Днями минуло півроку від «чорної суботи» 30 листопада 2013 року, від побиття євромайданівців під монументом Незалежності. Саме тоді почався справжній Майдан.
Ця подія вже стає історією. Про неї згадує Микола Бондар – сотник 4-ї (козацької) сотні самооборони Майдану («в миру» – фермер і підприємець).
Смерть Лесі Ґонґадзе
За 5 хвилин четверта ранку, 30 листопада. За дві хвилини до штурму пропадає мобільний зв'язок, пропадають трансляції веб-камер, які цілодобово показують Майдан.
У затриманих міліція завжди забирає телефони, а тоді – ні в кого. Зате були інші цікаві маніпуляції – мішок на голову, і ви не знаєте, куди вас везуть. При тому діяли як психологічно, так і фізично: розправою, смертю залякували, відрізаною головою. Сам чув, і студенти розказували, що не раз питали: чи знаєш, шо було з Ґонґадзе? Багато хто вже не пам’ятає, що 30 грудня о 4-й ранку померла мама Ґонґадзе – якраз коли почався штурм.
"Фас!" для "Беркута"
Надагресивну поведінку "Беркута" в ніч 30 листопада можу пояснити, бо як довести до стану сказу людину, я знаю. Це системно робилося впродовж цілого дня. Більше 20 раз міліцейські підрозділи розгорталися в бойові порядки. Пробігали по два з лишнім кілометри в повній екіпіровці. Це був не показ сили, то їх доводили до стану, що коли дали команду "Фас!", то мало того, що там більшість є моральними уродами, вони вже дійсно не розуміли, що роблять.
Більше того. Застосування проти 700 чоловік, які тієї ночі були на Майдані, понад 2,5 тисячі підготованих правоохоронців – неспівмірне відношення. Правоохоронці в такому екіпіруванні мали би стримувати разів у 10 більше людей. Тому застосування такої сили для мене є незрозуміле. Враховуючи, що я маю певні навики, я зрозумів, що нас просто пробували знищити фізично. І сценарій був трошки інший. Він не пішов так, як вони хотіли.
З кількох із них нам довелося зняти маски, які в них під шоломами. Вони дуже "хотіли" їх знімати – щоби ви розуміли, як то просто сфотографувати лице. За 4 години після штурму ми вже знали, які підрозділи виконували ці дії.
Польський журналіст
Акція спланована, але ніхто не думав, що це буде піддано гласності. Моя думка: побиття на Майдані входило в план, який можна було показувати. А що було далі – ні.
На якомусь етапі була віддана команда бити журналістів. До того їх відпихали чи били разово. Аж раптом відволіклися від гнаних, і почали наносити удари тим, хто був з камерами, телефонами і мали відзнаки, з яких видно, що то журналіст.
Одному з них, поляку, я вдячний. На моїх очах він показує посвідчення, йому при цьому "беркутівець" – кийком у голову. Той падає, ми встигли його підхопити. Тягнемо обм'якле тіло пару кроків. Приходить до тями, зривається, кричу йому "нє", а він хапає знов ту посвідку, що на шиї висіла, і йде знов до них показувати, що він журналіст. Йому знову так само кийком в лоба. Знов завалюється на нас. На четвертий такий раз йому ввалили так, що розсікли голову більше як на 10 сантиметрів. Було видно лобову кістку. Твердолобий поляк попався, і ми йому завдячуємо тим, що нас побачили всі. Бо останнього разу він прийшов до тями вже коло «швидкої», мені навіть здалося, що він в стані шоку ще раз буде показувати посвідку. Думаю, ліпше заберу її в нього. Я потім пробував з ним говорити. Людина була "в програмі" доказати правоту – вважав, що ще не представився. Бо як можуть бити журналіста? Другого, я так розумію, його оператора, на землі відгамселили, що він поняв зразу і собі забрався, а цей каже: "Мені не треба допомоги, я йду в амбасаду". Як підеш? Кров заливає, зі всіх сторін загороджено! А вони дійсно розступились, і він пішки пішов у посольство, там його таким побачили – і вже прибули в центр Києва журналісти: німці, шведи, "Аль Джазіра", ще поляки. Через півтори години ми вже мали багато непобитих камер і журналістів, які показували он-лайн. Люди вставали на роботу, і бачили, що сталося.
Машини, заготовані змивати кров
Бачив два випадки, коли ВВ відсунули щити і вихоплювали зсередини по пару чоловік, але це винятки. А так… Тримати жертву, вважаю, не менша вина, ніж бити.
Про́сто піти не вдавалося. Всіх били під час проходу через міліцейський коридор. Далі людей стали гнати в усіх чотирьох напрямках. Я не бачив таких, кого би ні разу не вдарили. Як зупинялися – їх доганяли і били. Калюжі крові ми знімали на другий день. Весь Хрещатик аж до Бессарабки в них був, Михайлівська до верху, до управління міліції. Місцями – кожні 5-10 метрів. В Софіївський собор люди стукали, але їм не відкривали. На порозі Софії на фотографіях видно калюжі крові. І перше, що робили зранку – прислали заправлені водою автомобілі й підготовлених людей з вказівками мити бруківку від крові.
"Беркут" боїться замкнутого простору
І діти, і дорослі, тікаючи, ховалися в сміттєві баки. Уявіть, що для того треба робити з людиною. Декого аж у наступну добу познімали з дахів, бо двері за собою захлопнули – і назад вийти не можна. Знайшли завдяки телефонам.
Мій жоден не працював аж до післяобіда, а діти між собою зідзвонювалися. Дає хтось телефон – і я вже розпитував. "Не знаєм, як і куди нас везли, але бачимо, що це райвідділ міліції". Позакривали – кого в кабінетах, кого в «абізьянніках».
Тікаючи, забігали в нічні заклади, і їх відвідувачі ховали попід столами, хто куди. Є відеодокази, коли в нічну кафешку забігають діти, і персонал заганяє їх кудись на кухню. А "Беркут" боїться замкнутого простору. Далі порогу, як правило, не заходять. Мало хто знає, що до замкнутого простору їх не готують. Це тварини, вишколені тільки щоби наступати або стримувати. А коли, наприклад, починаєш їх гнати, то тікають і топчуть один другого.
Народ проти міліції
30 листопада вдень перший раз міліція відчула, що може добре "отримати". Їх до Києва стягували на підмогу на перше число [1 грудня. – ред.]. Подекуди автобуси з внутрішніми військами і з "Беркутом" зупиняли, обривали з них, що можна зовні – щитки, дзеркала – розхитували і приводили в ужас тих, хто в середині.
Хто вчиняв таке, знаємо. Нас [козаків 4-ї сотні. – ред.] потім звинуватили в закликах і розпалюванні, але цього не було. Якби ми закликали, почалось би цікавіше.
Задля психологічного тиску на органи ми, козаки, ще 30 листопада просили людей, особливо молодь, яка вся зі смартфонами, хто де бачить людей у формі – знімати. І один невідомий герой приніс нам кадр. «Беркутівці» патрулювали Київ на джипах. Супроводжує він в кадрі джип. На задньому плані виходить чоловік з магазину, перекладає з лівої руки в праву пляшку, закриває двері. Дзвонить в нього телефон, дістає, тоді йому в поле зору попадає міліцейський джип – він тут же кидає в джип бутилку. Це при тому, що він сам. Ці хлопці газу – і проскакують на червоний колір світлофора.
Зняті два випадки, коли міліціонери заходять у біотуалети, і якісь небайдужі громадяни ті туалети разом з ними перевертають. Оце починалася реакція людей на міліцію.
"Ви не зберете Майдан"
Вже після восьмої ранку на Михайлівській площі стали з'явитися представники всіх трьох опозиційних партій. Ми з побитими категорично відмовилися виходити за межі Михайлівського монастиря, а вони нас переконували розійтися.
"Розблокуйте, ми вас будемо захищати". Я кажу: "Хочете захищати – ставайте перед нами. Вас якраз вистачає, щоб перекрити вхід, якщо в рядочок поставити". У відповідь була агресія, не було конструктиву. Пояснювали нам, що політичні партії самоусуваються: "Ви хотіли самі – самі тепер і получили".
Спершу співчували, випитували, заважали журналістам взяти свідчення. Казали, що ми нікого не зберемо на Майдан, що будемо знищені і щоби робили собі, що хочемо. Розвернулись і демонстративно вийшли. Усунулися дивитися зі сторони, що в нас вийде. Через 15 хвилин після їх відходу, приїхав "Беркут" і почав шикуватися в бойові порядки. А потім... Такого, як повалили на площу кияни, я ще не бачив. Я з 1989 року не пропустив нічого цікавого, і не бачив, щоби так масово люди сходилися.
Записали Северин Наливайко й Ольга Скороход
Світлина Сергія СТАРОСТЕНКА
06.06.2014