Польові дослідження українсько-польських відносин   Що думають українці та поляки одні про одних поза офіційними промовами? Відповісти на це намагається книжка «Асиметрична симетрія. Польові дослідження українсько-польських відносин», що побачила світ цієї весни у київському видавництві «Темпора». Вона презентує результат спроб Леся Белея та Лукаша Сатурчака розворушити неговірких співрозмовників у Польщі й Україні та зрозуміти, якими очима ті дивляться на сусідів по інший бік кордону довжиною 535 км.  

Позбувшись режиму Януковича, українці на повен голос заявили бажання оновити всю владу в Україні. Гасла боротьби з корупцією та люстрація, в яких ми бачимо ключові механізми цього оновлення, звучать з усіх ефірів, радіостанцій, ними повняться шпальти газет та Інтернет-видання. Справді, ці механізми є критично необхідними для оновлення виконавчої та судової гілок влади.

Петро Порошенко ставить на неофітів. Головою Адміністрації Президента він призначив людину, яка не має досвіду роботи у владі, яка майже не має політичної біографії, — Бориса Ложкіна. В середині 90-х Ложкін був депутатом місцевого рівня у Харкові, й сам невдовзі згадував, що облишив політику, бо йому було цікавіше провадити бізнес, а конкретно медіа-бізнес. Проте запрошення в АП від Петра Порошенка хоч-не-хоч, а занурює успішного бізнесмена в політику. Це призначення, можливо, задає керунок подальшим кадровим рішенням Порошенка.

Влада змінилася, відзвітувалась і зробила приємне тим громадянам України, які стежать за життєдіяльністю політично і розумово неповносправних.   Президент тижня   Сталося те, що мало статися, і Петро Порошенко пройшов червоною доріжкою до Верховної Ради, виголосив гарну (так кажуть) промову, попитав, чи все нормально у вартового, який під час інавґурації ледь не втратив свідомість.  

Вибори Президента України, які відбулися 25 травня, мають історичну вагу. Наш народ захистив рідну державу, підтвердив її соборність та унітарність і схвалив європейський вибір. Обрання нового глави держави, на якого покладено виняткову відповідальність перед людьми, є лише першим кроком до перевтілення країни. Моральний обов’язок влади – невідкладно провести дострокові вибори Верховної Ради України. У нинішньому складі парламенту досі присутні сили, які відображають трагічну добу зрад і корупції, а не очікування людей.

Днями минуло півроку від «чорної суботи» 30 листопада 2013 року, від побиття євромайданівців під монументом Незалежності. Саме тоді почався справжній Майдан. Ця подія вже стає історією. Про неї згадує Микола Бондар – сотник 4-ї (козацької) сотні самооборони Майдану («в миру» – фермер і підприємець).       Смерть Лесі Ґонґадзе  

  Наприкінці травня у життєпис української композиторки Вікторії Польової додалися дві важливі події – авторський концерт «Мартиролог» і перемога на міжнародному конкурсі композиторів духовної музики «Роман Сладкоспівець» (де членами журі були Владімір Мартинов і Алєксандр Кнайфєль). Найбільш відома і широко виконувана за межами України вітчизняна авторка поговорила з нами на одну з найважливіших для неї, та водночас важку для інтерв’ю тему – духовну музику.  

Ідея дострокових виборів до Верховної Ради втрачає свій початковий імпульс. Із вимоги Майдану (чи навіть краще сказати «вимоги часу») вона перетворюється на щось, покликане переформатувати політичний уклад під певні обличчя. Відтепер перспективу дочасних виборів ототожнюють насамперед із майбутнім президентом. У цьому підході криється пастка. Якщо ідею дострокових виборів завести у площину з’ясування політичних взаємин, то невдовзі вона вичахне. Нова Верховна Рада потрібна суспільству, а не політикам.  

 

Іще місяць тому видавалося, що чекати 25 травня – надміру довго. Зсередини гриз сумнів: чи вдасться довести кампанію до кінця? Якийсь час Україну вели до роздоріжжя, коли вона мала вибирати, чи вводити військовий стан і зривати виборчу кампанію, чи залишатися на хиткій платформі й терпіти дошкульні випадки з боку ворогів, очікуючи вирішального дня. Але вибори відбулися. Недільного дня на більшості виборчих дільниць панувала направду святкова атмосфера – хто голосував, той зрозуміє. Але щойно виборці увійшли у смак «свята демократії», свято завершилося першим туром.