Львів, 16. червня 1939.  

Коли ми два дні тому писали, яким повинен би бути Загальний Збір "Просвіти" та що він повинен би конкретно рішити, писали ми в настрою, що його висловлює гордовите, але й сумовите староримське гасло "contra spem sрerо". Бо фактичні дані, відомі нам напередодні зборів, казали вже глибоко сумніватися, чи ті збори перейдуть у настрою спокою, поваги та зі зрозумінням найбільшої нинішньої української потреби, аксіомного українського імперативу — одностайного громадянського фронту, згоди і порозуміння.

 

Добре конюнктура, яка повстала для Совітів після перелому у підході західних великодержав до Німеччини у звязку з вмаршом німецьких військ до Праги, — прокинула в усьому світі приспане вже зацікавлення совітськими справами. Переговори анґлійських і француських державних діячів із акредитованими в Льондоні та Парижі совітськими амбасадорами викликали поголоски просто про відродження передвоєнного союзу, відомого під назвою "трипорозуміння".

Коли безпосередні зустрічі польських та українських представників щораз рідші, та й теренів такої зустрічі щораз менше, то єдиним посередником у виміні думок залишається — преса. І коли тільки хтось не є у політиці звеличником виголошування монольоґів, мусить радіти з виміни думок, навіть тоді, коли обидві сторони говорять іншими мовами і через те мимохіть діяльоґ перемінюється у дво-монольоґ.

Тримаючись послідовно засади, що кожний український національний провід на даній державній території єдинo компетентний вирішувати українські справи та що українцям зпоза границь даної держави не слід туди встрявати і як-небудь на характер тамошньої української політики впливати, а вже в ніякому випадку не вільно її накидати, — мусимо згори признати правильною ту ґенеральну політичну лінію, яка така маркантна у поведінці відповідального карпато-українського проводу, та ті постанови, що їх той провід прийняв у звязку з останньою крізою.

З усіх сторін чуємо від наших людей: треба зійтись, нарадитись, що далі діяти, треба дати нашому громадянству та нашим масам якісь вказівки чи бодай поради, треба шукати виходу з тої непередбаченої ситуації, в якій раптом опинилась українська політична думка та — через її останню невдачу — психіка українських мас.  

Львів, 16. березня 1939.  

Львів, 7. березня 1939.  

Шість слів у наголовку над цими рядками — це коротка, але мабуть найвірніша характеристика становища Варшави до української проблєми в наших днях. Якої Варшави? Кожної, всіх кол і верст. Мабуть ніколи ще погляди львівської трійці "розгістеризованих старців" — Грабського, Буяка, Ромера — не мали стільки прихильного й приязного відгуку у варшавських настроях, що нині. Іншими словами, українська проблєма перестала в останніх днях бути взагалі темою спокійної дискусії і призадуми на сяк-так поважному рівні в якихнебудь колах.