Щоби почути тишу й розкошувати в ній, потрібен якийсь звук, що її, цю тишу, творить. А щоб подивляти прозорість – потрібна якась річ, що на дні тієї прозорості.
Людство не може бути самотнім. Самотня – окрема людина. Втім, вона самотня (одинока) – лише для стороннього ока: вона – з минувшиною, зі своєю мрією, яка не збулася...
Розвидняющийся день, що у своїй рум’яності, в перших своїх променях являє, подає на вид усю красу Божого світу. Це – рух, стимул до руху, до сходження вгору
Не була б мова живою, якби не було в ній і ненормативного пласту, чогось пікантного – але ж далекого від грубої вульгарності, брутальності, примітивності
Яка ж то крем’яниста й важка та стежка: від темряви – до світла!.. Але мусимо її пройти. І на це нема ради. Мусимо! Бо що таке світ без світла?.. Все одно що світлиця без вікон...
Думка написати римовані мініатюри, де з українськими сусідували б латинські слова й вислови, виникла якось несподівано, але не випадково. Мозаїка мініатюр укладалася сама собою...
Війна, яка саме тому, що її розпалює нелюдська жорстокість, так увиразнює розмиті, нерідко й знецінювані буднями найвищі людські цінності, серед яких – і любов.
