Страх — це родове прокляття диктаторів. І діями Януковича щодо Майдану керує одне-єдине почуття — страх. Зрештою, як і діями будь-якої  людини, яка вчинила злочин, якщо брати у людському трактуванні, чи гріх у трактуванні Божому. Бо кожна людина підсвідомо відчуває, що за злочин настане розплата, і що більший злочин, то розплата буде жорстокіша. А чи є Януковичу та його оточенню за що боятися, не нам вам розповідати. Та все ж спробуймо перелічити те, що найбільше посилює його паніку і примушує гнати сотні й тисячі міліціянтів і спецпризначенців на Майдан.

Обмін відбувся. Хтось його назве «першим компромісом» між владою та опозицією і предтечею подальших порозумінь, а хтось скрушно похитає головою: «Нас зливають».  

 

Низка одіозних законів, ухвалених 16 січня у ВРУ, та викликаний ними спалах протестів відставили на задній план питання основного фінансового документа країни – Держбюджету-2013, який того ж таки дня блискавично швидко ухвалили депутати. Ясна річ, що на кону зараз стоять куди більш базові цінності українців, аніж те, кому скільки грошей дадуть і де ці гроші візьмуть. Однак аналізувати бюджет України на цей рік будемо, оскільки він добре ілюструє наміри чинної зараз влади й дозволяє побачити розбіжності з деклараціями.  

У світі, насиченому відеокамерами, писати якісь «картинки» словами – завдання невдячне. Навіть близьке до графоманства. Хто на Майдані був, скаже: «Все було не так!». Залишається розраховувати на тих, хто не був ).     ***   Нова доба 20 січня щойно настала. Ми з моїм київським приятелем, його дружиною та їхньою знайомою Катериною поволі йдемо від монументу Незалежності на початок вулиці Грушевського. Там «Правий сектор» б'ється з «Беркутом».

«Іди шукай собі іншого лідера», — вигукнув спересердя Кличко протестувальнику на Майдані, коли той щиро висловив своє невдоволення перебігом перемовин опозиційної трійки з владою. Відставка уряду Азарова та закон про амністію за версією Банкової — це все, чого наразі добився від влади Майдан, і це явно не те, на що люди сподівалися. Стає дедалі зрозумілішим, що «малою кров'ю» протести вже не загасити.

Політична реформа стала одним з ключів до виходу з політичної кризи у 2004 році. Результативне голосування за проект конституційних змін у Верховній Раді стало фактичним завершенням Помаранчевої революції, розрядивши атмосферу в політикумі й відкривши шлях до чесних виборів, так званого «третього туру» (адже в пакет входили також домовленості про зміну складу ЦВК тощо). Десять років по тому проект №4180 (що якийсь час був законом №2222) може «піти на друге коло», зігравши подібну роль за подібних-таки обставин.  

Увага українців сьогодні (28 січня) зосереджена вже не на вулиці, а на тому, що відбуватиметься у стінах Парламенту. Окрім анонсованих владою питань, запланованих до розгляду ВРУ, депутати цілком можуть вдатися й до несподіваного – проголосувати за введення надзвичайного стану. Ясна річ, що це буде чеговий підступ з їхнього боку, однак чи випадає у нашій ситуації дивуватися підступності? Отже, які є підстави до введення надзвичайного стану в Україні і чим він може для всіх нас обернутися?  

 

Віктор Янукович твердо вирішив, що розв’язуватиме нинішню політичну кризу силою. Збоку видається, що він діє за принципом «зуб за зуб». На кожен крок протесту він відповідає ще жорсткішим, іще жорстокішим кроком. Це, на думку правителя, мало би залякати й упокороти ворогів.   Київ. 22 січня 2014 року. "Беркут" зачищає вулицю Грушевського