Ярослав ЮРЧИШИН: "Можна контролювати те, що діє. На жаль, частина нашої держави не діє, а імітує дію. Тому ми не маємо розкоші бути лише watch-dog'ами – нам треба бути співтворцями".

Такої кількості галичан, як у нинішньому уряді, ще не було ніколи — із двох десятків ключових портфелів Кабінету Міністрів сім опинилися в руках вихідців з Галичини. Чи спроможеться на реформи найбільш західноукраїнський уряд вінничанина Гройсмана? Спробуємо це спрогнозувати.   Клацніть для збільшення  

Як і будь-яке тубільне плем'я, постколоніальні українці не люблять дивитися вперед. Оптимально планувати на сьогодні, напружившись — на тиждень/два/місяць. Дуже напружившись — на рік. Тому будь-які планування/абстрагування вищого рівня для нас суто церемоніальні. Ну підготує Національний інститут стратегічних досліджень доповідь Президенту про Стратегію України на 2015–2020 роки, зачитає її Ґарант і… забуде і він, і народ його цей опус до наступної нагоди. А вона трапляється не часто: чи то вибори парламентські, чи якась інша оказія.  

Дракона не можна здолати, бо той, хто його здолає, спокусившись скарбами та могутністю Дракона, сам стає Драконом, і то набагато жорстокішим, ніж попередній, знищуючи все, що допомогло колись перемогти попередника. Це одна з давніх китайських стратигем, закодованих у казках та леґендах, дуже яскраво описує головну спокусу неконтрольованої влади – прагнення до її монополізації та посилення.

Ми на «Збручі» довго чекали, щоб нарешті проаналізувати закон «Про Державний бюджет України на 2015 рік». Власне, не проект, яких було чи то два, чи то три, не законопроекти (44!), поспіхом розроблені для наповнення прибуткової чи то скорочення видаткової частини бюджету 2015 року, а саме остаточний бюджет, основний фінансовий документ країни, який визначатиме долю державного утворення з назвою «Україна» на весь цапиний за східним календарем рік. Так виглядає, що ми були не доста чемні, тому в 2014 році цього вже не дочекаємося. Хоча нібито бюджет ухвалили.

Стійке відчуття того, що суспільство обганяє українську владу на роки, якщо не десятиліття, із завершенням Революції гідності лише посилюється. Тривале намагання Президента подати критику екс-міністра оборони Гелетея та чинного Генерального прокурора Яреми як провокації та дії ворожих аґентів замість банального наведення порядку в підконтрольних йому відомствах — лише одна з ілюстрацій відірваності влади та її бажання жити в трохи осучасненому «совку».

Минув рік, відколи перші мирні демонстранти вийшли на Майдан Незалежності в Києві для того, щоб висловити свій протест проти згортання процесу євроінтеґрації, тобто демаршу тодішнього президента Януковича з його відмовою від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.   7 грудня 2013 року  

Вся країна з напругою, майже рівною очікуванню вістей зі східного фронту, спостерігає за словесними чи то пак заявними баталіями на фронті коаліційному. Результати виборів оголошено в межах терміну, якого вимагає законодавство, а саме 10 листопада, семеро депутатів вже подали всі потрібні документи в ЦВК і мають повне право скласти присягу.

За два дні (26 жовтня) країна робитиме свій політичний вибір, і нині «Z» завершує аналіз партійних списків партій, які претендують потрапити у новий склад ВРУ. Пригляньмося до лідерів перегонів — Блоку Петра Порошенка та Радикальної партії Олега Ляшка (далі БПП та РПЛ).

На попередніх виборах до парламенту (2012), відповідаючи на запит суспільства щодо єдності демократичних сил, Арсеній Яценюк ухвалив нелегке рішення і фактично влив партію «Фронт змін» у лави «Батьківщини», незважаючи на дуже нерівні стосунки з її ув'язненою керівницею Юлією Тимошенко. Процес консолідації був надзвичайно складний — наближені до колишнього головного «фронтовика» люди зайняли меншість у новоствореній раді «Батьківщини», декотрі навіть звинувачували Яценюка: мовляв, «злив партію» на догоду власній політичній кар'єрі.