Отсей спомин пишу на підставі моїх записів, як також оповідань мого незабутнього товариша д-ра Евгена Олесницького, що особисто був знайомий з Іваном Борисикевичем і з ним часто сходився. Іван Борисикевич заслужив собі на те, щоб про нього знало ширше наше громадянство, тому подаю цю сильвету, яка прояснить дещо з минулого.
Іван Борисикевич прийшов на світ 1815. року в громаді Увисла, гусятинського повіту, де його батько був свяшенником. Уже змалку він цікавився життям-буттям рідного народу, що робив тоді панщину. Він бачив тих мандаторів, економів і всяких токових двірських, що гнали наш нарід на паншину. І те все, що він бачив, кервавило його молодечу душу та під цими вражіннями він роздумував над тим, як можнаб помогти бідному народові, щоб його витягнути з неволі. І з цих думок вийшла у нього постанова, що як скінчить школи і впаде на якесь становище, то буде робити всякі заходи, щоб ваш нарід висвободити. Відтак скінчив він ґімназію і відбув правничі студії у Львові, щоб мати в руках вільне звання.
І саме тоді в 1848. році він дочекався, що австрійський цісар Фердинанд видав патент, яким скасував панщину (17. квітня 1848. р.). в першому артикулі тогож патенту сказано: “Всякі панщини або роботизни й інші підданчі повинности ґрунтових господарів (кметів) та халупників і комірників мають перестати з днем 15. мая 1848. года..."
Ось так настав для галицьких українців памятний сорок восьмий рік. З нашого народу впали кайдани неволі і він став цільним громадянином австрійської держави. Та треба було ще цей наш нарід розбудити до нового життя, щоб він розумно користав зі свободи.
Одним з перших, що тоді негайно поспішив до Львова, щоби там створити якийсь політичний провід визволеного українського народу, був Іван Борисикевич. Він зараз уложив статут Головної Ради Народної Руської у Львові і його вибрали заступником предсідника тої Ради, що видала першу відозву до нашого народу у Львові 10. травня 1848. року. До того він також склав статути для філій (посестер) Головної Руської Ради, що мали основуватись по більших містах нашого краю, щоб узяти в свої руки ввесь політичний провід українського народу на Галицькій Землі.
Коли відтак чехи скликали славянський конґрес до Праги на 2. червня 1848. р., то Головна Руська Рада вислала на цей конґрес трьох делєґатів: о. Григорія Гинилієвича, Івана Борисикевича й Алексія Заклинського.
Там перед представниками всіх славян виголосив Іван Борисикевич гарну промову по українськи, в котрій сказав, що в Австрії живе частина великого українського народу, котрому засвитала зоря свободи. Той нарід признає, що належить до славяського племени і як самостійний нарід домагається рівних прав з іншими словенськими народами. Цієї промови вислухали приявні славяни дуже радо та не могли налюбуватися красою і звучнїстю нашої мови. М. ін. чеська ґазета "Покрок" згадувала про цю промову і назвала українську мову "найніжнішою" зі всіх славянських мов...
Колиж ще того самого рому поляки стали заперечувати нашому народові право вчитися по українськи в школах і вживати нашої мови в урядах, дідичі зачали далі кривдити наших селян у справах ґрунтів, лісів і пасовиськ, то Головна Руська Рада вислала депутацію до австрійського цісаря Фердинанда, що тоді з причини розрухів у Відні замешкав був в Оломунці. Наша депугація представилася цicapeві 6. листопада 1848. р. і від неї відчитав Іван Борисикевич цісареві пропамятне письмо з ось-такими домаганнями:
1. поділити галицький край на українську і польську провінцію;
2. допустити національну українську ґвардію добровольців;
3. завести українську мову в колах і урядах української Галичини;
4. скасувати двірських мандаторів та установити на їx місце державних урядовців;
5. установити комісії до розділу спорів за ґрунти і ліси між панами (дворами) і громадами;
6. перенести на інші місця тих урядовців, що неприхильні нашому народові та
7. зрівняти у всіх правах наше грецько-католицьке духовенство з духовенством латинським.
Отся адреса до австрійського цісаря, уложена Іваном Борисикевичем, була першим програмовим зясуванням наших національних домагань.
Та польські діячі як Каспер Цєґлєвіч і Ян Добржанський стали голосити, що Головна Руська Рада представляє тільки одну клєрикальну фракцію, а не цілий наш нарід, хоч це було очевидною неправдою. А губернатор Аґенор Ґолуховський вказував на те, що руський край в Австрії може стати українським піємонтом та загрожувати добрим відносинам Австрії з Росією...
Іван Борисикевич був найрозумнішим і найдіяльнішим членом Головної Руської Ради і він підіймав також діяльність у краю між народом.
Головна Руська Рада безнастанно виступала з домаганням, щоб перевести поділ Галичини на два краї. Найзавзятіше обстоював цю справу заступник голови Іван Борисикевич, так що у Львові була рознеслась вістка, що його арештували і видалили зі Львова за неприязне становище супроти уряду...
Опісля Іван Борисикевич знову звертав увагу Ради, що треба застановитися над способами, щоб отсю ціль конечно осягнути і створити "руську провінцію". Так з кінцем 1848. р. зачала збиратися наша ґвардія в Галичині. Але Головна Руська Рада не мала ще тоді ні сили ні спроможности, щоб перевести національну орґанізацію українського народу в цілому краю і ставити відпір всяким затіям.
У 1849. році видав Іван Борисикевич своїм коштом: "Марусю", повість Григорія Квітки-Основяненка, щоб цим способом причинитись до духового звязку Галичини з Великою Україною. Ця книжка розійшлась по краю і вона була першою книжкою, яка освідомляла наше громадянство, що на Великій Україні живе наш нарід, бо у нього та сама мова, той сам звичай, історія і світогляд.
Іван Борисикевич причинився також значним датком до будови "Народнього Дому" у Львові та був одним з перших фундаторів Товариства "Галицько-Руська Матиця" у Львові, що мала видавати наукові книжки для українського народу.
Іван Борисикевич мав симпатії у нашому громадянстві і тому вибирали його на посла; один раз до Державної Ради у Відні і двічі до Галицького Сойму у Львові — останній раз у 1865. році. Він завжди живо цікавився і займався нашими справами та був у безпосередніх відносинах з українським селянством, так що кожний селянин знаходив у нього щиру пораду та поміч. Він не був демаґоґом, але вмів прихилитися до народу, пізнати його недомагання і подати йому помічну руку.
У пізнішому віці Борисикевич займався орґанізацією увислянської громади, де господарив на своїй посілости. Вже як немічний старець був зацікавився оснуванням Політичного Товариства "Народна Рада" у Львові в 1885. році і став членом-основником цього Товариства, що відновило програму Головної Pycької Ради з 1848. року.
Іван Борисикевич в історії нашого національного вїдродження — це високоідейний громадянин і розумний політик, що клав перші основи політичної думки на провесні нового життя нашого народу.
Та все те для нас сьогодні вже давні часи…
[Діло]
27.10.1938