Андрій Содомора

Проростають квіти дедалі щемливішим спогадом про той такий уже далекий весняний вік, у якому найвищу ціну мало одне лиш золото – золото душі
29.07.24 | | Дискурси
«Інтенція» – це і підтримувана тяглість, і порив – щось повторюване, перервне. Як Франкове життя – тяглість у пориві й порив у тяглості
22.07.24 | | Дискурси
І у слово можна «пірнати» й «виносити» його форму або те, що навіює ця форма. Вона й веде нас цікавими стежками – до глибшого розуміння і відчування слова
15.07.24 | | Дискурси
Номінал монети з обігом затирається, а значення слова, «внутрішня форма» його, образ, із часом – не прочитується, наче на дно западає
08.07.24 | | Дискурси
Втомлений життям чоловік в образі іншого пізнає себе у дитинстві. Світлина, висвітлена найціннішим, що лише є в людині, – у-явою, входженням у «явність», у час, який був
01.07.24 | | Дискурси
Як же збідніли б ми душею, як віддалилися б од «Кобзаря», від самих себе – з утратою кличного відмінка! Особливо – не спілкуючись із природою...
24.06.24 | | Дискурси
«Пишу собі, щоб не міняти часа святого так на так»: бо час – Божий дар. Марнувати його – великий гріх...
17.06.24 | | Дискурси
Яке життя, така мова: втрачаємо тонші струни того дивовижного інструменту; на граматичному рівні ще розрізняємо минулий і давноминулий, та з мови він уже відходить...
10.06.24 | | Дискурси
Літа минають, людина – минається: маліє, никне, зникає десь за часовими й просторовими обріями... Залишає те, чого не йме своїм зубом час
03.06.24 | | Дискурси
Можливо, саме туга й біль споріднюють людей від найдавніших часів; саме від болю, вчать стародавні, мудріє людина. Мудріє, добріє...
27.05.24 | | Дискурси