Кілька років тому, завдяки товаришеві, мені вдалося познайомитися з відомим українським поетом-сатириком Владиславом Федоровичем Бойком, який чверть століття пропрацював фейлетоністом у відомому на весь СРСР гумористичному журналі «Перець».   Владислав Федорович Бойко (ліворуч)  

У неділю (30 березня) збіг термін подання документів на участь у президентській кампанії. Всі ключові партії вирішили скликати власні з'їзди перед самим «фінальним дзвінком». Дехто з них, можливо, до останнього сумнівався, що вибори відбудуться у заявлений день, 25 травня. Як видно зі списку пропонованих кандидатур, українці матимуть найповніший вибір за всі роки незалежності. Ідеальних кандидатів, звісно ж, нема — з цим погодяться і на Заході, і на Сході, — але якість компенсується кількістю.  

Революція гідності далася українцям дорогою ціною. Одним з її символом став оцей неймовірно тужливий діалог між матір'ю та сином – лемківська пісня «Гей, пливе кача», що раз у раз звучала на Майдані у виконанні «Піккардійської терції». Як пісні відкривають коди доступу до історичної пам'яті українців та що тепер робити тим, хто залишився живим на Майдані, – у розмові з солістом вокальної формації Ярославом НУДИКОМ.      

Зміна влади в Україні, на жаль, не привела поки що до змін у звичках українських парламентарів. Народні обранці, які ще недавно таврували злочинну владу за порушення законів та реґламенту ВРУ, сьогодні успішно та свідомо ті ж таки закони порушують. Просто безсовісно виглядає тепер парламентське кнопкодавство. Але ще гостріше стоїть питання складення мандатів тими, кого призначено у виконавчі органи влади.  

Кіно — це не журналістика, тож навіть на революцію цей вид мистецтва не мусить реагувати миттєво: на рефлексію, на обдумування і переосмислення йому потрібен час. Але коли революція триває місяцями, коли ступінь насильства і несправедливості зашкалює, а кількість резонансних подій вимірюється сотнями, кіно об’єднується із журналістикою, стаючи документом часу.    

Кіно — це не журналістика, тож навіть на революцію цей вид мистецтва не мусить реагувати миттєво: на рефлексію, на обдумування і переосмислення йому потрібен час. Але коли революція триває місяцями, коли ступінь насильства і несправедливості зашкалює, а кількість резонансних подій вимірюється сотнями, кіно об’єднується із журналістикою, стаючи документом часу.    

У суботу, 22 березня, минув місяць, як Верховна Рада відсторонила Віктора Януковича від обов'язків президента України. Напередодні того голосування, ввечері 21 лютого, Янукович виїхав з Києва. Власне, його втеча й стала за підставу для ухвалення постанови «Про самоусунення президента України від виконання конституційних повноважень». «За» проголосували 328 народних депутатів, зокрема 36 від Партії реґіонів та 30 від КПУ.  

Вівторкова промова Володимира Путіна претендує на широке цитування в підручниках історії. Від виступу російського президента чекали поганих новин в Україні — а вони прийшли для всього світу.    

 

Паніка, яка охопила адептів Януковича в перші дні перемоги Майдану, минула. Реґіонали просто на очах повертаються до старої риторики, не надто переймаючись, що теми, які вони зараз експлуатують, просто таки вибухонебезпечні. Що стоїть за поведінкою ПР, яка подекуди очевидно ретранслює позицію Кремля, «Z» попросив прокоментувати українських експертів — Володимира Фесенка та Євгена Жеребецького.