Cаме цей твір – найцікавіший зразок прадавньої єдності слова, музики, танцю і спільності світовідчування на рівні слуховому, пісенному між нами – й давніми еллінами
Знамените наше, неперекладне, «собі» («сяду собі...») – знак того, що людина хоча сама, та не самотня: вона – з собою, з тим дивним співбесідником, що всередині нашого єства...
І якщо смерть у Ронсара, обмотавши ноги повстю, ступає у цілковитій, мертвій тиші, то Шевченків «Косар» – мабуть, найгучніше, пов’язане з образом смерті, fortissimo.
Ця поетична збірка – це гра. Гра в античному, поважному, розумінні слова («ludus» – це також «школа»), готуйтеся до вдумливого прочитання: гумор вимагає знання; що тонший – то глибшого
