Януковича відсторонено. Вимогу Майдану №1 виконано. Але у суспільстві відчувається не ейфорія від перемоги, а неспокій. Опозиція в парламенті, який волею долі став тим органом влади, до леґітимності якого застережень найменше, є прямим віддзеркаленням влади. Зважаючи на це, виникає тривога: чи не використає вона перемогу людей лише на власну користь. Посилюють ці застереження і перші політичні кроки нової влади.  

У п’ятницю ввечері на Майдані Незалежності нарешті відбулося повноцінне віче. Майданівське народовладдя гупало таким пульсом, що відбивалося не тільки на владі, а й на опозиції.   Площа не захотіла прийняти від лідерів парламентських фракцій угоду про порозуміння з Віктором Януковичем. Удень цей акт було підписано Кличком, Яценюком і Тягнибоком – але свого голосу не казав Майдан. Він висловився ввечері, озвучивши вимогу про негайну відставку президента.  

Страх — це родове прокляття диктаторів. І діями Януковича щодо Майдану керує одне-єдине почуття — страх. Зрештою, як і діями будь-якої  людини, яка вчинила злочин, якщо брати у людському трактуванні, чи гріх у трактуванні Божому. Бо кожна людина підсвідомо відчуває, що за злочин настане розплата, і що більший злочин, то розплата буде жорстокіша. А чи є Януковичу та його оточенню за що боятися, не нам вам розповідати. Та все ж спробуймо перелічити те, що найбільше посилює його паніку і примушує гнати сотні й тисячі міліціянтів і спецпризначенців на Майдан.

Обмін відбувся. Хтось його назве «першим компромісом» між владою та опозицією і предтечею подальших порозумінь, а хтось скрушно похитає головою: «Нас зливають».  

 

Низка одіозних законів, ухвалених 16 січня у ВРУ, та викликаний ними спалах протестів відставили на задній план питання основного фінансового документа країни – Держбюджету-2013, який того ж таки дня блискавично швидко ухвалили депутати. Ясна річ, що на кону зараз стоять куди більш базові цінності українців, аніж те, кому скільки грошей дадуть і де ці гроші візьмуть. Однак аналізувати бюджет України на цей рік будемо, оскільки він добре ілюструє наміри чинної зараз влади й дозволяє побачити розбіжності з деклараціями.  

У світі, насиченому відеокамерами, писати якісь «картинки» словами – завдання невдячне. Навіть близьке до графоманства. Хто на Майдані був, скаже: «Все було не так!». Залишається розраховувати на тих, хто не був ).     ***   Нова доба 20 січня щойно настала. Ми з моїм київським приятелем, його дружиною та їхньою знайомою Катериною поволі йдемо від монументу Незалежності на початок вулиці Грушевського. Там «Правий сектор» б'ється з «Беркутом».

«Іди шукай собі іншого лідера», — вигукнув спересердя Кличко протестувальнику на Майдані, коли той щиро висловив своє невдоволення перебігом перемовин опозиційної трійки з владою. Відставка уряду Азарова та закон про амністію за версією Банкової — це все, чого наразі добився від влади Майдан, і це явно не те, на що люди сподівалися. Стає дедалі зрозумілішим, що «малою кров'ю» протести вже не загасити.

Політична реформа стала одним з ключів до виходу з політичної кризи у 2004 році. Результативне голосування за проект конституційних змін у Верховній Раді стало фактичним завершенням Помаранчевої революції, розрядивши атмосферу в політикумі й відкривши шлях до чесних виборів, так званого «третього туру» (адже в пакет входили також домовленості про зміну складу ЦВК тощо). Десять років по тому проект №4180 (що якийсь час був законом №2222) може «піти на друге коло», зігравши подібну роль за подібних-таки обставин.  

Увага українців сьогодні (28 січня) зосереджена вже не на вулиці, а на тому, що відбуватиметься у стінах Парламенту. Окрім анонсованих владою питань, запланованих до розгляду ВРУ, депутати цілком можуть вдатися й до несподіваного – проголосувати за введення надзвичайного стану. Ясна річ, що це буде чеговий підступ з їхнього боку, однак чи випадає у нашій ситуації дивуватися підступності? Отже, які є підстави до введення надзвичайного стану в Україні і чим він може для всіх нас обернутися?