Виставка творів трьох митців – Юрія Боринця (Надвірна), Сергія Григоряна та Юрія Бакая (обоє Івано-Франківськ) в ЦСМ продемонструвала фрагменти процесів пошуку і знахідок, впевненості та недовіри, тверезості експериментів і шалу емоцій. Насправді, роблення спільної виставки – демонстрація дружніх стосунків, а не естетичних уподобань. Отже – про три естетики. Але для початку згадаємо ще Миколу Джичку, їхнього приятеля та ідейного натхненника. Принаймні, після відкриття його персоналки «дЖивопис» в галереї «Арт на мур» і було заплановано відкриття експозиції трійці, що й відобразилося на назві виставки.
Юрко Боринець – безсумнівний лідер і за кількістю виставок, і за енергетичністю живопису, і за експресивністю зображувальних засобів і методик. Зачинатель і провокатор даної імпрези запросив згодом до участі у ній своїх колег – дизайнера та фотографа Юрія Бакая і художника та дизайнера Сергія Григоряна. Хоча до останнього дня не був упевнений, чи правильно зробив? Хлопцям робота йшла важко, не встигали. Тепер ясно, що правильно. Виставка вдалася, далебі нічого подібного Франківськ давно не бачив (багато хто зі старожилів почав згадувати часи розквіту «станіславського феномену», виставку «Рубероїд», акцію «За Імпреза» та ін.). Такого сумбуру, еклектики, невпорядкованості, драйву, що особливо дався взнаки під час відкриття під ритмічний музичний супровід від Dj Edo та друзів… Музика вдало підігрівала і підвищувала градус спілкування поміж глядачами і художниками.
Ю. Боринець, "АВС"
Експресивне фігуративно-абстрактне малярство на папері Юрія Боринця (цього разу в якості матеріалу використовувалася зворотна сторона рекламних банерів), в рамках і без них, на стінці і на вітрині, вдало протистояло завислим в повітрі фанерним літачкам-ангелам від С. Григоряна, що незворушно-велично згори спостерігали за метушливими глядачами. Відвертому малярському підґрунтю Боринця і Григоряна Ю. Бакай протиставив холодну естетику хайтеківського конструктивізму із застосуванням світла і звуку. Інсталяція доволі вдало вписалася в розхристане, неприлизане приміщення ЦСМ, і своєю незвичністю гарно контрастувала з іншими роботами. Хоча художники навчалися в місцевому Інституті мистецтв, спосіб мислення кожного не має нічого спільного з естетичною ідеологією, що викладається у цьому ВНЗ (Чи були викладачі вишу на виставці?).
Експозиція, твори Ю. Боринця та С. Григоряна
Для картин Ю. Боринця, здається, сюжет не має значення: балет, спайдермен, пес, ще пес, обличчя, пейзаж… Важливою залишається експресія графічного жесту, плакатна мінімалістичність і виразність, розкутість і легкість поруху пензля. Заворожуюча ритміка орнаментів, обмежена декількома кольорами палітра, багато незафарбованого тла – дикунсько-шаманський живопис людини ХХІ ст., що й тут дбайливо відноситься до свого й нашого часу, говорячи про позачасовість. Художник наголошує на важливості для нього спілкування не тільки з колегами, але й з глядачами, поціновувачами його творчості, тому виставки, презентації – невід’ємний елемент його самореалізації. Повторюваність безсюжетності вичерпує описові можливості. Відмова від строкатої кольоровості – пошук витонченої вишуканості? Відсутність композиції не заперечує академічного-реалістичного базису – неспроможність позбутися ремісничих начал? Боринець рвучко та ґвалтовно долає опір матеріалу. Це різкий, короткий головний удар, потім серія ударів, що швидко і влучно формують орнаментику замисленого, щоб не розгубити і точно передати накопичену енергію. Таке враження, що існує страх, чи надовго її вистачить? Кілька джебів і хук зліва наостанок. Роботу зроблено.
С. Григорян, "Ангел"
Сергій Григорян присвятив свої об’єкти поєднанню двох містечкових історичних подій майже столітньої давності. На думку митця, Станиславів початку ХХ ст. був знаним релігійним центром (місцем паломництва до ікони Матері Божої Ласкавої Станиславівської) зі значною кількістю церков, костелів, кірх, синагог, і водночас прогресивним авіаційним осередком – загоном молодих бравурних літунів (школа пілотів ім. Тадеуша Кашпріцького, друга за величиною в Польщі) та летовищем на околиці міста. «Це історичний приклад майже утопічного суспільства, де чудово уживалися високі технології і християнські норми гуманізму», – з авторської експлікації. Відповідно, храми, точніше, ангели і літаки злилися в кумедних фанерних об’єктах, розписаних темперою і розцяцькованих вакуумними радіолампами для переконливої техногенічності. Ангели худі до прозорості (загадка, як літатимуть?). Зовсім не польська військова символіка на крилах. Левкасна основа відсутня, пофарбування фрагментарне – багато чистої незафарбованої фанери - бойова обдертість? Кожен об’єкт має назву, смисловий підтекст, стать, відповідну пластику. Підвішені на тросах через просту механіку завіс, прикрашені шурупами, болтами, петельками та іншим металевим причандаллям, візуальний дух техногенності опозиціонує до невидимого духу метафізики. Наука у мистецький спосіб поєднується із сакральністю. «Григорян ніби запитує, чи знаємо ми, як літають ангели, яка марка їхнього двигуна, пальне, аеродинаміка?», – писала Н.Голомідова. Художник без поспіху і виважено підходить до образотворення – ідея, ескізи, лекала, раціональне розміщення, вирізання по контуру, зачистка, ґрунтовка, розпис, кріплення, монтаж – як по інструкції. Щоб побачити кінцевий результат, треба довго чекати, а потім з сумнівом чи радістю оглядати зроблене в майстерні… Надмір надуманого, штучного, а інколи й помилкового дизайну зовсім не дратує, навпаки, провокує на безліч поправок і побажань від співчуваючих. «Якби вони рухалися; Треба щоб лампи світилися; Занадто пласко, додай об’ємності; і т.д…». Це добре, що твори «провокують» творчі поради інших. Добре, що провокують взагалі. На те воно й мистецтво.
Ю. Бакай, інсталяція
Ще одним прикладом розвитку дизайнерської думки у Франківську стали інсталяції від Юрія Бакая, що демонстрували перебіг творчого процесу, котрий можна спостерігати в майстернях митців. Один з них – проект світильника, точніше, хаос робітні дизайнера, мовби перенесений в простір галереї. Насправді мова йде про імітацію, створення інсталяції на задану тему: нагромадження нарізаного скла, пачки паперів з ескізами проекту, увімкнутих ледових світильників, інструментів, олівців, металевих опор, плівки, картонних коробок і серед цього усього треба бути уважним і побачити, зрозуміти ідею ландшафтного світильника, принцип його дії, інноваційнісь, вже не кажучи про функційність. Метал і скло, холод і жорсткість, заломлення світла і загадковість тіней. Бакай від ідеї поринає в тенета математичної логіки: інженерні проекти, креслення, розміри, розрахунки, пропорції… Сила світла, можливості проникнення, занурення, розсіювання, відбиття, рефлекси, дзеркальність, прозорість, крихкість, гладкість, забарвлення тону, холодність – теплість, все це пізніше формуватиме емоційний ряд реціпієнта. Кінцевий продукт передбачає стерильність. Маємо змогу спостерігати, з чого вона народжується. Хотілося б додаткових втручань під час тривання виставки, продовження процесу нарощування форми, навіть можливої з’яви готового світильника…
Ю. Бакай, "Обойма ангелів"
Інший об’єкт, цього ж автора «Обойма ангелів» – шафка-коробочка з 48 вмонтованими в неї електродзвониками, котрі нещадно вищать, як тільки натиснути ґудзик вимикача. Це також фрагмент, «робота в процесі», недовершена проекція того, що замислив художник. Радянські дверні дзвінки, на думку автора, чимось схожі з церковними дзвонами, бо так само попереджують про щось. Автор ще багато різного оповідав стосовно бачення кінцевого втілення задуму – дерев’яна обшивка, діоди, дзеркало, затемнене скло. В цьому випадку, ідеї, що народжуються в процесі роботи, свідчать про ще не скоре завершення-створення світло-звукового об’єкту. Але поживемо-побачимо.
На виставці несподівано гарно розігрувалися ненавмисні опозиції. Хуліганській розхристаності Боринця протистояла юнацька романтична напруженість Григоряна. Статичності інсталяцій – живописна динаміка. Відсутності глибини думок – дитяча безпосередність і грайливість.
dj edo, Ю. Бакай, Ю. Боринець, С. Григорян
Люди на відкритті приходили і виходили, пили алкоголі і палили під дверима, балакали і мовчали, гралися з дітьми, пританцьовували і дуріли, як малі. Довго не збиралися розходитися, аж поки на ходу авторам не було запропоновано розповісти про свої праці, ідеї, помисли. Це було щось! Глядачі розсілися у кріслах, а митці говорили, сперечалися, пояснювали вельми грамотно, стисло і зрозуміло. Комусь було смішно, комусь сумно. Але не нудьгував ніхто. Таким було завершення.
Ю. Бакай, "48 дзвінків"
Наступного ранку виставка своєю атмосферою дійсно нагадувала післявечіркову невпорядкованість думок. Місцеві ЗМІ оцінили її як експериментальну і підсумували, що ЦСМ і таким має опікуватися. Будь-який експеримент демонструє матеріальний результат, сліди. Але залишається ще щось невимовне, тонке, позаописове. Найголовніше.
Головне, як після будь-якої вечірки, поприбирати, і приготуватися до нової.
16.12.2013