Нове тут – не те, чим людину розважає цей вигадливий світ: новиною – вічне. Як і в храмі: в гармонії з одіянням священника мало б звучати й сакральне Слово, а не буденне, «всім зрозуміле»
Золотий вік, іще раз подивуймося, золотим був саме тому, що не знав золота. А ще – слова «там». Воно, те слово, передбачає межу і її переступ – думкою чи стопою...
Гортаючи сторінки «Провідника...», не лише оглядаємо світлини, а таки ступаємо (античні сказали б «кращою часткою свого єства») вулицями й площами древнього Львова...
Вервечка світелок, що рухалися: з Підзамча тужливими гудками прощався з містом вечірній потяг... Потяглись, як і ті вагонні світелка, що вглибали в ніч, роки, десятиліття
В еру приречень приручених світ
В сірому смогові, в білому савані
Вже зачекався Спасителя в гавані.
Всі траєкторії – лінії ламані
Кожна надія – застиглий болід...
