Ніщо так не квапимось покинути, як дитинство, й до нічого іншого так не прагнемо повернутись, як до нього. Там – наше серце, яким освітлювати наші думки
Простір – це безмежжя. У тому розумінні – щось чуже людині, він не шириться навсібіч, а навпаки – зусібіч налягає на ту точку, бере її у свої холодні обійми
І у слово можна «пірнати» й «виносити» його форму або те, що навіює ця форма. Вона й веде нас цікавими стежками – до глибшого розуміння і відчування слова
