Ідея дострокових виборів до Верховної Ради втрачає свій початковий імпульс. Із вимоги Майдану (чи навіть краще сказати «вимоги часу») вона перетворюється на щось, покликане переформатувати політичний уклад під певні обличчя. Відтепер перспективу дочасних виборів ототожнюють насамперед із майбутнім президентом. У цьому підході криється пастка. Якщо ідею дострокових виборів завести у площину з’ясування політичних взаємин, то невдовзі вона вичахне. Нова Верховна Рада потрібна суспільству, а не політикам.
До розпуску не готові
Верховна Рада VII своє вже віджила. Вона не є виразником інтересів народу. Виборці мусять дати оцінку політикам – за корупцію, за посібництво Януковичу, за зрив осінньої Угоди про асоціацію, за розстріл Майдану. Політики мають піти на «переатестацію», щоб завершити цей цикл, замараний у брехні й крові. Думається, що свої оцінки хочуть політикам виставити не лише симпатики Майдану, а й учорашні виборці Януковича. Варто подивитися на поточні рейтинги Партії регіонів і Комуністичної партії – стане очевидно, що їхній електорат теж має до обранців претензії.
Парламент поступово перетворюється на нефункціональну інституцію. Коаліція, що створювалася для формування Кабінету Міністрів, після кількох місяців увійшла в скруту. Зрідка буває, що ВР голосує результативно. Голові парламенту доводиться по кілька разів повертатися до провалених депутатами пунктів із порядку денного, щоб домогтися-таки позитивних рішень. Для результативного голосування депутати голосують за себе і сусідських хлопців з лави.
Попри те, що потреба в перевиборах парламенту очевидна, варто визнати: справжнього оновлення Верховної Ради прагне лише суспільство. Більшість парламентських партій шукає можливості уникнути перевиборів. Якщо вони й зголосяться на розпуск парламенту, то при умові, що система виборів гарантує їм повторне депутатство.
Механізм на запобіжнику
Для того, щоб Верховна Рада справді оновилася, варто змінити виборчу систему. Мажоритарна складова уможливлює появу у Верховній Раді «котів із мішка». Не варто заколихувати себе думкою, що «після Майдану такого не буде». Навіть на хвилі протестів, під час грудневих перевиборів у мажоритарних округах, до парламенту пройшло четверо кандидатів, лояльних до Віктора Януковича – і це, завважмо, без грубих фальсифікацій. Декотрі з кандидатів безпардонно «підгодовували» свої виборчі округи, хтось виструнчив систему купівлі голосів – але ці порушення були б неможливі без залучення «грішного» виборця. Тоді, в грудні, у Києві бідкалися: «Поки ми стоїмо на Майдані – за кілька кілометрів від наметового табору обирають Пилипишина».
Відповідь – пропорційна система виборів за партійними списками. Саме під неї, а не під «гібридну» напівмажоритарну систему, виписана Конституція в нинішній редакції. Логіка парламентської республіки, в якій базисну функцію виконує коаліція, вимагає пропорційних виборів. Для скорумпованого українського політикуму важливо запровадити не просто пропорційну систему, а «відкриті списки», коли електорат іще й сам формує почерговість кандидатів у списку. Тоді фаворити не матимуть змоги пропихати на прохідних місцях своїх спонсорів і людей із темною репутацією.
Отож перед громадськістю зараз стоять два важкі завдання: домогтися дострокових виборів до Верховної Ради, отримати новий виборчий закон із «відкритими списками».
На жаль, більшості парламентських сил не хочеться ні першого, ні другого. Частина пристане на дострокові вибори, але буде проти того, щоб хтось сунув носа в таїнство дерибану списків. Одиниці депутатів готові погодитися на вибори і прозору модель кандидатування.
Як не крути, а для змін до законодавства потрібно 226 голосів; для того, щоб відправити парламент на перевибори, теж треба заручитися підтримкою більшості. Грець, якби у ВР було вдосталь депутатів, готових піти на дочасний виборчий іспит, іще й охочих перейти на «відкриті списки» – то такий парламент можна було б назвати «варіантом норми» й залишити для подальшої роботи! Але насправді лицарів мало. Система стоїть на запобіжнику. Вона вже почала пожирати тих, хто ще вчора випалював її на Майдані.
Примус до розпуску
Конституція передбачає три умови для розпуску Верховної Ради. Президент отримує право відправити депутатів на перевибори, якщо:
1) протягом одного місяця не сформовано коаліцію депутатських фракцій;
2) протягом 60 днів після відставки уряду не сформовано новий;
3) засідання ВР не проводяться протягом 30 днів.
Другий і тертій варіанти надто ризиковані: Україну не можна залишити без повноцінного уряду й без 30-денного простою Верховної Ради – безперспективної, але повноважної.
Найпростішими для втілення виглядає перший сценарій. Для того, щоб його запустити, слід розвалити коаліцію. Цього тижня кулуарами Верховної Ради витала чутка, що до демаршу готується фракція УДАР – пропрезидентська сила, найбільш зацікавлена в перевиборах.
Але чому, власне, для розпуску Верховної Ради потрібно 226 голосів?
Президент, по-перше, уникає серйозного політичного конфлікту. Одна річ – боротися з невдоволеними меншовиками, а інша – з цілим парламентом (котрий навіть після появи указу про розпуск ВР протягом 60 днів продовжує свої повноваження).
По-друге, якщо не заручитися підтримкою більшості, то цілком імовірний сценарій, коли позосталі депутати задля «обнуління» часового відліку формують фіктивну коаліцію, реєструючи її в апараті, приміром, із назвою «Коаліція затхлої води» – і тоді механізм розпуску ВР зупиняється. За добу чи за дві коаліція може розпастися – але все одно доведеться заново чекати 30 днів. Зважаючи на поточні рейтинги, цілком реальною видається картина, що до такої коаліції могли би ввійти одночасно і ВО «Свобода», і – пробі – Компартія. За даними останніх соціологічних опитувань, обидві партії можуть пролетіти на гіпотетичних виборах нижче бар’єра – у них 4,3% і 4% підтримки (дані соціологічного опитування, проведеного КМІСом, «Социсом» і «Рейтингом» на початку травня). Зараз КПУ і «Свобода» сукупно мають у ВР 66 депутатів.
Парламентське гальмо
Бояться виборів і інші фракції. Рейтинг Партії регіонів – 5,7%– є неспівмірним із нинішніми амбіціями екс-соратників Януковича, і дуже далеким від чисельності фракції, котру ПР має сьогодні, – 103 нардепа.
На словах Партія регіонів нібито готова до перевиборів. Однак «регіонали» висувають умови – проголосувати зміни до Конституції, заспокоїти ситуацію на Донбасі (ще б пак, Партія регіонів без голосів Сходу зазнає фіаско). «Ми повинні розуміти: для того, аби провести вибори, необхідно внести зміни до Конституції, тому логічно було б спочатку внести ці зміни в Основний закон, потім забезпечити голосування в усіх регіонах, а значить, припинити силове протистояння на Сході, а тоді вже говорити про вибори», – заявив цього тижня голова фракції ПР Олександр Єфремов. При цьому він виступив за те, щоб регіони зберегли своє право мати власних депутатів, – тобто за мажоритарну систему.
«Батьківщина» теж відстала від авангарду й потребує часу, щоб оговтатись. Нардеп Сергій Пашинський, який заразом виконує функції глави Адміністрації президента, кілька днів тому відмахнувся від дострокових виборів: «Це не головна проблема». Він додав, що Україна наразі не готова проводити парламентські вибори, бо «не може гарантувати безпеку більшості мажоритарних округів на Донбасі».
Зі слів Пашинського можна зробити висновок, що він не вірить у наведення ладу на Донбасі в найближчі два місяці (перевибори проводяться протягом 60 днів після розпуску ВР), а виборчий закон не мінятимуть…
До речі, лідер партії виступає за «пряму» пропорційну систему. На думку Тимошенко, «відкриті списки» – це та сама мажоритарна система, «тільки в профіль». Але партія Юлії Тимошенко – не однорідна. Частина фракції підтримувала (або принаймні вболівала) на виборах Петра Порошенка. Багато депутатів із «Батьківщини» підтримують дострокові вибори, дехто симпатизує й ідеї «відкритих списків». Боротьба за розпуск ВР стане іспитом для фракції Тимошенко.
Парламентські групи «Суверенна європейська Україна» та «Економічний розвиток», укомплектовані переважно за рахунок вихідців із Партії регіонів, вони взагалі «не конвертовані» в політичні партії й можуть зацікавитися перевиборами хіба що в статусі мажоритарників.
«Я ставлюся до ідеї переобрання парламенту як до неминучості, оскільки парламент власними руками і зусиллями найбільш голосних його представників себе повністю дискредитував, – заявив Володимир Литвин, член групи «Суверенна європейська Україна». – [Слід] ухвалити рішення щодо зрозумілої і прийнятної на даному етапі виборчої системи. Я вважаю, що це має бути мажоритарна виборча система з правом висування кандидатів від політичних партій». До речі, Литвин – давній приятель Петра Порошенка.
У Верховній Раді найбільше вболіває за перевибори партія УДАР. Пропрезидентська сила хоче піти на вибори для закріплення успіху Петра Порошенка (хоча не виключено, що ПП може відновити проект «Солідарність»). Такий підхід спокушує партію до «закритих списків». Два місяці тому, в розпал виборчої кампанії, Петро Порошенко висловився за те, щоб електорат сам формував почерговість кандидатів.
Однак запаморочливий успіх міг віднадити Порошенка від «відкритих списків». Якщо так, то чи варто чекати від цієї сили (просто УДАРу або УДАРу з «Солідарністю») якісного оновлення ВР? Ні. Цю відповідь засвідчують вибори до Київради й команда, що балотувалася в столиці за підтримки Кличка-Порошенка.
Перевибори підтримують політики-одинаки Олег Ляшко та Анатолій Гриценко, що показали пристойний результат на виборах. І якщо екс-міністр оборони іще може запропонувати цікавий список, то в команді людини-бренду Олега Ляшка може з’явитися низка непевних кандидатур, як це було на минулих парламентських виборах. Спонсорам головного «радикала» теж хочеться зберегти контроль над списком.
Мотиви політичних сил є меркантильними: збільшити фракцію, врятувати мандат, розрахуватися зі спонсорами… В цьому вони кардинально відрізняються від сподівань суспільства, котре чекає появи плодотворної Верховної Ради з новими силами і новими обличчями.
Вони випробовують наше терпіння
Дострокові вибори до парламенту неминуче відбудуться – це квестія часу. Верховна Рада має мізер шансів протриматися до кінця своєї каденції, до 2017 року. Навіть якщо парламент вийде з нинішнього витка подій «цілим і неушкодженим», то все одно впреться в стіну на якомусь із наступних етапів. Чинна коаліція недієздатна, а тому приречена. Які інші варіанти?
Партія регіонів не зможе перехопити ініціативу, бо втратила півфракції, а тих, хто зостався, ніяк не може зібрати в один час в одному місці. Понад те, кілька депутатів втекли разом із Януковичем, а заяви на складення мандатів написали депутати із Криму. «Регіоналам» фізично забракне голосів (тобто підписів). Ініціатором нової коаліції може бути хіба що «майданівська» партія – властиво, УДАР або «Батьківщина» – при залученні до такої коаліції «регіоналів» і позафракційних/перебіжчиків. Очевидно, що така коаліція буде ще більш хиткою, ніж нинішня. В тому випадку, якщо парламент застрягне в болоті, – виправдовувати його нікчемність не зможуть навіть противники розпуску ВР.
Народні депутати попросту намагаються відтягнути дату виборів, опираючись розпуску Верховної Ради. Те, про що їм ідеться, – час. Час на мобілізацію виборців, на формування політичних союзів, на людське розчарування чинною владою. Партія регіонів обмовилася, що коли й іти на вибори, то в грудні (це при умові, що восени проголосують політреформу).
Соратники Кличка-Порошенка пропонують провести вибори якомога швидше (приміром, у вересні), щоб зібрати максимальний ужинок голосів.
Експерти називають оптимальним періодом для дострокових перегонів жовтень-листопад.
Здебільшого тут (у дискусії про час) і відбувається певна підміна. Перспективу дострокових виборів, таким чином, пов’язують не з тим, що в Україні є нагальна потреба в повноцінному парламенті, а з динамікою рейтингів. Звівши ідею на рівень політичного протистояння, до конфлікту між президентом а парламентом, її легко можна дискредитувати. Головним беніфіціаром має бути народ.
Те саме відбувається і зі зміною виборчого законодавства. Одні бачать себе в «мажоритарці» («гібридну» систему насадив Віктор Янукович перед 2012 роком), а інші – в «чистих» пропорційних виборах (систему апробовано за Віктора Ющенка). Закон міняється під кожні нові вибори, залежно від того, який варіант збереження мандатів є найдоступнішим для більшості депутатів евентуального скликання. Якщо вивчити фракційний склад парламенту і зважити його «хотєлки» (популярне слово в депутатському арґо), то наразі таким «човном» є нинішня змішана система.
Для громадськості важливо втримати ініціативу з достроковими виборами у власних руках, не передавши її політикам, не давши її перетворити на арену для політичних баталій і торгів. Хочеться вірити, що Майдан іще спроможний нав’язати власний порядок денний політикуму. Так само як колись, цей порядок буде неприємним як для колишніх союзників Януковича, так і «реєстрових» представників Майдану. Обом сторонам є що втрачати. Але нехай втрачають нарешті вони, а не ті, хто їх обирає.
31.05.2014