Минулого літа в Єрусалимі

Минулого літа я поселився у Єрусалимі

на Яффській вулиці. З веранди готелю

проглядалися мури Старого міста,

дзеленчали поруч трамваї, шипіла шаурма,

достигали місцеві сорти ґранатів

і горлиці ховалися від спеки у виноградному листі.

Спека нагрівала місто як бляшану накривку.

Продавці сувенірів попивали чай з м’ятою,

такою волохатою і зеленою, як гусінь,

такою пахучою і соковитою, як помаранча.

Хасиди, сварячись, копошилися в черзі

за соціальною допомогою – приспічило з реченцями.

У мене було домовлення з раббі про зустріч.

Він мешкав в Єврейському кварталі,

звідки відкривалася панорама площі

перед Західною стіною. Вуличка, зазначена

як адреса, була окупована котами,

а з внутрішнього дворика пахло шовковицею.

Але поки я дійшов до тієї вулиці та дворика,

довелося кілька разів перетнути Via Dolorosa:

зустрічаючись з натовпами туристів,

охоронцями із автоматами, а також металевими

турнікетами, коли переходиш

з Мусульманського кварталу в Єврейський.

Дивне відчуття лабіринту, переплетених вулиць

суцільної торгівлі, безперервного чалапання

й важкого – від спеки – людського дихання,

постійного скреготу апаратів для вичалювання

помаранчевого соку, липкого й духмяного,

та ґранатового, брунатного як кров.

Раббі на мене чекав у своїй квартирі, поки я,

затримавшись, затесався поміж молільників

біля Стіни, споглядаючи як сефардські євреї

святкували бар-міцву червонощокому хлопчикові.

З-за перегородки, тобто жіночої частини,

чулися голоси і здіймалися руки.

Обслуга, що працює біля Стіни, переносила

недбало залишені пластикові стільці,

збирала молильні книги і зносила їх в одне

місце для наступних відвідувачів.

Хилиталися молільники і хилиталася Стіна.

На колінах писалися записки і вкладалися

в глибокі тріщини, щоби ознайомився з ними

Господь, надуті голуби і сизі горлиці.

Бо кожен щось прохав і чогось, звісно, очікував.

Я попрохав у хасида, що готувався до молитви,

ручку. Той витягнув з глибокої кишені

сюртука олівець. А я знайшов в себе квитанцію,

видану в продуктовій крамниці за покупку

пляшки води і також на коліні написав кілька

речень. Я знав, що усі записки згодом змітають

до сміття, але все одно сподівався. Ну,

так, як всі. Так як помаранчевий кущ сподівається

свого цвіту, а ґранатовий – свого.

Нарешті я знайшов вуличку, пропахлу гнилою

шовковицею. Обминув з десяток тлустих

котів. З раббі ми поговоримо про юдаїзм

і християнство. Мене пригостять помаранчевим

соком. І на прощання, з полумиска,

подадуть стиглий ґранат,

яким, на зворотньому шляху, поділюся

з голубами та горлицями.