Українська влада ініціювала процес заборони Комуністичної партії. Таким чином, партія серпів і молотів вдруге в історії Незалежної України може опинитися у «чорному списку». В 1991 році її забороняли за участь у ДКНС, а цього разу можуть покарати за сепаратизм і підривання суверенітету України. Правоохоронні органи назбирали достатньо матеріалу для кримінальних справ і всіляких адміністративних покарань – аж до найбільш суворого. Питання в політичній волі керівництва державою. Дотепер не ясно, чи Компартію всерйоз планують «зачистити», а чи просто намагаються напоумити патріотів чужих вітчизн.
…Остання крапля впала до чаші терпіння 13 травня, під час виступу Петра Симоненка у Верховній Раді. Перший секретар звинуватив владу у відродженні «націонал-фашизму», й вдавався до брутальних маніпуляцій: він стверджував, що трагедіюв одеському Будинку профспілок спричинили «зондер-команди», котрі «на вогнищі інквізиції спалили десятки людей»; а перестрілку в Маріупольському райвідділі міліції затіяли «головорізи», що приїхали мститися міліціонерам – хоча насправді постерунок був атакований терористами, а керівника важко поранили і тримали в полоні. «З гранатометів обстріляли весь особовий склад. А іще…», – на цьому місці Симоненка перервав Олександр Турчинов. «У вас немає ні совісті, ні честі! Брехун!Цинізм Комуністичної фракції – він шокує просто! Симоненко повторює брехню і пропаганду, яку розповсюджують російські ЗМІ», – емоційно викрикував в.о. президента.
Через кілька днів після інциденту Олександр Турчинов відправив листа до Міністерства юстиції з проханням вивчити діяльність Компартії – інакше кажучи, започаткувати процес її ліквідації.
«Живуча» партія
Протягом останнього двадцятиріччя заклики заборонити Компартію лунали постійно. Головне, що закидали комуністам, – злочини радянського минулого; а саму КПУ називали правонаступницею КПРС.
Варто нагадати, що в 1991 році КПУ потрапила таки під заборону – 30 серпня, на шостий день після проголошення Незалежності, президія Верховної Ради заборонила діяльність комуністів. На жаль, рішення було поверховим. Колишні комуністи чудово почувалися в нових реаліях і залишилися «при справах», не зазнавши ані люстрації, ані сита дострокових парламентських виборів (Верховну Раду так і не розпустили). Отож очікувано настав реванш. У 1993 році Компартія відновила своє реноме: Генеральна прокуратура зняла обвинувачення у причетності КПУ до путчу, а Верховна Рада мусила переглянути старе рішення. Партію зареєстрували під нинішнім ім’ям. На виборах 1994 року КПУ отримала аж 85 крісел у парламенті (а ще 32 позиції дісталися вчорашнім комуністам із СПУ та СелПУ).
Остаточно зняла з себе обвинувачення Компартія у 2001 році, після рішення Конституційного Суду, який поставив крапку в давній справі, назвавши ухвали Верховної Ради неконституційними. У вердикті є також симптоматичне речення, котре де-юре розриває зв'язок між КПУ і КПРС. «Конституційний Суд України вважає, що Комуністична партія України, яка була зареєстрована 22 липня 1991 року саме як об'єднання громадян, не є правонаступником КПРС і Компартії України у складі КПРС», – визначив КС.
Репетиція на Аксьонові
Недавно Мін’юст супроводжував позови аналогічного змісту до двох проросійських партій – «Русскоє єдінство» і «Русскій блок». Держава виграла обидва суди й домоглася скасування реєстрації цих партійок. Та, якщо чесно, обґрунтування позовів було слабким. Більшість закидів на адресу «Єдінства» стосувалися мобілізації партійних активістів і формування «народних дружин» (хоча суду, безумовно, вистачило б лишень того факту, що головою партії є Сергій Аксьонов). «Русскій блок» попався зокрема на тому, що закликав «вигнати цей уряд» (О, матінко рідна! Та в нас на кожній вуличній акції проганяють міністрів), а також формував власну самооборону для охорони референдуму.
Суд виходив із того, що звершився доконаний факт – частину території України захоплено, тобто порушено її територіальну цілісність. У той час як партіям заборонено закликати до перекроювання кордонів. «Обставина здійснених від імені партії закликів до повалення влади, яка встановлена судом, та ситуація, коли частину країни було окуповано, є достатньою підставою для застосування такого заходу реагування як заборона діяльності партії», – йдеться у рішенні суду щодо «Русского блоку». Компартія ж претендує «зачохлити ракетки» через події на Донбасі. Наразі Донбас іще не окуповано – хоча загрози для територіальної цілісності великі.
До чого ведеться? Звісно, з цими двома маргінальними партіями можна було не гратися. Вони не мали розгалуженої структури, не мали сякої-такої суспільної підтримки, не були парламентськими партіями. З Компартією при всіх її очевидних гріхах буде важче. Владі не оминути звинувачень у політичних переслідуваннях і нехтуванні демократичними засадами. Отож хотілося б, щоб позов був направду ґрунтовним.
Злочин
Якими аргументами оперує влада? В листі до міністра юстиції в.о. президента Турчинов вказує на низку фактів, коли члени Комуністичної партії вдавалися до відверто сепаратистських акцій.
Декотрі з них: 27 квітня в Луганську комуністи взяли активну участь у мітингу від «народної республіки», на якому обговорювали акт про державний суверенітет; секретар Рубіжанського міського комітету Задирака закликала Росію ввести в Україну миротворчі війська.
6 травня керівник міського осередку КПУ Волновахи Філіндаш разом зі спільниками захопив будівлю райдержадміністрації, вимагав підпорядкувати йому всі органи влади й наполягав на проведенні референдуму. 9 травня ватажок комуністів Слов’янська Хмельовий облаштовував у місті вогневі позиції й блокпости; цей чоловік також зізнався в тому, що організовував бойовиків із Криму для участі в «ополченні». 10 травня група озброєних чоловіків під керівництвом чоловіка на прізвище Гайдей захопила будинок у Свердловську, пограбувала магазин. 10 ж травня голова Донецького обласного осередку КПУ Шинкаренко шляхом погроз вимагав від керівників навчальних закладів Артемівська й Горлівки надати приміщення для проведення референдуму. Знайшлося місце для згадки про самого Симоненка: за інформацією Турчинова, головний комуніст «брав участь у сепаратистських мітингах у південно-східних регіонах, відкрито підтримує дії сепаратистів, про що неодноразово заявляв у Верховній Раді».
Загалом, фактаж значно ширший, аніж це відображено у рішеннях судів щодо рускіх «єдінства» та «блоку». Але чи вистачить цього для накладення заборони? Тим більше, що позивач має обґрунтувати, що злочинною є діяльність усієї партії, а не окремих членів чи осередків.
«Венеційська комісія» свого часу дала тлумачення, що заборона чи розпуск політичних партій є останнім із можливих заходів, і має застосовуватися з крайньою стриманістю. Перш ніж звертатися до суду з клопотанням про заборону, уряд повинен оцінити, чи ця партія становить небезпеку вільному і демократичному політичному порядку або правам окремих осіб, чи можна обійтися «слабшими» санкціями.
Біда сама не ходить
Компартія, звісно ж, відкидає звинувачення влади й верещить про політичні переслідування. На офіційному сайті друкують коментарі про те, що Олександр Турчинов перебуває «у пограничному стані психіки». Риторика КПУ за останній тиждень змінилася мало.
Попри це, негаразди оточують КПУ зусібіч. Про свій вихід із партії заявила колоритна комуністка Оксана Калетник. Вона поскаржилася на інертність Компартії й нестачу уваги до оновлення та омолодження. Одночасно з демаршем Калетник фракція КПУ опинилася перед загрозою розпуску. Регламент передбачає, що фракції формуються «з числа народних депутатів, обраних за виборчими списками політичних партій та народних депутатів, які були висунуті політичною партією в одномандатних округах». На думку декотрих депутатів, оте «та» дозволяє стверджувати, що фракція мусить скластися і зі «списочників», і з мажоритарників. Оксана ж Калетник була єдиним мажоритарником від КПУ. Обґрунтування, звісно, слабке: маленьку семантичну двозначність в законі видають за зобов’язуючу норму. Врешті решт, якщо ця думка й переважить, то комуністів від розпуску фракції може врятувати будь-який мажоритарник із проросійськими поглядами, написавши заяву на вхід до фракції КПУ, – а таких удосталь є в Партії регіонів.
Згідно даних отриманих у резульаті досліджень Соціологічної групи "Рейтинг"
Поряд із цим КПУ зазнає інших «санкцій». Рейтинг Компартії відчутно впав. За даними останніх соціологічних опитувань, Петро Симоненко з соратниками балансують на межі 4% (при тому, що нині бар’єр проходження до ВР становить 5%). Дуже поганий жарт із комуністами зіграла їхня активність у Криму: КПУ втратила один зі своїх базових регіонів, уможлививши відхід півострова під окупацію. Утім, Симоненко може сподіватися на те, що до нього пристане частина колишніх виборців Віктора Януковича. А також на те, що на Донбасі спрацює політтехнологія з посіюванням ворожнечі до олігархів.
«Z» попросив прокоментував ситуацію із можливою забороною КПУ політолога Віталія Балу та директора музею «Територія терору» Тараса Чолія.
Віталій БАЛА:
ВАЖЛИВО ВИНЕСТИ РІШЕННЯ З МАКСИМАЛЬНИМ РІВНЕМ ЛЕГІТИМНОСТІ
Ініціатива заборонити КПУ – хід ніби правильний, з огляду на дії, котрі КПУ робила в парламенті. Але мені видається, що було би більш дієвим, якби депутати ухвалили закон, котрий чіткіше визначив би покарання для політичних партій за їхню діяльність, і не тільки для партій, а й окремих діячів, що займають антидержавну, антиукраїнську політику. Громадян, які зневажають символи, які виступають під прапорами інших держав – їх можна позбавляти громадянства, наприклад, за рішенням Верховного суду. На мою думку, ухвалення закону було б доречнішим. І не дало б можливості для звинувачень у вибірковому підході.
– Так чи інакше це назвуть «полюванням на відьом»…
– Ні, якби було прийнято закон, то це зменшило б число спекуляцій. Виписати ці норми обов’язково треба. І тоді це був би реальний запобіжник для окремих сил і громадських діячів.
– Наскільки великим може бути резонанс від заборони КПУ?
– Якщо документально доведено, що діяльність партії суперечить законодавству і несе шкоду країні, то не бачу ніяких проблем. Бо не реагувати на це – не нормально. Важливо повною мірою витримати процедуру, винести рішення з максимальним рішенням легітимності. Знову ж таки, якби був закон, то він би став інформаційною «подушкою» чи фундаментом, на який могла би зіпертися влада.
Тарас ЧОЛІЙ:
КАРТИ ВІДКРИТО. БОЯТИСЯ РЕАКЦІЇ СЕНСУ НЕМАЄ
У країнах Східної Європи давно попрощалися із комуністичними партіями. Україні ще на зорі Незалежності треба було назавжди заборонити цю партію, цю ідеологію. Чи можна собі уявити, що нині продовжує діяльність партія NSDAP, котра вимащена кров’ю мільйонів людей? А в нас партія зі злочинною ідеологією досі існує і добре почувається.
Країна перебуває у стані війни. Обурює, що при цьому продовжують діяльність такі партії як КПУ, чи навіть та сама Партія регіонів: їхні представники говорять речі, що сприяють розколу країни, потурають масовим убивствам на Донбасі. Очевидно, що така партія (чи такі партії) не мають права на існування. Досвід показує, що в час війни у багатьох країнах партійне життя взагалі відходить на дальній план, воно максимально вщухає. У час війни нема часу для політичних дебатів, тим більше для таких шкідливих партій. І навіть коли в такий час активно виступають праві – це теж недобре, бо це сприяє поділу суспільства.
– Чи не сприятиме поділу суспільства рішення про заборону КПУ? Чи може це збурити людей?
– Зараз усі карти вже відкрито. Два місяці тому це могло б подаватися як передумова для агресії, аргумент для збурення. Зараз усе вже відбулося, все вже ясно. Нема сенсу боятися реакції. Людей убивають, ворог є очевидним. Однозначно, Комуністичну партію треба «закривати». Зараз сприятливий час для цього.
– Як зреагує Донбас?
– Там зараз узагалі не до партій. Сумніваюся, що люди там діляться за партійними симпатіями. Є ті, котрі хочуть жити в Україні, й ті, що ненавидять Україну.Донбас поважає сильних, він чекає «сильної руки». Там не поважають тих, хто панькається. Місцевим мешканцям здається, що влада слабка, вони її всіляко принижують. Якщо проявити розумну силу, то вдасться навести лад.
– Що треба зробити, щоб уникнути звинувачень у порушенні принципів демократії?
– Треба починати процес із історичного підґрунтя. Зафіксовано злочини, які вчинила ця ідеологія, є мільйони людських втрат. Треба зробити добрий історичний аналіз, показати, чому шкідлива ця течія, до чого вона спричинилася в минулому і які біди несе зараз. У нас є Інститут національної пам’яті, є керівник СБУ, який приділяє цьому напряму увагу. Слід відкрити нові архіви, провести круглі столи з істориками, демонструвати фільми. Варто заглибитися й далі: правоохоронці мають проаналізувати фінансову діяльність КПУ та її членів, простежити зв’язки зі спецслужбами інших країн.
24.05.2014