За два дні (26 жовтня) країна робитиме свій політичний вибір, і нині «Z» завершує аналіз партійних списків партій, які претендують потрапити у новий склад ВРУ. Пригляньмося до лідерів перегонів — Блоку Петра Порошенка та Радикальної партії Олега Ляшка (далі БПП та РПЛ). Ці політичні команди мають багато спільного: їх очолюють конкуренти на президентських виборах у травні 2014 року, які показали гідні результати (Порошенко переміг, а Ляшко несподівано опинився на третій позиції з результатом 8,7 %), назви партій містять імена їхніх лідерів, ні одна, ні інша партія не мали серйозної всеукраїнської структури і тому мусили залучати партнерів, обидві партії вкрай привабливі для олігархату та бізнесу, бо точно матимуть представництво в парламенті, а відповідно — вплив на ухвалення рішень. Є й різниці, тобто особливості кожної з команд. Їх і розглянемо зблизька…
Два стовпи арки Президента
Те, що на партію влади, тобто Блок Петра Порошенка, ставлять олігархи, а для залучення голосів національних меншин у ньому є квота кримських татар (№ 5 Мустафа Джемілєв; № 71 Рефат Чубаров) та закарпатських угорців (дружня до родини Балог угорська партія КМКС делеґувала свого представника Василя Брензовича на 62-ге місце у списку БПП), — не дивує, бо це традиція української політики.
Більше насторожує інше:
– поєднання громадських активістів та підтримки на мажоритарних округах депутатів, які голосували за диктаторські закони 16 січня ( 206-й округ на Чернігівщині, Владислав Атрошенко), або їхніх родичів (Кузьменко Анатолій, батько Кіровоградського губернатора і за сумісництвом депутата екс-реґіонала, балотується у 103-му окрузі цієї області). Як ці дві категорії вживаються в одній команді — питання відкрите;
– стійкі розмови про продаж місць. Зокрема, у лікарському та пацієнтському середовищах постійно гуляє інформація, що одне з місць у другій п'ятдесятці списку його власникові вийшло у солідну інвестицію, але що це інвестиція не так в депутатство, як у майбутнє крісло міністра охорони здоров'я чи принаймні у посаду голови профільного комітету. Зважаючи на шлейф інформації про кандидата, чомусь ці чутки вже й не тільки чутками здаються. Зрештою, перевіримо найближчим часом;
– кількість аграрних лобістів, у тому й представників ЗМІ, які теж залучені в систему лобіювання інтересу великого сільгоспбізнесу, пов'язаного з прізвищами Бахматюка та Костюка. За відсутності ринку землі таке численне представництво латифундистів насторожує — дуже велика ймовірність переділу останнього ресурсу, який ще не приватизований, — землі. І це без відкритого ринку, без кадастру, тобто суто по-нашому, приховано, по-сірому.
Загалом тактика зрозуміла. Власної команди немає, тому залучаються партнери з готовою структурою (УДАР), а також ті, хто може взяти на себе видатки (олігархи та їхні представники). Все це накладається на основу своїх людей, які за чинного Президента — і у вогонь, і у воду (група Стеця, екс-батьківщинівці), й додається піар-складова, яка не критична, але карму чистить (представники Реанімаційного пакету реформ Світлана Заліщук (№ 18) та Олег Черненко (№ 21), голова Комітету виборців України), а ще — журналісти Мустафа Наєм (№ 20) та Сергій Лещенко (№ 19). А якщо люди олігархів починають «виступати», на кожного з них знайдеться пухкенька справа чи то в СБУ, чи в Генпрокуратурі (наразі їх ще нікуди не передали).
З такою солянкою можна і реформи проводити, і владу монополізувати — все, що забажає Президент, який і є реальним центром впливу команди. Що саме обере Петро Олексійович, ми побачимо вже по перших кроках його іменного блоку. За нашими прогнозами, спільно з мажоритарниками–самовисуванцями, які завжди схильні до союзу з владою, БПП або взагалі не потребуватиме партнерів для більшості, або потребуватиме їх мінімально — люблять у нас голосувати за переможців.
Радикальний популізм
На формування списку Олега Ляшка, як виглядає (на жаль, це єдина партія, яка не отримала від нас візуалізації, що й не дивно — остаточний список був за сімома замками і щодо більшості людей інформації й досі обмаль), впливали три фактори: думка Олега Ляшка, думка спонсорів та думка… Дмитра Корчинського. Не варто дивуватися щодо ролі Корчинського. З тодішнім вільним радикалом Олегом Ляшком у них давні політичні стосунки. Ще 2002 року, коли в Олега почалися проблеми з владою, законом та приватним життям, лідер щойно заснованого тоді «Братства», яке певніше є сектою, аніж партією чи громадською організацією, вступився за нього як за борця з системою. Таке не забувається. Тому коли після вигнання, тобто втечі від правосуддя за організацію безпорядків під Адміністрацією Президента 1 грудня 2013 року, Дмитро Коричинський почав допомагати створювати добровольчі батальйони, то знайшов підтримку Олега Ляшка.
Всі батальйони, до яких той чи інший стосунок мав Дмитро Корчинський, делеґували у список Олега Ляшка своїх людей (20-та позиція — колишній член «Братства», боєць розпущеного батальйону «Шахтарськ» Дмитро Лінько, який починав свій шлях в АТО з «Азова»; 31-ша позиція — комбат батальйону «Шахтарськ» Андрій Філоненко; 33-тя позиція — ротний батальйону «Азов» Ігор Криворучко, екс-спікер Правого сектору). Якщо до цієї групи додати, власне, дружину Дмитра Оксану Коричнську, голову Наглядової ради ОХМАТДИТу (№ 24), а також інших представників зони АТО, таких як комбат «Айдару» Сергій Мельничук (3-тя позиція, згадується на сайті «Братства» у 2007 році), комбат «Луганська-1» Артем Вітко (7-ма позиція, знову ж таки є згадка на сайті «Братства» у 2010 році), волонтерка Альона Кошелєва (13-та позиція) та екс-заступник Яроша у Правому секторі, відповідальний за фінанси в ПС Андрій Артеменко (16-та позиція), то група, яка орієнтується на головного провокатора країни у лавах радикалів, становить ледь не 1/3 прохідного списку (від 8 до 10 осіб).
Теж значною групою є політичні діячі, які в той чи інший спосіб асоціюються з фіґурантами колишньої системи влади. Серед них — колишній перший заступник голови Національного аґентства України з питань державної служби часів Януковича Ігор Попов (№ 6), який засвітився на одній з перших конференцій «Опозиційного блоку», екс-керівник «Укравтодору», колеґа Хорошковського з «Команди озимого покоління» Валерій Вощевський (№ 8), один з менеджерів «Біонік Хілл» реґіонала Василя Хмельницького, експерт «Реанімаційного пакету реформ» Віктор Галасюк (№ 10), голова Громадської ради при КМДА часів Олександра Попова Денис Силантьєв (№ 12), екс-заступник голови Київської ОДА Анатолія Присяжнюка Юрій Чижмар (№ 25), партнер Антона Пригодського та Олександра Януковича у транспортному бізнесі Олександр Юраков (№ 36), режисер та оператор «Інтеру», який пішов з каналу після продажу його Хорошковським, Марк Гресь (37-ме місце), права рука співучого ректора Михайла Поплавського Інна Костиря (№ 38). Тож люди «старого гарту», переважна більшість з яких близька до групи Льовочкіна-Фірташа, теж мають представництво, що дорівнює третині прохідного списку (8–10 осіб).
Все решта — це квота, власне, Олега Ляшка. Вона складається з піар-складової, як-от співачка Злата Огнєвіч чи в миру Інна Бордюг (№ 4) та поважного віку син Романа Шухевича Юрій (№ 5). Ще був на 14-му місці леґендарний депутат від Народного руху, соратник Чорновола Іван Заєць, але його 14 жовтня виключили зі списку нібито за рішенням з'їзду, а зі слів Зайця — за дорученням спонсорів.
Інша частина групи Ляшка — це депутати Київської міської ради Ігор Мосійчук (№ 9, теж співпрацював з Дмитром Корчинським під час створення батальйону «Азов» і ще раніше), заступник Ляшка в РПЛ Андрій Лозовий (№ 2) та представники Радикальної партії переважно з Чернігівщини, базового реґіону, в якому Олег Ляшко обирався у 2012 році як мажоритарник.
До чого призведе вибухова суміш людей Ляшка, Корчинського та «колишніх» — страшно навіть прогнозувати. Переможуть колишні, які мають куди більше досвіду і вже усунули незручного кандидата Івана Зайця, — РПЛ доповнить конґломерат «Опозиційного блоку», «Сильної України» або, навпаки, піде на співпрацю з БПП. Вестиме перед група Корчинського — зал парламенту стане ареною майстерних провокацій та маніпуляцій. Керуватиме таки Ляшко — радикальний популізм буде спрямований на майбутню президентську кампанію. От тільки чи буде в цих сценаріях місце для українського інтересу? Велике питання.
Хай якими різними виглядають списки Блоку Петра Порошенка та Радикальної партії Олега Ляшка — і з першим, і з другим варто бути дуже обачними. Число людей з досвідом створення корупційних схем, яке набагато переважує число активістів, комбатів та й загалом нових людей, змушує непокоїтися. Але, на жаль, у нас суспільство далі думає телевізором. Тож голосувати за Порошенка та Ляшка будуть незалежно від того, кого вони ведуть у списках. Сподіваємося, що ця тенденція йтиме на спад зі збільшенням інформації про реальний стан речей. До чого ми з вами й доклали зусиль у цій завершальній статті виборчого циклу.
Аналіз списків інших потенційних переможців парламентських виборів:
Непримиренні друзі: «Батьківщина» vs «Народний фронт»
«Сильна Україна» vs «Громадянська позиція»
Місія «Самопоміч»: голосно і гарно
24.10.2014