Нагінка на український спорт.

Нема дня, який не приніс би нам нової ластівки завзятої, неперебірливої у засобах нагінки на ціле українське зорґанізоване життя. Ця нагінка, скермована спершу лиш на наші культурно-освітні й економічні  установи, скермувала останніми часами своє вістря й на  українські спортові установи. Правда, український спортовий рух  ніколи не міг похвалитися спеціяльними симпатіями адміністраційної влади, хіба у відємному значінні, а проте  спорадичні репресії чи навіть  ліквідація поодиноких тіловиховних клітин не мали ще познак системи.

Без сумніву першим та одночасно алярмовим сиґналом було розвязання Українського Спортового Союзу та ліквідація майже всіх звязаних із ним  орґанізаційними нитками низових клітин. За цим першим ударом настала позірна тиша. Позірна, бо хоч адміністраційних peпресій проти українських спортових установ більше  не було (справу вивласнення площі Сокола-Батька залишаємо на боці, як окрему тему), проте почалася польська пресова нагінка саме проти тих українських спортових товариств, які  звязані орґанізаційно із загально-державними союзами.

Цю нагінку називаємо анонімовою, бо хоч відомі в поодиноких випадках особи, чи пресові польські орґани, як безпосередні виконавці тієї нагінки, то ціла ця кампанія проти українського спортового життя має познаки дбайливо замаскованої зорґанізованої акції. Ініціяторів тієї акції  можна лише догадуватися.

Ціла ця нагінка обчислена виключно на ліквідацію українського спортового життя, байдуже, хто є автором. Що воно так, не інакше, можемо навести безліч прикладів.

Одним із таких клясичних прикладів була сецесія польських клюбів із загальних зборів ЛЗОПН-у, сецесія, до якої ініціятиву дали т. зв. "військово-цивільні клюби", створивши т. зв. "польський бльок" проти „демократичного бльоку" (деякі польські робітничі, цивільні клюби  та українські й жидівські). Цей перший „протименшиневий" виступ на спортовій арені замітний ще й тим, що цю, між іншим невдатну акцію "військово-цивільних“ клюбів прославляли і за нею розпиналися... ендецькі часописи з львівським  „Словом Народовим“ на чолі.

Після цієї першої, невдатної спроби ініціятори протиукраїнської нагінки у спорті змінили тактику. Вони почали вести скриту боротьбу на кожному кроці і при кожній нагоді. Українські спортові товариства, особливо такі, які мали відвагу виявляти в ріжних місцевостях свою спортову, чи навіть орґанізаційну вищість над польськими, відразу відчули, що аполітичність спорту — це дуже умовна справа. „Аполітичність" щезала в кожній спортовій, хочби й найменшій маґістратурі, коли на чергу дня  виринала справа українського клюбу. Таким робом прийшли відомі події зі станиславівським „Проломом", тернопільським "Поділлям", стрийською „Скалою", львівською „Зорею“ та кілька інших дрібніших, менше гомінких справ. Завершенням тієї грубими нитками шитої протиукраїнської інтриґи була нагінка поведена польською пресою проти перемиського клюбу "Сян", який "посмів“ перемогти польського кандидата до львівської екстракляси. Переповідати тієї неперебірливої кампанії не будемо, бо вона нашим читачам аж надто відома. Як в інших випадках, так теж і в афері „Сян"— "ТШЛ" "ляйтмотивом" був, на диво, "заґрожони стан посяданя" у спорті. Найщирішою була в цім випадку ендецька „Зємя Пшемиска", яка отверто написала, що рішуче не вільно допустити до розбудови й авансу українських спортових товариств, бо це загрожує польському спортові.

Значить — уроєний "заґрожони стан посяданя", яким залюбки жонґлювала польська преса у відношенні до наших культурно-освітніх та економічних установ, придався і в цім випадку. Після двотижневої передишки знайшла собі львівська преса знову притоку до нагінки. Цим разом вістря звернене проти „України“, яка уладила 15. ц. м. товариські змагання з краківською „Гарбарнею“. Одночасно того самого дня грала "Поґонь" з мадярським клюбом Кішпешті С.К. Ясно, що кожному клюбові можна уладжувати свої імпрези в такому часі, в якому йому вигідно і так теж було завжди, хіба, що товариства самі порозуміються між собою. Але „Слово Народове“ ч. 231, з 12. ц. м. счиняє новий алярм:

"Пору змагань визначили меншинні конкуренти (значить „Україна“  й „Гасмонея" — прим. Ред.) на ті самі дні і на ту саму годину, в якій буде грати "Погонь“.

Робота яскрава й не вимагає ніяких коментарів. Іде про те, щоб польський спортовий клюб положити на обі лопатки.

Сподіємося, що львівське громадянство відповідно зрозуміє провокаційний характер спортових змагань, що їх грають жиди й русини саме в дні Свята польського вояка Роковин чуда над Вислою“...

Відтак іде на закінчення зазив до польської публики, щоб вона масово зявилася на грищі „Чорних". Значить, два гриби в борщ — знаменита рекляма для польського клюбу та удар по „Україні".

В іншу нотку вдарив проурядовий „Дзеннік Польскі" ч. 222 з дня 14. ц. м.

"Для поляків зовсім незрозумілий факт, що на афішах подано у фальшивий спосіб до відома назву грища "Чорних", не подаючи справжнього тексту назви спортового парку "Чорних", пропускаючи слова „Парк Спортови ім. маршала Польщі Йосифа Пілсудського".

Відтак погроза:

„Бо затямте, що коли вже користаєте з польських спортових обєктів — то згода — одначе не вільно вам профанувати цих місць, місць для поляків найдорожчих. В іншому випадку польські грища можуть бути замкнені для українських спортовців".

Два польські часописи ніби ріжних політ. напрямків, ріжними способами бють однозгідно український клюб. Погроза замкнути грища дл українських спортовців знаменна, особливо тепер, коли ведеться справа вивласнення площі "Сокола-Батька'".

Як бачимо, нагінка проти українських спортових товариств не вгаває ні на мент. Чимраз важче вести українським спортовим товариствам свою діяльність, дарма, що вони її ведуть під контролею загально-державних союзів. Польські спортові діячі залюбки висувають тепер тезу, що „польські спортові маґістратури — виключно для поляків". Переведення цього гасла означає посередньо виелімінування непольських клюбів, у першу чергу українських поза скобки загально-державних маґістратур. Перший випадок можемо вже занотувати у Надвірній, в якій рішенням станиславівського О.З.П.Н-у виключили УСТ „Бескид" із членів. Що воно означає в нинішню пору — не треба пояснювати, бо воно ясне, що це загибіль товариства.

Чи ця маскована акція деяких польських шовіністичних кол (за якими скриваються ріжні чинники) принесе якунебудь користь польському спортові, дуже в це сумніваємося. Чи ця акція дуже на руку централі ПВіВФ і йде по її думці, теж важко повірити.

Одначе українські спортові товариства не можуть безчинно приглядатися, які висліди дає ця безкомпромісова нагінка на наше спортове життя. Не можна допустити до того, щоб одного дня наш спортовий рух опинився на повній ласці польських клюбів, або станув перед маревом ліквідації..

Відомо нам, що у львівськім воєвідстві лежать уже пів року статути Українського Спортового Проводу, що їх внесли однозгідно українські спортові товариства, щоб мати свою централю, яка не лиш узгіднювала би напрямні праці серед наших товариств, але дбалаб теж про оборону їхніх загрожених інтересів. Хоч ці статути підписали поважні й відомі наші громадяни та спортові діячі, досі відповіди нема ніякої.

Невже мовчанка воєвідського уряду в цій справі покривається із загальною тенденцією деяких польських спортових кол супроти українського спорту? Чи проволікування справи із затвердженням статутів має витворити такий стан, що українські спортові товариства привязані до загально-державних союзів, мусітимуть мовчки терпіти всі образи й удари, щоб не засудити себе самовільно на ліквідацію?!

Віримо, то ціла неперебірчива нагінка на наш спортовий рух не дасть ніяких успіхів, бо український спорт станув на надто сильних підвалинах, щоб його можна було так легко зліквідувати. Українська молодь надто сильно зрозуміла вагу тіловиховання, щоб так легко могла обійтися без своїх спортових товариств. Удар по спортових товариствах буде ударом по українській молоді, а удар по молоді —  це удар по цілій нації. Не дивниця, що остання нагінка на українські спортові товариства внесла до загальних польсько-українських взаємин новий момент загострення і ще дужче підвищила загальну атмосферу.

Р.С.