дописи

»Львівські вісті« 04.01.2017 Розподіл харчів для населення в роздрібній торгівлі

Починаючи з 1 січня 1942 р. видається таку кількість харчів для українського і польського населення на поодинокі відтинки харчевої картки:
Хліб для дорослих В1 — В4 по 1.400 гр.; Хліб для дітей В1 — В4 по 1.050 гр.; М'ясо або м'ясні продукти FІ — F4 по 100 гр.; Мука М1 — М4 по 100 гр.; Крупа або інші продукти для дітей N1 — N4 по 125 гр.; Мармоляда А1 — А 4 по 100 гр.; Цукор Z1 — Z4 по 100 гр.; Масло S1—S2 по 60 гр.; Олія S6 — S7 по 60 гр.; Намістка кави N5 — N6 по 80 гр.; Риби; Яйця S3 по 2 шт.; Папіроси S7 по 30 шт.; Сірники S4 по 5 короб.; Сіль S5 по 500 гр.; Штучний мід.
Додаток:
М'ясо з кісткою Цузац 1 400 гр.; Мука Цузац 2 400 гр.; Мармоляда Цузац 3 100 гр.; Цукор Цузац 4 100 гр.; Крупа або інші продукти Цузац 5 400 гр.; Олія Цузац 6 20 гр.; Намістка кави Цузац 7 80 гр.
Продаж вище наведених товарів можлива лише на підставі харчевих карток і то лише тим особам, які втягнені на листу покупців даної крамниці.
При втяганні на листу покупців відтинають продавці слідуючі відтинки замовлення:
На споживчі товари (мука, цукор й інші) відтинок №І.; На м'ясо і м'ясні вироби відтинок №II.; На молоко, масло, яйця відтинок №III.; На хліб відтинок №IV.
Крамниці реєструють, як курців, лише мужчин від 18 літ на підставі особистої довідки:
Видача харчів поодиноким особам (з виїмком молока) відбувається в такім самім порядку, в якім реєстровано. Для цього керівник крамниці зобов'язаний поділити загальну кількість покупців на поодинокі торгові дні (на приклад при 6000 зареєстрованих покупців приділює №1—1.000 на понеділок, №1.001—2.000 на вівторок і т. д.).
Для орієнтації покупців поділ цей належить вивісити на виднім місці в крамниці.
Позачергово (і в першу чергу) належить полагодити:
а) особи, які не закупили або взагалі не одержали належних їм товарів в попередніх днях; б) особи, які виказуються довідкою праці, виставленою працедавцем; ц) жінки у відмінному стані, жінки з дітьми до трьох літ, хворих і особи віком понад 60 літ; д) молоко видається в першу чергу для дітей до 10 літ і хворих.
Додаткові купони (Цузац) можуть реалізувати в крамницях лише збірно фабричні кухні, підприємства і бюра. Поодинокі особи не можуть реалізувати додаткових купонів.

»Краківські вісті« 21.01.1942 Підвалини майбутнього

Доля судила нам переживати велику переломову добу. Перед нашими очима розвивається найглибший по своїх причинах та найдалекосягліший по своїх наслідках революційний процес, який назверх має вигляд воєнного конфлікту, та по суті — це конфлікт світоглядів, ідеологій, конституцій, — є він зударом усіх тих внутрішніх сил, що кермували духовим, громадсько-суспільним та господарсько-економічним життям европейського континенту впродовж останньої чвертини століття.
Тому то в заграві нинішньої воєнної хуртовини гинуть не лише великі матеріяльні цінності, але й вчорашні духові, щоб уступити місце тому новому, що їх зродить і вишліфує реорганізоване по війні життя европейського суспільства. — Обсяг нинішніх подій та їхня історична амплітуда такі непомірні й такі неоглядні, що ми, їх наочні свідки й подекуди учасники, не встані ні охопити своїм розумом, ні відчути своїм серцем всієї глибини величі та тієї далекосяглости історичного процесу наших днів. Лише пізніше, зі значної відстані часу, з історичної перспективи спроможемося усвідомити собі характер тієї сучасної історичної драми, яка знаменує собою великий морально-психологічний здвиг у думанні культурного загалу, яка вяжеться з початком нової епохи в сфері соціяльних, національних і державних відносин.
Сьогодні закладається перші підвалини величавої будови европейської, ба навіть світової майбутности, сьогодні витичуються — і то на довгі десятки літ, якщо не на цілі століття — шляхи життя й розвою поодиноких европейських народів. І ми мусимо глибоко призадуматись, сильно напружити свою уяву, щоб уявити собі широчінь сучасних завдань та розміри історичної відповідальности перед прийдешніми поколіннями. Обсяг тих завдань та розміри тієї історичної відповідальности ще Збільшують події останніх місяців а зокрема ота стихія масового руїнництва, що її в якійсь скаженій нестямі розлила довкола себе озвіріла большевицька потвора в останні хвилини свого володіння над нашим поневоленим народом. Які ж практичні позиції повинні ми зайняти в цій історичній хвилині, якими ідеологічними гаслами та організаційними засадами повинні ми кермуватися у своїй роботі над відродженням і poзбудовою зруйнованого національного життя?
В першу чергу мусимо памятати, що розбудова української національної духовости повинна спиратись на невмирущі засади христіянської релігії та загально-визнані у людському суспільстві принципи етики й моралі".
Друге: Із свідомости виїмково-великих розмірів нашого національного обовязку й нашої історичної відповідальности має зродитись — як природна духова потреба — почуття саможертви, самопосвяти, що подиктує одиницям і цілій масі основний закон національної моралі, а саме — підпорядкування загально-національним інтересам і потребам та принесення в жертву всіх інших інтересів — приватно-особистих, родинних, гурткових, клясових і партійних.
Причому треба мати все на увазі, що реальне здійснення заповітної ідеї, якою жили цілі покоління — може перевести лише ідейно-настроєний суспільний елемент. Тільки одухотворена тим ідеалом маса спроможеться відшукати потрібну силу для переборення й найбільших труднощів.
Кожний член суспільства повинен усвідомити собі також і цю духову й матеріяльну силу всенаціонального обєднання й виховати в собі стихійно-органічний потяг до встановлення й тривалого поглиблення психологічно-чуттєвого й інтелектуально-розумового звязку з усіма елементами українського загалу.
Йдучи за покликом поета: "праця єдина з неволі нас вирве", кожна одиниця українського загалу повинна перейнятися тою свідомістю, що її праця — це молот, яким кує вона щастя народу. Вона також не сміє підпорядкувати загальний інтерес особистому інтересові, а мусить нераз зріктися особистих нахилів та симпатій, підпорядковуючи свою волю збірній волі національного загалу.
Не маловажна також і стійкість та витривалість. Бо усякий чин чи завдання вимагають не лише запалу, але й витривалости. Добре знаємо питому нашій національній вдачі рису — загорітися ясним огнем, інколи навіть героїчного змагання, але й швидко в цьому вогні і згоріти — перетворитися в попіл розчарування та зневіри.
Інтелектуально й культурно зріла нація мусить також репрезентувати себе і зрілим, повновартісним патріотизмом. Пустословна хвалькуватість і шовіністична бундючність, перецінення духових якостей і творчих здібностей своєї нації та недоцінювання їх у інших націй — це познака слабости.
Морально-нездеформована й психологічно здорова людина до всіх життєвих фактів, зокрема до оцінки людських учинків повинна все підходити принципово, себто справедливо й обєктивно, без апріорних рішень та упереджень, без вузько-особистих симпатій та антипатій, без будьяких явних чи скритих тенденцій.
Ми повинні мати все на увазі й справу доцільного використання національних сил. Недостача фахових робітників у багатьох ділянках нашої матеріяльної й духової культури диктує нам вдумливе, обачне й плянове використання цих сил, з метою осягнення найбільшої доцільности в їхньому розподілі та максимальної продукційности в їхньому використанні. Значить, кожний на своє місце — туди, де його теоретичні знання або практичний досвід можуть знайти найбільш доцільне й корисне застосування. А притому треба безоглядно поборювати нахили й спроби різних невідповідних чи то під оглядом фахової кваліфікації, чи то під оглядом моральної якости осіб до захоплення командних посад і т. зв. "теплих місць". У відношенні до цих "громадських промисловців", що хочуть на патріотизмі заробляти, наше суспільство повинно виявити належну чуйність і рішучість. Ті ж самі позиції повинен зайняти загал і до всіляких авантюристичних елементів, що виявили би нахил до творення всякої отаманії. З неменшою уважливістю і діловою контролею, треба би не допускати до всяких зайвих і шкідливих синекур. При додержанні цих організаційних принципів усі складники нашого суспільного організму прийдуть до тих робочих функцій, які їм указує саме життя.
Тези ці можна вважати за найважливіші "скрижалі" української сучасности, що визначають провідний напрям для нашої національної моралі та витичують надійний шлях. Це ті основні підвалини для кращого майбутнього.
Борис Лисянський.

»Львівські вісті« 21.01.1942 Йордан у Львові

Львів, 21 січня.
Знову по двох роках перерви Львів мав змогу відсвяткувати традиційно й урочисто свято Богоявлення. Ще в навечер’я свята, у неділю, 18 січня у всіх львівських церквах відбулася співана Служба Божа з вечірнею. По вечірні — свячення води. Спеціяльно врочистий характер мало свячення води в храмі св. Юра.
В понеділок, 19 січня, в день Богоявлення відбулася в ранішніх годинах у храмі св. Спаса традиційна Архиєрейська Служба Божа, яку целєбрував новий український єпископ, доктор теологічних наук, ректор Духовної Академії у Львові Преосвященний Йосиф Сліпий. На цій урочистій відправі приявні були в церкві представники українського громадського життя та українських культурних і господарських інституцій, представники Української Поліції та багато громадян. Найбільша у Львові церква не могла помістити всіх вірних. По Службі Божій уформувався процесійний похід, що вирушив на Ринок, де при керниці напроти наріжняка вулиць Гродзіцьких і Домініканської відбулось Свято-Йорданське водосвяття. Керниця прибрана святково смеречиною. На колюмні старий трираменний хрест, що тямить уже неодно врочисте водосвяття у Львові. Ринок заповнили тисячі народу по береги. Тісним перстенем облягають будинок ратуша. Кругом вулицею проходять процесії львівських церков із своїми парохіянами. Дальше зорганізовано йдуть українські установи, жіночі товариства, молодь. Рівною колоною йде відділ Української Поліції з сотником Пітолаєм у проводі. Скріплений хор співає українські коляди та щедрівки. Йде орхестра львівських трамвайників. Процесійний похід замикає кілька десяток українського духовенства з імпозантною постаттю нового єпископа. Відчувається врочистий, радісний настрій. Навіть сильний мороз не може його затерти. Українські поліцисти вдержують порядок, припинивши коловий рух довкола Ринку. Все видається новим: і само Водосвяття й ця багатотисячна релігійно-національна маніфестація, заборонені в минулих двох роках. По водосвяттю процесійний похід вертається до церкви. Преосвящений шле із свяченою водою благословення мешканцям і містові.
В оба святочні дні вечером Львівське радіо передавало концерт українських колядок і щедрівок. Це ще більше підкреслило врочистий характер Йордану в 1942 році.
(от).

»Львівські вісті« 18.01.1942 За розвиток промислу і торгівлі

Прикладна рекляма, сперта на наукових основах
Львів, 18 січня.
Важкий большевицький режим, що 22 місяці гнобив все життя Галичини, здавив теж всяку рекляму в торгівлі, називаючи її буржуазійною вигадкою. Купецька рекляма стала зайвою, з огляду на знищення всієї вільної торгівлі, творчої ініціятиви, здорової конкуренції, що підвищує якість товарів. З настанням теперішньої дійсності змінились і відносини в торгівлі. До творчої праці стали колишні кооперативи та приватні підприємства, створились нові фірми. Вслід за розвитком вільної торгівлі виринула потреба відповідної реклями, необхідної для швидкого збуту товарів і зовнішнього принадного оформлення торговельних приміщень.
Рекляма не була в нас досі поставлена на високому рівні. Тому Інститут Психотехнічних Досліджувань міста Львова, бажаючи охопити цілість нашого професійного життя в усіх його ділянках, звернув увагу і на рекляму та відкрив у себе відділ Прикладної Реклями, що має на меті дати проблемі раціональної реклями наукову основу, оперту на психології маси і психології самої реклями.
Вже досі може цей відділ почванитися позитивними вислідами своєї праці. У тісній співпраці з іншими відділами Інституту, спираючись на психотехнічному досвіді, беручи під увагу приписи архитектурного відділу Управи міста Львова, дбаючи про правильне мовне оформлення, дав він за 5-місячний період свого існування двісті справді мистецьких проєктів шильдів і вивісок для міських установ, кооператив, трестів і приватних підприємств, чим з'єднав собі численну клієнтелю не тільки серед українців, але теж і серед німців та всього населення міста. До кожного проєкту шильду виконано фасади порталів, яких кількість сягає до чотириста рисунків. Усі ці рисунки і проєкти були затверджені господарським і архитектурним відділами Управи міста Львова. З доручення Відділу Пропаганди для Дистрикту Галичини, виконав відділ Прикладної Реклями два пропагандивні плакати: "Не ледарюй, Батьківщина кличе до праці" та "Зберігай чистоту, а збережеш здоров'я", які тепер друкуються і незабаром появляться на мурах нашого міста та інших міст, містечок і сіл нашої країни.
Тепер приступив Відділ до виконування психотехнічно продуманих етикет та окрас на опакування товарів, що є одним з важливіших засобів реклями.
У співпраці з Відділом Протидіяння Нещасливим Випадкам, Відділ Прикладної Реклями наміряє виготовити пересторожний фільм для молоді і старших, пересторожні таблиці та малюнки для протидіяння нещасливим випадкам по фабриках, заводах та варстатах.
Для виконання згаданої праці відкрив Відділ Прикладної Реклями графічно-малярське ательє, в якому працюють образотворчі мистці-графіки й архитекти-рисівники, та наладнав Бюро Реклями, яке приймає замовлення на всього роду реклями при вул. Гандельсштрассе (Бурлярда) 4.

»Краківські вісті« 17.01.1942 Надмірний оптимізм і песимізм

Ледве чи якийсь інший народ нараховує в себе надмір оптимістів і песимістів як наш.
Сьогодні ми, здається, на тій точці нашої психічної орбіти, коли годі сказати, кого в нас більше: екзальтованих оптимістів чи песимістів. В кожному разі осіб, що не належать ні до тих, ні до других, стає щораз менше. Здається також, що песимістів і прибуває.
Зрештою, справа не в тому, кого більше, а кого менше, і не в тому, щоб ми мали більше неоправданих оптимістів, ніж чорних песимістів. А в тому психічному стані, що родить і тих і других, та в тому, що здецидований оптиміст завтра стає чорним песимістом або навпаки.
Як песимізм, так і екзальтований оптимізм — це не якісь тривкі прикмети духа поодиноких осіб чи людських збірнот, а щось плитке, пливке, поверховне, примхливе; не плід праці духа в глибині його нетрів, а щось таке, що кожний вітер може навіяти й розвіяти; це настрої дитинства, яких, на жаль, ще не визбулися деякі народи, хоч і нараховують собі тисячі років життя.
Тому то прикро констатувати серед свого рідного народу таке велике число як надмірних оптимістів, так і песимістів. Це явище повинно викликувати на нашому обличчю сором, а в душі — тривогу. Повинно спонукувати нас до того, щоб визбутися цих познак дитинства й збільшити в собі познаки зрілости та мужности. Ми повинні перестати врешті бути й надмірними оптимістами і песимістами. Бо й оптимізм і песимізм однаково шкодять у житті — особистому, суспільному й національному.
І на це маємо приклад не лише з минувшини народів, але й зі сучасности. Ніколи ні оптимісти ні песимісти не були рішальними чинниками життя. Історія цих термінів навіть не знає. Не зустрічаємо їх і в характеристиках ні великих переможців, ні в таких самих великих невдачників.
Рішальними чинниками в осягненні мети є: знання, вміння, воля, сила, засоби, орієнтація, обрахунок, використовування нагоди й часу, віра в свою ідею, народ і самого себе та праця — душі й тіла. Тому то нам треба якнайшвидче усунути з нашого життя всякі рожеві та чорні окуляри.
Щоб вигравати на шахівниці життя треба добре грати: тверезо, вміло, з добрим розрахунком, уважливо й з напруженням. Оптимісти — це ті ледащі грачі, що вічно надіються на чужий недогляд чи помилки, песимісти — такі самі суспільні ледарі, що не хочуть чи не вміють змусити себе до впертої праці та зусиль.
В сучасній дійсності і ті, й другі однаково шкідливі, бо вони перешкоджають нам виробити в собі ті якості, що одні ведуть до осягів: рівновагу духа, бачення й відчування тієї дійсности, тверезість ставлення до подій, звичку орієнтуватися, працьовитість, і завзяття.
Бо лише з такими духовими прикметами як каже здоровий розум і розрахунок, можна мати й осяги в життю.
В. Островський.

»Краківські вісті« 16.01.1942 Що кожний повинен знати зі закону про радіо

Щоденник "Краківер Цайтунґ" з 13. І. ц. р., ч. 10 помістив статейку поштового радника д-ра Шміта про поборювання незаконного посідання радія загалом у Генеральному Губернаторстві а зокрема в Галичині. На спеціяльну увагу заслуговує те, що керманич Головного Відділу Пошти в Уряді Генерального Губернатора видав розпорядок у справі виконання на терені Галичини закону про радіо. Згідно з тим розпорядком влада поборюватиме і на терені Галичини зі всією суворістю закону про радіо з 13. IV. 1940 р., всіх тих, що нарушують приписи цього закону. Згідно з його постановами вже на те, щоби мати радіоприймач, треба дістати дозвіл поштової влади. Такі дозволи видає Німецька Пошта Схід.
Виновником у розумінні цього закону є вже кожний, що без дозволу має радіоприймач без огляду на те, чи він приймає радіо свідомо або несвідомо. При тому зовсім байдуже, чи він вживає, чи ні того апарату. Вистарчає, що в чийомусь помешканні є радіоприймач і що він не може предложити дозволу поштової влади. Таксамо постанови закону про радіо нарушує також і той, кому вигасло позволення мати радіо, якщо він упродовж 8-ох днів не віддасть радія в компетентному поштовому уряді. За нарушення всіх тих постанов передбачена найнижча кара 6-ох місяців.
Згідно з § 6-им закону про радіо в Генеральному Губернаторстві кожному представникові поштової влади требі вможливити доступ до помешкання або до тих обєктів, де є або можуть бути радієві апарати.
Дозвіл мати радіоприймач дає Німецька Пошта Схід. Щоби його дістати треба подати прохання, яке складається на приписаних формулярах, що їх можна безплатно дістати в поштових урядах. Дозвіл мати радіоприймач видає влада на письмі. Поштова влада може його відкликати кожної хвилини.

»Краківські вісті« 14.01.1942 Яка ще спроможність?

І. Ґіґантичні змагання, що почалися мінхенською подією та походом на Польщу, розгорілися тепер у цілому світі і лише мало залишилося ще держав, які не попали в цей воєнний крутіж. На порозі третього року війни цікаво приглянутися дещо ближче всім цим виглядам перемоги та зясувати положення обох ворожих сторін.
Вороги того нового ладу, що народжується в огні боїв, у яких приймають участь мільйони, впевняють, що 4/5 людства є проти держав оси, що безмежні простори, повні сирівців, багаті промисловістю, є ще під владою представників капіталу й слухняної йому "пролетарської держави" — тієї представниці "найкращої демократії й соціялізму" і найбільшого варварства та що це все забезпечує перемогу большевикам і англьосаської плютократії.
Та тут ні причому всі гучні фрази, числа й блискучі ілюзії, якими противники оси силкуються запаморочити голову. — Найкраще проаналізувати холодно становище обох сторін, памятаючи, що — "не ті, які придивляються, а ті, які бють ся вирішують долю".
І так найбільший та постійний ворог Европи, що зударився з нею на величезному фронті — це спадкоємці давної Росії, сучасна комуністична Московія. Наскільки цей фронт міг би заважити, почнемо з оцінки воєнних можливостей на ньому.
Як представляється у дійсності ця сила? Досі з тих 400 дивізій, виставлених на початку війни, знищено як організаційні рямки майже 350. Втрати вишколених резерв сягають несамовитих чисел: коло чотири мільйони полонених, коло 10 мільйонів вбитих, ранених і дезертерів. Одначе треба думати, що в тому нервовому напруженню, в якому перебувають тепер маси організованих комуністів і НКВД, які відплили за Дон, вони кажуть дати не лише необхідне організаційне темпо, але й висунути геніяльних організаторів, що імовірно могло вже статись.
Яка ж їх спроможність і можливості для створення нових боєздатних частин?
Перш за все це екзекутива, "дорогоцінні" кадри НКВД, які в більшості заховалися і врятували своє життя і стоять до диспозиції зі всіма своїми "випробуваними методами".
Що до людського матеріялу, то на території СССР тепер зайнятій німецькими і союзними військами перед війною було коло 93 мільйонів населення, так, що большевикам залишається ледве менша половина, бо коло 92 мільйонів. Значить нині совіти вже слабші що до числа населення ніж Німеччина та її европейські спільники, яких на 40 мільйонів більше.
Як щоб думати, що большевики зі своєю безоглядністю використають для дальшої війни все здатне до зброї, що вони можуть притягнути до цього і комуністичні живла Китаю, як це робили в боротьбі проти нас у 1918—19 роках, то були б ще у спромозі виставити навіть 10—12 мільйонів як гарматне мясо, тобто стільки, скільки вже втратили.
Бо НКВД має ще кого гнати в окопи своїми револьверами. Та тут одно найважніше питання: чи ці маси мали б чим воювати — чи набралося б стільки виряду й потрібної зброї?...
Відомо, що за минулі бої втратили большевики коло 23 тисячі гармат і 13 тисяч повзів, не рахуючи лекшої зброї так, що в них тепер залишилось всього по 4 гармати на 1000 вояків, що у сучасному стані техніки рівняється самогубству.
Совіти втратили й всі важніші промислові осередки такі, як Кривий Ріг, Дніпропетровськ та Донецький басейн. При тому знищений тульський та петербурський, найкращі з цих осередків, найбільше розвинені з передреволюційними традиціями.
Залишився тільки район московський, поволжський та таємничий Магнітогорськ зі своєю полярною округою, про яку ходять лише легенди, але про яку нічого конкретного не можна сказати
Тож велике питання, яким чином могли б совіти поповнити свою втрату, при тому стані воєнної промисловости, надробляючи десятки тисяч гармат і повзів, тисячі літаків та безліч іншого боєвого виряду.
Німецькі джерела виказують, що промисл СССР стратив 60 відсотків свойого вирібництва, ворожі німцям джерела признають втрату коло 50 відсотків, значить, що совіти при всій своїй напрузі не всилі випродукувати стільки технічного матеріялу, який мігби забезпечити ці нові мільйонові формації.
Залишаються тільки надії, на світову плютократію — большевицьких союзників — Англію і Америку.
Ці можливості постараємося зясувати у черговій нашій статті.
[Краківські вісті, 13.01.1941]
ІІ. В попередній статті ми зясували положення Совітів після жахливих втрат та їх надії, яких вони можуть ще хапатись як дошки рятунку — а саме можливостей допомоги від союзників — Англії та Америки.
Коли б навіть не брати на увагу офіційних англьо-американських заяв, ще їх воєнний промисл не вистарчає й уважати ці заяви як пропагандивний засіб для збільшення вирібництва, то щодо помочі Совітам заходять ще й інші непомірні труднощі. Бо навіть надроблення всіх цих потрібних Совітам повзів, гармат і літаків не вирішує ще справи. Куди і як доставити цих 30 тисяч гармат, 13 тисяч танків і тисячі літаків?
Найкоротший шлях з Америки до царства Сталіна виносить 3000 кілометрів водою. Виринає перше питання, що вдіяти з цим тонажем, якого не вистарчає навіть для Англії? Потім — куди доїхати, де причалити. Єдина ще можлива пристань це Архангельськ, але він уже замерз. Врешті від нього до фронтового району ще цілі сотки кільометрів поганих шляхів; при тому не вистарчає ні возів ні паротягів.
Другий такий шлях достави був би на Владивосток, та й це вже пропаща справа, коли Японія вступила у війну. Японська фльота всевладно панує сьогодні на Тихому океані й перевезти щонебудь від Алеутів, через цих 4000 кільом. до Владивостоку неможливо.
Прихильники Москви могли б доказувати, що мовляв, і "нєбивалоє биваєт" та що "умом Росію не понять, аршіном царським не ізмєріт, в Росію нужно только вєріть" та що можливий довіз навіть через Камчатку. Але цьому й наївний не повірить.
Які ж залишаються ще можливості? Довіз через Іран та Авганістан або й Сирію.
Та тут можна брати під увагу лише грунтові й шосейні шляхи, що ведуть від залізничих стацій в Індіях Кветта й Куг ель Тафан у Белуджістані до Теджент у Туркестані відділених на 1000—1200 кільометрів та від пристані Бендер Абас у Армундському заливі віддалених від цього ж Тедженту 1700 км. Далі довіз мусів би йти або на Красноводськ дальше Каспійським морем на Баку й залізницею на Дербент, Ростів, тому, що Каспійське море на північ від Баку замерзає. До цих тисяч кільометрів по звичайних шляхах треба ще додати біля 2000 км. залізницею та 200 км. Каспійським морем.
Можливий довіз із Тедженту залізницею на Бухару — Ташкент — Казалинськ — Самару, але це буде віддаль яких 3000 км.
Ще дальший через Персію-Іран, уздовж Тигру й залізниці важкими гірськими шляхами довжини 900—1200 км. до пристаней на південному березі Каспійського моря, а далі 300—400 км. водою до Баку. Мінімальне також практичне значіння шляхів через Сирію, про які ми згадали тільки для точности.
Та на тому й не кінець. Бо поза цими довозними шляхами ще треба брати на увагу цей довжезний морський шлях до Америки, плавбу, яка триває до Сідней в Австралії місяць, відсіля до Перського заливу два з половиною місяця, разом чверть року й 15 днів, бо прямі шляхи Японія вже відтяла. Заризикувати Америці довіз через Середземне море для скорочення плавби ще більша небезпека зогляду на німецько-італійські підводні човни.
Так приблизно виглядають усі ці можливості достав, на які надіються Совіти, бо ніщо інше їм не залишається.
А тому й зрозумілі всі ці скажені атаки большевиків для рятування південного крила, ці спроби десантів на Кримі й оборона Севастополя — цього ключа до Чорного моря.
Так чи так — малі надії.
[Краківські вісті, 14.01.1941]
ІІІ. У двох попередних статтях ми розглянули положення совітів і їх спроможності щодо технічних засобів потрібних для підсилення винищених військових частин.
В загальному підсумки такі: Власний промисл большевиків зменшився на 60%. Він у важких умовинах. Через постачання палива, не мав змоги водночас достарчити технічного матеріялу й боєвих засобів у такій кількості, яка потрібна для тієї маси людського матеріялу. Сподівана допомога від союзників СССР також не може цього вирівняти, хоча би вже через усі ці труднощі довозу, про які ми вже згадали.
Отож про відновлення сил СССР у тому розмірі, як це було на початку війни, годі й думати. СССР міг-би спромогтися тепер ледве на 1/4 того всього, значить найбільше на яких 100 дивізій. Але й ці дивізії були б значно гірше засібленні технічним вирядом. Щодо летунства, то англьо-американський бльок міг би надіслати літаки повітряним шляхом, коли би сам їх мав подостатком, притому міг би надіслати самі апарати без обслуги. А деж набрати большевикам цих летунів після усіх цих втрат? Новики не спосібні до бою, не маючи ні потрібного вишколу, ні досвіду.
Тому цих 100 нових дивізій, які могли б бути кинені на фронт, не причиняться до осягів, тимбільше, що німецька армія погромила 300 краще вишколених і озброєних дивізій. І всі ці резерви і ця гуща людей, якими ще диспонують совіти в нинішній дійсності ніпричому, коли не має потрібних засобів, ні цих вимог вишколу та технічного виряду. Ясно, що такий стан вимагатиме тільки дальшої підготови нових німецьких рішень.
Йде тут про впорядкування вже перейдених просторів, створення на них нових баз для дальшого знищення можливостей ворога, зокрема всяких сполучень з джерелами нафти й довозом від англьо-американських союзників, тобто перервання шляхів з півдня.
Ясно, що положення вимагалоб від большевиків збільшення технічного виряду та вишколу цих своїх мас.
А проте їх командування кидає щойно сформовані, слабо засоблені війська все в нові атаки, зменшуючи тимсамим не лише свої резерви, але й ці технічні засоби, що ще зацілілі.
Це можна пояснити тим — що совітське командування хоче за всяку ціну рятувати Петербург із престіжевих оглядів, а Севастопіль тому, бо заняття його значно посилювало би німецьке становище й загрожувало би звязкам зі союзниками. При тому большевики намагаються бодай хвилевими осягами підрятувати себе на внутрішньому фронті, а звязуючи як найбільше німецьких сил на східньому фронті, облекшити становище й англьо-американських своїх союзників. — Цими атаками большевики думають виснажити німецьку армію не рахуючись зі своїми жахливими втратами, мовляв "у нас людей хватіт", але і цих людей далі може невистарчити, при такій несамовитій тактиці.
І так стоїмо на переломі, коли шанси перемоги залежать від доцільности рішень й енергії їх переведення. Багато плюсів має тут німецька армія, яка має дотепер не тільки самі перемоги, але й залишилась непорушеною у своїх організаційних основах. При тому провід її не гониться за престіжовими ні за іншими ефектами, а веде акцію доцільно і пляново та може вибирати час і місця удару й може дозволити собі й на всякі інші рухи, без ворожої загрози фронтові.
Всеволод Петрів, генштабу ген. хорунжий.
[Краківські вісті, 16.01.1941]

»Львівські вісті« 11.01.1942 Справа Православної Церкви

Справи Православної Церкви завжди були близькі українському громадянству. Тому нічого дивного, що й сьогодні, в нових умовах, коли, дякуючи німецькій зброї, Україна вже вільна від найстрашнішого ворога Церкви — безбожницької Москви, справа Православної Церкви стала однією з тих, що цікавить, а одночасно й турбує все українське громадянство. Зокрема, перед українськими церковно-громадськими чинниками стала сьогодні в цілій повазі проблема самої Організації Православної Церкви в Україні, роля якої при будові нового життя матиме величезне, на нашу думку, значення.
Ми свідомі, що вирішення церковної проблеми, після двадцятилітньої большевицької неволі, не є легке, тим більше, що й сучасний стан Православної Церкви в Україні викликає цілком оправдані побоювання, що тієї ролі церква може не відіграти, якщо до розрішення церковних справ не приступиться негайно.
Щоправда, улегчує ситуацію відношення українського громадянства до справ Церкви, що є сьогодні цілком однозгідне в поглядах так щодо форми, як і змісту Православної Церкви в Україні. Та все ж таки побоювання мають підставу, а джерелом їх є насамперед факт, що на Україні не існує досі єдиний правнодіючий зверхній церковний орган, який відповідав би потребам і стремлінням українського народу. Очевидно, відсутність такого авторитетного церковного органу використовують ворожі українському народові сили, які свідомо творять ситуації, що спізнюють організацію Церкви в нових умовах, а в церковне життя вносять неспокій.
І як це прикро, а мусимо ствердити, що до тих сил треба в першу чергу зарахувати частину православного єпископату, який через незалежні від українського народу обставини, знайшовся сьогодні на українських землях.
Маємо тут на увазі групи єпископів, на чолі з крем’янецьким архиєпископом Олексієм, групу найбільш активну, групу чужу й ворожу українському народові духом (а деяких єпископів — чужих і кров'ю), групу, зв'язану різними зобов'язаннями з чужим нам московським церковним осередком, групу, яка не зважаючи на ніщо й на нікого та не перебираючи в засобах, посягає очолити Православну Церкву в Україні й попровадити її організацію в бажанім тільки собі напрямку.
Становище цілого українського громадянства до акції архиєпископа Олексія і прихильних йому єпископів є однозгідне, як однаковою є й оцінка тієї роботи.
Воно цілком покривається з постановами Єпископської Ради при архиєпископі луцькім і ковельськім, яка на засіданні 28 листопада м. р. під головуванням Владики Полікарпа ствердила, що: "Москвофільську діяльність архиєпископа Олексія і сущих з ним єпископів, Єпископська Рада гостро осуджує, як шкідливу для Української Церкви і гріх проти українського народу, а також і проти церковних канонів".
Ті ж постанови стверджують, що обіжники і розпорядження архиєпископа Олексія, який і надалі уважає себе правлячим єпископом Волинським, хоч цього титулу він зрікся під час большевизму, — "впроваджують неспокій і заколот у Церкві".
Рівно ж і Українська Церковна Рада в Рівному в своїх постановах стверджує, що: "єпископи, які знайшлися на Волинських землях на чолі з архиєпископом Олексієм, вносять у церковне і громадське життя елементи анархії і розкладу".
Та чи можна інакше окреслити поступування тих єпископів. Чи ж постанови т. зв. "собору єпископів" у Почаєві про створення "Православної Автономної Церкви" для України т. т. залежної від Москви, не є глум з найсвятіших почувань українського народу.
Можемо не дивуватися тому, чисто політичному посуненню, тим більше, що двох з трьох творячих "собор" єпископів не-українці, а архієрейські свячення одержали під час побуту большевиків на Волині, тобто за згодою московського церковного центру. Але обов'язком кожного свідомого українця є нап'ятнувати подібну роботу та всіма силами допомогти українським церковно-громадським чинникам припинити шкідливу з погляду громадського і церковного акцію.
Припинення ж акції арх. Олексія, на нашу думку, є наглою конечністю, бо до українського громадянства все більше починають доходити непокоючі чутки про масове свячення ним в останніх місяцях священиків, що не завжди є належно підготовані до того високого становища, про виїзд на Східню Україну з його благословенства різних оо. Ковальських, відомих зі свого ворожого відношення до всього, що є українським, про намір висвячення арх. Олексієм ще кількох єпископів і то без порозуміння з українським громадянством і державними чинниками й т. п.
Ні, цьому мусить настати кінець, бо українське громадянство свідоме того, в яких часах живе й не може далі толерувати осередку, що вносить у церковно-громадське життя елементи анархії і розкладу.
Український нарід включився у великі історичні події і всіма доступними йому сьогодні засобами прагне спричинитися до перемоги Великої Німеччини, що веде боротьбу за перебудову не тільки фізичну, але й духову цілої Европи, вважаючи, що знищення Москви є головною до цього передумовою.
Тому всі ділянки нашого життя мусимо підпорядкувати тій великій меті.
Церкву теж.
Мусимо скінчити з партизанами і на тім відтинку. А щоб охоронити наш організм від штучного обезсилення, мусимо діяти скоро і рішуче.
Тому приєднуємося до становища українських єпископів, українського духовенства й українського громадянства, що оздоровлення відносин у церковному житті прийде тільки тоді, коли негайно, згідно зі святими канонами нашої Церкви і в порозумінні з німецькими державними чинниками, буде створений на Україні авторитетний церковно-адміністративний орган на чолі з єпископом-українцем, що користатиме з довір'я цілого українського громадянства.
Степан Скрипник ("Волинь").

без політиkи

Львівські вісті 22.01.1942 Замітний ювілей

До 60-річчя народин Преосвященного Іларіона, архієпископа Холмського і Підляського, проф. д-ра Івана Огієнка
Дня 15 січня (2 І. ст. ст.) минуло 60 років життя небуденній людині. Проф. д-р Іван Огієнко! Це ім'я знане по всій Україні та по всіх закутках, куди розбрилися переселенці чи емігранти української національності. Скрізь і всюди до цих людей дійшли чи то популярно-науковий місячник "Рідна Мова", видаваний з 1933 р. аж по серпень 1939 р., чи то популярно-наукові праці про сучасну та минулу українську літературну мову, чи то великі наукові студії з тієї ж самої ділянки.
Життя проф. І. Огієнка — це частина історії українського народу, який своєю діяльністю сягає до різних ділянок українського культурно-політичного життя. Життя проф. Огієнка — це символ життя українського вченого.
Народився Іван Огієнко 2 січня (ст. ст.) 1882 р. в містечку Брусилові, Радомиського повіту на Київщині в селянській сім'ї. Скінчивши початкову народну школу в рідному містечку, вступив він (1896 р.) до Київської Фельдшерської, і хоч покінчив її з прегарним успіхом та став (1900 р.) лікарським помічником у Київському військовому шпиталі, то це звання не тягнуло його до себе. Київ зі своєю історично-науковою традицією повів його у середню школу, яку покінчив екстерном та опісля вписався на історично-філологічний факультет Київського Університету. Тут почалася справжня дорога вченого. Ще передтим пробував він пера в поезії та прозовій белетристиці, та скоро зрезигнував з цієї ділянки культурної праці, а перейшов на справжню наукову, бо вже в університетській лавці став оголошувати друком наукові праці з ділянки українського мовознавства. В 1909 р. став учителем у Київській середній школі, а в 1915 р. приватдоцентом у Київському Університеті. В 1918 р. став він попри наукову працю прокладати шлях для канонічного заснування Української Автокефальної Православної Церкви. Після відродження Української Православної Церкви став він у 1919 р. міністром ісповідань Української Республіки, а в 1920 р. міністром освіти. Тут започаткував акцію над перекладом богослужбових книг, відновленням традиції Української Автокефалії та переорганізуванням духовного шкільництва. З заснуванням Держ. Університету в Кам'янці Подільському став проф. Огієнко першим його ректором.
Та прийшли важкі дні й роки для Української Народної Республіки, а з ними і важкі дні скитальщини проф. Огієнка. Переїзд у Галичину, табор емігрантів у Тарнові, вчителювання у Львові, а потім професура на катедрі старослов'янської мови на Богословському відділі в Варшаві, потім праця в редакції журналу-місячника "Рідна Мова" аж до 1939 р. Коли ж прийшло звільнення холмських і підляських православних українців спід польської кормиги і треба було стати у релігійному проводі цих 20 років понижених людей, проф. Огієнко піднявся ще одного важкого завдання — архієпископської мітри на холмському владичому престолі, прийнявши передтим у манастирі ім'я першого київського митрополита-українця Іларіона.
А наукова діяльність Достойного Ювілята? Це довгий, понад 500 чисел реєстр праць з різних ділянок української культури: історії мови, сучасної мови, слов'янської палеографії, старослов'янської мови; а далі переклади Св. Письма і богослужбових книг на українську мову. В ділянці сучасної мови займається він всіма ділами граматики: лексикологією, фонетикою, морфологією та синтаксою. Проф. Огієнко за свої праці став почесним доктором філологічних наук на бернському університеті. Та він не тільки пише для спеціялістів, але й популяризує українську граматику серед широких мас народу редагуванням місячника "Рідна Мова", в якому порушує найрізнородніші питання сучасної української мови, вчить загал говорити однією літературною мовою, йдучи за поставленою девізою: "Для одного народу одна літературна мова й один правопис". А попри це безліч популярно-наукових статтей і праць по українському мовознавству, а все для одної ідеї — єдности нації. Цю ідею поглибив Ювілят ще й девізою: служити Богові — це служити Народові.
В дні шістдесятліття народин Достойного Ювілята, Преосвященного Владики Іларіона українське громадянство бажає йому многих літ і кріпкого здоров'я та сил служити Богові й Народові.
В. М. Л.

Краківські вісті 21.01.1942 Свят-Вечір у полонених

Бувають моменти в житті народів, коли вони, хоч переживають переломові хвилини своєї історії, приневолені силою зовнішніх обставин займатися впродовж деякого часу тільки т. зв. "дрібними": культурно-освітними, суспільно-економічними, допомоговими та іншими цього роду справами. І горе такому народові, коли його провідні кола знехтують цього роду "дрібницями", бо коли прийде слушний час, не буде матеріялу для того, щоби здвигнути велику будівлю.
Саме такий момент передишки в переломовій добі переживаємо ми, українці. І треба з вдовіллям ствердити, що, по деяких ваганнях серед частини нашої суспільності, провідні наші кола зуміли втягнути наш загал саме до цієї малозамітної, буденної, муравлиної суспільної, громадської праці. До такого висновку мусить прийти кожний, хто вдумливо спостерігає наше теперішнє збірне життя.
До такої, здавалося би на перший погляд, малозамітної, скромної громадської праці належить допомога полоненим українцям, яку веде УЦК у Кракові з Україн. Допомоговими Комітетами й Українська Краєва Комісія Допомоги полоненим у Львові та її клітини в краю. Одначе праця, яку веде ця Комісія, така далекосягла, що її значіння і наслідки мабуть не всі в нас якслід освідомлюють собі. Це ж бо вчинками, а не словами провадиться в життя ідея тіснішого обєднання і скріплення почуття приналежності до однієї нації між українцями західніх земель та нашими братами знад Дніпра. Всі ці полонені українці, колишні червоноармійці, які одержали й одержують матеріяльну і моральну допомогу від наших Комісій Допомоги, нераз може вперше в житті усвідомлять собі якслід, що це таке кровна і расова приналежність до однієї нації і як вона проявляється назовні. Це усвідомлення понесуть вони у свої рідні сторони та роскажуть, що з ними поводилися в нас, як з рідними і допомагали їм, чим могли.
Такі думки роєм снувались нам, коли ми вертались пізно вночі зі Свят-Вечора, влаштованого для полонених українців, колишніх червоноармійців, що переходово перебувають у Львові. Святу Вечерю влаштувала для полонених Українська Краєва Комісія допомоги полоненим у Львові у перехідній станиці для полонених, приміщеній при вул. Клепарівській 15. Біля влаштування цієї вечері найбільше попрацювали, наскільки вдалось нам розвідати д-р Т. Воробець, голова Комісії, його заступник д-р Юськів, пані Г. Митикова, Михалевич, пані Крохмалюк В., п. Козачинський, адміністратор станиці, п. Лунева та інші.
4 год. пополудні. Входимо до просторої салі Станиці. Довгі столи застелені білими скатертями, дарованими громядянами Зборівщини. В куті велика, гарно прибрана ялинка. На столах: просфора, кутя, борщ, маківник, книші, риба смажена, вареники, компот, цигарки, тощо. Довкруги столів понад 90 (девятьдесять) полонених з різних областей України, між ними тільки кількох галичан.
Після спільної молитви глибоко релігійну і патріотичну промову виголосив о. Горчинський та прочитав пастирського листа Митроп. Шептицького. Промова, зміст листа та святочна обстанова вечері викликала сильне вражіння серед полонених. В одних слідне було велике зацікавлення, бо чейже перший раз були учасниками такої хвилини, деякі плакали зі зворушення, а в усіх радість сіяла на обличчях. Зорганізований з полонених хор заспівав "Бог Предвічний", заімпровізована з полонених орхестра заграла коляди.
Роздача просфори. Зачалося споживання просфори. Один з полонених каже:
— Я вперше в житті споживаю Причастя.
Треба було пояснювати, що це не св. Причастя, а просфора.
Інші полонені питалися, чому кутя солодка, чому саме з медом та маком, і взагалі розпитували про різні їм невідомі речі, звязані з традицією і звичаями Свят-Вечора. Все те треба їм було розяснювати. Ще інші питались, чи відтепер щодня столи будуть для них так багато заповнені... Дехто питав: яке значіння має Тризуб, що висить на стіні, а яке образ Богоматері... Все це треба було вияснювати, наче малим дітям.
Після вечері орхестра і хор полонених грали і співали до 10 год. вечора коляди та українські патріотичні пісні. Управа Станиці однозгідно стверджувала, що хор та орхестра зорганізувались самотужки, полонені просили тільки, щоб їх навчити мельодій коляд і таких українських пісень, яких не вільно було співати підчас совєтського режіму.
Відтак один з полонених подякував усім тим, щоб влаштували Святу Вечерю й опісля вони заспівали разом "Ще не вмерла Україна". Це була приємна несподіванка для Управи Станиці, бо національного гимну хор полонених ні інші полонені у Станиці не вчилися.
Хворим полоненим, які не могли сидіти при столі, влаштовано Святу Вечерю в іншій салі, там, де вони лежали. І там була ялинка, просфора, святовечірні страви, коляди. Серед них саме найбільше було таких, що плакали в цю свят-вечірню хвилину. Так і відчувалося, що для неодного з них — це переломова у житті хвилина; яка глибоко запала йому в душу і врилася в память.
При кінці не можу не згадати одного зворушливого моменту. Приявним впадало в очі, що одна пані більш запопадливо, як інші, піклується полоненими і більше почувань та серця вкладає у працю для поправи їх незавидної долі. На мій запит, що її спонукує до такої жертвенності, п. Митикова Олена, бо це власне вона була, відповіла:
— Большевики ще в 1940 р. забрали мені сина, і досі його немає та мабуть вже й не буде. Тому я рішила присвятити всі свої сили і ввесь труд допомозі українським полоненим. І я всіх їх приймаю як своїх рідних дітей...
Вертаючись у пізну ніч домів, роздумував я теж над нерозгаданою містерією любови материнського серця української матері-страдниці, що незбагнутим способом материнську любов до втраченого сина переливає на тих українців, які хвилево найбільше тієї любови і допомоги потребують.
Нарід, що має такі матері, не загине.
М. П.

Львівські вісті 21.01.1942 "Жайворонок"

Оперетка на 3 дії Ф. Лєгара. Постанова: П. СОРОКА. Диригент: Я. БАРНИЧ. Концертмайстер: О. ГОЛИНСЬКА. Декорації: М. РАДИШ. Балетмайстри: Е. ВІГІЛЕВ, В. ШТЕНГЕЛЬ. Мистецький керівник: В. БЛАВАЦЬКИЙ. Музичний керівник: Л. ТУРКЕВИЧ.
"Жайворонок" Лєгара — це класична оперетка, що поєднує основні риси цього жанру театрального мистецтва: легку мелодійну музику, згармонізовану з нею погідну акцію без надто складних психологічних ситуацій, соняшний, безжурний дотеп, інколи з переходами в легкий задумливий смуток. Як в інших віденських оперетках того часу, в фабулі й музичному змісті мадярські мотиви. Молода селянська дівчина закохується в маляра, що малює з неї портрет. За намовою маляра враз із своїм дідусем переїжджає до нього до Будапешту. Але незабаром переконується, що це невідповідне їй середовище. Вона покидає місто, дійшовши до порозуміння із своїм давнім нареченим, сільським парубком, маляр повертається до своєї попередньої нареченої, театральної артистки.
У постанові Львівського Українського Театру оперетку виведено з усією дбайливістю і мистецьким тактом. Після "Циганського Барона", що був блискучим іспитом мистецьких спроможностей нашого театру, не можна було мати ніяких сумнівів щодо успіхів у цій куди легшій оперетці, тимбільше, що між нашими артистами є сили, які мають довід та безсумнівні здобутки в ділянці опереткового мистецтва. Так, напр., талант С. Стадниківної має вдячне поле до попису. В ролі Маргіт виявили себе вповні її молодечнй чар, легкість та безпосередність у виведенні типу простодушної селянської дівчинки, повної довір’я до життя й людей. Гідним її партнером був Й. Поляків, що його милозвучний тенор добре знайомий нам із попередніх його виступів. Тут у сальоновій ролі маляра Шандора ми подивляли його стриману елегантну гру без зайвих ефектів і шаржу. Чималу несподіванку зчинив публиці В. Блавацький у ролі Паля. Мало хто з нас мав нагоду бачити нашого заслуженого артиста в оперетковій ролі. Талант Блавацького зумір відповісти всяким вимогам. А проте, хоч публика з захопленням оплескувала його дотепи й бездоганну гру, декілька ліричних місць оперетки, в яких виступив "правдивий" Блавацький, якстій пригадували нам, що арт. Блавацький — це передусім драматичний талант. Щораз більше симпатії львівської публики добуває собі О. Кальченко. Ця молода артистка має всі дані, щоб дійти до блискучих осягів. Її хист, гарна зовнішня поява, а передусім чудовий, технічно опанований голос заповідають їй гарну майбутність. Тон, музика — це стихія О. Кальченко і жалко тільки, що в оперетці "Жайворонок" замало простору для її голосових спроможностей (у ролі Вільми). Без пересади можна сказати, що гар інших артистів під кожним оглядом була бездоганна. Е. Левицький (у ролі Арпада) створив вдалу сильветку молодого дивака-аристократа, оминаючи з тактом небезпеку карикатурної пересади. Е. Курило (Ляйош) як завжди, мужеський, пристійний амант, що з переконливою силою вміє завоювати серце невірної судженої. Багато гумору й руху внесла на сцену М. Степова (Борча) своїм комізмом і природною грою.
Часто згадуємо про те, що збірні сцени — це сильна позиція у здобутках нашого театру. У цій оперетці нема їх багато, проте й тут вони виведені наскрізь по-мистецьки. Головно слід підкреслити високий рівень балетів, що, без сумніву, можуть бути прикрасою найкращих сцен. Велике значення в успішному виведенні оперетки мають декорації. Декорації в виконанні М. Радиша були не тільки прекрасним фоном і добре достроєним фрагментом загального, вони самі для себе творили окрему закінчену цілість.
При підсумуванні всього найдемо найкращу розв'язку справи, коли вжиємо висловів, що їх раз-у-раз в часі перерв і після закінчення вистави не щадила численно зібрана публика: "Чудово! Прекрасно!".
М. Т.

Львівські вісті 18.01.1942 Йорданські народні звичаї й вірування

Львів, 18 січня.
Народні звичаї й вірування, зв'язані з святом Богоявлення (Йордан, Водохреща), нагадують у дечому Різдво й Новий Рік. Вони займають важне місце у народньому календарі, як складова частина стародавньої "коляди", що її врочисто обходили наші предки з нагоди повороту сонця до весни. У цих звичаях зливаються давні поганські вірування (вода, що лікує та дає нову силу) з пізнішими христіянськими елементами (посвячена вода проганяє злого духа).
Саме свято Богоявлення попереджує Щедрий Вечір, подібно як Свят-Вечір Різдво Христове. Уже зі Щедрим Вечором зв'язана ціла низка різних звичаїв. Уже вранці селяни роблять маленькі хрестики з дерева або воску, кидають їх у воду та миються в ній. Опісля ліплять ці хрестики на стінах, на сволоку, наліплюють на правий ріг худоби та на дверях через які худоба переходить. Дітей саджають на покутті й кажуть їм квокати, щоб неслися добре кури. Це нагадує Свят-Вечірній звичай. Скрізь люди постять до свяченої води. Дівчата роблять це, щоб "випостити" собі долю. Водосвяття на Щедрий Вечір відбувається в церкві або недалеко неї. Під час свячення води кидають у неї в деяких околицях восковий хрестик. Церковні братства приносять зі собою три получені свічі й ці засвічені "трійці" священик занурює в воду. Люди набирають води в посудину і п'ють її або коло церкви, або несуть її додому. Цією водою вмивають собі лице, щоб було свіже, а в деяких околицях то й купаються в полонці, щоб бути здоровим, а опісля стріляють у повітря, щоб сповістити світ про "очищення від гріхів". Свяченою водою кроплять хату й господарські будинки, щоб "нечиста сила" утікала. Розроблюють цією водою дрібку тіста та мажуть ним хрестики над дверима, щоб "лихе" не приступало. Ці хрестики залишаються аж до Стрітення. Тоді їх зішкрабують і переховують як лік.
Коли покроплять усе свяченою водою, тоді лагодяться до вечері. І тут є багато звичаїв та вірувань: напр. роблять грубі галушки пшеничної муки, щоб пшениця мала гарний колос, господині при мішенні тіста на вареники біжать у сад і, не обтираючи рук, обв'язують овочеві дерева соломою, щоб овочі родились, печуть паланицю й закушують нею свячену воду, доїдаючи решту паланиці на дворі, хоч цього не вільно було робити від Святого до Щедрого Вечора, бо був би неврожай. Сама вечеря буває досить багата, а давніше варили і дванадцять страв на пам'ятку дванадцяти апостолів. При вечері пам'ятають теж про душі померших, яким відкладають кришку страви, кладучи її на вікнах чи лишаючи на столі. Після вечері ходять щедрувати.
На Йордан постять теж до водосвяття, яке відбувається звичайно на ріці, а як її нема, то при криниці. Тут ставлять заздалегідь хрест з льоду та обставляють його сосонками. Інколи на рамена хреста ставлять лямпки з оливою. Під час водосвяття господарі держать засвічені "трійці" в руках, звертаючи увагу на те, щоб не згасли, бо це віщує нещастя. Коли під час водохреща закрутить вітром, то це знак, що "нечистий" утікає з води. Коли вже священик посвятить воду, всі кидаються навипередки, щоб чимскоріш начерти її в посуду. Набравши води, чим душ біжать з нею додому — хто скорше добіжить, цей швидше упорається літом з роботою. Водою кроплять рої, щоб бджоли не втікали. Виломлюють теж галузки зі смерічок, бо коли ними підкурити, то зуби не болітимуть. Молоді дівчата ловлять теж священика за фелон, бо котра швидше доторкнеться, ця скорше піде замуж. Старші люди вмивають свяченою водою голову, щоб не боліла й поять коней та худобу, щоб були здорові. Зі засвіченими "трійцями" господарі вертаються додому й роблять димом зі свічок хрестики на сволоку проти "нечистої" сили та кроплять свяченою водою хату й обійстя. Щойно тоді засідають обідати.
Після Йордану цілий тиждень не перуть на ріці, поки не спливе свячена вода. В найближчих днях після Йордану священик з дяком обходить хати та кропить їх свяченою водою. Цим кінчається свято Йордану-Водохрещі.
(тп.)

Львівські вісті 17.01.1942 Дискусійний вечір

Львів, 17 січня.
Дискусійний вечір, що його зорганізувала Спілка українських образотворчих мистців у Львові, приніс справжнє оживлення в ділянці нашого мистецького життя. Вже із слів голови Спілки проф. М. Осінчука, що відкрив вечір та повітав численно зібраних громадян, пізнати було, що різні питання з ділянки образотворчого мистецтва, від найвужчого до найширшого, спірні в самому тісному гурті образотворчих мистців. І не диво! Спілка об'єднує мистців, що до большевицьких часів належали до трьох різних угрупувань, а саме: анумівців, новаківців і т. зв. "закордонців". Крім цього в рядах Спілки об'єднані деякі мистці з України, що залишились у Львові після большевицького відступу. Вистава не дає повного образу українського образотворчого мистецтва у Львові під теперішню пору. Вона була зорганізована на скору руку, без довшої підготовки. Критики не могли писати ревеляцій, коли не знайшли ревеляцій на виставі, хоч і справедливо підкреслив проф. І. Свєнціцький, що критик мусить дати у всякому разі глибокий, фаховий, а не побіжний, репортерський перегляд творів. Найважливішим було під час вечора питання про український стиль та про візантинізм, що його видвигнув п. Гаврилюк, закликаючи наших мистців у новій тематиці новими засобами представити своє українське "я", як цього й вимагає теперішня доба. В цій справі висловлювалося багато учасників дискусії. Проф. І. Свєнціцький сумнівався у можливості відродження візантинізму у формі якогось "неовізантинізму" саме тому, що незвичайно любить і цінить візантійське мистецтво. Та були думки в обороні неовізантинізму. Проф. М. Осінчук висловив думку, що саме українські мистці повинні плекати візантійське мистецтво, бо воно веде до створення імпозантного українського стилю. Мистець-маляр М. Дмитренко у свому ширшому рефераті вимагав від українського мистецтва українського характеру саме в предметі твору. На базі цього реферату позначився поділ художників на, так сказати б, реалістів і формалістів-шукачів. Ця молода формалістична група, що внесла до дискусії багато життя, обстоювала найбільше саме мистецтво, як технічний осяг, відкидаючи стандартне творення з патріотичними етикетами. Устами пп. В. Ласовського та М. Ліщинського підкреслила ця група прагнення видвигнути українське мистецтво на щораз вищі висоти. Всі мистці — учасники вечора, хоч були приналежні до різних напрямків, підкреслювали однозгідно прагнення служити українському мистецтву, українській культурі. Та й це прагнення їх справді об'єднує. Дискусійні вечори будуть не тільки місцем для виміни думок, але і спонукою до ще більше відданої праці.
Організаторам вечора належиться признання за його організацію. Дискутанти торкнулися таких важливих питань мистецтва, як справи теми, форми, стилю, а дальше візантинізму і справи критики.
(от).

Краківські вісті 16.01.1942 В соті роковини народин Миколи Лисенка

Українське громадянство святкуватиме 22. березня ц. р. соті роковини народин класика українського музичного мистецтва — Миколи Лисенка. Підготовою ювилейних святкувань займається окремий діловий комітет під головуванням проф. Барвінського.
Заки оформлено й покликано до життя діловий комітет, діяв і дав справі перший поштовх організаційний комітет, до якого ввійшли були, крім проф. Барвінського, пп. Андрієвський, Колесса, Людкевич, Лисько та Шухевич. В діловому комітеті створено окремі секції і кожна з них працює вже у свому напрямі, очевидно, в тісному контакті з іншими секціями. Члени поодиноких секцій є водночас членами ділового комітету.
Перша секція — це музичних і театральних імпрез. Головою її є С. Людкевич, членами пп.: Блавацький, Любінецький, Г. Левицька, Лисенко Маріянна, Колесса, Савицький, Туркевич, Шухевич і Пашківський. Великою імпрезою, організацією і переведенням якої займається секція, буде виставлення на сцені львівського міського театру клясичної опери Лисенка "Різдвяна ніч". У дальшому ході ювилейних святкувань намічено у Вел. Театрі святочну академію, в музичній частині якої будуть виконані вокальні та інструментальні твори Лисенка. Є проєкти, щоби включити в програму кантату "Радуйся, ниво" та ноктюрн "Хвилинка". Буде і окремий "Вечір пісень М. Лисенка". Робиться також заходи, щоб у ювилейному році деякі твори Лисенка були надавані в радіо. У програму авдицій намічений також монтаж з життя великого композитора, ілюстрований його музикою. Самособою зрозуміле, що ввесь цей час відбуватимуться мішані концерти (фортепян, скрипки). Подібні імпрези, хоч у меншому розмірі (без опери), проходитимуть по більших містах.
Друга секція — науково-видавнича, головою якої є д-р Витвицький, а членами пп.: Андрієвський, Голубець, Колесса, Кудрик, Людкевич, Лисенко Маріянна, Цурковський. Пляноване перевидання з новими доповненнями книжки Андрієвського про М. Лисенка. Вийде також популярна брошура п. з. "Микола Лисенко", призначена головно для широких мас читачів. З більших видань треба згадати збірник статтей та споминів, присвячений памяті Лисенка. В складанні цього збірника зголосили свою співпрацю наші найкращі музики, письменники та публіцисти. Крім того будуть видані збірники важніших інструментальних творів Лисенка, а також хорів і пісень. Секція подбає і про те, щоб були складені окремі збірники з такими творами Лисенка, які з огляду на їх нескомплікованість у виконанні могли б засвоїти швидко музичні та співочі товариства наших містечок і сіл. Завдання цих збірників — спеціяльне: популяризація творчости Лисенка серед широких народніх мас. Збірники ці мають вийти в світ ще до дня ювилею.
Третя секція — це секція Лисенківської вистави. Головою є д-р Лисько, членами пп.: Витвицький, Дорошенко, Деркачева, Іванець, Литвиненко, Москвичів, Свєнціцький. Завданням секції є зібрати потрібні матеріяли: листування Лисенка з його сучасниками, приятелями та знайомими, рукописи, якщо де такі зберігаються, світлини, брошури і т. п. Зокрема секція збирає матеріяли, які відносяться до побуту Миколи Лисенка у Львові.
Четверта секція — адміністративна, членами якої є пп.: Горбачева, Дужий, Палій, Петренко, Сапрун і дир. Ю. Шепарович. Діяльність цієї секції узалежнена від діяльности всіх інших секцій.
БЕН.

Львівські вісті 14.01.1942 Консервація й перебудова Львова

У Міському Відділі Архитектури приготовляють плани великих праць, котрі змінять вигляд львівських вулиць, площ і репрезентативних будівель. На рисівничих столах креслять плани, на стінах висять готові проєкти й нариси. Але першим завданням архитектів, які тут працюють, є консервація того, що у Львові заслужило собі на назву архитектонічної пам'ятки і врятування того, що пошкодила війна. Де знищення таке велике, що докладна реконструкція неможлива, там твориться нові форми, достроюючи їх до довкілля і конфігурації терену.
Львів зазнав багато шкід через воєнні дії. Відділ Архитектури вже подбав про направу дрібніших пошкоджень, головно, коли йшло про направу дахів, бань і мурів церков і світських будівель. Ствердив якість шкоди і накреслив форму направи, а перепровадити її мала дана інституцїя, до якої згаданий об'єкт належить. У деяких випадках давала фінансову поміч Управа міста.
Одним з найважніших завдань Відділу Архитектури є подбати про майбутній вигляд ринку. Переведеться основне відчищення фронтів старих будівель у Ринку від пізніших додатків і переформувань, при чому відповідно помалюють фасаду всіх кам'яниць, щоб їхні архитектонічні вартості виступили більш рельєфно.
Цілий Ринок буде виложений великими камінними плитами. Найбільше змін зазнає ратуш, що одержить новий вхід від східної сторони. Дотеперішній південний вхід залишиться, а його характер буде репрезентативний. Для інтервентів виб'ють у одноманітній східній стіні ратуша відповідно скомпонований вхід. Підставою архитектонічної композиції буде ратушева вежа.
Крім Ринку друга площа жде також на свою розв'язку, а саме простір між театром і Марійською площею тимбільше, що ця площа має дістати ім'я Адольфа Гітлера. Між іншим треба буде відмежувати нову площу від Марійської. Щоб це осягнути, планується будову монументальних воріт, декораційної будівлі типу тріюмфальних воріт — луків. Таксамо мусить найти свою розв'язку спалений будинок кол. Скарбової Палати.
Ще один проєкт перебудови опрацьовує Міський Архитектонічний Відділ у Львові, а саме справу Цитаделі. Форти будуть усунені, а горбки від вулиці Вроновських аж по Пелчинську й Кадетську будуть побудовані як одна архітектонічна цілість могутніх площ і будівель, що мають бути віддані до вжитку Націонал-Соціялістичної Партії. У зв'язку з тим змінять свій вигляд теж вулиці: Оссолінських і Коперника.
Усі ці проєкти не скоро будуть зреалізовані, бо це вимагає великих коштів і багато труду та праці.

Краківські вісті 14.01.1942 Можливість українознавчих студій у Німеччині

Справа українознавчих студій під теперішню пору починає щораз то більше притягати увагу українського громадянства. Значіння та їх вагу, одночасно недоцінювання їх з боку самого студентства, що масово кинулося на т. зв. практичні дисципліни, як техніка, медицина і т. п. та нашої доцьогочасної стипендійної політики, що українознавству призначувала непропорційно мало позицій у свому бюджеті, обговорив вичерпно й програмово доц. Яр. Рудницький у статтях в "Краківських Вістях" ("Національні потреби й національні фахівці", ч. 254, 1941). Новий список стипендій показує, що йде до кращого. А проте зацікавлення молоді таки здебільша інтернаціональними своїм змістом дисциплінами і саме одне з найближч. завдань студентського проводу повинно бути статистичне зіставлення кількости українського студентства та роду студій із відсотковими даними, щоб мати ясну картину в цій справі. Одна з головних причин, чому Студенти не вибирають українознавства як предмету студій лежить у непоінформованості, де, що й як можна студіювати на цьому полі й читаючи студентські комунікати-інформації про студії в Великонімеччині не доводилось мені ні разу прочитати щось ближче про українознавство, поза загальними згадками про Український Університет у Празі та списками викладів "Українського Наукового Інституту" в Берліні. Тимчасом справа ця вимагає окремого насвітлення і подрібнішого обговорення, як звичайні сухі комунікати з початком зимового чи літного семестру.
Студіювати українознавство можна в кожному більшому німецькому університеті в т. зв. славістичних, індогерманістичних чи східньо-европейських інститутах, що стоять під кермою визначних фахівців спеціялістів. Крім цього існують при університетах в Берліні, Відні, Празі, Галле й Мінстері українські лекторати як не (головні) українознавства (українська мова, історія літератури й культурознавство), то (побічні) української мови. В німецьких університетах, як також і в "Українському Вільному Університеті" в основі присвячений українознавству) у Празі дістається по закінчені студій відповідний дипльом чи науковий титул. Не видає дипльомів і не надає наукових титулів "Український Науковий Інститут" у Берліні, як інституція науково-дослідна з науковими працями й безплатними викладами чи семінарами.
Столиця Німеччини може похвалитися одним із найвизначніших сьогодні славістів проф. Фасмером (м. ін. дійсним членом Наукового Т-ва ім. Шевченка), директором Словянського Семінара, але ще й тим, що на його інтерпретації Шевченкового "Кобзаря" перед кількома роками ходив аж... один українець, так як і на незвичайно цікаві виклади доцентки д-р Вольтнер у цьому ж семінарі про українську середньовічну літературу... На чолі східньоевропейського історичного семінара стоїть проф. Іберсберґер, один із кращих знавців української справи в Німеччині. При новоствореному чужинецькому факультеті берлінського університету існує український лекторат д-ра Кузалі та східньоевропейські семінарі проф. фон Менде, доц. д-ра Баєра й д-ра Ляйбранда. Про Український Науковий Інститут у Берліні була вже згадка.
З інших міст Німеччини, до можна студіювати українознавство, треба назвати Кеніґсберґ із проф. Маєром, що зокрема пильно займається українською філологією, Відень із проф. Лівером, Мінхен із проф. Кошмідером, що прослідкує церковну східньословянську музику й є сьогодні одним із найкращих фахівців на цьому полі, Ґрац із проф. фон Арнімом, що живо цікавиться українознавством, та врешті Позен із проф. Бітнером, передовим знавцем східньословянської філології.
Найкраще без сумніву вивінувана україністика у Празі. В німецькому університеті можна студіювати у проф. Шневайса (староцерковщина й словянська етнографія) та проф. Ґеземана, проф. Вінтера та врешті в українському лектораті. Крім цього великі можливості вяжуться із студіями в "Українському Вільному Університеті" в Празі із низкою визначних українських фахівців у всіх ділянках українознавства. Оці дані дозволяють ствердити, що можливості студіювати українознавчі дисципліни в Німеччині незвичайно великі й різнородні. Треба їх тільки бачити й що важніше ними поцікавитися.
Ганна Наконечна.

Львівські вісті 13.01.1942 Нова програма "Варієте"

Конферансієр театру-ревії "Варієте" сказав правду, замітивши у свому вступі до останньої премієри, що рецензенти підкреслювали дотепер лише добрі прикмети театру, промовчували недоліки. Це може й правда, та треба зрозуміти, що рецензенти хотіли висловити головно вдоволення з факту існування театру-ревії. Він чейже справді потрібний і конечний! По друге в дотеперішній діяльності театру "Варієте" слідний був деякий поступ із кожною новою програмою. Всьому тому наглядно заперечує остання премієра під назвою "Всі до Варієте". Головний закид: це поворот до давнішої вбогості програми й убожества акторського складу що до якості передусім та недостача якогось вправного мистецького керівництва, що могло б надати ревії якусь органічну композицію. Хіба ж трудно латати програму частими виступами балету, а ще й до того балету невеликої мистецької вартості? Не поможе теж влучення в програму гімнастичного попису. Він вправді цікавий та більш відповідав би до циркової програми. Мала театральна сцена не дозволяє "розігнатись" гімнастикам. Та найбільший несмак викликує "шукання порятунку" в порнографії ("Монолог") — до речі такій старій та оклепаній. Це не лише ніколи не вплине на фреквенцію публики, але ще більше віддалить її від театру. Паша публика хоче нового, здорового гумору, справжньої одногодинної розваги. А цього театр-ревія "Варієте" не дає, хоч має добру традицію сперед двох років, коли у Львові було кілька таких театрів та деякі справді гарно працювали. Причини цього стану шукаємо в недостачі літературно-мистецького керівництва, що зуміло б випрацювати кожну нову програму цікаво та зі смаком. Доки не буде в "Варієте" такого керівництва, доти не зможе цей театр розвинутись і стягнути до себе публику. До доброго театру публика знайде дорогу в найдальшій закутині.
На висоті завдання, як завжди, лише ревелєрси.
(от)

Львівські вісті 11.01.1942 Ревія мод

У понеділок, 5 січня ц. р. концертне Бюро у Львові зорганізувало в залі при вул. Францішканській 7 ревію мод Промторгу з концертом. Оригінальний цей вечір почався увертюрою: "Берлін трясеться" у виконанні орхестри. Згодом на сцену вийшла відома львівській публиці оперна співачка п. М. Попович, яка виконала майстерно дві пісні Шуберта та арію з опери "Мадам Батерфляй" Пуччінія. Першу частину вечора замкнув показ передполудневої та пополудневої жіночої одежі. Перед очима численно зібраної публики мов у калейдоскопі мінялися модельки й сукні, костюми, плащі, тощо. На сцену виходила щораз нова моделька та презентувала багато-зібраній публиці щораз іншу сукню, чи щораз інший костюм або плащ. За висловом відомої зірки німецьких екранів п. Герти Ворель, що була симпатичним конферансієром вечора, сучасна мода, хоча зв'язана тяжкими воєнними умовами — мусить бути скромна, все ж таки намагається бути гарна. Про це переконав публику сам показ, бо матеріяли, що їх показали на вечорі не були зовсім люксусові, ба в деяких випадках навіть старі, перероблювані, однак сама одіж вшита була зі смаком, нераз навіть дуже оригінально.
В другій частині вечора показ суконь був получений з виступом балету. Багатий перегляд вечорових суконь запрезентував балет в оригінальній танковій композиції: "Сон про вальс". Опісля орхестра виконала "Гальо, гальо, Відень". Еспанський танок болеро та хореографічна гротеска під назвою "Серенада" закінчили цей цікавий вечір, що ще раз підкреслив живучість Концертного Бюра та його позитивну працю в організації всякого роду мистецьких вечорів чи вечорів розваг.
(от).

з поляkів

»Gazeta Lwowska« 16.10.1938 Uroczystości 10-lecia Aeroklubu Lwowskiego.

Aeroklub Lwowski obchodzić będzie w dniach 15 i 16 b. m. uroczystosc dziesięciolecia swego istnienia. — Uroczystoici jubileuszowe odbędą się na lotnisku w Sknilowie pod protektoratem p. wojew. Bilyka i D-cy O. K. gen Langnera.
Wstępne uroczystosci rozpoczną się na lotnisku cywtlnyjn w Sknilowie w sobotę 15 b. m. o godzinie 20.30, opuscieniem flagi do pół masztu i przemówieniem prezesa Aeroklubu Lwowskiego ku czti poległym pilotom Aeroklubu Lwowskiego. Z kolej nastąpi apel poległych, odsłonięcie pomnika poległych, dwu minutowa cisza ku czci zmarłych członków Aeroklubu Lwówskiego. Uroczystość sobotnia zakonczy się odegraniem marsza żałebnego. Lotnisko podczas tej uroczystości będze odpowiednio iluminowane.
W niedzielę nastąpią uroczystości główne, w których węzmą udział przed stawiciele władz i zaproszeni goscie. O godzinie 10.30 ks. Zak dokona z samolotu poświęcenia lotniska po czym odbędzie się Msza sw. polowa, następnie przemówi prezes Aeroklubu. Z kolei nastąpi akt rozdania odznak klubowych, akt afiliacji Aeroklubów: łuc¬kiego. stanisławowskiego i tarnopolskiego — do Aeroklubu Lwowskiego, dekoracja samolotów Aeroklubu Lwowskiego, oraz wspólny obiad zolnierski w hangarze da uczestników uroczystości.
O godzinie 14 na lotnisku cywilnym odbędzie się meeting lotniczy. W programie: start szybowców, lot 2 kluczy samolotów, skoki spadochronowe, strącanie baloników i konkurs akrobacji.
O godzinie 20 — zebranie koleżenskie w lokalu Aeroklubu Lwowskiego przy ul. Dąbrowskiego 2 — zakończy program uroczystosci jubileuszowych dziesięciolecia Aeroklubu Lwowskiego.

»Gazeta Lwowska« 11.10.1938 Wystawa obrazów w Tow. Przyjaciół sztuk Pięknych.

W wystawie otwartej obecnie w salach Tow. Sztuk Pięknych biorą udział dwaj artyści krakowscy, Jakubowski i Strassberg, i dwie artystki lwowskie, Nowotnowa i Opolska.
Jakubowski jest grafikiem dobrze znanym naszej publiczności z wystawy zbiorowej swoich prac urządzonej we Lwowie przed ośmiu laty. Od tego czasu twórczość jego nie uległa żadnej istotnej zmianie ani stylistycznie, ant tematowo. Interesują go wciąż te same motywy: widoki wiejskich pól i chat, starych kapliczek i kościółków, pomniki architektury zabytkowej Krakowa, a nad wszytko legendarny świat Polski pogańskiej. Obraz tego świata w grafice Jakubowskiego nie jest zresztą zbyt oryginalny; zasadnicze swoje kontury zawdzięcza genialnej wizji Wyspiańskiego, jego rysunkom do "Legendy" i „Bolesława Śmiałego".
Twórczość Jakubowskiego wyrosła z ducha swoistego romantyzmu, a charakterystyczną stylizacja wiąże się dość wyraźnie z okresem przedwojennej „secesji"; z problematyka dzisiejszej sztuki mało ma współnego. Strassberg natomiast dba o to, by być nowoczesnym. W ostatnich swoich rysunkach usiłuje on naśladować jedną z postaci nowoczesnego klasycyzmu. W akwarelach zaś i temperach próbuje stworzyć coś w rodzaju obrazów ekspresjonistycznych. Ani w jednym, ani w drugim kierunku nie dochodzi jednak do wyników zasługujących na aprobatę. Brak mu jakich kolwiek. uzdolnień kolorystycznych.
Dopełniają wystawę trzy bardzo charakterystyczne obrazy Marii Opolskiej i nie wielka kolekcja niczem nie wyróżniających się prac Janiny Nowotnowej. 
J.G.

»Gazeta Lwowska« 27.09.1938 O stylowe budownictwo w Karpatach.

Wzmagający się z roku na rok ruch turystyczny i rozwój przemysłu letniskowego na całym podkarpaciu i w górach aktualizują sprawę nie tylko racjonalnej, ale estetycznej i stylowej rozbudowy na terenie ziem górskich.
Charakterystyczne budownictwo karpackie ginie pod wpływem urbanizacji, wciskającej się różnymi drogami w zycie wiejskie, intensywnie reklamujące się rozmaite zakłady przemysłowe, jak walcownie blachy, betoniarnie itp. wypowiadają walkę drzewu, zasadniczemu materiałowi nie tylko w budownictwie, ale i kulturze ludowej.
Zwiazek ziem górskich, pilnie strzegacy ochrony swojszczyzny, i temu tematowi poświęca wiele czasu czynąc obecnie starania o rewizje ustawy budowlanej i ustawy o ubezpieczeniach od pożaru, która niewsoółmiernie wysokie stawki nakłada na objekty dtrewniane.
Zagadnienie jednak ochrony budownictwa drewnianego wymaga przede wszystkim powszechnego udostępnienia wzorców budownictwa.
Jeżeli chodzi o typy budownictwa wzdłuż pasma karpackiego, to na wschodzie reprezentacyjną formą jest grażda huculska, na zachodzie koliba podhalańska, której wariantem jest z jednej strony chata śląska, a z drugiej spiska. Osobną grupę stanowi chata żywiecka z facjatką górna, t. j. ganeczkiem, wspartym na dachu i „chałpa" z gankiem, którego słupce ustawione są na ziemi, wreszcie chata z obydwoma typami ganków. Osobne typy stanowią: chata orawska z „wyzką", wre-szcie chata łemkowska. Mniei indywidualnie zarysowane są chata bojkowska, sądecka i in.
Związek Ziem górskich projektuje wydanie drukiem wymienionych typów budownictwa, opierajac sie na bezcennej kopalni materiałów, zbieranych od lat przez studentów Zakładu architektury Politechniki warszawskiej pod kierunkiem prof. Oskara Sosnowskiego, którzy w czasie swych wędrówek w terenie zarejestrowali setki najcharakterystyczniejszych form budownictwa ludowego.
Wzorce podawałyby jeden lub dwa typy w ujęciu syntetycznym dla danego regionu bez wyszczególnienia skali wielu odmian Szczególną uwagę poświęconoby budowie domków letniskowych, sklepów wiejskich, karczem, budynków użyteczności publicznej itd.
Zagadnienie to w różnych regionach przedstawia się różnie. Jedne bowiem formy budownictwa ludowego można przystosować do nowych potrzebę, wysuwanych przez życie, inne znów mniej nadają się do tych celów. Jeżeli chodzi o budownictwo domków letniskowych, świetnie nadaje się tu typ chaty żywieckiej i orawskiej oraz grazda huculska.
Mistrzowski przykład przystosowania formy grazdy huculskiej do potrzeb nowoczesnych dał arch. Żukówski w budowie schroniska na Kostrzycy koło pasma Czarnohory, ale ten sam architekt w budowie tatrzańskiego schroniska na Głodówce nie mógł ze względu na konieczność większych rozmiarów budynku zadowolić się samą syntetyczną formą koleby podhalańskiej, uznał więc za naczelny postulat swego planu utworzenie budynku, którego forma harmonizowałaby z otoczeniem bez uciekania sie do sztucznych wybiegów w sensie stylu witkiewiczowskiego.
Należy mieć nadzieję, że akcja Związku Ziem górskich, która tak wspaniale wydaje rezultaty w dziedzinie ochrony i renesansu stroju ludowego, znajdzie zrozumienie zarówno wśród czynników miarodajnych, jak i ludności ziem górskich i powstrzyma falę przypadkowego i pseudonowoczesnego budownictwa, szpecącego krajobraz górski i obcego duchowi kultury ludowej tych okolic.

»Свобода« 18.09.1938 Полісся

Від яких двох місяців відома польська письменниця Ванда Васілєвська у щоденнику „Роботнік" містить репортаж зі своєї подорожі по Поліссі — по землі, що живе своїм, далеким від цивілізації 20 століття життям і водночас переживає найглибше кольонізаційно-кресові експерименти. Що ця земля — одинокий в Европі пустар, що живуть на ній люди, як дикуни, місяцями без сірника й роками без куска мяса, що нужда й жах там безприкладний — це для експериментів байдужа справа. Для них важне, що тут є ще кількасот „зайвих обєктів"-православних церков, що міліон українців Полісся мусить бути відтятий від Галичини і статись „тутешніми", нарешті це для них важне „Поліський ярмарок", що тільки недавно скінчився й був реклямований з перебільшеною вервою.
Бо ось, час до часу, озивається з Полісся дійсність. Позакондієрська й позаекспериментальна. Сіра. І ось вона каже:
„У дворах — каже у своїм репортажі „Водами Полісся" Ванда Васілєвська — на-загал небагато заробітків. За луки й пасовиська, що їх селянам винаймають на відробок, двір має насправді дармових робітників. Там, де цього нема, мужчина дістає за працю у жнива 1 зол., жінка 80 сот. І день роботи має 12—14 годин. Платять травою, соломою, деревом, залягають з виплатою, треба багато разів ходити, заки добудете належність.
Що далі від небагатьох міст і містечок — то гірше. Готівка є мітом, казкою, лєґендою, чимсь недосяжним. Нема кому продати навіть тоді, коли є щось до продажі. Нема способу роздобути готівку".
Авторка описує, як голодуючі рибалки сидять над річками з вудкою й побачивши, що “пани ядуть", сподіваються, що „хлєб будєт".
„Старший чоловік киває рукою. „Пани, дайтє хлєба". Причалюємо до берега. Дивимось зблизька, обличчя в обличчя голодові. Полотняні, обірвані штани, обірвані сорочки. Несамовито худі — кістяки, обтягнені перґаменом шкіри. Запалі лиця, кудлаті, неголені обличчя й очі в чорних ямах, що палають підозрілим вогнем. Виросли перед нами в погідний, блакитний, золотий день, як примари. Витягнули до нас долоні-кіхгі. Гарячково добуваємо запаси.
Кільканацять кроків далі те саме. Людина-примара, понурий кістяк, з очей виглядав йому вовчий голод. Ми плили поволі попри беріг, де чекав на нас новий: в лахманах, голодний чоловік, що жебрав хліба''.
Потім Ванда Васілєвська побувала в селі Білій коло Пинська, що лежить на пісках, ялових ґрунтах і де на селянина випадає по гектарові й менше. Минулого року навістив це село град і витовк дослівно все. Село Біла не зібрало ні колоска збіжжа. Не сіяло нічого.
„Настали — пише вона — в селі Білій погані дні. Як далеко й широко — нема заробітків. Нема защо зачіпити рук. І село Біла пішло „по милостині". По нужденних поліських селах, селах кривоногих дітей, селах біди і лахманів пішли люди з Білої шукати людського милосердя. Слабі з голоду, вихуділі, обдерті".
Авторка під'їхала під село.
„В селі ті, що не мали сили, щоб піти на жебри. Кудлаті й понурі діти, жінки й діти, що пухнуть з голоду, роздуті, тихо вмираючі на запічках. Ми не могли вирішитись. Намовляли нас, аґітували сухі, потріскані, мертві губи примар на березі. Обіцяли незвичайне видовище: село, що конає з голоду. Але я не відважилася помандрувати до Білої".
Та втекти від поліської дійсності авторці було годі. Що крок зустрічає відгомін Білої.
„В тісних хатах кричать немовлята, овинені в лахи, зболені від опаренин. Дорослі приймають гостинець-ковбасу, кажучи, що їдять її вперше в житті. Малий хлопчина дреться на коліна батькові і вперто домагається вияснення, що це таке цукор. І батько мальовничо описує, як цукор виглядає, як смакує, як він надзвичайний і предивний".
Але це ще не все.
„По дорозі на Невель понадаємо на видовбане з пня дерева човно. Сидить у нім старець і дівчина. Жінка рве очерет — старець беззубими губами мне било очерету Жінка гризе швидко, обгризає аж до того місця, де очерет темніє і мякуш ділиться у тверді, волокнисті комірки. Хвилину дивимося на цю дивну сцену.
— Це добре, солодке — каже старий і простягає нам свіжо зірване било. Але жінка всміхається гірко:
— Як хліба нема, то й очерет добрий....
Під Прикладниками на човні жінка і троє дітей. Рвуть очерет, їдять. Як хліба нема..."
В Березнім над Гориню ще краща несподіванка:
“У вечір сідаємо до миски з цілою родиною — годі відмовити. Сидимо тісно на лавах — нас двоє, троє дітей і стара, півсліпа бабуся. У глиняній мисці молоко з якоюсь кашою. Тверді крупи, дикий смак сирини.
— Трохи за рідке — впевняє бабка, але діти протестують:
— Добре, добре!
Питаємо, що це. Дивуються, що ми не пізнали. Це чейже „майна", збирана з росою на розцвілій луці. Біла квітова кашка, омана харчу, не лізе нам у горло. Але вони їдять зі смаком. А коли вранці виносимо зі стодоли свої причандали, господині не має вже в хаті, пішла на луг збирати „майну". Ось-там іде, підійнявши спідницю, в росі по пояс і широким рухом рамена збирає в решето зелено-білі цвіточки, щоб дати дітям сніданок".
І так бачить авторка, Ванда Васілєвська, скрізь справжнє Полісся. Бачить у дитині „з так фантастично вигненими рахітизмом ногах, що моглиб послужити яскравим зразком на якусь медичну виставу", людей, що „вгинаються під вантажем невиносимої нужди", шіснадцять-голову родину у Щитині, що спить в одній кімнатці, людей, що обтяжені родиною живуть з гектара, з двох, з половини. А коли авторка питає двічі:
— Як ви оце живете?
дістає двічі однакову відповідь:
— А хіба ми живемо?
Та так пише про Полісся, справжнє, лячне й несамовите Полісся Ванда Васілєвська. Безліч її земляків бачить цю нещасну землю інакше: як терен для колонізації селянами з заходу, як предмет експериментів. Адже дітей Полісся возять по Варшавах, у поліських селах вишукують „шляхту", а „кресові дзялаче" стають диктаторами навіть в релігійних справах.
— Пани ядуть! Хлєб будєт! — кажуть поліщуки і платять за той хліб гірко...
(ак.)

»Діло« 16.09.1938 Польська преса про розвязання сойму й сенату.

У свому розпорядку про розвязання парляменту президент держави зазначив, що новий сойм має занятися справою зміни виборч. ординації. Виринає питання, чи тільки тією справою. Цікаво, чи той новий сойм після зміни виборчої реформи стріне доля його попередника, чи може він вибиратиме ще й президента держави в 1940-ому і потім уже аж до кінця каденції. У цій справі „Вєк Нови" (з 15-го ц. м.) пише:
„Життя сойму і сенату, що виклюється з найближчих виборів, буде недовге, бо найдальше взимі 1939—40 р. відбудуться нові парляментарні вибори, які дадуть водночас членів для найближчих зборів елєкторів". Недвозначне побажання в цьому напрямі висловив К. Чапінський в „Роботніку" (ч. 259 з 15. вересня ц. р.) у статті п. н. „Важна хвилина" пишучи про те, що шлях до зміни виборчої ординації, який вибрав президент держави, надто довгий.
„Але може бути скорочений, якщо новий сойм відразу, від початку займеться зміною ординації; якщо швидко її полагодить; якщо обмежить своє життя до швидкого полагодження тієї справи. Мусить бути рішуча постанова негайно розвязати цю справу. Саме про цю постанову йде". П. Чапінський хотів би, щоб новий сойм був ствердженням демократизації країни.
„Розвязання теперішнього сойму може бути кроком в напрямі демократизації держа[ви]. А цього прагне ціле громадянство; прагнутьособливо працюючі маси робітників, працівників, селян. Річ тільки в тому, щоб за цим першим кроком консеквентно прийшли дальші... Чи прийдуть?"
Цат-Мацкевич у виленському „Слові" (ч. 253 з 14-го вересня ц. р.) міркуючи на тему нового сойму ставить питання: „Хто в цьому соймі буде, кого в ньому не буде?" і відповідає:
„Опінія Варшави гадає, що декрет, яким розвязано парлямент, був спрямований у так звану режімову опозицію, тобто в тих співробітників Великого Маршала, що не ввійшли до Озону. В часі вибору полк. Славека маршалам сойму були-ж голоси, що цей вибір приспішить розвязання сойму. Це пророцтво несподівано справдилося. Чи кола, які уважають полк. Славека за свій моральний прапор, стануть до конкуренції з Озоном, чи ні, про це ще передчасно говорити. Чи „Стронніцтво Народове'' покине своє становище внутрішньої еміґрації, чи вступить у виборчі ряди, цього сьогодні теж не можна пересуджувати... Зате напевно візьме участь у виборах Направа, яку фірмує Озон, майже напевно візьме „Стронніцтво Праци" і вкінці дуже можливе, що ППС. Таким чином до сойму ввійдуть широким віяльцем всі люди, яких сьогодні окреслюють як фронт міністра Квятковського. Від „Нової Річи посполитої" через „Ґонєц", Озон аж до переферій соціялістів".
Деяке світло на справу участи „Стронніцтва Людового" в виборах кинув його орґан „Дзєннік Людови", який підкресливши, що є деяка суперечність в тому, що новий сойм, який має занятися зміною виборчої ординації, мають вибирати ще на підставі старої ординації, пише: „Дальший розвиток політичного життя в Польщі цю суперечність без сумніву усуне і чим швидше це прийде, тим скоріше здійсняться слова декрету, яким розвязано сойм і сенат, про покликання до життя палат, що могли би своїй праці дати повніший вислів течій, що нуртують у громадянстві Не тільки повніший, але зовсім повний! Отже від учорашнього дня гасло зміни виборчої ординації в дусі демократичних постулятів набирає особливої сили і значіння. Боротьба за реалізацію постуляту входить в рішальну фазу".
Консервативний „Час" (ч. 253 з 15-го вересня ц. р.) пише:
„Важко ще сьогодні передбачити, чи виборча підстава майбутніх палат буде поширена в усіх напрямках і чи не будуть виправдані побоювання, що її поширять односторонно  в напрямі лівиці. А крім цьoгo треба мати під увагу ще один факт. Виборча ординація до сойму, що досі обовязує, ділить виборчий акт на дві частини: вибір кандидатів і вибір послів зпоміж кандидатів. Кандидатів вибирають виборчі колєґії, на яких склад мають рішальний вплив самоуправні тіла. Цi самоуправні тіла від 1935-го року не змінилися. Отже виринає питання, чи при найближчих виборах ці тіла кермуватимуться іншими мотивами, ніж при попередніх виборах".
Загалом беручи всі голоси польської преси у звязку з розвязанням сойму і сенату та майбутніми виборами зводяться до здогадів та запитів, на які поки що не знаходять відповіди.

»Діло« 07.09.1938 Тріска в чужім оці...

Спираючись на промові папи Пія XI. про надмірно розвинений націоналізм, львівський "Дзеннік Польські" (ч. 248 з 9-го вересня ц. р.) містить статтю п. н. "Надмірний націоналізм тріюмфує під копулами греко-католицъкої Церкви".
"Папа, промовляючи до цілого католицького світа, накликуючи й перестерігаючи ціле людство перед погубними наслідками надмірного націоналізму, може і не здогадується до сьогодні, що моральна недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння, ба! охопила майже цілковито цілий відлам його вівчарні. Піддалися цій недузі не "покірні духом", не самі тільки овечки, але передовсім пастирі і достойники.
Те, що діється в посвячених мурах греко-католицьких церков на наших південно-східних землях, своєю огидою, своєю їддю ненависти переходить все, що видумав досі якийнебудь расизм чи якийсь інший надмірний націоналізм на світі. Стократно гірше, бо місцем культу тієї ненависти є святині, а брутальні й ненависні слова падуть з проповідниць, з уст католицьких священників, зодягнених у літурґічні ризи".
І "Дзеннік Польскі" наводить як приклад випадок о. Івана Бурого, якого перемиський суд засудив за те, що він сказав у проповіди, що буде молитися, щоб померли ті українські діти, яких охрестили в римо-католицькому обряді. "Дзєннік Польскі" робить крик з цього приводу і ломить руки... "Дзєннік Польскі" обурюється, що — подаємо це дослівно — о. Теодор Гура з с. Торки перед вінчанням Анни Хитри домагався, щоб вона ще раз охрестилася в церкві, бо те, що її охрестили в 1914-ому році в костелі — неважне. "Дзєннік Польскі" жахається: "Чи може бути щось морально страшніше й огидніше?"
А тимчасом — це саме методи польського духовенства. Свого часу писали ми про польського священника, який казав на проповіди, що його вірний нехай іде радше до коршми, ніж мав би йти до греко-католицької церкви. А випадки, де польські священники з проповідниць в імя польщини виступають проти греко-католицьких церков, називаючи їх божницями, не переводяться. Якщо можна говорити про надмірний націоналізм, то папа Пій XI. знайшов би чудові його зразки у проповідях великої більшости польського духовенства, особливо на нашій галицькій провінції. І коли "Дзєннік Польскі" пише, що "папа Пій XI може і не здогадується, що недуга, яку він осудив, запустила глибоке коріння", то він має рацію. Як глибоко вросло це коріння, свідчить проречисто факт, який ми теж недавно подавали, що учителька-полька в Долинщині на поздоровлення української дитини словами "Слава Ісусу Христу" — відповіла: "Повєдз то псу!" Папа Пій XI. напевно про це не знає. Але власне те глибоко запущене коріння національної ненависти того надмірного націоналізму, що їх поширює польське духовенство, польське громадянство і польська преса (нехай сам "Дзєннік Польскі" вдариться в груди!) довели до того стану, який маємо сьогодні на наших землях. Промова папи тут нічого не поможе. Тут треба, щоб "Дзеннік Польскі", замість дорікати за тріску в українському оці, доглянув поліно у свому.

»Діло« 25.08.1938 Офіційний комунікат про конфіскату Пастирського Листа Митрополита Шептицького.

ПАТ повідомляє:
Адміністраційна влада у Львові наказала конфіскату українського часопису „Діло“ з дня 23.серпня ц. р., що помістило Пастирський Лист Львівського Митрополита греко-русинського (?) обряду о. Андрея Шептицького, що насвітлює тенденційно і незгідно з фактичним станом справу ліквідації зайвих православних обєктів на просторі деяких повітів люблинського воєвідства.
Слід згадати, що конфіскаті підпав „Новий Час“ з 24. ц. м. та „Українські Вісти" з 24. ц. м. теж за Пастирський Лист Митрополита.

****

За сприяння вдячні
працівникам наукового відділу періодичних видань
ЛЬВІВСЬКОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ
ім. В.Стефаника
і спеціально завідувачеві п. Юрію РОМАНИШИНУ

 

»Діло« 29.07.1938 3 польського руху на наших землях.

Зі звіту „Тов[ажиства] Розвою Зєм Всходніх” у Варшаві за останні два роки виходить, що найдіяльнішим з 6-тьох реґіональних кружків, які істнують при цьому товаристві (кружки Львова, Золочева, Тернополя, Бережан і Чорткова), є кружок Бережани. Товариство звернуло найпильнішу увагу на Бережанщину, тіснішу батьківщину маршала Ридза Сьміґлого, спонукуючи цілу низку варшавських орґанізацій та установ перебрати опіку над окремими селами. В подробицях представляється справа цієї опіки так:
1) Академічні товариства шкіл політичних наук у Варшаві, Вильні та Кракові взяли на себе  обовязок „культурного, освітнього й господарського двигнення”  сіл: Кальне й Вівсє;
2) Товариство урядовців Почтової Каси Ощадности (ПКО) обняло опіку над селом Буще, де вже в цьому році буде готовий „Дім Людовий” і доставлені будуть фонди для створення, „безвідсоткової каси”, з якої мають користати мешканці збірної громади Буще. Урядовці інших відділів ПКО переняли такий самий протекторат над селами: Поточани, Плихів, Урмань, Дрищів, Шумляни, Вербів і Калинівка. Доставлено все до цих сіл книжки, зшитки, матеріял до писання, ноти до співу, орхестри, спортове приладдя, а вбогих дітей обдаровано крім того одягом. З цього самого джерела вислано радіоапарати для шкіл;
3) Союз Молоді Далекого Сходу піклується селом Надорожнів.
4) Організації в Катовицях взяли на себе опіку над селом Дібще.
Бережанський кружок при „Тов. Розвою Зєм Всходніх“ спонукав військові кола заопікуватися двома вселюдними школами Бережанщини. Переговори з іншими орґанізаціями, щоби приєдналися до цієї акції, ведуться з успіхом. Управа цього кружка виєднала в урядових колах дозвіл завести в Бережанщині управу тютюну; також за її почином відбуваються винозбори в Заліщиках.
Крім того управа бережанського кружка постаралася про субвенцію в сумі 1.500 зол. на докінчення будови „Дому Людового" в селі Баранівці, бережанського повіту і про більші або менші грошеві допомоги на будову кількох костелів та римо-кат. каплиць. Врешті вислано для польських освітніх установ Бережанщини 24 нових радіо-апаратів, які розділено в день імянин марш. Ридза Сьміґлого.

ситуація

»Львівські вісті« 22.01.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Черчіль знову в Лондоні
Берлін, 22 січня. Черчіль вернувся вже з лордом Бівербруком та з цілим почотом зі своєї поїздки до Вашінгтону і Канади назад до Лондону. На місце Вовеля іменовано сір Аляна Гартлея головнокомандувачем британських сил в Індії.
Чеські партійці у Протектораті
Прага, 22 січня. Головна управа чеської партії видала розпорядок про здоровлення партійців піднесенням руки. Це, каже розпорядок, зовнішній вислів арійської спільноти европейських народів, веденої Великонімеччиною, до якої належить також чеський нарід.
Чи здача Сінгапуру рішення Міської Ради
Токіо, 22 січня, Становище Сінгапуру наслідком оточення японськими військами — катастрофальне. Японські війська, знищивши британські загони, оволоділи водопроводами, що ними засобляється Сінгапур у воду. Міська рада Сінгапуру поставила Лондонові домагання, щоб Сінгапур віддати японцям з уваги на безуспішність боїв, які можуть допровадити до цілковитого знищення цього міста та його цивільного населення.
Становище Сінгапуру катастрофальне
Токіо, 22 січня. Як подає японська імператорська головна кватира, на східному побережжі Маляїв відбувся запеклий повітряний бій. Коли японські бомбардувальники, конвойовані 91-ма винищувачами, верталися з налету на Сінгапур, заатакувало їх 20 англійських літаків типу "Бафельо". Як повідомляють далі, японські винищувачі прийняли швидко бій і збили 15 ворожих літаків, втративши тільки два власні.
Токіо, 22 січня. Урядове повідомлення британського верховного командування в Рангуні признається, що здобуто Тавой, одну з важливих гаваней у Бірмі.
Токіо, 22 січня. Під час великих японських атак на англійські аеродроми Тенгаг і Семпанг на фортечному острові Сінгапур, як повідомляють з японської головної кватири, збито над Тенганом 10 машин типу "Бафельо", і сім машин типу "Бленгайм", а одну знищено на землі. На аеродромі Семпанг знищено 9 великих машин та один гангар, а також збито один ворожий винищувач у повітряному бою.
Токіо, 22 січня. Японські війська піднесли прапор сходячого сонця в Джогур-Бару на південній кінчині Маляйського півострова, напроти британської фортеці Сінгапур. Японські загони, які йдуть з заходу і з півночі в напрямі на Сінгапур, замкнули вже оточувальний перстень на Маляйському півострові. Таким чином 20 тисяч англійських вояків знайшлося в безнадійному положенні на суходолі. Всі шляхи і залізниці сполучення до Сінгапуру перетято. Англійцям залишилось у висліді тільки боронитися розпучливо у своїй останній фортеці.
Токіо, 22 січня. На Філіппінах японські літаки військово-морського флоту осягнули передучора біля острова Цебу на північ від Німбамау цільні попадання на чотири ворожі кораблі. Інші з'єднання авіяції японського військово-морського флоту обкинули знову бомбами укріплення острова Коррегідор при вході до затоки Манілі. Спричинено тяжкі пошкодження. Бомбардовано також тяжко радіовисильню на півдні острова Мінданао. Японські літаки атакували знов два важливі аеродроми в Ню-Енгланд і спричинили знищення на полях підлету.
Токіо, 22 січня. Як виходить з повідомлень урядового японського агентства Домей, англійці перед своїм відступом з району Гемаса затроіли криниці і збірники води.
Японські частини, які, зайнявши Куантан, на східному побережжі півострова, і знищивши 9-у британську дивізію, просувалися по непрохідних гірських теренах у середній частині Маляйського півострова, дійшли вчора ввечері до Куаля Люмпур і таким чином з'єдналися з іншими частинами японських військ.
На Донецькому фронті також учора дійшло до запеклих боїв.
У контратаці відкинено ворожі сили, які були увірвалися у німецькі позиції в горішньому бігу ріки. При тому большевики втратили 1.100 вбитих і декілька сот полонених, а також 19 гармат і 30 кулеметів. Також на середньому і північному відтинках фронту ворог продовжував свої атаки. Під час оборонних боїв і успішних контратак, ворог знов потерпів тіжкі втрати людьми і матеріялом. Добича в бою за Феодосію збільшилася тепер до 10 тисяч 605 полонених, 85 танків і 177 гармат. Авіяція скиненими бомбами пошкодила в Керченській протоці великий торговельний корабель і брала успішну участь в оборонних боях по всьому східному фронті. На Льодовитому океані один підводний човен затопив споміж сильно охоронюваного ворожого конвою один есмінець і один пароплав. Ще один есмінець і два пароплави пошкоджено попаданням торпед.
Під час озброєної розвідки на водах довкола Англії, штурмові літаки поцілили бомбами портові споруди і одне велике промислове підприємство на східному побережжі Англії, а також одну радіостацію у південно-східній Англії.
У Північній Африці слаба діяльність артилерії обидвох сторін. З добрим успіхом бомбардовано похідні колони британських військ на надбережній дорозі і кораблі біля північно-африканського побережжя. Успішні повітряні атаки вдень і вночі були скеровані проти Ля Валетти і британських аеродромів на острові Мальта. Останньої ночі ворог незначними силами скинув бомби в районі північно-західного побережжя Німеччини. Були пошкоджені будинки. Збито 4 атакуючі британські бомбардувальники. При тому старший лейтенант Беккер осягнув свою 9-у, 10-у, і 11-у нічну повітряну перемогу.

»Краківські вісті« 21.01.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Осяги на Кримі
На Кримі відкинено далі на схід ворожі сили, що змагалися в терені на північний схід від Теодозії.
На фронті Донця, та на середньому й північному відтинку фронту тривають далі оборонні бої. Підчас успішних акцій пробоєвих частин завдали словацькі війська ворогові криваві втрати.
Летунство піддержувало на східньому фронті — подекуди серед дуже важких умовин наземні бої. У кількох місцях перервано бомбами Мурманську залізницю, обстрілом підпалено один поїзд з бензиною.
У північній Африці обабічна стежна й артилерійська діяльність. Успішні налети спрямовано в Киренайці на пристаневі споруди та прибережний шлях. В терені на південь від Аджедабії обкидано бомбами скупчення англійських авт та шатрові табори. В морській області біля Тобруку ушкодили німецькі боєві літаки кількома цільними бомбами більший торговельний пароплав.
З великими осягами продовжували німецькі боєві літаки бомбардування англійських летовищ на острові Мальта та Ля Валєтти.
Берлін про будапештенську подорож графа Чяно
Подорож італійського мін. закорд. справ графа Чяно до Будапешту треба, як приймають німецькі політичні круги вважати такою самою ревізитою, як відвідини, що їх недавно склав заприязненій Мадярщині німецький міністр фон Рібентроп.
На північному морі затоплено совітський підводний човен
Головне Командування Німецьких Збройних Сил подає: На Криму відбито з великими втратами для ворога нові його наступи під Севастополем. На середньому і північному відтоку сx. фронту відбили німецькі війська в ході дальших впертих важких боїв численні ворожі наступи. В кількох місцях переведено успішні протинаступи. Підчас цих боїв дійшло до сильних акцій німецьких боєвих і ловецьких ескадр. Вони знищили, іноді в смілих приземних летах, сотки авт та інших транспортових засобів, також численну важку зброю й інший боєвий наряд ворога. Підчас летунських наступів на залізничі споруди ушкоджено кілька навантажених транспортових поїздів. Підчас одного наступу німецької панцирної дивізії на середньому відтинку фронту відкинено ворога, що залишив 430 вбитих. Одна частина СС висадила під час пробоєвої акції під Петербургом 15 бункрів та боєвих застав, добула численну зброю й нанесла ворогові важкі втрати.
На Ледовому морі затопила німецька підводна зброя ворожий підводний човен. На Атлянтику затопили німецькі човни 4 ворожі пароплави загальної містоти 21.000 тон. Крім цього двома цільними торпедами ушкоджено важко великий транспортовець. Підчас озброєних повітряних розвідів над Північним морем заатаковано і розігнано останньої ночі великий конвойований транспорт біля англійського сx. берега, кілька кораблів важко ушкоджено. Інші боєві літаки обложили бомбами середнього і важкого калібру пристані на англійському південно-західному березі.
Англійські морські сили атакували в Каналі безуспішно німецький завойований транспорт. В боротьбу встрявала також німецька прибережна оборона. Один англійський скорий човен загорівши потонув.
У півн. Африці запропонувала, відтята від усіх звязків, слабка залога німецько-італійських баз в терені Солюму здачу, вичерпавши в довготижневому геройському спротиві свої муніційні й харчеві припаси. — Летунство перевело успішні налети на англійські похідні і постачальні кольони на прибережному шляху. Німецькі підводні човни знищили на схід від Солюму англійський нищівник і поцілили трома торпедами о дин конвойований транспорт на водах біля Тобруку. Заобсервувати затонення кораблів було годі.
Ворог скинув останньої ночі бомби на різні місцевості у північно-західній Німеччині. Цивільне населення мало невеликі втрати. У мешкальних дільницях кількох міст були шкоди в будинках. Два англійські літаки збито.
В часі від 10 до 16 січня втратило большевицьке летунство 105 літаків. З того збито 66 в боях в повітрі і 14 протилетунською артилерією; решту знищено на землі. В тому ж самому часі пропало на східньому фронті 15 власних літаків.
Турецький часопис про положення на східному фронті
АНКАРА. — Місцеві боєві дії на европейському східньому фронті не означають ще досі ніякого совітського успіху і тим менше поважної загрози для німецьких військ у Совітах — каже один турецький часопис. — Невеличкі успіхи, які совіти добули через те, що німецькі війська скоротили свої становища, є нічим у прирівнанні до дотеперішніх німецьких успіхів. Німці дійшли через свої тактичні рухи до цього, що могли відіслати на відпочинок багато дивізій. Крім цього вони збільшили свої вигляди ще й тим, що скоротили сполуку зі своїми операційними базами. Турецький військовий знавець заявив у радіо в Анкарі дослівно таке: німці скоротять через свої остаточні зимові становища в Совітах свій фронт боїв на 400 км. Через те матимуть вони змогу дати відпочинок великій кількості своїх дивізій.
Що ствердили японці у Гонконі
ГОНКОН. — Після упадку Гонкону японська влада перевела слідство у справі торговлі невільниками в місті та його околиці. Комісія, яка переводила слідство, ствердила таке: Під покришкою т. зв. системи Муї-Тсаї, батьки продавали третім особам дітей від найнижчого віку, або також крали дітей, щоби їх опісля продати. Малі дівчатка, що їх наймали як домашніх служниць, мусіли, іноді в віці десятьох літ, бути проститутками в публичних домах і то нетільки в Гонконі: їх пересилали, як живий товар, до Сінґапуру, Сан Франціска та інших визначних портів Пацифіку. В 1929 р. число тих дітей-невільників зросло до 10.000. Численні домагання громадянства в тому напрямі до уряду не мали ніякого успіху, бо міністерство кольонії дало було у свій час губернаторові Гонкноу тайне доручення не вводити будьяких розпорядків, що мали йти в допомогу місцевому населенню.
"Упадок Сінґапуру — це тільки питання часу."
Індієць-очевидець про свої вражіння з твердині в облозі.
ШАНГАЙ. — Один індійський поштовий службовик, що прибув 13 січня зі Сінґапуру до Куаля Люмпур, так змальовує, згідно з Централь-Пресом, критичне положеня Сінґапуру: У висліді постійних японських налетів має Сінґапур тяжкі спустошення. В багатьох місцях вибухли пожежі. Фронт Сінґапуру від води важко ушкоджений. Митні будинки знищені. Велика частина населення Сінґапуру втекла в гори, але з другого боку в дорозі до Сінґапуру є численні осілі мешканці з південної частини Маляйського півострову. Яких 20.000 анґлійських втікачів приміщено в шатрах. Кожний відчуває, що упадок Сінгапуру — це тільки питання часу.
Нужда втікачів у Сінґапурі
КАНТОН. — До Сінґапуру напливає безупинно течія втікачів з Маляйського півострову і населення цього острову зросло в останніх двох тижнях до понад мільйона. Харчеві та водопитні проблеми в Сінґапурі стають щораз тяжчі, бо місто не дістає вже довший час ніякого постачання в харчах і муніції. Зокрема критично складається для Сінґапуру засіблення питною водою, яку вже сьогодні видають тільки двічі вдень. Водночас можна ствердити в Сінґапурі, точнісько так, як це було в Гонконі, великий брак відповідних протилетунських схоронищ. Тому й число жертв підчас налетів неспівмірно високе. Під тим оглядом таксамо зрештою є і в Ранґуні, столиці Бурми.
Король Борис обїздить свій край
СОФІЯ — 16. І. Король Борис вернувся після кількадневної подорожі по болгарських округах Шумен і Трново знову до столиці. Він відвідав більшу кількість сіл і говорив з мешканцями про висліди жнив, про господарське положення, та про клопоти селян. Король роздає також більші грошеві квоти селянам, які зазнали шкоди внаслідок хуртовин. Населення стрічає короля підчас його подорожі з великим захопленням.

»Львівські вісті« 18.01.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Італійський міністр закордонних справ, граф Чіяно, прийняв під час своїх відвідин у Будапешті членів мадярського уряду в італійському посольстві. Граф Чіяно зложив сьогодні ранком на мадярському гробі поляглих та на гробах італійських героїв вінці.
В Ріо де Жанейро розпочалася вчора конференція американських держав. З'їзд відкрив бразилійський президент держави Варгас.
З приводу конференції у бразильській столиці Ріо де Жанейро під опікунством Рузвельта, радіовисильня СДА зраджується. Вона каже: Це засідання повинно вирішити план, за яким іберо-американська промисловість повинна поставитися до послуг Вашингтонові.
Бразильська газета "Корреййо да Манга" каже, що невтралітет Бразилії — це наказ години. Цим невтралітетом не порушується в жодному випадку солідарності Бразилії з СДА. Бо — як вияснив президент Варгас — вона є зумовлена географічним положенням. Національні інтереси Бразилії вимагають від неї в сучасній війні невтрального становища.
Газета "Аян Суунта" подає у вступній статті докази на те, що Англія має намір втягнути цілий світ у війну. В останньому часі натискали дуже сильно англійці на Португалію та намагалися огидними провокаціями втягнути у війну Еспанію і Португалію.
З головної японської імператорської кватири повідомляють, що спеціяльні групи японського військово-морського флоту, які діяли в Медано, на терені острова Целебес, покінчили свої бойові акції в Мінагассо на цьому ж острові. Під час цих операцій, японці здобули багато ворожих бронемашин та іншого воєнного матеріялу.
На Маляйському півострові японські війська увійшли від сходу та заходу до провінції Джегоре, де оточено 30-тисячну британську армію, яка була призначена для скріплення оборонного гарнізону в Сінгапурі. Японська офензива в напрямі Сінгапуру, проходить дуже швидкими темпами.
На Філіппінах японська авіяція ліквідувала успішно залишки американської авіяції. Вчорашнього дня японські літаки заатакували один ворожий аеродром на півострові Батаан. У східно-голяндській часті Індійського океану, японські підводні човни затопили чотири англійські кораблі в 37 тис. рбт. Інші підводні човни затопили три дальші англійські торговельні пароплави. Одиниці японського військовоморського флоту при співучасті авіяції, затопили два англійські підводні човни.
На острові Целебес і Борнео становище британських військ дуже критичне. У Вашінгтоні та в Лондоні одержано алярмуючі домагання негайної допомоги. Британське командування пише дослівно таке: "Боронимося на дуже розтягнених позиціях. Якщо не одержимо допомоги — будемо приневолені капітулювати". Як у Лондоні, так і в Вашінгтоні висловлюють думку, що обидва ці острови для Англії втрачені. Крім того в англійських колах починають щораз сильніше висловлювати впевнення, що японських збройних сил не доцінювано.
Англійці поробили приготування, щоб знищити мостову греблю між островом Сінгапур і суходолом. Так говорять про це фронтові звідомлення з Маляїв. Таким чином знищується при цьому також дуже важливий водопровід. Англійські власті в Сінгапурі стоять наслідком цього перед дуже прикрим завданням, бо треба буде дати воду пів мілонові людей на далекій відстані. Збірники води, які знаходяться в Сінгапурі, можуть тільки в дуже малій мірі покрити на деякий час запотребування води. Вже від кількох днів, як повідомляють, наступило далекоідуче обмеження рацій води.
Запеклі японські повітряні атаки на Сінгапур вчинили великі пошкодження. Так повідомляє про це японське військове звідомлення. З 15-и ворожих винищувачів і бомбардувальників, які намагалися ставитись до протиоборони, збито 10 літаків. Інший англійський летунський загін втратив 5 машин типу "Ватерльо".
Останні бої на Люзоні, відбуваються 20 кілометрів на південь від воєнної гавані Ольонгапо на півострові Батаан. Північно-американські збройні сили разом з філіппінцями творять близько 50 тисяч людей, яким бракує харчів. Їх безперестанно обстрілює японська артилерія і бомбардують японські літаки, і вони запекло оборонюються. Японські військові власті розпайовують харчові засоби. Понад тисячу інтернованих японців, яких заарештовано після вибуху війни, змогли вже вернутися до своїх мешкань в Ольонгапо.

»Львівські вісті« 16.01.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Англійське далекосхідне командування повідомило про здобуття японцями порту Сітінгем, який є віддалений 55 кілометрів на південний захід від Куаля Люмпур.
В Бірмі, в районі Рангуну, японські літаки бомбардували аеродром Мінгалядон. В повітряних боях збито 2 літаки.
На Маляйському півострові японські сухопутні війська продовжують свій наступ на південь. За останніми звідомленнями, вони діють тепер у провінції Джогор, де вони зламали опір ворожих військ, знищивши при тому дев'яту британську дивізію. Переслідування розбитого і відступаючого ворога японськими частинами, відбувається дуже швидко. З Сінгапуру повідомляють, що японські війська оволоділи всіма залізничими шляхами, а також і мостами. Багато мостів знищено.
Один японський підводний човен осягнув вечором, дня 12 січня, на захід від Гавайських островів, два цільні попадання торпедами на одну авіаматку СДА в 33 тис. рбт.
Ісляндський міністр для соціяльних проблем пішов у відставку. Це сталося у зв'язку з тим, то парламент прийняв закон, який передбачає обмеження і контролю робітничої зарплати. Ці труднощі Ісляндії мають свою причину в англо-американській окупації.
Японські армійські літаки, які переслідують британські війська, що тікають з Куаля Люмпур на південь, знищили біля побережжя Маляї 7 ворожих кораблів.
На східному побережжі Целебеса спеціяльні десанти частини японського військово-морського флоту провели успішну висадку. Японці зайняли місто Кема.
На Ленінградському фронті одна дивізія військових СС виконала успішно декілька випадів проти большевицьких позицій. В одному місці знищено 22, є в іншому 12 великих і 7 менших панцирних гнізд, яких залогу зліквідовано.
Кошти подорожі американськими кораблями збільшилися від вибуху війни у 80 разів.
Британські збройні сили задержали в дорозі до Тімору один португальський транспортний корабель та приневолили його вернутися в Мозамбік. Португальський посол передав англійському урядові з цього приводу протест.

»Львівські вісті« 14.01.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Найважнішою подією у Східній Азії була висадка японців на острові Таракан, на північний схід від Голяндського Борнео, і на острові Целебес. Перед висадкою на острові Таракан, його декілька разів атакувала японська авіяція. Під час висадки на острові Целебес, японські війська співдіяли з парашутними стрільцями. Метою японських десантів на Таракані і Целебесі є знищення ворожих баз, щоб виключити всякі перешкоди для японських операцій на Маляйському півострові і на Філіппінах.
Згідно з японськими фронтовими звідомленнями, японці на Малайському півострові підійшли до Сінгапура на віддаль 200 кілометрів.
Під час боїв за Куаля Лямпур, японці взяли в полон командира —28-ої британської дивізії, генерал-майора Беннета.
Багато тубільчих князів на Маляйському півострові заявили про свою готовність до співпраці з японцями.
Британський генерал-губернатор Маляї утік з Сінгапура до Калькутти в Індії.
На думку японських газет, доля Сінгапура вже вирішена, коли 80 відсотків території Маляї є в японських руках. Сінгапур — пише токійська преса — присуджений на смерть.
У Малякській протоці японці в несподіваній повітряній атаці пошкодили попаданням бомб два ворожі підводні човни і декілька торговельних кораблів.
Японські літаки бомбардували міста в Британській Бірмі.
На острові Люзон японці здобули важливий військовий порт Ольонгапо на західному побережжі півострова Батаан.
На північний захід від Манілі, японські війська почали наступ проти перебуваючих там останків американських військ. Японська авіяція поновила свої атаки проти укріплень у Манільській затоці.
Безпосереднє загроження Сінгапуру — це факт, який викликав в Англії таке вражіння, що з усіх рядків англійських газет виглядає блідий жах і тривога за долю цього незвичайно важливого бастіону британської імперії у Східній Азії. Приблизно місяць тому, японці висадилися на Маляйському півострові і від того часу вони нестримно просуваються на південь, прориваючи всі англійські лінії оборони і здобуваючи штурмом усі, навіть найсильніші, ворожі укріплення. Ні непрохідні джунглі, ні труднощі, створені тропічним кліматом, не змогли припинити цього просування на південь, при якому японські вояки щоденно проходять більш-менш по 20 кілометрів.
Колишній мадярський міністр Ярош опублікував у зв'язку з відвідинами німецького міністра закордонних справ фон Ріббентропа в Будапешті статтю, у якій вказує на небезпеки, які загрожують Европі зі Сходу, і яких жертвою стався би европейський континент, якби Німеччина не виступила була в його обороні. Якби большевики — пише Ярош — були просунулися на захід так далеко, як німці на схід, то сьогодні совєтські вояки стояли б на західному кордоні Німеччини, большевицькі передові загони займали б окопи біля Базеля, а совєтські гармати були б установлені на побережжі Адрійського моря. Мадярщина не тільки допомагає на полі бою до перемоги над большевизмом, але також віддає до розпорядження всі свої духовні сили для остаточного знищення большевизму в світі.
За англійськими повідомленнями, під час затоплення британського крейсера "Галятеа" біля Олександрії, яке спричинив підводний німецький човен, згинув спеціяльний кореспондент агентства Рейтер при середземноморському флоті, містер Андерсон. Як повідомляє Рейтер, крейсер одержав три цільні попадання торпедою і затонув після трьох хвилин. Під час затоплення крейсера "Галятеа", як повідомляє додаткове звідомлення, знайшов також смерть капітан фрегати Фогг.
Під час останніх боїв на східному фронті виявилося, що большевики під час відступу вбивають своїх поранених, згідно з тайним наказом Сталіна. Сталін говорить, що жоден большевицький ранений не сміє попасти в німецькі руки. Такий факт занотовано під час останніх боїв у Феодосії, де німецькі санітарі ствердили, що між вбитими большевиками було дуже багато поранених, яких большевики повбивали під час свого відступу.
З приводу махінації Ідена в Москві, при чому він для вдержання панування над світом продав Европу большевикам, фінська газета "Уусі Аура" пише таке: "Це ясно, що Европа з цього британсько-большевицького договору може поробити тільки такі властиві висновки, щоб відділитися від спільноти з таким народом, як народ англійський, який заявив свою готовість видати Европу найбільшому і найкривавішому азіятові у всесвітній історії".
Як повідомляє "Унатейд Пресс", у Вашінгтоні мають плани заатакувати европейський суходіл. Рузвельт мав уже розділити ролі для цієї інвазії. Властиво воєнну акцію мають після цього перебрати на себе англійські вояки, а війська СДА мають зайняти та охороняти англійські острови. Цей американський план оснований на практиці у воєннім діянні, яку досі здобули англійці на континенті.
В Англії, після втрати англійських гумових культур на Маляйському півострові, заборонене вживати гумових підошв.

»Львівські вісті« 13.01.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

В Іраку прийшло до голодових заворушень, наслідком нестерпного харчового положення, яке викликали там англійці. Британські вояки стріляли безоглядно до вимучених голодом арабів.
До Туреччини прибуло багато втікачів з Феодосії, Криму, які оповідають про часові безпланові вбивства большевиків. Чергою замучено агентами НКВД всіх мешканців, які були підозрені.
Колишній японський консуль в місті Давао на Філіппінському острові Мінданао іменований політичним дорадником нового верховного начальника Манілі. Новий верховний начальник столиці Філіппін походить з філіппінських урядовців, які предложили японцям свої бажання співпрацювати.
В Ірані були знову виконані напади на англійський транспорт. Для забезпеки транспорту іранський уряд мусить ужити нових загонів жандармерії.
Англійська адміраліція призналася до того, що англійський крейсер "Галятеа" з екіпажем 450 людей затонув. Його сторпедував один німецький підводний човен.
Дефф Купер одержав доручення від Черчіля покінчити свою місію в Сінгапурі, як "міністр для Східної Азії" і вернутися в Англію.
Англійці віддали без бою столицю союзних маляйських держав, Куаля Лампер. Японці вмашерувалн вчора до цього міста.
Японський висаджений корпус звільнив 50 японців і 15 німців, які були інтерновані на філіппінському острові Гасбате.
З Стокгольму повідомляють, що в Лондоні тепер підтверджують чутки про відкликання Дафф Купера з його поста представника британського воєнного кабінету на Далекому Сході. Пригадуємо, що це призначення одержав Дафф Купер тільки 10 грудня м. р. "Дейлі Телеграф" вже давніше висловив був думку, що призначення генерала Вейвелла головнокомандувачем приведе до деяких змін у компетенції Дафф Купера. Тепер англійське міністерство закордонних справ повідомляє, що Дафф Куперові доручено ліквідувати свої справи у Сінгапурі і повернутися до Англії. В урядовому повідомленні про те сказано, що ця зміна сталася у зв'язку з рішеннями, які прийнято у Вашінгтоні.
Японська преса займає становище до Рузвельтового звернення до північно-американського конгресу. Вся японська преса бачить у тому новий доказ Рузвельтових перебільшень і блефу. Жодні астрономічні цифри — пише газета "Тайріку Шімпо" — не будуть досить великі супроти дійсних потреб Сполучених Штатів. Але це ще велике питання, чи можливо зреалізувати всі цифри, які стоять на папері. Це тимбільш сумнівне, що завдяки японському наступові союзники втратили важливі джерела сирівців у Південно-східній Азії, а шляхи судноплавства на Тихому океані перервані, і японський військово-морський флот дбає про те, щоб вони не були відновлені. Супроти такого фактичного стану не треба навіть займатися дальшими протиріччями о бюджеті Сполучених Держав Америки, бо сама недостача сирівців робить неможливою реалізацію цих планів.
На маляйському фронті збільшується кількість індійських утікачів. Індійці, яких примусила Англія до військової служби, в багатьох випадках не ставлять жодного опору. Як повідомляють з японського боку, цей стан спричинює британському верховному командуванню дуже великі клопоти.
Вояки Імператора — як уже повідомлено, осягнули велику перемогу, здобуваючи місто Куаля Лампер. Це місто має дуже велике значіння в стратегічному, політичному, політичному і господарському розумінні. Воно є столицею Сполучених Малайських Держав і має світову славу найбільшого центру гуми. Про бої перед здобуттям Куаля Лампер повідомляють з японського боку, що там британці ставили завзятий опір. Бій за Куаля Лампер вважають найтяжчим від початку операцій на Маляйському півострові. Британській обороні дуже допомагав догідний терен. Ворог приготовив собі сильні оборонні позиції і японцям треба було знищити сім ліній. Коли японці перемогли всі теренові труднощі в Тайгонг-Малім, то тоді Куаля Лампер вже було відкрите для японських змоторизованих військ.
Війська СДА перед своїм відступом з Давао на Філіппінському острові Мінданао, застрілили 30 японських цивільних людей. Крім цього важко поранено 40 японців, між якими були також жінки і діти. В Японії ця дика поведінка військ СДА викликала незвичайно велике обурення, бо громадяни СДА і Англії, які живуть в Японії, зовсім ненарушені. Вони тільки з конечних причин мають обмежену свободу рухів.

»Львівські вісті« 11.01.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Наслідком безупинного бомбардування Сінгапуру японцями, прискорено евакуацію цього міста.
Японці зайняли в Північному Борнео місто Бруней та острів Лябуан, який лежить при вході в Брунейську затоку.
Наслідком браку тоннажності, австралійський імпорт мусів бути обнижений до 75-ти відсотків.
Товариство Суецького Каналу не може вже більше виповнити своїх зобов'язань і мусіло просити про відсунення реченця платності.
Данія й Італія заключили господарський договір з торговельним підкладом 200 міліонів лірів.
Німецький міністр закордонних справ фон Ріббентроп відвідав Мадярщину і там перебуватиме через кілька днів.
2-го січня японці без бою зайняли американську військово-морську базу Кавіте.
Під час операцій біля Гонгконгу, японці захопили 13.864 полонених, знищили 559 літаків і затопили або пошкодили 54 військові кораблі.
Італійський міністр шляхів сполучення прибув передполуднем на кількаденні відвідини до Берліна.
У Кубі заповіли введення обов'язку військової служби.
У Сірії англійці підпорядкували британському капітанові французьку частину Геджаської залізниці.
В одному комуністичному зібранні в Ню-Йорку взяло участь 20 тисяч людей.
В Генерал-Губернаторстві видано розпорядок про облік худоби, який буде повторюватися щорічно.
Стендард Ойль Кемпені перенесла осідок своєї централі для Близького Сходу з Олександрії до Туреччини.
У Вашінгтоні об’явлено, що американський долар треба вважати як обов’язковою валютою для Східної Азії. Те саме передбачено для Канади.
Японці інтернували всіх громадян ворожих держав у Манілі в означених частинах міста.
Шангайські банки, яких власники є громадянами ворожих держав, переходять з днем 11 січня під керування японських підприємців.
Датки японського населення для армії є від початку війни понад 32 міліони єн.
Рузвельт задумує вислати до Москви свого військового дорадника, генерала Бурнса.
Від часу проголошення американським урядом величезної програми зброєнь, у Сполучених Штатах Америки можна помітити страх перед інфляцією. Вимагають заходів, які б перешкодили обезціненню долара.
У Великобританії, яка досі безкритично передавала большевицькі воєнні звідомлення, тепер, бодай у фахових колах, помічується деяка зміна поглядів. Ліддель Гарт, відомий військовий фахівець, тепер пише, що союзники потішають себе цілком необгрунтованими сподіванками, бо зміни в положенні німецького фронту "на добрій мапі майже непомітні".
Імператорська японська головна кватира повідомляє, що японські армійські літаки декілька разів атакували в районі Сінгапура аеродроми в Тенга, Калянг і Сомбаван. Військові споруди цих британських аеродромів знищено.
Японські літаки успішно атакували авіапорт Мінгалядон, який лежить 10 миль на північ від Рангуна. Попаданнями в гангари і склади, а також в інші військові об'єкти спричинено великі пожежі. У повітряних боях збито 6 машин типу Спітфайр.
Ще 8 січня вранці почалася генеральна офенсива японців на Маляйському півострові. На Британському Борнео японські літаки успішно атакували один порт. Також над іншими частинами Північного Борнео появлялися японські штурмові літаки.
Оборонні британські війська на північному відтинку Зелянгора заломилися і відступають до Негрі Сембілян, до султанату, який знаходиться на північ від Зелянгора. По дорозі свого відступу англійці знищують мости і шляхи. Також на північ від Зелянгору, де злучилися британські війська також у загальному відступі, панує велике замішання.
За урядовими англійськими повідомленнями з бірманської столиці, Рангуну, сильні атаки японської авіяції скеровані на Бірму. Передусім атаковано міста Рангун, Тавой і Мульмейн.

»Львівські вісті« 04.01.1942 ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

Зайняття Гонгконгу віддало в руки японцям майже непошкоджені промислові споруди і склади товарів вартістю в декілька міліонів єн. Далі там здобуто один крейсер, водомісткістю в 5 тисяч рбт., який в найближчому часі мав бути спущений на воду.
На півострові Батангас, на північний захід від Манілі, японці оточили частину американських військ. Всі спроби американців, які намагалися перевезти туди війська з Манілі, розбилися під градом бомб з японських літаків.
Англійська радіовисильня в Сінгапурі повідомляє, що в ніч на п'ятницю японська авіація двічі атакувала цю британську фортецю. Японські бомби дуже точно попадали в ціль.
Внаслідок чуток про майбутню японську атаку на східне побережжя Індії, почалася основна евакуація міста Мадрасу.
Фортеця Порт Дарвін, на північному побережжі Австралії, була другий раз за цю війну бомбардована японськими літаками.
Воєнний департамент СДА проголосив покликання всіх резервістів, яких уже зареєстровано.
Забраний американцями французький пасажирський пароплав "Нормандія" перемінено в допоміжний воєнний корабель.
Фінські морські збройні сили зайняли 1-го січня острів Зомеріє у східній частині Фінської затоки.
Бої в большевиками
Берлін, 4 січня. На північному відтинку східного фронту заломилися атаки одної змоторизованої большевицької колони в оборонному огні одною німецького артилерійського загону. Большевицьку атаку піддержували бронемашини, з яких знищено велику кількість. Також на середущому відтинку фронту в останніх днях старого року відперли наші вояки дуже сильні ворожі атаки. Після заломання цих ворожих акцій знайшлося тільки на самому передпіллі одного німецького баталіону понад 800 большевицьких трупів.
На полудневому відтинку фронту здобули німецько-італійські з'єднання не вважаючи на сильні сніговії, одну ворожу коту, якої большевики запекло боронили.
Берлін, 4 січня. Вояки одного німецького армійського корпуса мали особливий успіх останнього дня 1941 року під час відпору запеклих большевицьких атак на середущому відтинку східного фронту. Вони знищили вчора тисячу большевицьких танків.
Берлін, 4 січня. На південному відтинку східного фронту на схід від Повенци обопільний слабий перешкоджувальний вогонь і діяльність розвідувальних частин. Дві спроби ворога згрупуватися до наступу в силі одного баталіону чи сотні ударемнено в зародку обстрілом з гармат. В північному відтинку фронту відбито спроби ворога атакувати невеликими силами. На свірському фронті наша наземна оборона збила один ворожий винищувач.
Берлін, 4 січня. На півночі східного фронту атакували большевики вчорашнього дня в багатьох місцях німецькі позиції. В місцях, де вони веліли проломитися, взято їх під сконцентрований вогонь німецької оборонної зброї. Большевиків в завзятих боях відперто, хоч були недогідні атмосферичні умовини і сильні теренні перешкоди. Під час однієї очищувальної акції втратив ворог двісті людей вбитими і пораненими. В німецькі руки дістався один склад муніції і радієвий наряд.
Берлін, 4 січня. На середущому відтинку фронту тривали вчора бої хоч було дуже холодно і вперто бушували сніговії. В різних місцях розгорілися запеклі оборонні бої, в яких німецькі війська відперли атакуючі большевицькі з'єднання. Так, наприклад, війська одної бронетанкової дивізії відперли численні атаки сил, які рівнялися силі одного баталіону. Двісті большевиків вкрило трупом бойовище. На одному іншому відтинку відступаючі большевики залишили 172 трупи. Одна ворожа група була знищен на половину в протинаступі решта відступила на північ. Коли большевики провели опісля пополудні атаку при допомозі артилерії і бронемашин, тоді зазнали знову сильного відпору, при чому мали знищених 4 бронемашини.
Берлін, 4 січня. У рішучому відпорі напливаючих хвилями большевицьких атак орали також участь словацькі війська. Під час боїв знищено дві ворожі бронемашини. Також італійські війська відперли запеклі большевицькі наступи на район, який займали італійці. Коли ворог кинув для піддержки цього наступу сили своєї авіяції взяли участь в боях італійські винищувачі. При цьому італійські винищувачі збили з десяти літаків типу "Рата" чотири літаки в повітряних боях.