У звязку з 950-літтям хрещення України виринула в наших часописах "проблєма", чи в групі слів, що відносяться до акту хрещення, задержати в писанню традиційну форму з е (хрестити, хрещення і т. д.), чи замінити її новою формою з и (христити, хрищення і т.д.). „Проблєма", на нашу думку, зовсім несуттєва — звичайне фільольоґічне нишпорення, щоб таки знайти якусь причину до "дискусій". Бо для нас без ніяких дискусій справа зовсім ясна, що освячені довговіковою традицією, вживані в усіх наших церковних книгах і світських творах, форми з е — навіть коли б допустити, що вони, ізза етимольоґічних, чи фонольоґічних мотивів, "неправильні" — раз на все мусять залишитися українськими літературними формами. Довговікова традиція тут значить безперечно більше, ніж усякі фільольоґічні міркування.
Але навіть коли підходити до тої справи зі становища деяких фільольоґів — то показується, що їх думка неправильна. Прихильники вульґарних форм з и мотивують своє становище трьома моментами: 1) фонольоґічним (ґрупа ри, ли); 2) етимольоґічним (мниме походження цих слів від "Христос"); 3) уніфікаційним: мовляв, пишуть на Придніпрянищині під большевицьким ярмом Хрищення – то пишім і ми.
Щодо фонольоґічного арґументу — то він, на нашу думку, ще найстійніший — хоч на таких словах, як напр. кривавий, видно, до яких дивних форм доводить тут фільольоґічна консеквенція. Але ж ввиду закоріненого в традиції способу писання слів типу хрещення з е — ми переконані, що вимовлювання цих слів з и не є звязане зі звуковим „законом" про групи ри, ли, а радше є проявом вульґаризації мови в тому сенсі, що ненаголошене е вимовляємо нераз, як и (напр. Питро, замість Петро, тибе, зам. тебе). Ясна річ, що впроваджування того роду звукових явищ до літературної мови є ярко неґативне і шкідливе.
Етимольоґічний арґумент навіть деякі відомі наші фільольоґи мотивують анальогіями з інших словянських мов. Ось напр. у польській мові є chrzcić, отже воно походить від Chrystus, а не від krzyż. Цей „арґумент"' полягає на непорозумінні. Не слід дивитися лише на нинішню форму слів, не узгляднюючи історії мови, де семазіольоґічна ґраниця між словами типу хрест і криж не була викристалізована; а зрештою, що зробити зі словом chrzest? Чи воно також походить від Chrystus? Так само воно є і в інших словянських мовах. Ні в одній не знайдемо поважного доказу на те, що слова звязані з актом хрещення походять від „Христос", а не від „хрест". Зрештою цілу ту етимольоґічну дискусію згори можна окреслити як абсурдальну з тої простої причини, що по суті, слова Христос і хрест зводяться до одного й того самого кореня.
Про „уніфікаційний" мотив, що його видвигають прихильники форм з и, скажемо хиба лише те, що в даний мент, коли офіційна літературна мова в совітській Україні підлягає інтенсивному процесові розкладу, видвигання того роду арґументів щонайменше наївне.
Традиція віків наказує нам уживати форм з е, і нічо тут не поможуть ніякі фільольоґічні мудрування. А фільольоґи зробили б краще, коли б не вводили дальшого замішання в це питання, яке має свою не лише теоретичну, але й практично-життєву сторінку.
[Мета]
02.10.1938