануванням.
Верховне Командування німецький Збройних Сил повідомляє:
На середньому відтинку фронту знищено одну з окружених ворожих груп. 800 полонених і 42 гармати впали в наші руки. Теж на інших відтинках фронту зазнав ворог нових важких втрат.
У боротьбі проти совєтської авіяції знищено вчорашнього дня при втраті 2-х власних літаків 46 ворожих літаків.
В області Каналу один есмінець у короткій боротьбі з ворожим швидкісним човном поцілив його кілька разів. Британський швидкісний човен правдоподібно затонув.
У Північній Африці проходили успішно місцеві випади німецько-італійських сил.
На Мальті з'єднання німецьких бойових літаків заподіяли поважні пошкодження у військових та вантажних спорудах порту Ля Валєтта.
Підчас повітряного налету на летунські майдани острова, знищено 3 британські літаки на землі та спалено склади пального. В повітряних боях над Мальтою та у західній Кіренайці зістрілили німецькі ловецькі літаки без ніяких власних втрат 15 британських літаків.
При вдалому проломі наших морських сил через Канал взяли визначну участь під командою морського капітана та командора Руге виловлювачі мін і стежні, а також охоронні човни.
Війна до переможного кінця
БЕРЛІН, 17 лютого. — Зі сторони Іберійського півострова надходять чутки про якесь евентуальне посередництво в справі мирових балачок. Кажуть, що нібито прем'єр Португалії поробив в цій справі кроки на Вільгельмштрассе в Берліні. Але в Берліні про те нічого не знають. Можна догадуватися, що підставою до цих чуток була недавня еспансько-португальська зустріч у Севіллі. Довкола цієї зустрічі твориться тепер різні політичні комбінації. Німецькі часописи пишуть: У Берліні підкреслюють, що яканебудь акція посередничання в справі негайного миру була б в сьогоднішній ситуації зовсім безуспішна. Не може прийти до миру швидше, як довго не буде скінчена війна проти большевизму та англосаського імперіялізму. Про якунебудь ремісову партію для потуг осі шкода й починати дискусію. Сенс цієї війни для потуг осі замикається тільки в повній перемозі цих молодих держав, бо в противному випадку є неможливе забезпечення миру на довший час і створення нового ладу в Европі.