​       Події довкола таємничої сенсорної кнопки у Верховній Раді — лише епізод у двадцятирічній історії депутатської недовіри до науки і технічного глупства    

Політична культура депутатів українського парламенту дуже далека від цивілізованих стандартів західної демократії. Сесійна зала Верховної Ради, залежно від ситуації, часто нагадує ґладіаторську арену, цирк або театр абсурду, атрибутами яких є блокування трибуни, бої без правил, димові шашки, сирени, надувні кульки та специфічний спосіб ухвалення рішень, у народі більше відомий як «кнопкодавство» чи «піаніно».

  На понеділок, 18 лютого, у Верховній Раді України заплановане наступне засідання погоджувальної ради у питанні розблокування роботи парламенту. Чи домовляться керівники фракцій? Хто поступиться: опозиція чи Партія реґонів? Яким буде компроміс?   Очевидно, що ці питання для обох сторін конфлікту лежать в іміджевій площині. Простіше кажучи, це є питання гонору. А гонор — страшна сила.

  Прокурори і суд у справі про вбивство Щербаня поводяться так, що є досить підстав думати: Тимошенко визнають винною.  

  Мотиви, що рухають чинною владою надто прості. А засоби – ще простіші.   Ситуація в країні та світі розвивається так бурхливо, що назвати якусь окрему подію подією дня, тижня, місяця навіть не наважишся. Але рішення Вищого адміністративного суду про позбавлення двох мажоритарників депутатських повноважень — явище небуденне. Якщо щось відбувається, то це комусь потрібно. Комусь і навіщось.   Спершу короткий, але дуже показовий хронометраж.

Зеновія Ростислава Франко (31.Х.1925–17.XI.1991) – українська мовознавець і літературознавець, публіцист і громадська діячка, кандидат філологічних наук, авторка понад 200 наукових та науково-публіцистичних праць з історії української літературної мови, лінвостилістики, ономастики, топоніміки, літературо-знавства та франкознавства. Народилася у Львові, була старшою дочкою в родині Тараса Франка, середущого сина Івана Франка.

Україна зустрічає європейського комісара з питань розширення та європейської політики Штефана Фюле.

Книжка колишнього дисидента Семена Глузмана подібна до мемуарів воїна, який вийшов на пенсію і сумує за минулими битвами. Називається «Рисунки по памяти, или Воспоминания отсидента». Надрукував її Видавничий дім Дмитра Бураго.

««Миролюбна заява спікера українського парламенту Володимира Рибака про те, що силою розблоковувати сесійну залу «регіонали» не будуть, опозицію не переконала. Після нічної зміни десятеро депутатів пішли відпочивати, а їхні нагріті місця зайняли колеги. Добиваються старого — введення сенсорної кнопки персонального голосування. Крім того, лідер УДАРу Віталій Кличко вже голосно заговорив про можливі перевибори у Раду, якщо більшість не пристане на вимогу опозиції.

Міністерство культури отримало нового керівника. Яку політику він проводитиме? Які визначатиме пріоритети? Чим запам’ятається українцям?   Найкраща партія -— провладна