Дещо про приповідки.

Кожний нарід має свої приповідки. Деякі з них є власністю не тільки даного народу, але в ріжних відмінах ходять по світі серед людей ріжної віри, мови, краски шкіри і темпераменту. А ще деякі передістаються через етноґрафічні межі до сусідів і там живуть та просперують так само добре, як у своїй отчині.

 

 

Між українцями і поляками, між українцями і москалями є багато таких спільних приповідок, часом дослівних, а часом дещо змінених. Наприклад: Пан Філіп з села Конопе був свого часу послом на сейм. Підчас якоїсь нудної дебати заснув. Раптом якийсь посол гукнув голосніше (тоді посли ще могли голосніше гукати!), пан Філіп збудився і не знаючи про що мова заревів: "Не позвалям!" Вигук вийшов так "ні пришив, ні прилатав" і з того часу пішла польська приповідка: "Вирвал сєн як Філіп з Конопі".

 

Ця приповідка перейшла до нас і дещо в зміненім виді живе в українській мові: "Вирвався як Пилип з конопель". У цій відміні пан Філіп став звичайним смертельником, а село перемінилося на ланок конопель.

 

Був свого часу пан Заблоцкі, що хотів стати фабрикантом і заложив фабрику мила. Робив мило кілька місяців, а потім заладував на вози і повіз продавати. Але переправляючись через зібрану ріку стратив цілий запас, бо вода розпустила мило. З цього пішло: "Вишедл як Заблоцкі на мидле".

 

Ця друга приповідка не прийнялася в нас, бо фабрикантів обмаль, а мила ми теж не багато зуживаєм.

 

За те можливо, що тепер прийметься, бо можна її пристосувати до нинішних днів.

 

Живе собі у Львові такий пан, що зветься Войцєховскі, фіґура немала — очевидно коли брати по посаді і гонорах. Маючи вже гурму ріжних достоїнств забажав ще слави великого політика і пустився на широкі води політичного озера. А щоб мати ліпший старт, виліз на озонівську трамполіну і скочив у воду як віцепрезес Озону на округ Львів.

 

Пливучи політичною калабанею, побачив святоюрську гору і почав на неї плювати. Слина не долітала, але рух був. Коли хтось звертав йому увагу, то він відповідав: "Я плюю як заступник, представник і любимець Львова". Люди казали "Може бути", бо знали з історії, що Львів нераз мав дуже дивних любимців. Таке вже химерне місто над Полтвою...

 

Аж прийшли вибори. Войцєховскі станув перед своїм коханим і його кохаючим Львовом як кандидат.

 

І — соромно провалився. Як кепський актор у провінціональному театрі, коли під ним заломиться сценічна дошка.

 

І ось приповідка: Вийшов як Войцєховскі на виборах.

 

Коли тепер роздумує про невдячність Львова, то напевно приходить йому на гадку ще одна приповідка, якої на жаль не можна ні перекласти, ні докінчити: "Служ пану вєрнє"...

 

І сумно спльовує — тим разом уже не на Юр.

 

[Діло]

 

13.11.1938