Перший раз за тих кільканацять днів европейської пpoпacниці стрінув я вчора правдивого політика. Не якогось там "що чувати", або "ви чули, що"... а справедливого ґльобополітика, що справу трактує в широкім масштабі, відповідно до міжнародньої конюнктури.
Григорій Щикалович, досі незнаний і скромний радник-емерит скарбової палати.
Стрінув мене вчора на вулиці і виложив свій плян:
— Пане мій, — говорив, тримаючи мене за ґудзик — чудове положення, прекрасна конюнктура...
— І про нього і не про нього. А загалом... Чи ви, наприклад, не радієте з того, що деякі держави викинули гасло...
— Самовизначення — додаю. — Очевидно! Цеж найкраща розписка ріжних ґордійських вузлів світового мотуза.
— Самовизначення своїм порядком, але це пане мій ніяка, так би мовити, політика. Мені йде про гасло спільних границь. Отут лежить політична можливість величезної міри.
— Наприклад Закарпаття. Кажуть наші про нього: "За сиротою Бог з калитою" — і правду кажуть. Чи ви подумали коли перед війною, що там буде якийсь уряд, хоч би навіть на дві треті москвофільський?! Чи ви вірили, що рідний вуглик, який тлів під мадярським попелом ще дасть вогонь?... Ні! А бачите тепер... Але не про те мені йде. Справа в чім іншім. Чи знаєте ви на кого тепер черга?
— Думаю на Київ!
— Отже помиляєтесь. Коли брати, що "за сиротою" і так далі, то черга тепер на Зелений Клин.
— Добре, але при чім тут гасло спільних границь?
— Отже власне до того йду! Пане мій. Коли тільки повстане самостійний Зелений Клин, то тоді давай це гасло, Уявляєте собі, які можливості!?!
— Маю вражіння, що..,
— Певно думаєте про труднощі!? Де їх нема! Але від чого воля і пропаґанда! Врешті можна дещо спустити. Коли не сюди, то туди. Коли не спільна границя, то відповідно широкий коридор. Коридорі на загал ще в моді. А тоді незвичайно цікава проблєма: куди буде тяготіти Київ — до Ужгороду чи до Хабаровська?! Але на те, пане мій, треба бути готовим, треба пропаґанди, пропаґанди і ще раз пропаґанди. А в нас що робиться? Нічого! Все спить, каригідно дрімає.
Пропаґанда — сміх людям сказати. Треба виїхати за ґраницю, хтось незалежний, матеріяльно сяк-так забезпечений і такий, що міг би в нинішних обставинах без труду дістати пашпорт. Наприклад якийсь емерит. Не оглядається ні ніщо. Емеритура кожного місяця капає...
— Але як її передати?
— Я вже про те подумав. Маю знайомого жидка, він доставив би мені.., хочу сказати: доставив би такому заступникові — де завгодно...
Ми розпрощалися, а я ще довго думав над тією справою: Може й справді вислати пана Шикаловича! Талант — безперечний, охота до праці величезна, лінія намічена, а головне: щомісяця емеритура капає — значить фінансова людина незалежна ні від оси Рим—Берлін, ні від розвори Париж—Льондон.
[Дїло]
12.10.1938