Навіть принцові

Скажу щиро: Антуан де Сент-Екзюпері ні тепер, ні раніше не був моїм улюбленим письменником. З усього, що колись прочиталося, був «Маленький принц», інші його твори я проминув. Біографія теж була мені відома лиш в загальних рисах. Зрештою, з часом я навіть забув більшість подій з «Маленького принца». Трималися в пам’яті, звісно, – принц, троянда і лис, а решта персонажів збилися в одне варево, як збивають центрифугою масло. Суцільна грудка. Зустрітися з героєм Сент-Екзюпері, маленьким принцом, можна у два способи: перший – віднайти у крамниці будь-яке видання і прочитати чи перечитати повість, другий – прийти на П’яту авеню біля 76-ої вулиці, щоби побачити бронзову скульптуру, встановлену біля вілли Альбертіна, французької культурної організації. Бронзовий хлопчик із закинутою д’горі головою. Схоже, що він споглядає сутінкове нью-йоркське небо над планетою Земля і шукає поглядом безмежний космос знайомих йому планет. Зустріч моя відбулася спочатку зі скульптурою, а після цього я потягся до тексту. Зрештою, мало кого можна зустріти на нью-йоркських вулицях, але цей бронзовий хлопчик якось особливо мене розчулив, бо такий самотній у багатомільйонному місті. І до чого тут Нью-Йорк? А до того, що Сент-Екзюпері прибув сюди у 1940 році з окупованої нацистами Франції. В Америці письменник пробуде три роки. Небагато знавців можуть похвалитися тим, що їм відомо, що «Маленького принца» написано в Нью-Йорку й опубліковано у 1943 році, за рік до трагічної загибелі військового льотчика майора Антуана де Сент-Екзюпері. Це не останній твір – буде ще роман «Цитадель», але його опублікують по смерті відважного авіатора й блискучого письменника. А чого Сент-Екзюпері подався аж до Америки і чим вмотивовано його перебування там? З Європи війна витиснула багатьох письменників та інтелектуалів, зокрема й німецьких – Томас і Генріх Манни, Еріх Марія Ремарк, Бертольд Брехт, Теодор Адорно, Леон Фейхтванґер. Життєва драма Вальтера Беньяміна лише підтвердила, що війна може наздогнати навіть далеко від бойових дій, на кордоні Франції з Іспанією. Більшість втікачів відпливали з Лісабону, куди прямували через Іспанію.

То що таке «Маленький принц»? філософська казка, притча, розповідь про дитяче сприйняття світу для дорослих? Можна сказати і те, і друге, і третє. Ота наївність, спостережливість та висновки головного героя, який, по суті, веде діалог з автором, розповідаючи про свої подорожі планетами, зустрічі з різними персонажами, відкриває нам дивовижний світ.

А усе розпочинається з Сахари, над якою пролітає оповідач льотчик. В літаку псується мотор, і авіатор вимушено приземляється в пустелі. Води у нього в запасі на тиждень. І тут він зустрічає маленького принца, який, як і льотчик, звалився з неба, бо прилетів зі своєї далекої планети. Можна припустити, що Сент-Екзюпері перебуває у стані галюцинації, яка трапляється з людським організмом і психікою, коли дошкуляють нестерпна спека і брак води. А ще – непевна перспектива виживання поміж життям і смертю, бо незрозуміло, чим закінчиться це вимушене перебування серед пісків.

З-поміж веремії персонажів найцікавішими, мабуть, є троянда і лис. Інші – король, п’яниця, ділок, ліхтарник, географ – творять галерею цікавих спостережень маленького принца та спілкування, а от троянда і лис найближчі йому. Справді, найголовнішого очима не побачиш. Інколи до мене приходила думка, що поява такого твору під час війни виглядає досить дивною. Тим паче, що автор зберігав у своїй тайстрі пам’яті чимало історій, пов’язаних із різноманітним досвідом військового пілота. А він вибирає цілком нейтральну для розповіді ситуацію, даючи волю своїй уяві, але також спробі сконденсувати важливі думки щодо людства взагалі. Дивовижно, але факт, що Сент- Екзюпері зумів поєднати авіацію, географію і письмо. Зумів переказати нам у «Маленькому принці» прості істини. Зумів створити чудовий, магічний світ, в якому все пов’язано невидимими нитками: планети, маленький принц, троянда і лис, та ще додавши міжпланетні подорожі всесвітом, щоби ми ніколи не обмежувалися виключно географією нашої планети. Він як льотчик знався на цьому.

Хто насправді Сент-Екзюпері? І чому саме ця філософська притча стала його найвідомішим твором? Читаючи, кожен з нас до певної міри приміряє на себе думки та вислови маленького принца. Чому? Бо так чи інак подібні думки нас відвідували протягом життя. Події наштовхували на розмисли, а прочитане – на висновки. Антуан де Сент-Екзюпері, аристократ, льотчик, письменник, чоловік, коханець, приятель, зумів своїм життям наблизити географію і створити власну мапу життя і простору. Ровесник двадцятого століття, він став авіатором, бо саме новий вид транспорту стрімко змінював людське уявлення про час і простір та можливості їх подолання. Отож хлопчик зі збіднілої аристократичної родини, дитинство якого минало в замку близької родички, захоплюється авіацією. А хто тоді, у першій декаді двадцятого століття, нею не захоплювався? Віковічне прагнення людини політати і побачити з висот пташиного польоту міста, села, річки, океани, луки і пасовиська починає здійснюватися. По цілому світу молоді інженери-конструктори намагаються створити такі апарати, якими можна на певен час відірватися від землі. Одночасно окрім конструкторів та авіаторів – тих шаленців – до нової технічної спромоги придивляються військові й міркують, як можна буде використати усе це під час війни. Коли Антуанові виповнюється чотирнадцять – війна не забарилася. З газет можна було дізнаватися, що воєнні дії тепер також перенеслися з землі на небо. Це також захоплювало.

Згодом Сент-Екзюпері воюватиме в Північній Африці, доставлятиме пошту в Південній Америці, шукатиме за приятелем, облітаючи Анди, плануватиме рекордний політ, який завершиться черговим падінням. Очевидно, багатий досвід та письменницький хист чекали свого часу – і він наступить, коли авіатор спробує написати свій перший роман «Південний поштовий». Можливо, що письменницька кар’єра очікувала Сент-Екзюпері й гарантувала йому спокійну старість де-небудь на віллі французької Рів’єри, якби не історичний поступ й чергова світова війна. У 1940 році письменнику вже сорок. Вік, як розумієте, для авіаційних перельотів з їхніми навантаженнями не надто сприятливий. Францію розділено. Уряд Віші колабораціонував з нацистами – і, відпливши з Лісабона, Сент-Екзюпері потрапляє до Нью-Йорка. 1940 рік – не перші відвідини Нью-Йорка Сент-Екзюпері. Його нерозсудлива ідея перельоту через Південну Америку завершилася в 1938 році авіатрощею в Ґватемалі, звідки його перевезли на лікування до Нью-Йорка. Тепер тут наче усе складається непогано. Його книжки перекладено англійською; про нього знають інтелектуальна тусівка та читацька публіка; на нього чекає чималий, як на ті часи, гонорар – понад чотирнадцять тисяч доларів, що становить за теперішніми мірками біля двохсот тисяч. Тут він бажаний гість у впливових американських домах. Його поселяють біля Центрального парку. Він пише «Маленького принца» в будинку на Лонґ Айленді. Намагається достосуватися до Голлівуду, але марно. Перебуває в Монреалі. І так триває три роки, від 1940 до 1943-го. У Нью-Йорку він зустрічається з Неллі де Вогуе та знайомиться з Сільвією Гамілтон Рейнгард. Його дружина Консуело Сунсін, котра на час їхнього знайомства, не дивлячись на свій двадцятидворічний вік, уже встигла двічі вискочити заміж, мабуть, здогадується про чоловікові сторонні романтичні стосунки. Зрештою, про це все можна прочитати у її споминах Mémoires de la rose (1999). А тим часом Сент-Екзюпері, дописуючи «Маленького принца», усвідомлює, що війна на європейському, африканському та азійському континентах продовжується. Не можна сказати, що письменник сидить склавши руки. Він як може намагається бити на сполох, пишучи відкриті листи, які б стимулювали підтримку для військових, та закликає французів, що опинилися на американському континенті, йти воювати. У 1943 році він сам приймає для себе кардинальне рішення і повертається до Європи. Йому вже сорок три. Військове командування неохоче допускає письменника до польотів. Авіабазу розташовано на Корсиці. Війна, зрештою, закінчується – і майор Сент-Екзюпері, здається, має усі шанси дожити до перемоги, але він вирушає у свій останній політ.

У житті Сент-Екзюпері-пілота було чимало прикрих моментів – він неоднораз потрапляв у авіатрощі. Один випадок, коли він узяв участь у перегонах, щоби якось поправити свій матеріальний стан, і коли літак на великій швидкості упав, запоровши носом в пустельні піски Сахари, письменника звинуватили, що ніякого падіння не було, а це він сам відкаблучив такий номер, щоби сенсацією привернути увагу до себе. Що було цілковитою неправдою.

31 липня 1944 року в журналі польотів та тій корсиканській авіабазі американський офіцер наземної служби Вернон Робісон записав: «3:30 – пілот не повернувся і вірогідно, що загинув».

У 1998 році рибалка випадково витягнув якісь причандалля разом з уловом. З-поміж усього й браслет, на якому було вигравірувано: “Antoine de Saint-Exupéry (Consuelo) – c/o Reynal & Hitchcock. 386, 4th Ave. NYC USA”. Це була сенсація. Виглядало, що десь в тих морських впадинах має бути потрощений літак. І його знайшли. Уламки, витягнуті з морського дна, тепер зберігаються в музеї авіації в ля Бурже. Після цієї знахідки один пілот Люфтваффе вирішив привідкрити таємницю свого життя: мовляв, це він підбив літак Сент-Екзюпері. Прямих доказів цьому нема, бо нацисти доволі ретельно записували і перевіряли кожен збитий літак. На слово пілотам ніхто не вірив.

Штука з Сент-Екзюпері полягає ще у тому, що окрім «Маленького принца», він автор кількох романів, а от переважно пам’ятається ця оповідь, хоча художні якості романів, повірте, не гірші. Питаю сам себе, чому – і у відповідь приходять десятки припущень: може, внаслідок незвичності тексту; може, тому що це такий варіант наїву, зрозумілий більшості; а може, у сконденсованості питань, які ми собі ставимо і які не полишають нас протягом цілого життя. Факт залишається фактом, що твір написано в Нью-Йорку під час війни, в якому автор занурює нас в алегоричні обставини, з яких про війну ані словечка.

Я посидів поруч із бронзовим маленьким принцом, на якого перехожі майже не звертали уваги, бо видалося, що йому надто самотньо. Зрештою, нікому не завадить кілька хвилин дружньої підтримки, навіть принцові.